Политика
Колонки
10.03.2017 260

Війни не виграються в судах. Чому Україна судиться з РФ в Гаазі

Дипломат Богдан Яременко: Це щоб відразу зняти найважливіше запитання тих журналістів, які люблять по телефону запитати, "а що це нам дасть?". По-друге, не існує такого суду, в який би ми могли звернутися з позовом проти Росії за вчинення збройної агресії.


Тобто чисто теоретично це міг би бути і цей суд, і Міжнародний кримінальний суд. Але лише теоретично. Бо в цьому суді передумовою для розгляду подібних питань є згода обох держав. А до членства в МКС ні України, ні РФ так і не дійшло.
Тобто рішення позиватися до РФ за порушення нашим торговельним партнером двох ООНівських конвенцій є частково вимушеним.
За те, що не існує інших міжнародних конвенцій в рамках яких можна позиватися до РФ за окремі епізоди нинішньої інтервенції проти нашої держави, я не ручаюсь. Але ці дві конвенції були обрані як такі, де і Україна, і РФ є учасницями, і де і Україна, і РФ визнали компетенцію суду ООН приймати рішення.
Згадуючи "спопеляючий" погляд професора і посла Володимира Василенка в сторону Володимира Фесенка в ефірі одного з телеканалів за фразу політолога, що "пішли до цього суду, бо це легше", навмисно наголошу - це не легко. Позиватися в міжнародних судах дуже важко. Але варіантів небагато.
Тим більше, що деякі інші варіанти Україною вже використовуються - це Європейський суд з прав людини (по кількох епізодах), і Міжнародний морський трибунал (по ситуації з використанням шельфу).
Чим закінчиться суд - ще одне актуальне питання. Відповіді на нього немає, бо суд по суті ще не приступив до розгляду питання. І навіть якщо десь, сподіваємось до кінця весни, суд і прийме на вимогу України попереднє рішення, це ще не гарантуватиме, що пізніше суд візьметься за розгляд питання по суті (відповідь на це питання ми отримаємо, вірогідно, лише десь наприкінці поточного року). А якщо візьметься, то це не гарантує, що Україна отримає ті рішення, на які сподівається.
Можуть бути і складніші комбінації. Наприклад, суд може вирішити, що розглядатиме питання щодо дискримінації, але відмовиться визнавати власну юрисдикцію у питанні тероризму.
Ну, і прикінцеве рішення (якщо до нього коли і дійде, то років за 3-5) в чомусь задовільнить позовні заяви України, а в чомусь ні. Мені доводилось чути і від західних дипломатів, і від міжнародних чиновників, що ніяких особливих проблем в Криму немає, що у порівнянні з Україною становище кримських татар навіть покращилось, бо почали вирішуватися їх земельні питання, а кримськотатарська мова визнана офіційною.
Найгірший сценарій, коли суд відмовить у розгляді позовів, або коли візьметься, але винесе рішення не зовсім чи зовсім не так, як цього хотіла б Україна, теоретично можливий (хоча не найбільш ймовірний). Буде не дуже приємно, але і він не стане повною катастрофою. Бо мова йде лише про виконання/невиконання РФ якихось двох ООНівських конвенцій. І не більше того. Тобто, ми і надалі зможемо використовувати усі інші наявні судові можливості. Ну, і звичайно, відсутність судового рішення щодо двох конвенцій ООН зовсім не означатиме, що РФ не порушує міжнародне право, що не здійснює збройну агресію проти України, не порушує права людини. Хоча, щиро вірю, російська пропаганда відіграється на нас за наш гіпотетичний програш "по повній".
У цьому разі в нас вже накопичився великий досвід дезавуювання російської брехні та інсинуацій. Та й до різних вивертів наших друзів і партнерів ми вже теж починаємо звикати.
Чому я назвав рішення позиватися по цих двох конвенціях частково вимушеним? Ну, дуже вже гарно цей позов вписується в президентську концепцію "юридичної АТО" замість реальної війни чи то пак - міждержавного збройного конфлікту.
Так ми плавно підійшли до одного з найбільш дискутивних питань - чи краще, якби в суді йшлося про міждержавний конфлікт, чи про фінансування тероризму?
Сьогодні навіть заступниця міністра закордонних справ Лана Зеркаль, яка є одним з представників України в суді, намагалась "язвити" на адресу пропонентів ідеї "доведення агресії", мовляв - це російська парадигма довести, що суд не має юрисдикції щодо позовів України оскільки суд не має юрисдикції в питаннях збройних конфліктів.
Лана Зеркаль, пишучи свій блог для Української правди, очевидно, була настільки зайнятою, що пропустила повз вуха фразу з юридично дуже грунтовного виступу іншого представника України в суді професора Гарольда Хонджі Ко: "Конвенція визнає, що акти тероризму та стан збройного конфлікту не є взаємно виключними".
Але президенту Порошенку, очевидно, більше сподобається уникати розмов про збройний конфлікт. Ну, щоб не розхитувати човен, на який Путін ще зовсім не напав, але може напасти.
Тому маємо три різні думки, що "потрібно говорити лише про збройну агресію" (хоча ті, хто дотримуються цієї думки, висловлюють її, як правило, не в контексті даного позову. В той же час мені відомі фахівці, які дотримуються цієї думки і в цьому конкретному контексті), "термінологія про збройну агресію для цього позова - погано," "це питання в контексті позову, про який йдеться, не має принципового значення."
Лише перебіг судового процесу покаже, хто правий.
Тепер про часові рамки.
Сьогодні завершено слухання щодо вимоги України стосовно тимчасових заходів в рамках позову.
Тимчасові заходи - це процедурне рішення на період розгляду питання по суті. Задоволення цих вимог України зовсім не означатиме, що остаточне рішення суду буде на користь нашої держави. У нашому випадку це буде рішення зобов’язати Росію не робити щось, що створює чи може створити загрози порушення конвенцій, в рамках яких позивається Україна. Що звичайно аж ніяк не перешкоджатиме Росії заявити, що вона або не підтримує тероризм взагалі, або що в ДНР вона підтримує представників народу чи ще якусь єресь, яку постійно несе Росія, і робить в цей час те, що хоче.
Тепер суд візьме десь до трьох місяців для винесення рішення.
Якщо суд не винесе відповідне рішення, то вся історія з позовом закінчиться. Якщо винесе частково чи повністю позитивне рішення, то Росія матиме до трьох місяців для подачі "заперечення".
Після отримання "заперечення" Росії (теоретично РФ може не заперечувати, визнати тим самим юрисдикцію суду, але це лише теоретично, думаю, можна сподіватися, що РФ грамотно, креативно та цинічно скористається усіма можливостями затягування розгляду справи або не допустити її взагалі) суд вивчатиме їх знову ж таки десь до трьох місяців.
Після завершення періоду вивчення заперечень Росії відбудуться ще одні слухання на зразок тих, свідками яких ми були впродовж останніх днів.
По завершенню слухань суд прийме рішення, чи береться за розгляд справи по суті.
Розгляд справи по суті фактично не має ніяких часових рамок проведення. що примушує за аналогією з іншими справами говорити про можливу тривалість слухань - кілька років.
Що станеться, якщо Росія програє перший етап - вимоги України щодо тимчасових заходів? Можна прогнозувати, що це ніяк не змінить політику і дії РФ, але ущільнить її ізоляцію, погіршить її імідж, покращить шанси на продовження політики санкцій.
Ну, і навпаки, якщо суд не задовільнить вимоги України щодо тимчасових заходів, це розв"яже руки російським пропагандистам, в тому числі і в питанні протидії міжнародним санкціям. Хоча по суті це не означатиме, що міжнародний суд виправдав РФ.
Отже суд є суд. Як і в дипломатії, в суді ми матимемо не те, на що заслуговуємо, а те, що зможемо довести.
І чого в рішенні суду буде більше - справедливості чи політики - невдовзі побачимо.
Автор: Богдан Яременко

 

Оценка материала:

5.00 / 1
Війни не виграються в судах. Чому Україна судиться з РФ в Гаазі 5.00 5 1
Политика / Колонки
10.03.2017 260
comments powered by Disqus
Еще материалы раздела «Колонки»
  • Юрий Касьянов: Нас ожидает ночь длинных ножей Юрий Касьянов: Нас ожидает ночь длинных ножей

    "После серых всегда приходят чёрные" /братья Стругацкие/. Они приходили множество раз. В семнадцатом пришли большевики (в Российской империи). В девяносто первом пришли малиновые пиджаки. После Ющенко пришёл Янукович. После Второго Майдана пришёл Порошенко.

  • Узел Гройсмана: менять ли премьера на МВД Узел Гройсмана: менять ли премьера на МВД

    Политолог Виктор Небоженко: Неожиданно у президента Порошенко созрел мощный комплекс кадровых проблем, который завязываются в крепкий узел - решение одной проблемы одновременно предполагает решение всех остальных. Тут две причины.

  • З гранатомета по міжнародних відносинах. Чому в Україні нема безпеки? З гранатомета по міжнародних відносинах. Чому в Україні нема безпеки?

    Якщо хтось в Україні думає, що публічно радіти з приводу вбивства російського посла, ексцесів біля російських диппредставництв, карикатурні протести біля німецького посольства, заклики до бойкоту послів західних держав - це все окремі інциденти, і нічого страшного, "бо у нас війна" - це, на жаль не так.Все це складається в певну картинку.

  • Чорний день української державності. Незручні питання Чорний день української державності. Незручні питання

    Не отримую задоволення від того, що хочу сказати. Але мовчати не хочу. Сьогодні - чорний день не лише для української правоохоронної системи, спецслужб, але і назагал для української державності. Скоропостижні заяви генпрокурора, про те, що і в пострілах на Пушкінській вулиці, і у вибухах в Балаклії є російський слід, не слід вважати індульгенцією, а тяжким звинуваченням українській владі.

  • Эффект Найджела Брауна Эффект Найджела Брауна

    Юрий Бутусов: Трудно представить более абсурдную ситуацию, чем попытка администрации президента продавить кандидатуру Найджела Брауна на пост аудитора Национального антикоррупционного бюро, вместо рекомендованного комитетом ВР Роберта Сторча. Абсурд в том, что эта акция достигает абсолютно противоположных результатов, по сравнению с замыслом инициаторов.