19.04.2017 650

Посібник з «війни на ефект» – як руйнувати повітряний міст у 21-му столітті

 Саме зараз, коли один скандал навколо винуватців у загибелі ІЛ-76 над Луганським аеропортом дещо вщух, а новий – ще не розпочався (обов’язково буде), хочу звернути увагу на дещо технічний аспект справи, аби ще раз нагадати, що живемо ми не всередині 20-го ст., а на початку 21-го.


Відкрию секрет – з часів Другої Світової війни змінилися не тільки характеристики танків, літаків і штурмових гвинтівок, а й сам характер ведення війни. Кардинально змінився. Як саме? А от дивіться.
Уявимо ситуацію. Маємо ворожий гарнізон в оточенні. Гарнізон охороняє дуже важливий для нас об’єкт, який НЕ мусить потрапити в наші руки. Гарнізон забезпечують повітрям – більше немає як. Гарнізон потребує дуже багато припасів – оборона заздалегідь там не готувалася, тож все – від цвяха до ДШК везти треба літаками. Сидіти в оточенні – ще той кайф. Солдати військового досвіду попередніх війн, переважно, не мають. Найбільш очевидний спосіб взяти об’єкт з найменшими втратами з нашого боку – примусити гарнізон до капітуляції через голод, нестачу БК і наші турбуючи дії. Для цього треба розірвати повітряний міст.
В задачі запитується – як зруйнувати повітряний міст?
Згадуємо історію. 1942 р. Сталінград. Для забезпечення оточеного угрупування Паулюса німцями був організований повітряний міст. Хай не в тому обсязі, в якому треба, але зі своєю задачею міст худо-гірко справлявся. Як його руйнувала Червона армія?
Відповідь – вона стягнула в потрібний район чотири повітряні армії, 5 окремих авіадивізій і нічний полк ППО. У район прилягання повітряних трас німецьких транспортників, РККА напхала зеніток – 235 гармат і 231 зенітний кулемет. Адо цього всього, польові частини мусили піти у наступ, аби унеможливити німцям відправляти вантажі з аеродромів Тацинської, Морозівска, Богоявленського та Тормосина. Ні, не для того, аби зламати міст – аби всього лише збільшити відстань і примусити німців лити в баки більше пального і брати менше вантажів. Під час повітряного мосту німці втратили 488 літаків і біля 1000 пілотів. Але міст зник лише після того як Червона армія захопила аеродроми Паулюса в котлі.
Іншими словами задача – нереальна. Ну от не можемо ми зібрати в потрібному районі ТАКУ кількість авіації ППО та зенітних засобів. І піти в наступ на Маріуполь з якого відбуваються зліти літаків ми не можемо – сил в нас таких нема. Звідси – висновок. Повітряний міст ми зламати не можемо.
Не можемо… Якщо ми живемо у 20-му ст.
Бо в 20-му ст. існувала така штука, як монополія держави на інформацію. Не тільки у нацистській Німеччині, або більшовицькому СССР, а й у демократичній Британії, особу яка заходилася б розголошувати у пресі реальні втрати конвою PQ-17 (наприклад), швидко прийняли б кремезні прототипи їхнього Джеймса Бонда і у взірцево демократичних підвалах МІ-6 доступно пояснили, чому такі речі розголошувати не можна, і що трапляється з тими, хто цього не розуміє. Тоді питання стояло лише у мірі, в якій держава контролювала свій інформаційний простір – але контролювали всі. Ті держави хто не контролював, з реальності швидко перетворювалися в тему для підручника Історії.
Нині – все інакше. З появою Інтернет-ЗМІ і Соцмереж інформаційне поле певної держави перетворилося на зону вільного полювання різних носіїв догм та ідей. Хто сильніший – той і переможець. Саме такі умови зробили можливим явище, відоме під назвою «війна на ефект».
«Війна на ефект» - це метод ведення війни, коли задача війська – не виконувати певні бойові задачі, а створювати ефекти, що битимуть по свідомості мас країни-ворога і викликатимуть там потрібні нам реакції.
Як це працює – слідкуйте за руками. У 21-му ст. аби зруйнувати повітряний міст нам НЕ треба ані повітряних армій, ані зенітних полків. Нам треба ОДНА ДРГ забезпечена всім комплектом зенітних засобів – кілька ПЗРК, ЗУ на шасі, фахівці, прикриття, тощо. Не проблема.
Два – нам треба знати коли конкретно вилітатиме літак. Маючи відповідну агентуру це зробити не важко. Якщо ми маємо час зльоту літака, розрахувати час прибуття – задачка для 7-го класу.
Далі. Нам треба зробити так, аби захисники об’єкту ущільнили свою оборону – аби сконцентрували свої сили на основних пунктах оборони, а другорядні залишили із чисто символічним прикриттям. Другорядні – це злітно-посадкова смуга. Таке досягається низкою турбуючи дій на різних ділянках оборони. Робиться це 2-3 групами, на відміну від захисників група запросто може сісти на транспорт і переїхати в інше місце. Бо це захисники прив’язані до об’єкту – ми нічим не прив’язані. Гуляємо – де хочемо.
Реально? Ще б пак. Що лишається? Зустріти літак. Скільки треба, стільки й зустрічатимемо – аж до потрібного ефекту.
Ефект зроблений – літак горить посеред поля. Що далі?
А далі – починають працювати численні дописувачі на соцмережах. У першу чергу – наші штатні, як відкриті, так і замасковані під їхніх патріотів. Відкриті дописувачі – хваляться збиттям, замасковані – волають: «Який жах!» Меседжи штатних дописувачів підхоплюють прибічники опозиції серед ворогів та просто корисні ідіоти, за ними ЗМІ. Здіймається інформаційна хвиля… За нею – хвиля збурення їхніх громадян…
Результати. Повітряний міст – фсьо. Після розголосу що здійнявся, після істеричних репортажів на ТБ та тисяч аватарок з літаком, що згорає в огні, відправити новий борт зважиться тільки закінчений ідіот. Гарнізон, що сидить в оточенні без ротацій і поповнення, несе втрати значно більші ніж за умов регулярного відпочинку і оновлення. Забезпечувати їх командування мусить шляхом скидання вантажів на парашутах – ми регулярно дякуватимемо їхньому командуванню за те що вчасно доставили вантажі нам, а не гарнізону – хай їхні громадяни перевірять, так це чи ні. Їхнє командування буде змушене таранити суходільний коридор до об’єкту і втрачати на цьому своїх солдат не менше ніж на нещасному літаку…
І звісно! Нехай вороги серед себе знайдуть цапа-відбувайла з генеральськими погонами! Начальник штабу? Годиться! Аби тільки наші дописувачі на соцмережах (і легальні, і приховані під їхніх патріотів) мали про що писати. Перші – глузувати з тупих генералів ворога. Другі – вкотре розмазувати юшку під носом на тему: «Влада ідіотів гнобить патріотів!»
Оцініть, наскільки дешевше стало вести війну! Які повітряні армії? Які зенітні полки? Які атаки на аеродроми противника? Які втрати? Був би ефект – істеричні настрої їхніх переляканих громадян все інше зроблять самі. Все просто!
Просто – якщо жити технологіями 21-го ст., а не казками про найбільш криваву війну імперії, та й те – створеними тою самою імперією.
Живете казками? І хто ж вам винний?
Автор: Дмитро Вовнянко

 

Оценка материала:

5.00 / 2
Посібник з «війни на ефект» – як руйнувати повітряний міст у 21-му столітті 5.00 5 2
19.04.2017 650
comments powered by Disqus
Еще колонки: Колонки / Блоги
  • Позывной «Мартин Брест»: ветеран АТО в патрульной полиции Позывной «Мартин Брест»: ветеран АТО в патрульной полиции

    - Мусор, с#ка… Я прохожу... нет, я проталкиваюсь через жиденькую толпу перед ВР. Пытаюсь не отстать от идущего впереди Юры и не слушать того, что говорят вслед.

  • Гегемонія проти об’єднання Гегемонія проти об’єднання

    Нам потрібне не об’єднання, а гегемонія. Суть об’єднання завжди в неприємних компромісах та прихованих образах. Об’єднання завжди пожирає своїх дітей. Воно може принести тимчасовий результат, але рахунок за цей успіх ще ніколи ніхто не зміг сплатити сповна. І не важливо чи мова про сьогоднішніх політиків чи про союзи Хмельницького з татарами та москалями.

  • Зачем нужна военная подготовка? Лучше быть готовым к худшему, нежели быть сожранным этим самым худшим Зачем нужна военная подготовка? Лучше быть готовым к худшему, нежели быть сожранным этим самым худшим

    Игаль Левин, бывший офицер ЦАХАЛа, военный инструктор, анархист: Если вы живете в мирной и тихой стране, то, скорее всего, она вам не нужна, - точнее, она вам точно не нужна. Война - это самое страшное, что знает людской род, а военное ремесло - это чистой воды проклятие. Но если вы живете в неспокойном регионе нашей планеты, то знакомство с военным ремеслом - это часть вашего выживания.

  • Нафига нам твой завод? Нафига нам твой завод?

    Сначала - две новости: 1. На границе с Польшей местные жители перекрыли несколько пропускных пунктов, протестуя против изменений в Налоговый кодекс, затрудняющих контрабанду; 2. В Немирове (Винницкой области) местные жители не хотят работать на японском заводе, чтобы не терять субсидии. А теперь - воспарим в наши географическо-экономические эмпиреи.

    Колонки / Блоги 10.01.2018 1429
  • Давайте делать чудеса! Давайте делать чудеса!

    Год назад мы с моей дочерью Евой придумали и записали правила, по которым живет наша семья. «Правила» - так грозно и безнадежно это звучит! На самом деле не все так плохо: правила важны, особенно ребенку: он должен знать то, «как принято у нас», где границы и как мы живем. Также важны традиции, задающие ритм и дарящие радость узнавания, подсознательное ощущение, что все в порядке. И важна спонтанность – но об этом позже. Вернемся к правилам: одним из пунктов в нашем списке было «Делать друг другу чудеса».