12.10.2017 920

Що відбувається з міжнародною реакцією на Закон про освіту?

Україна обрала вкрай невдалу манеру аргументації та відстоювання своєї позиції. Аргументи про те, що в Румунії чи в Угорщині немає українських шкіл взагалі працюють проти України (чому ж вас, українців, це не цікавило досі?).


Аргумент про захист прав школярів-представників нацменшин на продовження навчання в українських ВНЗ дуже сумнівний. Перш за все, у них є право вибору, чи вчитися у ВНЗ. Далі, у них є право вибору, чи поступати у ВНЗ в Україні, чи за кордоном. Тому рівень володіння українською не настільки вже і принциповий для реалізації їх прав.
Сумнівним є аргумент про сприяння можливості представниками нацменшин інтегруватися в систему держвлади України через підвищення рівня володіння українською мовою. Це їх право, а не обов’язок - працювати в органах держвлади, обиратися і тд. Якщо громадянин України приймає рішення жити поза системою держвлади - це його право. Аби лишень платив податки. Знання української мови також не гарантує працевлаштування в органах влади чи перемогу на виборах.
Проблема в тому, що цими і подібними аргументами ми насправді лише маскуємо свій страх і свої підозри до нацменшин. Звідти цілком неприйнятні аргументи про роздачу паспортів. Повірте, українських паспортів в Придністровському регіоні Молдови роздано не менше. Навіщо нам це?
Бажання отримати щось мовно-однорідне - це до великої міри результат війни з Росією. 300-літньої війни. Але і тут не все просто. Навіть з російською мовою. Якби ми були з правової точки зору в стані війни з Росією, то обмеження будь-чого чи усього російського могло би бути виправдане (на період війни). Але ж це якби.
Так, 35 відсотків учнів шкіл для нацменшин можливо і не можуть скласти ЗНО через слабий рівень знань української. Але ж 65 - можуть. І очевидно, цього достатньо для відповідних етнічних груп, щоб мати своїх нардепів, депутатів місцевих рад, представників в органах влади. Чому ми хочемо від них більше, ніж їм самим потрібно? Що дає нам підстави думати, що це питання має стати предметом державного регулювання?
Так, українська мова є і має бути державною в Україні. Але хіба в українському законодавстві є хоч щось про те, що усі громадяни України зобов’язані володіти нею на певному кваліфікаційному рівні? Здається ні. То навіщо ці аргументи?
Ми спробували підійти до питання з точки зору інтересів держави, яка перебуває в облозі ворогів. А в Раді Європи керуються інтересами та правами людини. Викладені вище та інші подібні аргументи України не могли бути переконливими.
Це не значить, що ми не повинні дбати про національну єдність, формувати ідентичність. Але механізми вирішення цих питань не можуть бути винятково заборонними чи обмежуючими.
Так, багато випускників угорських чи румунських шкіл поїдуть вчитися і працювати в інші держави. Чому? Можливо причина не в якійсь ворожості, а тому, що українська освіта перебуває в стані руйнації? Зрештою, а скільки україномовних українців, які успішно складають ЗНО, прагнуть далі вчитися і працювати за межами України?
Ну і, звичайно, це абсолютно неприпустимий рівень осмислення проблеми українською владою.
Українська влада безславно програла цю ситуацію (ще, звичайно, треба дочекатися рішення Венеціанської комісії, але обговорення питання в ПАРЄ вже створило деяке розуміння, якими будуть ці висновки). Тому, що на міжнародній арені не уміє дослуховуватися і правильно розуміти аргументи опонентів, не уміє вибудовувати систему контраргументів і комунікацію, веде переговори з іноземними урядами, які вдаються до неприйнятних способів тиску на Україну, і не веде переговорів з власними громадянами, дозволяючи іноземним урядам формувати їх позицію.
Руїна у головах.
Автор: Богдан Яременко, дипломат, голова ГО «Майдан закордонних справ»

 

Оценка материала:

5.00 / 1
Що відбувається з міжнародною реакцією на Закон про освіту? 5.00 5 1
12.10.2017 920
comments powered by Disqus
Еще колонки: Колонки / Блоги
  • Лето на пороховой бочке: война с большой буквы «В» Лето на пороховой бочке: война с большой буквы «В»

    Мы проводим лето, привычно устроившись на пороховой бочке. Она большая, уютная, и греет спину не хуже песчаного пляжа. Даже война отступает дальше от всех, кто не включён в её процесс непосредственно. Летний патриотизм лениво перетекает из ручейков междоусобных войн за нимбы "святых борцов" в мутную речку приближающихся выборов. На берегах её можно неторопливо перетряхивать грязное бельё друг-друга и ждать проплывающих трупов множащихся врагов. А можно закинуть удочку и "втыкать" в поплавок, надеясь что-то вытащить из потока.

  • Прости, Аркаша. Ещё встретимся, поговорим, попьём водки... В лучшем месте. Ведь они доберутся до всех нас Прости, Аркаша. Ещё встретимся, поговорим, попьём водки... В лучшем месте. Ведь они доберутся до всех нас

    Юрий Касьянов: Прости, Аркаша. Мы так и не встретились. Не попили водки. Не поговорили ни о чём... Когда Аркадий Бабченко переехал в Украину, он мне написал, позвал на вечеринку, которую устраивал с Айдером Муждабаевым, а я то ли сослался на занятость, то ли на усталость, то ли сказал правду, что ненавижу вечеринки, и не пошёл. Потом он писал и звонил мне раз в две-три недели, и звал куда-то посидеть, поговорить, попить водки, а у меня всегда находились какие-то важные дела, постройка дома, бизнес, дети... Мы так и не встретились.

  • Зеленский, Вакарчук, Иво Бобул: кукловоды запутались, но хотят обмануть избирателя Зеленский, Вакарчук, Иво Бобул: кукловоды запутались, но хотят обмануть избирателя

    Политолог Виктор Небоженко: Наши олигархи впервые сами не знают, что хотят. Они явно запутались. Единого кандидата на президентские выборы, впервые за двадцать лет, у них нет. Но и Порошенко они тоже терпеть не могут.

  • Позывной «Мартин Брест»: ветеран АТО в патрульной полиции Позывной «Мартин Брест»: ветеран АТО в патрульной полиции

    - Мусор, с#ка… Я прохожу... нет, я проталкиваюсь через жиденькую толпу перед ВР. Пытаюсь не отстать от идущего впереди Юры и не слушать того, что говорят вслед.

  • Гегемонія проти об’єднання Гегемонія проти об’єднання

    Нам потрібне не об’єднання, а гегемонія. Суть об’єднання завжди в неприємних компромісах та прихованих образах. Об’єднання завжди пожирає своїх дітей. Воно може принести тимчасовий результат, але рахунок за цей успіх ще ніколи ніхто не зміг сплатити сповна. І не важливо чи мова про сьогоднішніх політиків чи про союзи Хмельницького з татарами та москалями.