12.10.2017 842

Що відбувається з міжнародною реакцією на Закон про освіту?

Україна обрала вкрай невдалу манеру аргументації та відстоювання своєї позиції. Аргументи про те, що в Румунії чи в Угорщині немає українських шкіл взагалі працюють проти України (чому ж вас, українців, це не цікавило досі?).


Аргумент про захист прав школярів-представників нацменшин на продовження навчання в українських ВНЗ дуже сумнівний. Перш за все, у них є право вибору, чи вчитися у ВНЗ. Далі, у них є право вибору, чи поступати у ВНЗ в Україні, чи за кордоном. Тому рівень володіння українською не настільки вже і принциповий для реалізації їх прав.
Сумнівним є аргумент про сприяння можливості представниками нацменшин інтегруватися в систему держвлади України через підвищення рівня володіння українською мовою. Це їх право, а не обов’язок - працювати в органах держвлади, обиратися і тд. Якщо громадянин України приймає рішення жити поза системою держвлади - це його право. Аби лишень платив податки. Знання української мови також не гарантує працевлаштування в органах влади чи перемогу на виборах.
Проблема в тому, що цими і подібними аргументами ми насправді лише маскуємо свій страх і свої підозри до нацменшин. Звідти цілком неприйнятні аргументи про роздачу паспортів. Повірте, українських паспортів в Придністровському регіоні Молдови роздано не менше. Навіщо нам це?
Бажання отримати щось мовно-однорідне - це до великої міри результат війни з Росією. 300-літньої війни. Але і тут не все просто. Навіть з російською мовою. Якби ми були з правової точки зору в стані війни з Росією, то обмеження будь-чого чи усього російського могло би бути виправдане (на період війни). Але ж це якби.
Так, 35 відсотків учнів шкіл для нацменшин можливо і не можуть скласти ЗНО через слабий рівень знань української. Але ж 65 - можуть. І очевидно, цього достатньо для відповідних етнічних груп, щоб мати своїх нардепів, депутатів місцевих рад, представників в органах влади. Чому ми хочемо від них більше, ніж їм самим потрібно? Що дає нам підстави думати, що це питання має стати предметом державного регулювання?
Так, українська мова є і має бути державною в Україні. Але хіба в українському законодавстві є хоч щось про те, що усі громадяни України зобов’язані володіти нею на певному кваліфікаційному рівні? Здається ні. То навіщо ці аргументи?
Ми спробували підійти до питання з точки зору інтересів держави, яка перебуває в облозі ворогів. А в Раді Європи керуються інтересами та правами людини. Викладені вище та інші подібні аргументи України не могли бути переконливими.
Це не значить, що ми не повинні дбати про національну єдність, формувати ідентичність. Але механізми вирішення цих питань не можуть бути винятково заборонними чи обмежуючими.
Так, багато випускників угорських чи румунських шкіл поїдуть вчитися і працювати в інші держави. Чому? Можливо причина не в якійсь ворожості, а тому, що українська освіта перебуває в стані руйнації? Зрештою, а скільки україномовних українців, які успішно складають ЗНО, прагнуть далі вчитися і працювати за межами України?
Ну і, звичайно, це абсолютно неприпустимий рівень осмислення проблеми українською владою.
Українська влада безславно програла цю ситуацію (ще, звичайно, треба дочекатися рішення Венеціанської комісії, але обговорення питання в ПАРЄ вже створило деяке розуміння, якими будуть ці висновки). Тому, що на міжнародній арені не уміє дослуховуватися і правильно розуміти аргументи опонентів, не уміє вибудовувати систему контраргументів і комунікацію, веде переговори з іноземними урядами, які вдаються до неприйнятних способів тиску на Україну, і не веде переговорів з власними громадянами, дозволяючи іноземним урядам формувати їх позицію.
Руїна у головах.
Автор: Богдан Яременко, дипломат, голова ГО «Майдан закордонних справ»

 

Оценка материала:

5.00 / 1
Що відбувається з міжнародною реакцією на Закон про освіту? 5.00 5 1
12.10.2017 842
comments powered by Disqus
Еще колонки: Колонки / Блоги
  • Страна-аниматор. Что немецкий журналист не понял об Украине Страна-аниматор. Что немецкий журналист не понял об Украине

    Moritz Gathmann, немецкий журналист: "Подумал: Дай-ка я посмотрю шо там думает глава государства о том что в Киеве собирается новый Майдан?". Мориц, ты так и не понял, мы в таком режиме можем существовать годами.

  • Бессильный Госдеп и Украина, или Подарок Путину под елочку Бессильный Госдеп и Украина, или Подарок Путину под елочку

    Политолог Виктор Небоженко: Ну хорошо, президент США Трамп и глава Госдепа США Тиллерсон ничего не могут сделать против северокорейских ракет, способных нести ядерный заряд и долететь до Вашингтона. Это пример ассиметричной прокси-войны, которую ведет Россия чужими руками и на чужой территории против США. Тут все понятно.

  • Закон или справедливость, НАБУ или прокуратура: философский конструктор Закон или справедливость, НАБУ или прокуратура: философский конструктор

    Немного длинный, философский пост. Мне очень интересно наблюдать, как апеллируют к закону во время травли и дискредитации НАБУ. Я тоже сталкивался с этим, когда пытался прекратить всякие схемы, которые использовали депозитарий - мне говорили, как вы смеете, ведь в законе написано что это можно! Я говорил, ну вы же понимаете, что в законе просто прописали возможность жульничать, и общество сейчас требует другого, именно из-за этого и произошел Майдан? И мне говорили - идите в Раду и объясняйте это депутатам, пусть меняют законы, а пока не мешайте нам выстраивать схематоз. И, по своему, они были правы - кто я такой чтобы не давать им воровать, если в законе прописано, что можно?

  • Немного истории: в этот день, 1-го декабря 1991, состоялся референдум в поддержку независимости Украины Немного истории: в этот день, 1-го декабря 1991, состоялся референдум в поддержку независимости Украины

    Об этом уже мало кто помнит. Все знают 24-е августа, когда Верховна Рада голосовала Акт провозглашения независимости Украины. На самом деле, референдум было не менее важным и знаковым событием. Его ждали и в Киеве, и в Москве, и в Вашингтоне. Кто с надеждой, кто со страхом.

  • Чому я підтримую Український католицький університет Чому я підтримую Український католицький університет

    Десять років тому, коли з’явилася ініціатива збору коштів для Українського католицького університету у Києві, я ще нічого не знав про цей університет. Але ось уже чотири роки я – голова організаційного комітету щорічного Благодійного вечора УКУ у столиці. Це велика честь і велике щастя для мене. Це дало мені можливість бути частиною Великої Історії та Мрії. Адже саме УКУ є тим вищим навчальним закладом, що сприяє вихованню нового покоління українців. Тут вчаться не лише богослови та майбутні церковні ієрархи, а й вірні будь-яких церков та конфесій, що опановують найрізноманітніші науки. Водночас університет стоїть і стоятиме на християнських цінностях, які зрозумілі для всіх.