НОВОСТИ ДНЯ: ГСЧС предупреждает о снегопадах и метелях  В Нью-Йорке закрыли для посетителей статую Свободы  Замерзший россиянин пересек границу Украины и попросил статус беженца  Асад обвинил Турцию в поддержке терроризма  Украинцы Австралии первыми вышли на акцию «Отфутболь диктатора – останови Путина!»  В Украине запустили первый этап монетизации субсидий  Минздрав рассказал, кому опасно прививаться от коривсе новости дня
Политика
Украина
15.12.2017 477

Юрій Луценко як символ української революції. Аналіз Генпрокурора

Вчора був День народження у Юрія Луценко. Я задумався над його постаттю в українській політиці. А він, безсумнівно, постать і вже прописав собі місце в майбутньому підручнику з історії України. І хоча сьогодні Луценко є заручником політичної кризи, а це визначає ставлення до нього, я спробую зробити об’єктивну деконструкцію.


Полум’яний борець
У Юрія Віталійовича є природне середовище - це політична боротьба. Починаючи з «Україна без Кучми», він в протесті завжди на своєму місці. Протест – це його і це йому вдається. Він прекрасний оратор, який не лізе за влучними порівняннями в словник. Він вольовий, здатний йти на конфлікт і йти до кінця.
Боротьба дає можливість Луценку проявити себе. Так, коли його посадив режим Януковича, ми відкрили для себе його колосальний інтелект і задатки письменника. Його можна з захопленням читати і слухати. Більше того, саме в боротьбі Луценко є справжнім. За його виступами і текстами не відчувається фальші. Зрештою, якби ми його не оцінювали і не ставились до нього, це людина, яка не раз відчула на своїй голові силу авторитарних режимів.
Поза боротьбою мабуть найкраще середовище для нього – це парламент. Тут теж сила слова і інтелекту має значення. Луценко відчуває українську політику, ігри, інтриги тощо. Мені здається, що спікер парламенту міг би бути вершиною його кар’єри. Але не Генпрокурор.
Неспроможний управлінець
Разом з цим, ми бачимо, що всі походи Луценка у виконавчу владу закінчувались поразкою. Це абсолютно не його. В людині не можуть поєднуватись взаємовиключні речі, такі-як: полум’яність боротьби, і монотонність системної роботи. Луценку подобається читати, думати і виступати. І це автоматично суперечить природі виконавчої служби, де ключовим є системно монотонна нудна робота, де «повторение мать учения», де без контролю немає результату тощо.
І після двічі призначення в МВС, і після призначення в Генпрокуратуру – Луценко нікуди не привів свою команду. Бо своєї команди в нього немає. Він є членом команди, то Ющенка, то Порошенка, але власної у нього немає. В цьому і є причина управлінського провалу. На службі полум’яні борці не мають природньої підтримки. Служба – це антиборотьба. Хороші оратори там викликають нервозність, а не захоплення. Візіонерів вважають лохами, проповідників і ідеалістів – мозгоправами. Там у Луценка ніколи не було і не буде підтримки. Посада змушує службу прогинатись і лицемірити, але в душі вони ненавидять.
Найкращий доказ цьому – посадка Юрія Луценка в 2012. Всього 2 роки потрібно було системі, щоб повністю відновити свій репресивний апарат, від якого ж постраждав колишній міністр. Оскільки мені самому доводилось багато спілкуватись з беркутом в різний спосіб, я прекрасно бачив, в яку лють їх приводила згадка про період міністра Луценка, і яка гордість за Кравченка. Ні, Юрій Віталійович не зламав хребет режиму. Він просто прогнувся і чекав.
Сьогодні ми маємо теж саме. Прокуратура не стала органом реформи і довіри. Сухі статистичні дані про якихось там корупціонерів, не додають суспільству відчуття справедливості. Прокуратора живе собі своїм старим життям, зі старими правилами і старою ненавистю з боку громадян. А в ній працює неефективний Луценко, який є заручником прокурорських кадрів, бо немає інших.
Якщо б я порівнював його з кимось з історичних постатей, то це був Лев Троцький, який здобував вражаючу підтримку силою слова та інтелекту, і виявився абсолютно беззахисним проти кулуарної бюрократичної боротьби.
Символічність Луценка
Дивлячись на ці роздуми, я побачив, що в Луценку є певна символічність «української повільної революції»: високий потенціал боротьби і нульова спроможність управління. Простіше – це сила українського «проти», і відсутність українського «за». Луценко сильний, коли «проти» режиму, і слабкий, коли є режимом.
Наша революція триває так довго, оскільки система не може нас перемогти, а ми не можемо переламати систему. Система втратила ідейність, а тому завжди буде програвати в справжній ідейній боротьбі за іншу Україну. Революціонери ж не мають управлінського досвіду і системи кадрів, а тому будуть постійно відступати. Немов життя Луценка: із наметів в міністри внутрішніх справ, із міністра в тюрму, із тюрми в Генпрокурора, із прокуратури…
Висновки кожний зробить сам.
А Юрія Віталійовича з Днем народженням. Він є, такий як є, з успіхами і поразками. Він є частиною нашої епохи. Нажаль не найкращої, але втім неминучої.
Автор: Віктор Андрусів, громадський діяч, кандидат політичних наук, публіцист

Оценка материала:

5.00 / 2
Юрій Луценко як символ української революції. Аналіз Генпрокурора 5.00 5 2
Политика / Украина
15.12.2017 477
Еще материалы раздела «Украина»