Життя та Стиль
Суспільство
Про Олімпіаду і милосердя
Дивлюся Олімпіаду, слухаю коментаторів, слухаю спортсменів. Знаєте, треба щось робити з нашою совковою звичкою вимагати від спортсменів неодмінно рекордів та призових місць і ганьбити їх за будь-що інше.
"Мы верим твердо в героев спорта, / Нам победа, как воздух, нужна". И все, что не "победа" - то "поражение".
Оце саме воно сидить в голові українського коментатора, котрий в наших спортсменів, що пішли на ризик і від того щось втратили на дистанції, питає: "а що сталося?!". А потім в спортсменки, яка не припустилася помилок, але "в свою нинішню силу" не потрапила у першу двадцятку, так само питає: "а що сталося?!". І відтак змушує їх виправдовуватися. За що?!
Але воно також сидить і в голові у самих спортсменів, котрі кожну свою невдачу переживають не просто як особисту трагедію, а як особисту провину (!!!) "перед мільйонами глядачів" і починають зі сльозами на очах вибачатися, що не перемогли.
Пані та панове, але це ж немилосердно.
Люди увійшли хто в двадцятку, хто в тридцятку найкращих у світі (!). Багато з нас може, кожен про свою галузь, сказати про себе те саме? Вони самі хотіли виступити якнайкраще не менше, ніж цього хотіли від них ми. Але для нас це "що ж ви, курва, не зробили нам приємне вечірнє шоу?", а для них - роки життя і чи не найбільша життєва втіха.
Я що хочу сказати. Всім, хто домігся навіть просто олімпійської ліцензії - від мене, а гадаю що й від усіх нас, має бути велика дяка і глибока шана.
А за участь в Олімпіаді, незалежно від результату, не може бути жодних докорів.
Якщо перемогли - браво!
Якщо не перемогли - ми віримо, що ви зробили максимум, віддали боротьбі все, що мали, ви наші найкращі, бажаємо успіхів у подальшому, а головне - не втрачати віри в себе і кайфу від того, що робиш.
Повірте, коли живеш легше, без надриву - легше і бути успішнішим. Менше шансів перегоріти.
P.S. Країни в цілому це також стосується.
Автор: Олексій Панич, доктор філософії, блогер, громадський діяч
