Пристебніть ремені та згрупуйтеся або За кого голосувати, коли голосувати немає за кого

Чим ближче вибори – тим частіше люди задаються питанням: а за кого голосувати, коли голосувати немає за кого? З цією невизначенністю у людей починає зростати внутрішня напруга, стан починає розбалансовуватись, і навіть дуже притомні і, здавалося б, адекватні персонажі – починають мочити таке, що не піддається діагностиці навіть дуже серйозних спеціалістів.

Власне, щоб не потрапити в такий стан, я питання виборів для себе вирішив закрити ще до активної їх фази.
Вибори, на скільки я їх собі розумію, це процес, коли я делегую право приймати рішення стосовно долі країни громадянину чи групі громадян, які у владі будуть представляти мої інтереси. Яких інтересів в суспільстві більше – той кандидат і перемагає.
Але є одне але. В поточному зоопарку вибора і кандидатів, мої особисто інтереси не представляє ніхто. Мало того, жоден кандидат на пост президента чи політична сила не декларують те, що було б мені близько, зрозуміло, і за що я б віддав свій голос. Є якісь напів-міри і шось десь далеко схоже, але я вже виріс з віку, коли серед двох куп лайна я маю обирати меншу. А окрім лайна там нічого немає. Нажаль.
Тому, для мене особисто, ситуація дуже схожа на момент, коли машина вилетіла з дороги і вже летить неконтрольовано. Що ти в цій ситуації можеш робити? Можеш крутити кермо, але машина вже летить. Можеш кричати – але це жодним чином не вплине на аеродинаміку автомобіля. Можеш хреститись, але це знову не зменшить прискорення. Єдине, що ти можеш зробити – пристебнутись паском безпеки і згрупуватись, чекаючи удара. Хріновий стан, коли ти не контролюєш процес, але він вже такий. Ми вже летимо. Всі разом. В одному хріново склепаному авто без подушок безпеки. Тобто, ми вилітаємо в кювет точно, але от зловимо на всій швидкості дерево чи просто кубарем покатимось по полю – то вже ніхто нічого гарантувати не може, бо і дерева рясно посаджені, але і відстань між ними є нормальна.
Тому, я намагаюсь працювати над своїм паском безпеки, який складається з диверсифікованих фінансових накопичень, можливих зачепок для майбутніх проектів і інших речей, які знадобляться, щоб в момент удару в мене було більше шансів залишитись цілим.
Так, дехто назве це інфантильною позицією, бо треба боротись і йти голосувати, бо якщо ти не підеш, то твій голос і бла-бла-бла. Але, ей… ми вже летим. Авто вже некероване. А іконки на торпеді, з обличчами основних кандидатів вже нікому і нічим не допоможуть. Тому пристебністься і спробуйте розслабитись, бо, як кажуть, при лобовому ударі найбільш напружені точно ламаються.
Автор: Руслан Хаврюта, блогер, програміст, ІТ-підприємець