Политика
Украина
17.04.2019 1521

Сто днів президента – що необхідно зробити новому главі держави: фаховий аналіз

Що потрібно буде робити Володимиру Зеленському чи Петру Порошенко у перші 100 днів після перемоги: фаховиий аналіз від Ігора Тишкевіча, експерта програми "Міжнародна і внутрішня політика" аналітичного центру "Український інститут майбутнього".


Перші сто днів для будь-якого президента є періодом, протягом якого він вирішує кілька ключових завдань:
1. Формує власне оточення, демонструючи реалізацію своїх підходів до кадрової політики.
2. Забезпечує керованість країною. Нові (або старі) кадри повинні продемонструвати вміння працювати в системі взаємовідносин, що дісталася в спадок, а також здатність її змінювати, виходячи з програми дій нового президента.
3. В ідеалі (виходить далеко не у всіх) приймає ряд рішень, спрямованих на досягнення швидкого успіху (найчастіше часткового) за ключовими напрямами, які були задекларовані в період виборчої кампанії.
Ці три пункти актуальні як для Петра Порошенка, так і для Володимира Зеленського в разі їх обрання. До них можна додати специфіку українських реалій, яка виражається в необхідності працювати за такими напрямками:
розв’язати проблему неприйняття частиною суспільства: у зв’язку зі специфікою виборчої кампанії, прихильники Порошенка сприймають Зеленського як пряму загрозу їх життю. Це справедливо і в зворотному напрямку – чинний президент має колосальний антирейтинг, і значна частина виборців бачить в ньому загрозу для власного майбутнього;
забезпечити ефективну комунікацію з негативно налаштованою Верховною Радою, можливо урядом і створити умови для перемоги близьких йому сил на парламентських виборах цієї осені.
Вирішувати ці завдання необхідно на тлі війни на Донбасі та прийдешніх економічних проблем – на травень і вересень 2019 року припадають піки виплат по зовнішніх заборгованостях.
Виклики і завдання, що стоять перед новим президентом одні й ті ж, але методи реалізації, підходи до організації роботи, мірила успіху для Зеленського і Порошенка різняться. Тому є сенс розписувати їх логіку поведінки в окремих блоках. Але їх зміст, методи реалізації завдань, підходи і виклики у кожного різні.
100 ДНІВ ПРЕЗИДЕНТА ПОРОШЕНКА
Почнемо зі специфіки стартової позиції Петра Олексійовича Порошенка. Навіть в разі перемоги на виборах він зіткнеться з наступними проблемами:
некерованість низки регіонів. Місцеві еліти збудували замкнуті політико-економічні системи, які є стійкими до потрясінь в наявній системі державного управління. Більш того, в першому турі виборів вони не застосували адмінресурс на користь чинного президента. І в другому, з великою ймовірністю, будуть так само працювати проти нього. Відповідно, їх мотивація до парламентських виборів – не допустити формування потужної пропрезидентської більшості в Раді, або вийти на нові домовленості з центром, в яких їх позиції лише посиляться;
питання балансу інтересів олігархів і, в першу чергу Ахметова, Пінчука і Медведчука, які будуть домагатися посилення власного впливу в якості плати за підтримку або “нейтральну позицію” на виборах президента;
запит суспільства на оновлення команди Порошенка – дії, які декларував сам Петро Олексійович перед другим туром. При цьому запит на кадрові зміни доведеться вирішувати на тлі колосального антирейтингу і недовіри з боку середнього класу та частини еліт;
необхідність утримання хоча б видимості економічної стабільності на тлі виплат за зовнішніми боргами. Населення, яке отримало виплати перед президентськими виборами, буде очікувати продовження роздачі грошей перед парламентськими. На цьому тлі навіть проста (і потрібна) зміна курсу долара негативно позначиться на рейтингах президента і його політичної сили;
негативно налаштована Верховна Рада, в якій частина фракцій (Батьківщина, частина Народного Фронту, РПЛ, Самопоміч) будуть займати позицію не просто опонентів президента, а непримиренних політичних ворогів. Це наслідки специфіки агітаційної кампанії 2018 - початку 2019 року;
розбалансований уряд, в якому частина міністрів (наприклад, Аваков) займають позицію політичного протистояння з президентом;
боротьба з корупцією – дана тема стала однією з ключових для Порошенка на тлі журналістських розслідувань та його заяв про те, що він не знав про існування корупційних схем у своєму оточенні. Запит суспільства можна сформулювати так: “вже знаєш – де реакція?”
Виходячи з перерахованих проблем, перші 100 днів Порошенка можуть піти за двома основними сценаріями:
1. Конфліктний в короткостроковій перспективі, який веде до переформатування системи.
2. Тактично спокійний, який приводить до наростання проблем в майбутньому.
Незалежно від обраних варіантів дій в публічній сфері президент піде на просування низки законопроектів, зокрема, закону “про імпічмент”, який вже внесений до Ради і, можливо, закону про позбавлення недоторканності депутатів. Закон “про імпічмент” підтримується і його опонентами, тому Порошенко намагається перехопити ініціативу.
Питання недоторканності народних обранців має низькі шанси пройти через Верховну Раду, але внесення такого законопроекту на розгляд парламенту дозволяє Порошенку використовувати цю тезу в агітаційній кампанії на парламентських виборах, дискредитуючи, тим самим, частину опонентів.
У питанні боротьби з корупцією, швидше за все, будуть обрані 1-2 жертви з оточення президента, над якими публічно почнуть працювати ГПУ або ДБР, САП та НАБУ. Президент при цьому буде демонструвати всіляку підтримку таким розслідуванням.
Другий, потужний чинник – запуск Антикорупційного Суду, судді якого вже склали присягу. Робота суду буде активно використовуватися як елемент передвиборчої агітації, дискредитації опонентів (перед парламентськими виборами) і шантажу частини потенційних союзників в Раді. Президент, звісно, не може керувати судом, але, наприклад ГПУ, САП або НАБУ можуть управляти черговістю передачі справ на розгляд Антикорупційному суду. Тому початок процесів щодо низки українських політиків буде, з одного боку, подано як безкомпромісна боротьба з корупцією, а з іншого, як елемент контрагітації відносно низки політичних сил, чиї прихильники фігурують в розслідуваннях.
В якості демонстрації готовності до кадрових змін президент Порошенко ініціює створення ряду нових (або оновлення існуючих) консультаційних майданчиків, куди запросить, в тому числі, бізнесменів, експертів, політиків, які на виборах були його опонентами.
Подальше масштабне оновлення команди виглядає складним, оскільки перестановки в уряді вимагають участі Верховної Ради (негативно налаштованої щодо Президента), а спроба вийти на переформатування коаліції, шляхом переговорів з колишніми опонентами, невиправдана напередодні парламентських виборів – у новій Раді буде інша конфігурація сил, а зближення з політичними противника ми розмиє власну електоральну базу.
Таким чином, з переліку “гучних відставок”, вибір у президента невеликий – міністерство оборони, РНБО, ГПУ, Національний Банк. В РНБО косметичні зміни вже пройшли, а міняти Турчинова Порошенко не буде, оскільки така зміна позбавляє його частини голосів Народного Фронту. Міністерство оборони, як відомство, яке президент подає як приклад своєї успішної діяльності, так само не підходить.
Залишаються дві фігури – керівник Національного банку Яків Смолій і Генпрокурор Юрій Луценко. Обидва, з великою долею ймовірності, будуть відправлені у відставку. Для Смолія найбільш реальними датами можуть стати червень і кінець вересня, оскільки на травень і вересень припадають піки виплат за зовнішніми боргами. Це період послаблення гривні (процес, який необхідно провести, враховуючи лиш кількість грошей, розданих у вигляді допомог і виплат). Крім того, Яків Васильович, на відміну від Гонтаревої, не став публічною політичною фігурою. Тому театральна вистава в сценарії обурення президента різкою зміною обмінного курсу національної валюти з гучною відставкою головного банкіра країни – надзвичайно ймовірний рекламний крок.
Другий кандидат на відставку – Юрій Луценко. Він має шлейф негативного сприйняття як всередині країни, так і за її межами. Тому зміна генерального прокурора – ймовірний варіант, який, на перший погляд, виглядає потужно, але, з огляду на зміну системи, вже мало що вирішує.
Суть комбінації в тому, що після старту ДБР Генпрокуратура поступово втрачає функції слідчого органу і, звісно, свій вплив у політичній системі країни. Тому після передачі ряду справ в Антикорупційний Суд, Президент може ініціювати відставку Луценка, запропонувавши вибрати кандидатуру на даний пост навіть своїм опонентам. Прекрасна демонстрація готовності до змін, яка в реальності не несе ризиків – новий генеральний прокурор буде мати значно менше важелів впливу. Але, отримавши посаду на тлі необхідності завершення справ, які знаходяться в ГПУ, він відразу потрапляє в центр протистояння по лінії НАБУ-САП-ГПУ-ДБР. В такому випадку прибрати Луценка і передати опонентам негатив від війни слідчих органів – хороший хід, що дозволяє використовувати нову фігуру Генпрокурора та його помилки в парламентській кампанії восени 2019 року.
Третьою резонансної та важливою фігурою стає керівник Адміністрації Президента України. Про звільнення Ігоря Райніна заговорили ще наприкінці 2018 року. У тому числі в ключі про бажання самого Ігоря Львовича піти із займаної посади. Відповідно, кадрове рішення в АП необхідно приймати в будь-якому випадку. Поява там сильної особистості, здатної налагодити контакти з елітами і вибудовувати кадрову політику команди президента є, з одного боку необхідністю, з іншого – буде демонстрацією “перезавантаження оточення”. Далі перейдемо до варіантів дій.
Варіант 1. Конфліктний
Даний варіант передбачає більш суттєві кадрові зміни, ніж перераховані вище. Зміна уряду є проблемою, оскільки нові призначення можуть не набрати необхідної кількості голосів. Але на кілька місяців, що залишилися до виборів в парламент, президент може піти на використання лазівки у вигляді призначення “виконуючих обов’язки” за прикладом Супрун і Трофімцевої. Зняття кількох міністрів, яких пов’язують з Порошенком, може пройти паралельно з атакою на представників “квот Народного фронту”. Про повне переформатування Кабінету міністрів мови бути не може, як і про відставку Гройсмана. Але оновлення 5-6 персон може бути виправданим. За умови призначення в.о. не з близького оточення (в ідеалі з тих, хто не підтримував Порошенка на виборах) може дати ефект у вигляді зростання рейтингів президента і його політичної сили. Паралельно з цим президент ініціює зміну, здебільшого, керівників ОДА, прибираючи звідти найбільш токсичних осіб і тих, хто так чи інакше пов’язаний з олігархічними групами в країні.
Окремо варто згадати можливість атаки на Авакова як міністра внутрішніх справ. Заміна його на менш токсичну фігуру (можливо, на людину, що пройшла війну на Донбасі) може бути сприйнята позитивно суспільством і частково прибрати протистояння в силовому блоці. Але цей варіант загрожує конфліктом з більшою частиною фракції “Народного фронту”.
Третій напрям – кадрові перестановки в державних підприємствах, національних агентствах, які змінюють баланс сил між великими ФПГ країни і владою. Така політика в короткостроковій перспективі призведе до жорсткого конфлікту з парламентом і потужної критики ЗМІ, які належать тим же олігархам. Це ризики для успіху парламентської кампанії, але, з іншого боку, в разі отримання більшості (коаліції) в новій Раді, можливість змінити систему.
Ймовірність реалізації такого конфліктного сценарію мізерно мала, враховуючи особистість і досвід роботи Петра Олексійовича. Але повністю відкидати сценарій не варто. Навіть 10% шансів – можливість для президента і для країни.
Варіант 2. Тактично спокійний
Найбільш вірогідним сценарієм розвитку ситуації буде неконфліктний варіант косметичних змін зі збереженням системи домовленостей між групами еліт. Цей підхід не виключає масштабних кадрових чисток. Різниця не в способах звільнення, а в підходах до пошуку нових кандидатур:
1. При зміні частини членів Кабінету Міністрів нові посади (в.о.) будуть запропоновані опонентам, представленим в Раді в обмін на голосування за потрібні для президента законопроекти.
2. Зміни в ОДА, державних підприємствах будуть проводиться за критеріями особистої відданості президенту або (якщо чиновник змінюється) перерозподіл сфер впливу між українськими ФПГ. Простіше кажучи прибрати, в тому числі зі звинуваченнями в корупції, частину керівників державних адміністрацій, підприємств, перерозподіливши звільнені посади на користь ставлеників ФПГ, які запропонували підтримку Петру Олексійовичу в найближчі місяці або роки.
3. На цьому тлі може пройти атака на Авакова з заміною його на людину, віддану Петру Олексійовичу. Якщо перестановки в Кабміні й регіональній владі дозволять сформувати тактичну більшість в Раді, позиція Народного фронту перестане бути ключовою для визначення можливих дій президента. Вирішивши таким чином кадрові питання, Порошенко виводить на парламентські вибори свої політичні проекти з розрахунком отримати хоча б 30% місць у новообраній Раді і сформувати коаліції з проектами лояльних йому олігархів.
Ймовірність такого сценарію є найбільш високою.
100 ДНІВ ЗЕЛЕНСЬКОГО
Проблеми, з якими Зеленському доведеться зіштовхнутись у разі перемоги мають свою специфіку:
некерованість низки регіонів. На відміну від Порошенка, Зеленський взагалі не має своїх людей в ОДА. Партнерами на першому етапі можуть стати чиновники, пов’язані з Ігорем Коломойським. Але явна ставка на таких служитиме подразником і зменшуватиме шанси Зеленського в парламентській кампанії;
питання балансу інтересів олігархів стоїть набагато гостріше, оскільки Зеленського пов’язують з Коломойським, який має конфлікти з цілою низкою українських ФПГ;
запит суспільства на нових людей у владі. Зеленський має високі рейтинги саме завдяки зазначеному чиннику. З іншого боку, не маючи команди як такої, він може з меншими ризиками формувати новий кістяк управлінців;
негативне сприйняття частиною суспільства, в першу чергу виборцями Петра Порошенка;
необхідність утримання хоча б видимості економічної стабільності на тлі виплат за зовнішніми боргами. Зменшення (ліквідація) виплат так само як і курсові коливання можуть вдарити по Зеленському особисто, або будуть переведені на уряд. У зв’язку з цим новий президент може бути зацікавлений в збереженні Кабміну Гройсмана як громовідводу;
знаходження порозуміння з парламентом. Зеленський не має своїх депутатів і може розраховувати або на лобістів Коломойського або на перебіжчиків з інших фракцій. Але на обидві ці категорії покладати надію складно;
розбалансований уряд, який був сформований під впливом Порошенка і в якому частина міністрів претендують на більш значущу роль;
боротьба з корупцією – це запит суспільства. З цього питання позиції Зеленського більш вигідні, оскільки він не має шлейфу “довгої боротьби з корупцією” та може починати “з чистого аркуша”. З іншого боку, новий президент не має і впливу на силовий блок;
війна на сході. Зеленський змушений буде демонструвати готовність захищати інтереси країни, в тому числі за допомогою армії.
Таким чином, перші 100 днів Зеленського пройдуть під знаком створення команди, спроби продемонструвати ефективну політику та увійти в парламентські перегони. З огляду на це, можемо окреслити два ключові сценарії його поведінки.
1. Формування системи влади з нуля і створення власного кістяка команди.
2. Використання ресурсу Ігоря Коломойського.
До активності, яку демонструватиме Зеленський, незалежно від обраного варіанту розв’язання кадрового питання, можна віднести підтримку внесеного Порошенком законопроекту про імпічмент і внесення закону про скасування недоторканності народних депутатів.
Проблема Кабінету міністрів
Володимир Зеленський зацікавлений в тому, щоб уряд Гройсмана працював до моменту формування нової Верховної Ради. Тому новий президент буде наполягати на ротації досить обмеженої кількості міністрів. З огляду на баланс сил в парламенті, призначення нових буде відбуватися за тією ж схемою – виконувачі обов’язків. Найімовірніше будуть призначені в.о. міністра економічного розвитку (Кубів йде), міністра регіонального розвитку (відставка Зубко) і велика ймовірність заміни міністра соціальної політики. Також велика ймовірність, що свої пости покинуть очільник МЗС Клімкін і соратник Петра Порошенка – керівник міністерства інформаційної політики Юрій Стець. Обидва дуже близькі з Петром Порошенком і можуть прийняти це рішення самостійно.
При цьому, з огляду на відсутність підтримки в Раді та повної лояльності Кабміну, Володимир Зеленський сконцентрується на заміщенні посад, кадрові рішення по яким він може приймати сам. Зокрема, різко зростає роль Ради національної безпеки і оборони, яка буде переформатована (зі збереженням своїх місць приблизно половиною членів). Такий підхід необхідний, оскільки РНБО може приймати рішення, обов’язкові до виконання, в тому числі Кабінетом Міністрів. У результаті саме це відомство стане одним з центрів влади на перші 100 днів після виборів. Правова основа – стаття 4, яка дає право приймати рішення з реалізації “невідкладних заходів із розв’язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України”. Ключове питання по РНБО – чи залишиться Турчинов.
Він, як досвідчений апаратник, який не має публічного негативного шлейфу, може розраховувати на можливість обіймати посаду принаймні до парламентських виборів.
Силовики
Перестановки в силових відомствах, звісно, неминучі. Це найбільш слабка позиція в команді Зеленського, тому можливим є залучення Смешка чи Гриценка. Сумнівно, що обидва ці політики будуть призначені (наприклад в СБУ і міністерство оборони відповідно). Але ймовірність залучення одного з них вельми велика. Швидше за все, це буде Смешко, оскільки по Міністерству оборони робити поспішні кроки для Зеленського ризиковано – більш правильно демонструвати підтримку процесам реформування і посилення Збройних сил.
Юрій Луценко та Генеральна Прокуратура
Звільнити Луценка буде достатньо важко з огляду на те, що голосів для нового прокурора у Зеленського не буде. З іншого боку, саме Луценко може стати серйозним знаряддям протидії новому Президенту до парламентської кампанії. Він може залякувати кримінальними справами старих і нових чиновників, з метою забезпечення проходження більшого числа прихильників Петра Порошенка в Раду. Швидше за все, з Луценком будуть вестися запеклі інформаційні війни.
Проблема Авакова
Залишається питання Авакова, який, як мінімум, зберігає за собою посаду міністра внутрішніх справ. Але, в разі відставки всього уряду, “проблема Авакова” стає викликом для президента Зеленського. Володимир Гройсман та більша частина його уряду можуть подати заяви про відставку, мотивуючи це тим, що необхідно дати можливість новому президенту сформувати уряд. В такому випадку ризики травневих і вересневих виплат за зовнішніми боргами повністю лягають на Зеленського, а Гройсман може почати власний політичний проект як один з “успішних” українських прем’єрів. Але в такому разі новообраний президент може розпочати широкомасштабну кампанію з дискредитації колишнього прем’єра, звинувачуючи того в створенні умов для просідання економіки. Додатково до політичних звинувачень може бути дано зелене світло розслідуванням за фактами корупції й зловживань владою.
При цьому Зеленському доведеться вести діалог з Арсеном Аваковим, який на тлі відсутності Кабміну буде претендувати на більше, ніж міністр внутрішніх справ, аж до в.о. Прем’єр-міністра. Це найгірший варіант для Зеленського, оскільки відмовити – означає збільшити кількість політичних супротивників в Раді, погодитися – призначити токсичного для багатьох політика на одну з ключових постів в державі.
Адміністрація президента як центр прийняття рішень і центр діалогу
Адміністрація президента стане ключовим відомством у 2019 році та може зіграти роль кузні кадрів для команди Зеленського. В умовах непідконтрольності Кабміну, нелояльного складу Верховної ради, саме АП стає ключовим майданчиком для пошуку компромісів з ключовими гравцями в політиці та економіці.
Це відомство забезпечує керованість країною шляхом компромісів з різними групами національних і регіональних еліт. Тому, виходячи з особистості керівника Адміністрації Президента, можна буде судити про ступінь незалежності Зеленського як Гаранта Конституції. Поява на посаді ставленика Коломойського зменшує шанси на успіх партії “Слуга народу”, налаштовує ключових гравців проти президента і, з огляду на проголосований закон (а він буде проголосований) про імпічмент, призводить до дострокових президентських виборів уже в перспективі 2-3 років.
З іншого боку, поява сильної особистості, яка не належить до українських політичних еліт, буде говорити про намір Зеленського вибудовувати власну систему влади та політичного діалогу в країні. Сам керівник АП після парламентських виборів (у разі успішної роботи), може претендувати на роль Прем’єр-міністра.
Регіональні еліти
У перші 100 днів Зеленський навряд чи буде ризикувати, проводячи масштабні кадрові перестановки на рівні областей – він поки не має належного людського ресурсу. Тому керівникам більшості ОДА не варто побоюватися за своє місце – з ними працюватимуть з АП, вибудовуючи прийнятну систему взаємодії. З іншого боку, заради демонстрації ефективності й прагнення боротися з корупцією, адміністрація президента не буде далі штучно гальмувати розслідування справ щодо регіональних еліт. Більш того, Зеленському вкрай вигідний арешт 1-2 керівників ОДА вже в перші 3 місяці його роботи. Але це буде, скоріше, винятком ніж правилом.
Зовнішня політика і економіка
Зеленському в перші місяці своєї каденції вкрай важливо продемонструвати ефективність роботи. Тому найбільш ймовірними напрямками діяльності буде розв’язання резонансних проблем, що мають локальну, а не системну основу. Наприклад, врегулювання суперечок з Угорщиною і вихід на концепцію спільної роботи з історичних питань з Польщею. Останнє можливе за умови відставки В’ятровича. На такий крок Зеленський легко піде, і вже сам факт відставки буде підставою для відповідних кроків з боку Варшави. Другий напрямок – переговори з МВФ, ЄС, США, на яких новий президент повинен буде продемонструвати спадкоємність курсу, готовність до взаємодії. Результатів в перші 100 днів навряд чи варто очікувати – контакти в даний період будуть носити формат “оглядин”. Але сам факт візитів і зустрічей дозволить Володимиру Зеленському заявити про здатність проводити не менш ефективну зовнішню політику, ніж його попередник.
Перераховане вище – основна канва поведінки новообраного президента Зеленського в перші 100 днів роботи. Ключовим у розумінні перспектив для країни при новому президенті стане список осіб, які прийдуть у владу перед парламентськими виборами. Якщо кістяк нової команди Зеленського (АП, ряд областей, державні компанії, міністерства) займуть люди, близькі до Ігоря Коломойського, перспективи Зеленського як політика будуть туманними. Більш того, його партія може не набрати істотної кількості голосів, зупинившись на позначці 15-18%. Це розуміють і в оточенні олігарха, тому, навіть маючи можливості входу в команду, ймовірно, не будуть проявляти зайвої активності. З іншого боку, формування незалежної команди навколо нового президента збільшує шанси Зеленського сформувати прийнятний склад Парламенту, підібрати кандидатури на пости в Кабінеті Міністрів. Сильна особистість керівника АП вже через 100 днів буде здатна обмежити вплив оточення Ігоря Коломойського на кадрову політику президента. Саме обмежити, а не ліквідувати повністю – керівник групи Приват в будь-якому випадку буде мати значне представництво в парламенті та виконавчій владі.
Автор: Ігор Тишкевіч, "Хвиля"

Оценка материала:

5.00 / 2
Сто днів президента – що необхідно зробити новому главі держави: фаховий аналіз 5.00 5 2
Политика / Украина
17.04.2019 1521
Еще материалы раздела «Украина»