НОВОСТИ ДНЯ: В Молдове объяснили, почему олигархам удалось бежать из страны  По всей Украине объявили штормовое предупреждение  Зонтик от жары и града: украинцев ждут шквалы, грозы и +35°  Украинец победил на конкурсе классического пения в Британии  В Киеве наблюдается значительное загрязнение воздуха из-за машин и строек   Погода в Украине: жара пока не спадает  Медведев пригрозил Грузии проблемами в экономике все новости дня
10.05.2019 617

Довічно засуджені у США: свобода пересування, шанс на звільнення і найнижчий рівень рецидиву

Вадим Човган, правозахисник: Сьогодні розкажу про американських довічно засуджених. Коли я їхав до тюрми Солано в Каліфорнії, я їхав до неї як до звичайної тюрми. Яким же було моє здивування, коли мені сказали, що 60 % в’язнів – довічники!


Виявляється, що у всіх каліфорнійських тюрмах довічників принципово не відділяють від інших засуджених. Їх тримають не тільки на максимальному рівні безпеки, а й на середньому і мінімальному.
Довічників не відділяють від інших засуджених з кількох причин:
1) У Каліфорнії довічне позбавлення волі – звичне покарання за умисне вбивство. При цьому суд встановлює через який строк може бути розглянуто питання про їхнє дострокове звільнення. Зазвичай, суд встановлює мінімально 15-25 років, але буває і 7 років;
2) Найбільш небезпечні, серійні вбивці зазвичай сидять окремо, оскільки вони отримують смертну кару. На сьогодні суди продовжують виносити смертні вироки, але губернатор Каліфорнії наклав мораторій на їх виконання;
3) Засуджені мають перспективу звільнення, а тому з ними інтенсивно працюють. Точніше вони самі над собою працюють, адже всі вмотивовані отримати дострокове звільнення.
Забігаючи наперед: рівень рецидиву звільнених довічників найнижчий – близько 2% (переважно ненасильницьких злочинів).
Серед довічників, яких звільняють, є й засуджені, які вбили кількох людей. Щоправда звільнення можливе лише після тривалого строку.
Свобода пересування
Засуджені мають право вільного пересування по території установи. В першу чергу, йдеться про величезне футбольне поле, баскетбольні майданчики, турніки та інший стріт ворк аут. Багато хто займається спортом під гучну музику на бумбоксах. Загалом, багато засуджених дуже спортивні, напевно, кожен другий. В мене склалося враження, що я знаходжуся в якомусь атлетичному таборі.
У тюрмі Солано для засуджених корінних американців (індіанців) є навіть дворики, де вони можуть розпалювати багаття і проводити свої ритуали. На них розміщуються щось на шталт їхніх древніх домівок (якщо не помиляюсь, називаються тіпі).
Я довго не міг відійти від такої незвичної свободи пересування в рамках периметру тюрми. Засуджених не водять постійно в супроводі персоналу, як це в Україні. Персонал лише присутній і пильно наглядає за тим, що відбувається.
На величезному подвір’ї може бути одночасно більше кількасот засуджених, при цьому співробітників на подвір’ї перебуває не більше десятка. Я ніяк не міг зрозуміти, як це можливо контролювати: уявіть бунт? Виявляється, як тільки трапляється будь-який інцидент, лунає сирена, і всі засуджені мають сісти на землю.
Зайнятість
Ця частина американської тюремної системи мене вразила особливо. Весь час згадувалися українські засуджені довічно, які цілодобово сидять замкнені у своїх камерах (за винятком одногодинної прогулянки). Комітет з запобігання катуванням регулярно критикує Україну за це – але віз і нині там.
Американські засуджені проводять більшість дня поза своїми камерами. Окрім різноманітного спорту, засуджені довічно мають можливість працювати на виробництві, а також приймати участь у величезній кількості корекційних програм.
Наприклад, сьогодні я зустрічався із засудженими, які є ведучими на радіо. Всі вони – довічники. Вони часто беруть інтерв’ю у своїх співкамерників, наприклад, після відмови їх у достроковому звільненні. Я слухав одне таке інтерв’ю, в якому один із засуджених (теж ведучий), відповідав на питання про свої почуття після відмови у звільненні. Різні в’язниці роблять різний радіопродукт, послухати їхнє радіо онлайн можна тут: https://www.kalw.org/#stream/0
Під час спілкування виникла ідея: можливо на днях запишемо ефір зі мною про порівняння українських і американських тюрем.
Є низка інших, менш «екзотичних» програм, наприклад:
- Управління гнівом;
- Антинаркотичні та антиалкогольні когнітивні терапії;
- Відбування тривалих строків покарання та реінтеграція у суспільство після звільнення;
- Боротьба щодо боротьби із запереченням своєї вини у злочині;
- Вплив злочину на потерпілих та інших осіб.
Я був присутній на програмі щодо потерпілих. На ній близько 20 засуджених із вчителем моделювали, як вбивство пішохода п’яним водієм вплинуло на інших людей. Кожен засуджений вибирав роль когось із тих, на кого міг вплинути такий злочин. Мати, сестра потерпілого, свідки, інші водії, лікарі та ін. Кожен повинен поставити себе на місце когось із цих людей і описати вплив злочину на їхнє життя. Один засуджений плакав...
Іноді на ці сесії приходять потерпілі, чиїх рідних вбили засуджені. Вони розказують про свої почуття і як змінилося їхнє життя після злочину.
Всі програми проводяться громадськими організаціями, яким держава платить по контракту. Вести одну програму рік може коштувати близько мільйона доларів. Програми мають бути затверджені тюремною адміністрацією. За участь у них засуджені зазвичай отримують невеличку плату, або зменшення строку. У випадку довічників – наближається дата, коли може бути розглянуто питання про їхнє звільнення.
Участь у програмах не дає права на звільнення. З метою уникнення засуджених «хамелеонів», які підлаштовуються під те, що від них вимагається, аби тільки звільнитися, персонал та психологи уважно вивчають наскільки щиро засуджені працюють над собою. Є низка способів як це перевіряється, але про це якось окремо.
Звільнення
Я планую окремо відвідати засідання комісії з питань звільнення довічників, але вже багато чого вдалося дізнатись. Я навіть мимохідь побачив одне засідання, на якому засудженому довічно відмовили у звільненні.
Перш за все, комісія (parole board) приймає рішення, яким рекомендує звільняти чи ні засудженого. Але остаточне рішення затверджує губернатор, а таких рішень тисячі щороку.
На засіданні комісії присутні адвокат, прокурор та потерпілі. Потерпілі мають великий вплив на рішення щодо дострокового звільнення. Деякі з них прощають вбивць своїх родичів.
Кількість тих, кого звільняють, різниться час від часу, і часто залежить від політичних факторів. Буває, що на тиждень звільняють по 3-4 довічника (всього в тюрмі тримається 4300 осіб).
Якщо комісія відмовляє у звільненні, вона призначає мінімальний строк, протягом якого засуджені не можуть повторно звертатись до неї. Це може бути 3, 5, 7 або 15 років. Найчастіше це 3 або 5 років, хоча засуджені можуть просити про виняток. Тобто якщо відмовили – 3 чи 5 років засуджені мають заново або і далі працювати над собою.
Буває, що комісія приймає рішення про звільнення, але губернатор відмовляє. Так трапилося з одним засудженим, з яким я познайомився, і який відсидів вже 30 років. За 30 років він перетворився із одного з найвідоміших злочинних авторитетів у засудженого, який проводить класи для інших довічників про те, як змінити своє життя.
Менторство досвідченими засудженими над іншими взагалі дуже популярне, особливо що стосується вивчення мови і математики. Річ у тому, що засуджені краще розуміють проблеми інших засуджених у вивченні такого матеріалу.
Якщо рішення про звільнення позитивне, засуджені в кінці строку мають перебувати протягом шести місяців у «реінтеграційних будинках» на волі. Там вони готуються до остаточного звільнення і шукають роботу та житло. Всі вони перед прийняттям рішення про звільнення складають план реінтеграції, в якому пишуть де будуть жити і що будуть робити. До речі, за працевлаштування колишнього засудженого, роботодавці отримують зниження податків (близько 5 тис. доларів на рік).
Життя після довічного
Як вказувалося вище, рецидив колишніх довічників дуже низький. Цьому є кілька пояснень:
- вони мають можливість «виправитися», коли перебувають у в’язниці. Вони вчаться співжиттю з іншими людьми і навичкам, корисним на волі (як-то стримування гніву, емпатія, робочі навички);
- вони дорослішають або й старіють в тюрмі, і їхня агресивність зменшується. Наприклад, сьогодні багато засуджених розказували мені, що деякі з них, відсидівши 10 років, все ще не були готові до звільнення;
- їх уважно відбирають перед звільненням. За довічниками весь час спостерігають. Спостерігають не тільки за тим, як вони вживаються з іншими людьми, а й наскільки на них впливають зазначені реабілітаційні програми.
Більшість довічників звільняються. Щоправда, є так звані «засуджені без надії» (LWOP), які не мають права на дострокове звільнення (тобто так само, як це в Україні). Таке покарання отримують, наприклад, за вбивство правоохоронців. Однак навіть такі засуджені іноді звільняються. Їхнє покарання може бути замінено на «звичайне» довічне, якщо вони доведуть, що заслуговують на потенційне звільнення.
Тобто звільнення довічників – звичайна справа, але зазвичай треба відбути хоча б 20-25 років строку.
Проте так було не завжди. До 2011 їх практично не звільняли. Один із губернаторів сказав, що дострокове звільнення довічників можливе «тільки в домовині».
Потім помінялася політична верхівка із новою візією тюрми не як місця для кари, а як місця для виправлення і реінтеграції. І почалися звільнення. Спочатку всі боялися, що буде «холодне літо 53-го», але цього не сталося і страхи не підтвердилися.
Цікаве спостереження, що до 2011 року багато довічно засуджених, як це зараз Україні, стверджували, що їх було засуджено незаконно. Як тільки їх почали звільняти, вони почали проходити реабілітаційні програми і перестали заперечувати злочини. Однією з причин цього є програма по боротьбі із запереченням своєї вини. Один довічник сказав мені, що до проходження цієї програми був переконаний, що вчинив правильно, що вбив свого співучасника, який порушив якусь там їхню абсолютну заборону. Програма дала йому можливість поглянути на свій злочин з іншого боку.
На додаток до коротких розмов, я мав тривале спілкування з кількома засудженими довічно, які нещодавно отримали як позитивні, так і негативні рішення щодо їхнього звільнення. Я спитав, що б вони передали українським засудженим довічно, які зараз не мають жодної надії на звільнення.
Отже передаю їхні повідомлення:
Довічник 1: Шукайте допомогу інших людей, кого-небудь, нехай і засуджених. Вчіться. Постарайтесь розібратись що ж трапилось і як так трапилось.
Довічник 2: Не здавайтеся. Використовуйте будь-які можливості виправитись та стати кращою людиною.
Довічник 3: Вибір, який ви зробили у минулому, не робить вас тими, ким ви є. Перестаньте соромитися себе і визнайте, прийміть себе. Дивіться у майбутнє.
Довічник 4: Не залишайте надію. Оскільки ви засуджені довічники – багато хто з вас мав проблеми з сім’єю в дитинстві. Поверніться назад до того п’ятирічного хлопчика. Зрозумійте де була травма, яка привела вас до злочину. Дайте тому хлопчику вирости і стати чоловіком...
P.S. Довічник 4 – це той, що зі злочинного авторитета перетворився на приклад законослухняності для інших засуджених.
Дякую американському народу за можливість вивчати тюремну систему США. Програма професійних стажувань підтримується Державним департаментом США, яка фінансується Урядом США та адмініструється Американськими радами з міжнародної освіти.
Автор: Вадим Човган, правозахисник, радник Консультативної місії ЄС із правової реформи, доктор права

Оценка материала:

5.00 / 1
Довічно засуджені у США: свобода пересування, шанс на звільнення і найнижчий рівень рецидиву 5.00 5 1
Колонки / Колонки / Блоги
10.05.2019 617
Еще колонки: Колонки / Блоги