Флоренція: що треба знати туристу для відвідування колиски Ренесансу

Флоренція, «квітуча»… Місто Данте, Джотто, Рафаеля, Мікеланджело, Леонардо, Ботічеллі, Макіавеллі, Галілея та сотні інших великих імен, які асоціюються в нас з найвищими зльотами та звершеннями людського духу. Недарма тут цілком серйозно можна захворіти на синдром, який вперше описав французький письменник Стендаль – ступор від захоплення красою та величчю культурного надбання. Деякі особливо чутливі натури навіть можуть впасти в екстаз, аналогічний релігійному, асоціюючи себе з персонажами видатних творів мистецтва. Достоєвський, здається, також підпав під дію цих вражень: саме тут, під легендарним куполом собору Santa Maria del Fiore, він написав свою відому фразу «Краса врятує світ». Після чого пішов писати «Ідіота»...

Звичайно ж, ми не хочемо, аби ви страждали на цей синдром. Тому, для початку, давайте зрозуміємо, з якою точкою на світовій історико-мистецькій мапі Європи та світу ми маємо справу. Бо Флоренції з XIV до початку XVIІ сторіччя судилося бути головним італійським центром саме мистецького розвитку. Сталося це, багато в чому, завдяки активній меценатській діяльності родини Медичі, які, хоча і перервами, але більш-менш постійно керували містом в ці часи. Звичайно, не треба применшувати роль і інших фамілій - наприклад, Пітті чи Строцці.

Цікаві факти про Флоренцію

Сучасна італійська мова «народилася» саме у Флоренції – в першу чергу, завдяки Данте (1265-1321) та його «Божественній комедії». Великий твір було написано на флорентійському (тосканському) діалекті замість латинської мови, на якій до того часу писали, у т.ч, й художні твори. Фактично, Данте, а за ним інший великий письменник, чия родина також походить з Флоренції – Петрарка (1304-1374) – надали офіційного статусу місцевій говірці, яка зародилася на основі той таки латини. Але на часи обох поетів це була жива мова, якою розмовляв не тільки простолюд, а й представники заможних верств.

В місті, де від великих імен нема куди подітись, культ Данте, все ж таки, виділяється окремо. У ХХ сторіччі навіть відновили будинок, де, як вважається, він народився, та зробили там музей (Via Santa Margherita, 1; https://www.museocasadidante.it). Чого не утнеш заради туристів... А ось любов Данте – «неземна флоріціанка» Беатриче – похована у церкві Santa Margcherita Dei Cerchi (Via del Corso, 10). Її могила завжди уквітчана. Данте також вінчався тут – але з іншою... Зараз всередині храму влаштовано, фактично, виставку про життя обох.

Реконструкція будинку, в якому народився Данте Аліг'єрі

Напівгумористично стверджується, що чи не в кожного флорентійця на столику біля ліжка знаходиться не Біблія, а «Божественна комедія». Це так само вірно, як і те, що в кожного українця та тумбочці лежить «Кобзар».

Які два твори – відповідно у скульптурі та живопису – можуть вважатись символами та брендами культурних скарбів Флоренції - аналогічно «Моні Лізі» та Венері Мілоській в Луврі, чи «Сікстинській Мадонні» у Дрездені? У скульптурі – це, безумовно, «Давид» Мікеланджело, який до 1873 року стояв прямо на площі Сеньйорії, а потім був перенесений до Галереї Академії Мистецтв. На його місці стоїть копія. Сувеніри різного ступеню дотепності з зображенням причинного місця Давида «переслідуватимуть» вас усюди у Флоренції.

В живопису таким брендовим твором є «Народження Венери» Сандро Ботічеллі (1445-1510) – одна з найвідоміших картин доби Відродження. Біля неї завжди стоїть натовп та робиться найбільша кількість фото та селфі в галереї Уффіці (головному музеї Флоренції, який щорічно відвідує близько 2 млн осіб), а сама сюжетна композиція є четвертою з найбільш впізнаваних та цитованих робот Ренесансу у сучасній культурі – після згаданих «Мони Лізи», «Сікстинської Мадонні» та «Створення Адаму» Мікеланджело.

Найбільш відомий твір великого Ботічеллі. Мистецтвознавці досі сперечаються, хто був моделлю для митця - його муза Симонетта Віспуччі чи хтось з інших красунь того часу

Мікеланджело та Галілей поховані у храмі Санта-Кроче (Basilica di Santa Croce; http://www.santacroceopera.it/it/), поруч з іншими видатними мужами Італії. Спільним для посмертної долі обох є те, що вони померли не у Флоренції, але через певний час були перепоховані в цьому храмі, який вже в ті часи сприймався к пантеон великих людей, пов’язаних з містом. Так само 1887 року сюди перепоховали композитора Россіні (1792-1868). А ось перенести прах Данте з Равенни не вдалося, помпезний надгробок, заздалегідь встановлений в храмі – найбільш відомий серед відомих флорентійців досі спочиває далеко від рідного міста, яке колись вигнало його через політичні чвари.

Саме в церкві Санта-Кроче, де загалом спочиває біля 300 історично значущих осіб (це, напевно, рекорд для Італії), а сама вона прикрашена фресками провісника Ренесансу – великого живописця Джотто (1266-1337), та багатьох інших митців – й відчув дію «флорентійського синдрому» Стендаль.

Санта-Кроче - пантеон великих людей Італії. Ліворуч - пам'ятник Данте

Стендаля можна зрозуміти – у Флоренції знаходиться близько третини культурних цінностей всієї Італії! У Флоренції 72 музеї – рекордна кількість для країни. Ось сайт про усі: http://www.museumsinflorence.com/index.html.

1339 року Флоренція стала першим містом в Європі, де усі вулиці були забруковані.

4 листопада 1966 року – чорна дата в історії Флоренції, Італії та світової культури. Того дня ріка Арно через сильні дощі та невірно врегульовану (ще Мікеланджело бився над системою гребель, які б мали убезпечити місто від повеней) вийшла з берегів та затопила увесь центр Флоренції. Під водою опинилися перші поверхи та підвали-сховища Уффіці, до 6 метрів вода піднялася в церквах Санта-Кроче та кафедральному соборі. Загинули сотні предметів мистецтва, а декілька тисяч були пошкоджені. Особливо постраждали фрески, дерев’яні частини інтер’єрів та церковного приладдя, а також тисячі книг з безцінних бібліотек Флоренції. 53 людини загинули. Реставрація деяких творів розтягнулася на десятки років.

Апокаліпсіс-1966. Так події того дня флорентийці звуть й досі. Повінь міцно увійшла до новітньої міфології міста

Інша сумна дата останнього сторіччя - 27 травня 1993 року, коли мафія влаштувала вибух на вулиці Via dei Georgofili, в безпосередній близькості від музею Уффіці. Теракт, який мав на мету залякати жителів Італії та посіяти в них недовіру до держави у розпал чергової серйозної облави на мафіозі, забрав п'ять випадкових людських життів, зруйнував майже повністю середньовічну вежу біля галереї, і не тільки суттєво пошкодив будівлю Уффіці, але привів до втрати деяких творів. Загальна кількість предметів мистецтва, які були пошкоджені, сягнула 200. Мафія, яка вбила таким чином цілу родину, включно з новонародженою дівчинкою, що мали квартиру у вежі, нечуваним варварством викликала обурення в усіх верствах та регіонах країни. Знайдіть на Via dei Georgofili проникливу скульптуру «Золотої людини», яка символізує 5 життів, забраних цим дикунським актом, та втрати творів мистецтва, посічених вибуховою хвилею та склом…

У місті ви побачите веселі дорожні знаки, «доповнені» художником Клетом Абрахамом. За «псування» таких важливих об’єктів його неодноразово штрафували, та він продовжує веселити містян та туристів. Можете зазирнути до гостроумця у його майстерню на Via dell Olmo, 8.

Дорожні знаки, доповнені гумором Клето Абрахама, є одним з впізнаваних символів сучасної Флоренції

Флоренція – батьківщина (окрім власне Ренесансу) таких явищ та винаходів, як опера в її сучасному вигляді (перші вистави відбулися тут 1598 та 1600 року), особливий стиль мозаїки (його ні з нічим не сплутати, та легко запам’ятати – достатньо глянути, як саме оздоблені фасади того ж собору Св. Марії), «італійського з італійських» морозива gelato (рецепт сягає XIV ст., навіть автор його відомий – архітектор (!) Бернардо Буонталенті), взуттєвого бренду Salvatorе Ferragamo. Історична область Тоскана, центром якого є Флоренція, славетна своїми винами, особливо ж - к’янті.

Флоренція – далеко не маленьке місто: в ній мешкає біля 400 тис. осіб, а в прилеглій агломерації – понад 1 мільйон. Серед них до 100 тис. мігрантів, й це тільки офіційно зареєстрованих.

В місті зосереджена ціла індустрія модного одягу, аксесуарів та взуття – понад 9 тис. підприємств, на яких працюють біля 40 тис. робітників.

Вироби зі шкіри в Італії всюди. Здебільшого, це взуття, сумки, ремені, гаманці. На усі смаки та фінансові можливості

Орієнтуємось у Флоренції

Аеропорт знаходиться в безпосередній близькості від міста, а залізничний вокзал значно «висунутий» в центр (знаходиться в 15 хв. від центральної площі). Автовокзал знаходиться поруч з залізничним.

Громадський транспорт представлений автобусами та трамваями. Квиток на 90 хвилин коштує 1,40 євро, або вже 2 євро, якщо купувати безпосередньо у водія. З 20.00 до 03.00 діє нічний тариф – 4 євро (нічні рейси). Квиток на добу коштує 5 євро, на 3 дні 0 12 євро. А ось на 2 дні квитків нема – флорентійці хитрі.

В центрах туристичної інформації (Рiazza S. Giovanni, 1, Via Cavour, 1R, Piazza della Stazione, 5) можна узяти не тільки паперові мапи міста (вони відверто поступаються електронним у вашому телефоні), але й актуальний розклад роботи музеїв з цінами (а ось це дуже важливо, враховуючи те, що на сайтах інформація не завжди оновлюється), та афішу усіх заходів на сезон.

Питних фонтанчиків та водяних колонок у Флоренції, на відміну, наприклад, від Риму, не так багато. Головний сюрприз чекає вас на площі Синьйорії (Piazza Signoria), де на тому фасаді Palazzo Vecchio, який виходить до фонтану Нептуна, з лівого крану тече… мінеральна вода.

Набирайте мінеральну воду з крану праворуч від Нептуна, якщо стояти до бога обличчям. Ну і, звичайно ж, роздивиться при цьому Нептуна під певним ракурсом...

Замовляйте фрі-тури – це допоможе орієнтуватись у місті, та дасть загальну уяву про його історію. Об 11.00 від вокзалу стартує «Ренесанс Тур», який закінчується у церкві Санта-Кроче, а о 14.00 звідти ж починається «Медичі Тур» - з кінцевою зупинкою біля палацу Питті на південному березі Арно.

Квитки до найбільш відомих музеїв – Палаццо Веккьо, Уффіці, Галереї Академії та Палаццо Пітті – краще замовляти завчасно.

Святкуємо у Флоренції: традиційні розваги

Місто відоме великою кількістю дуже своєрідних святкових традицій.

6 січня відзначають Свято Трьох Королів або ж Трьох Волхвів. Ми більше знаємо його як Богоявлення. В Італії ж він зветься Epifania. Парад Волхвів починається від площі Пітті, прямує Старим мостом та площу Синьйорії, й далі до кафедрального собору, де «волхвів» зустрічає архієпископ Флоренції, який читає уривок Євангелія від Матфея. Після цього «волхви» покладають дари до спеціального святкового вертепу.

На Великдень у місті проходить дуже цікаве свято - Scoppio del Carro («Вибух візка»). Згідно з легендою, початок йому поклав доблесний лицар з родини Пацці, який одного разу доставив у рідну Флоренцію три камені з Гробу Господнього та, на додачу, священий великодній вогонь, який він розпалив за їхньої допомоги. Багато століть потому з кафедрального собору вилітав голуб, який мав розпалювати вогонь.

Візок вибухнув. Рік буде добрим

1966-го йому це не вдалося – й того року сталася повінь. Пізніше живого птаха замінили ракетою у вигляді голуба. Ракета має пролетіти певну відстань через простір кафедрального собору та частину площі, аби запалити візок. 1993-го ракета дала дуже слабкий вогонь – і того ж року стався згаданий вище теракт.

У травні місто поринає у музичний фестиваль, який відліковує час з 1933 року. Спочатку він був суто оперним, а з часом розширив програму, поступово увібравши в себе й балет, і драматичні вистави, і симфонічні концерти, і міжнародні музичні конгреси. В наші дні він є головним конкурентом Моцартівського фестивалю у Зальцбурзі (Австрія) та Вагнерівського у Байрейті (Німеччина).

Історичний футбол – чи не найголовніша забава містян, та той ритуал, який приваблює туристів найбільше з усіх міських традицій. Це грандіозне шоу можна спостерігати протягом трьох червневих вихідних: два футбольних півфіналу і безпосередньо сам фінал 24 червня, під час свята на честь Іоана Хрестителя – покровителя Флоренції. Слід нагадати, що Флоренція має власний клуб Fiorentina. А сам захід зветься Calcio Storico Fiorentino. Проходить він на площі перед церквою Санта-Кроче.

У суворий флорентійський футбол грають тільки чоловіки. Жіночих турнірів нема: правила XVI ст. цього не передбачають

Грають по правилах та у костюмах XVI сторіччя – тобто в коротких штанях та з голим торсом. Правила цілком відрізняються від сучасних: в командах по 27 осіб, уся гра триває протягом 50 хвилин. Усі складні правила-реалії футболу часів Медичі прописані аж у 33 пунктах особливого регламенту!

Цікаві факти:

М'яч виготовляється зі шкіри, набитою козячої шерстю, за розміром він близький до баскетбольного.

Можлива та навіть заохочується атака на гравців команди супротивника, які не володіють м'ячем, з використанням прийомів боротьби і кулачного бою. Тому ця гра ближче до регбі, ніж до суто футболу.

Після того, як одна команда забивала гол, вони міняються воротами.

Зазвичай грали чотири команди: Санта-Кроче (блакитна), Санта-Марія Новела (червона), Сан-Спіріто (біла) і Сан-Джованні (зелена). Вони представляли чотири історичних кварталу міста.

З 1739 по 1930 роки, а також в 1940-44 роках змагання не проводились.

Свято ліхтариків на центральній площі міста

А в ніч з 6 та 7 вересня в місті проходить Свято ліхтариків (Festa della Rificolona). Його походження сягає XVII сторіччя, коли напередодні дня народження Матері Божої (21 вересня) до міста з'їжджалися святково вдягнені мешканці, а особливо мешканки, з усієї Тоскани. Містяни вважали, що селянки вдягаються занадто несмачно та кричуще – ось і дали їм уїдливе прізвисько «ліхтарики». Зараз сенс свята трохи змінився – святкової ночі Флоренцією йде велелюдна процесія, очолювана кардиналом, з різнокольоровими паперовими ліхтариками зі свічками всередині. Наприкінці заходу тисячі ліхтариків запускають у нічне небо.

Гуляємо Флоренцією: від вокзалів до площі Дуомо

Головні пам'ятки Флоренції – це храми та палаци, розкидані по усьому місту. Туристи, зазвичай, «курсують» між вокзалами, Соборною площею, площею Сан-Лоренцо, площею Синйорії та Старим мостом, яким можна (і треба) перейти, аби подивитись на зарічну частину міста з палацом Пітті та тамтешніми богемними кварталами.

Отже, уявимо, що ви вирішили розпочати свою прогулянку від залізничного або автомобільного вокзалів. Одразу ж ви бачите один з головних храмів Флоренції - Santa Maria Novella. На привокзальний майдан виходить вівтарна частина цієї великої церкви. Обійдмо її, та опинимось но однойменній площі.

Санта-Марія-Новелла. Її фасад є взірцем флорентійської мозаїки

Площа ця велика та видовжена – вірна ознака того, що за античних часів тут був цирк, або ж іподром. Велична церква на площі постала 1420 року, та належала орденові домініканців. Як і усі церкви Флоренції, ця – скарбниця шедеврів. Знавцям багато що промовляють імена Брунеллескі, Гірландайо, Джотто і Мазаччо, як працювали над інтер’єрами храму. (https://www.smn.it/it/).

За рогом площі, на Via della Scala, 16, знаходиться найстарша аптека міста - Farmacia di Santa Maria Novella (http://www.smnovella.com/). Вона заснована 1221 року тими ж домініканцями, та нагадує музей – адже прикрашена численними фресками. Звичайно ж, тут є великий вибір натуральної парфумерії та косметики. Працює аптека щодня з 9.00 до 20.00.

Далі прямуємо по Via dei Banchi та Via de' Cerretani в бік Соборної площі (Piazza del Duomo). Дорогою бачимо примітну церкву – Santa Maria Maggiore. Реконструкції часів Ренесансу не торкнулися її, заливши середньовічний вигляд, що для Флоренції нетипово. Піднімемо голову: на фасаді її дзвіниці зліва, на рівні віконних прорізів можна побачити… кам'яну жіночу голову, прозвану «Берта».

Давня, сумна та таємнича Берта

Легенда:

26 вересня 1327 року повз церкву проводили приреченого на спалення астролога, філософа та алхіміка Чекко д'Асколі. Це було, до слова, перше спалення інквізицією у Флоренції, та найбільш гучне за її історію. Змучений Асколі попросив у городян води. Берта, яка спостерігала за процесією із дзвіниці, почала закликати не давати бідоласі останній ковток, адже тоді він буде «погано горіти». Тоді «ворожій» (а це було офіційне обвинувачення церкви) прокляв її, побажавши, щоб вона більше ніколи не відвела голови з цього місця.

Реальність, пов’язана зі скульптурою, не менш загадкова. Виявлено, що це – голова античної скульптури невідомої жінки. Але навіщо і коли її вмурували в стіну на такий висоті – невідомо. Так і народжуються міські легенди.

Ось ми й дісталися кафедрального собору Santa Maria del Fiore на площі Дуомо. Будьте готові відстояти чергу для безкоштовного відвідування. Але безкоштовним є тільки власне собор. За підйом на його купол, для відвідування Бапсістерію (окремої будівлі для хрещення, яка є найстарішою спорудою міста), дзвінниці та музею історії собору доведеться покупати єдиний квиток у 18 євро.

Сайт собору - https://operaduomo.firenze.it/.

Величне творіння майстрів Ренесансу неможливо сфотографувати цілком - не дозволяють розміри

Цікаві факти:

Санта-Марія-дель-Фьоре є третім в Європі та четвертим за розмірами католицьким храмом в світі (довжина – 153 м, висотка купола з хретстом – 114 м, загальна площа – 8300 кв.м). Він може вмістити 30 тис. людей. 1436 року, коли собор було освячено, це був найбільший за об'ємом та площею храм західного християнства, з найбільшим на той час куполом, який тільки через 100 років перевершить купол собору Св. Петра у Римі.

Собор – приклад типового для великих храмів багатосторічного довгобуду: його фасади не були завершені аж до 1887 року.

Три кольори каменю, з якого складено собор – білий, зелений, червоний – втілюють, як вважали будівничі часів Відродження, віру, надію та любов. Тому ці кольори обрали для прапора об'єднаної Італії у XIX ст. Правда, існує думка, що таке трактування кольорів походить від масонів, але це тільки надає історії з прапором особливого сенсу.

В соборі обов'язково огляньте фреску, яка зображує… Данте. Великий поет стоїть між пеклом та раєм, причому рай нагадує обриси Флоренції його часів, до якої він так і не повернувся…

Легенда:

Виходимо з собору, та шукаємо на його фасаді… коров’ячу голову.

До слова, окрім флорентійського собору, коров'ячих голів на фасаді жодного італійського храму нема

Вона знаходиться ліворуч від входу, у бік Via de Servi. Це, звичайно ж, не химера, тому ще більш дивно її там бачити. Офіційна версія, чому корова з’явилася на фасаді храму – подяка за важку працю волів та биків, які працювали на будівництві собору. Інша ж версія, жартівлива, говорить про те, що це було нагадування одному рогоносцеві, який мешкав в будинку навпроти. Інтрижку з його дружиною завів майстер, який і виготовив голову корови, направивши її роги у бік вікон обдуреного чоловіка.

Гуляємо Флоренцією: від площі Дуомо до Давида Микеланджело

З Соборної площі по Via Ferdinando Zannetti або ж Borgo S. Lorenzo виходимо на площу церквою San Lorenzo (http://www.visitare-firenze.it/chiesa-di-san-lorenzo/) – родинною усипальнею Медичі. Її добудовував свого часу Мікеланджело, спорудивши окрему поховальну каплицю. Всередині храму – кафедри та різнічні прикраси роботи Донателло, надгробки роботи Мікеланджело та не менш великого Вероккіо (1435-1488). Особливої уваги заслуговують алегоричні фігури Дня, Ночі, Вечори і Ранку, які прикрашають саркофаги, а також чудова статуя Мадонни з немовлям.

Старий палац Медичі-Рікарді (https://www.palazzomediciriccardi.it) знаходиться на цій же площі, у кварталі між вулицями Ginori та Cavour. Сад при палаці та внутрішній дворик доступні для безкоштовного огляду. Приміщення відкрити частково: в палаці і зараз квартирує влада – тут знаходиться мерія. Найбільш цікавий об’єкт для огляду – капела Волхвів. Її інтер’єр створено 1460 року, а у вигляді волхвів, які несуть дари Ісусу, зображені представники родини Медичі та їхні сучасники. Капелла розписана на честь подій т.зв. Флорентійського церковного собору 1439 року, який намагався об’єднати католицьку церкву з православною.

Via dell'Ariento приведе нас до центрального міського ринку San Lorenzo. На першому поверсі – власне крамниці, на другому – простір-лофт, де можна поїсти. Ціни тут, в цілому, трохи дешевші, ніж в численних закладах на флорентійських вулицях.

Ринок Сан-Лоренцо і його незмінний сусід - вуличний базар

Біля будівлі ринку вирує базар з промовистою назвою «Марракеш» – тут торгують виключно мігранти, особливо з Африки. Як і усюди в Італії, тут царство виробів зі шкіри – від взуття до ременів. Торгуватися можливо та навіть необхідно, бо іноді можна збити ціну навіть на 5 євро та більше.

З ринкової площі вулицею Via Guelfa прямуємо до Галереї Академії мистецтв (Via Ricasoli, 58, http://accademia.firenze.it/en/), заснованої в XVI ст. Статуя Давида знаходиться з 1873 року саме тут, на спеціальному подіумі. Окрім нього, колекція Галереї включає доволі непогану картинну галерею, де є, наприклад, робота Ботічеллі.

Гуляємо Флоренцією: від Академії мистецтв до площі Синьйорії

Галерея – частина великого архітектурного комплексу, розташованого між площами Сан-Марко та Сантіссіма-Аннунціата. До нього, зокрема, входять будівлі Флорентійського університету (https://www.unifi.it/) з Ботанічним садом при ньому, монастиря Santissima Annunziata, Археологічного музею (https://museoarcheologiconazionaledifirenze.wordpress.com/) та Притулку невинних.

Цікаві факти:

Інтер’єр храму Благовіщення (Annunziata) є одним з найкрасивіших у Флоренції. Справа в тому, що він напрочуд вдало поєднує стилі Відродження та бароко – результат, який не завжди досягався гармонійно, адже обидва стилі є цілком самодостатніми.

Символом Археологічного музею є т.зв. «Химера з Ареццо» - бронзова скульптура V ст. до н.е., яка вважається релігійним предметом, що належав етрускам – народові, який передував римський цивілізації.

Саме у цього вікна більше 400 років залишали немовлят, яким судилося стати вихованцями Притулку невинних

Притулок невинних був першим в Європі сирітським будинком великого масштабу, який спонсорувався міською владою, а не церквою. Він діяв з 25 січня 1445-го по 1875 роки, постійно розширюючи можливості: якщо у 1448 р. тут було 260 вихованців, то в 1560-му їх фіксується 1320, а в 1681 році – вже більше 3 тис. В наші дні будівля продовжує слугувати дітям: тут знаходиться Національний центр дитинства та юності, який досліджує відповідні медичні, педагогічні та соціальні питання, а також двоє ясел, три родинних дитячих притулки, школа материнства та притулок для жінок, які перебувають у скрутному становищі або потерпають від насильства.

В будівлі Притулку невинних також є музей з полотнами майстрів Відродження на тематику материнства та дитинства.

Від Академії вулицями Alfani або Colonna (останньою йде автобус) прямуємо до Via Luigi Carlo Farini, де стоїть Велика Синагога (1882 р.) - найбільша в Італії.

Цікаві факти:

Євреям дозволили оселятись у Флоренції з родинами у 1428 році. Пізніше їх декілька разів виганяли з міста, але Медичі, в цілому, лояльно ставилося до них та припиняли погромницькі сплески. В 1571 р. євреї були все ж таки виселені в гетто на південний берег ріки. Його квартали були знесені 1848 року при переплануванні цієї частини міста. В ті ж роки євреїв остаточно зрівняли у правах з іншими громадянами.

Велику синагогу збудувала громада сефардів – євреїв близькосхідного походження. Звідси - й мавританські мотиви

Від синагоги по Via dei Pepi (можна під’їхати автобусом) йдемо на південь, до згаданої на початку нарису церкви Санта-Кроче – тієї, де могили Мікеланджело, Галілея та Россіні. Перед нею – пам’ятник Данте.

Колись велика площа перед нею та прилеглі квартали були античним амфітеатром, територію якого пізніше щільно забудовали. Залишився тільки контур півкола по периметру.

Звідси, вулицями Borgo dei Greci та Via de Gondi, дістаємось Piazza della Signoria – головної площі міста. Видихаємо…

Перша частина нашого знайомства з Флоренцією завершена. Але попереду – не менш, а навіть більш, цікава  прогулянка. Тож, не перемикайте. Далі буде.

Павло Ковальов