Болонья: цікаві місця, пам’ятки та таємниці дивного міста

Що потрібно знати про Болонью

340-тисячна Болонья є одним з найважливіших інфраструктурних вузлів Італії. Через місто проходить понад шість десятків рейсів тільки залізничним транспортом. Вокзал Болоньї – один з найбільших в країні. Це ключова точка, до якої «прив’язане» усі міське сполучення. Поруч з ним знаходиться і автовокзал.

Аеропорт Болоньї носить ім’я Гульєльмо Марконі (1874-1937) – уродженця міста, одного з винахідників радіо (принаймні, він отримав за це Нобелівську премію 1909 року).

Від аеропорту в місто, до залізничного вокзалу, йдуть автобуси-експреси Aerobus або BLQ. Автобуси ходять з 5:30 до 00:15 з інтервалами руху 10-12 хвилин (але це Італія, тому можуть бути затримки). Вартість проїзду - 6 євро. Потрібен спеціальний квиток, який можна придбати на офіційному сайті, в автоматі в аеропорту або на залізничному вокзалі.

City Red Bus - зручний спосіб побачити головні пам'ятки Болоньї

Увага:

Придбати квитки можна тільки в місці відправлення автобуса Aerobus і в квитковій касі компанії TPER. Звичайні квитки на громадський транспорт при цьому не діють. Квиток при посадці має бути прокомпостований. В цьому виді транспорту бувають перевірки, але нечасто. А ось в міських автобусах – регулярно. Штраф сягає 87 євро!

Щодо стандартних автобусів, то існують декілька типів квитків. Звичайний коштує 1,3 євро, а якщо кувати його в самому автобусі, то на 20 центів більше. Найбільш раціональним є купівля добового проїзного за 5 євро.

В Болоньї існує спеціальний туристичний квиток на 48 годин. Він коштує 20 євро, та поширюється на 1 дорослого та 1 дитину до 12 років.

По місту курсує також спеціальний туристичний двоповерховий автобус City Red Bus. Він робить 14 зупинок у найпопулярніших пам'яток Болоньї. Відправляється він, знову-таки, від вокзалу.

Магазини та торгові центри відкриваються, здебільшого, о 9 ранку, а більшість кафе, піцерій, ресторанів - навіть пізніше, о 10 чи навіть 11. Зачинятися магазини починають о 19:00, торгові центри можуть працювати й до 21:00, але, здебільшого, на кільцевій магістралі та на виїздах з міста.

Увага:

Ринки в Болоньї відкриваються о 7:30, але працюють тільки до середини дня, особливо в теплий сезон.

Галереї та вежі: архітектурний вимір Болоньї 

Історичний центр міста площею 141,64 га є другим за площею, після Праги, повністю збереженим середньовічним центром Європи.

Головною особливістю болонських вулиць є галереї, що тягнуться вздовж будинків. Їх загальна довжина – 36 км. Галереї з'явилися завдяки бажанню власників будинків отримувати більше прибутку від здачі житла в оренду – в першу чергу, через наявність у місті великої кількості студентів. Спочатку будівництво галерей спочатку було поза законом, з яким влада боролася штрафами та примусовим знесенням. Але потім мудрі мужі міста вирішили мати з цього зиск – й не тільки узаконили усі самобуди, а ще й врегулювали їх, встановивши мінімальну висоту прольоту – до 3,6 м, аби під ними міг проїхати вершник.

Іншою важливою ознакою архітектури міста є вежі, причому не фортечні, а житлові. Це були вежі-символи, вежі – «понти», якими у прямому сенсі, мірялись представники найбагатших родин Болоньї. В XII-XV сторіччях болонья була схожа на такий собі Манхетен – у небо здіймалися біля 100 (!) веж висотою від 50 до 97 м. Зупинити це «болонське стовпотворіння» стало можливим тільки після декількох заборон від Пап, а також через часті падіння погано вибудованих веж, що створювало загрозу життю їхніх господарів та усіх мешканців Болоньї. Вежі почали масово «урізати», але найвища з них – Азінеллі – так і височить своїми 97 метрами на містом.

Три-D модель Болоньї з усіма баштами, які існували на середину XIV ст.

Студенти, жриці любові та комуністи: людський вимір Болоньї

Болонья – студентське місто з 1088 року. Тутешній університет є найдавнішим з безперервно діючих університетів світу.

Болонья – матір європейських свобод, втілених на практиці: 25 серпня 1256 р. вона стала першим містом в світі, в якому було скасовано рабство. Колишні невільники одразу були приписані до ремісничих гільдій. Міська скарбниця виплатила за своїх нових громадян викупні гроші колишнім господарям.

La Dotta, la Rossa, la Grassa («вчена, червона, товста») – саме такою є характеристика Болоньї вже багато сторічь. Маються на увазі три аспекти: під Dotta - існування університету та велика кількість студентів, у т.ч. студентів-правознавців («юрист з Болоньї» став навіть типажом-мемом в Італії), під Rossa - червоний колір дахів, а Grаssa – відображення любові болонців до їжі, та їхньої винахідливості у гастрономічних питаннях.

ХІХ та ХХ сторіччя додали нового значення «червоній» характеристиці: Болонья з 1870-х швидко стала великим промисловим центром. До студентів додалися пролетарі, і місто стало центром популярності лівих ідей. Болонський пролетаріат та студентство активно протистояли фашизму Муссоліні. З кінця 1940-х аж до 1990-х містом керували соціалісти та комуністи. В 1970-х тут вирував ще й політичний тероризм, а бійки на ідеологічному ґрунті були звичайним явищем.

Червоний кольор болонських дахів. На цій панорамі бачимо (зліва направо) вежу Альтабелла, кафедральний собор Св. Петра та вежу Прендіпарте

Знали та знають сенс болонці не тільки в кулінарії, а і в інших тілесних задоволеннях. Багатовікове студентське середовище, а потім велика кількість робітничого люду спричинились до того, що місто стало вважатись чи не головною столицею італійської проституції. Болонью навіть називали містом «трьох Т» - Torri, Tortellini, Tette (башти, тортелліні, груди). Саме цей аспект болонського життя обігрується як в скульптурах фонтану Нептуна біля ратуші (придивиться до «дівчат», які оточують його постамент), так і численних поштівках та магнітиках «з натяком» на відповідні аспекти міської слави.

Болоньєзе, тальятелле та інше: кулінарний вимір Болоньї

Місто не просто так отримало титул «гастрономічної столиці Італії» - багато страв національної кухні винайдені саме тут.

Першим йде легендарний соус болоньєзе. Його «класичний» рецепт є доволі новим: він вперше був опублікований 1891 року.

Друга відома кулінарна марка Болоньї – паста тальятелле. Вважається, що її вигадали 1487 року місцеві кухарі для весільного бенкету Аннібале Бентивольо, неформального правителя міста. Кухарі вирішили приготувати особливий вид пасти, форма якої нагадувала б шикарні локони білявки Лукреції – нареченої Аннібале. Ось так і з'явилися «кручені» макарони.

Третій винахід – тортелліні, про який згадано вище.

Легенда:

Одна з версій появи тортелліні, схожих на пупки, наступна: їх вперше приготував молодий кухар, обернувши заготовку навколо мізинця, й зобразивши таким чином пупок своєї коханки. Існує й інше поетичне порівняння – з бутоном троянди. 

Саме тут винайдено було рецепт вареної ковбаси, як такої. Місцева «варенка» має особливу назву – мортаделла. Її попередниця була доволі популярною в часи Римської імперії, а сучасний варіант мортаделли «перевідкрили» знов в XVI ст.

Цікавий факт:

В середні віки мортаделла була дуже дорогим виробом через використання великої кількості спецій, які допомагали довше її зберігати. Її ціна в 9 разів перевищувала вартість хліба, в 3 рази - шинки, в 2 рази - оливкового масла (!)

Ось такі ковбаси виробляють в Болоньї!

В місті також готують особливу котлету, яка нагадує шніцель, але з додаванням шинки та сиру. З закусок особливо популярними є tigelle - піджарені коржі з начинкою, знов-таки, з мортаделли, шинки і сиру.

З десертів, які характеризують Болонью, можна виділити пряники з цукатами та рисовий торт. З вин – pignoletto, sangiovese або ж lambrusco.

Ще цікаві факти про Болонью:

В СРСР назву цього міста знав кожний – через одну з мрій радянської людини 1960-70-х – плащ-болонью. В місті вирішили додатково застрахуватись від опадів, створивши спеціальну штучну тканину, плащі з якої кроїлись з суто італійською елегантністю. Безумовно, елегантно носив цей плащ і Ален Делон в фільмі «Рокко та його брати», на два десятки років зробивши його для мешканців Союзу символом шику «загниваючого Заходу».

Порода собак болонок не виведена у Болоньї, але своєю популярністю серед аристократичних дам зобов’язана саме цьому місту.

Завдяки Болоньї, певною мірою, «народився» образ Франкенштейна. Авторка роману - Мері Шеллі – була свідком експериментів, проведених в Лондоні професором фізики Болонського університету Джованні Альдіні (1762-1834). Професор був переконаний, що струм можна використовувати для реанімації трупів. Для цього він, як вважається, навіть заплатив суддям за пришвидшення страти одного засудженого в британській столиці (в католицькій Італії «матеріал» для експериментів йому не давали), до ще теплого тіла якого приєднав електроди. Покійник нібито «ожив», викликавши всесвітню наукову сенсацію, а ось асистент професора отримав нервовий зрив.

В Болонському університеті колись дійсно проводили такі експерименти

Саме в Болоньї «народились» відомі автомобільні та мотоциклетні бренди – Мaseratti в 1914-му, Ducati в 1926-му, та Lamborgini в 1963-му. В кожного бренду тут є власні музеї. Емблема Мaseratti – тризуб – це символ згаданого фонтану Нептуна.

До Болоньї на свято: їсти, слухати музику та дивитись кіно

Першим в лінійці щорічних заходів в Болоньї Фестиваль Artrockmuseum (https://www.facebook.com/ArtRockMuseum/) триває протягом двох місяців – з середини лютого до середини квітня. Відомі музиканти грають джаз, рок, інді і блюз.

Ще один квітневий захід – кулінарний Gran Festival Internazionale della Zuppa (https://www.facebook.com/FestivalDellaZuppaBologna/). Приймати участь може будь-хто: потрібно усього лише зварити близько 10 л будь-якого супу, та пригостити ним усіх бажаючих на вулиці. Переможець отримує «приз глядацьких симпатій» за допомогою «відкритого, рівного та чесного» голосування (жодних фальсифікацій!) Нагородою є ополоники – відповідно, золотий, срібний або бронзовий.

В липні-серпні центральна площа Болоньї стає ареною кінофестивалю Il Cinema Ritrovato (Фестивалю архівного кіно, https://festival.ilcinemaritrovato.it/), на якому демонструються маловідомі кінострічки, особливо початкових десятирічь кінематографу, а також фільми, які «святкують» ювілеї. Наприклад, 2019 року показували фільми як 1919, так і 1949, і 1969 років.

Шоколадні розкоші Болоньї

В середині вересня до Болоньї підтягуються солодкоїжки. Вони їдуть на Cioccoshow di Bologna (https://www.cioccoshow.it/) - ярмарок шоколаду, який ще й супроводжується живою музикою.

Музика звучить у місті і в похмуру пору року – з кінця жовтня до середини листопада, коли Болонья стає столицею джазу. Тут проходить всеіталійський Bologna Jazz Festival (https://www.bolognajazzfestival.com/). Концерти відбуваються на різних сценах – здебільшого, в приміщеннях міських театрів.

Гуляємо Болоньєю: від вокзалу до центральних площ

Від вокзалу безпосередньо до центру міста курсують автобуси №№ 25, 30 та 37. Але рекомендуємо йти пішки – 20-25 хвилин по Via dell'Indipendenza, і ви опинитесь в самісінькому центрі.

Можна, однак, не увесь час йти цією вулицею, а як можна швидше зануритись в середньовічні квартали Болоньї. Для цього, проминувши парк Montagnola та театр Arena del Sole з пам'ятником Гарібальді перед ним, поверніть ліворуч на Via Augusto Righi, а далі праворуч - на Via Piella. Приблизно за 100 метрів від перехрестя Via Piella перетинає «схований» канал Moline, який тече між задніх стін приватних домоволодінь, та не має набережної. Але романтичний пейзаж таємничого каналу можна сфотографувати через спеціальне віконце - Finistrella.

Романтичний вид з віконця Finistrella на канал

Далі прямуйте через не менш романтичні ворота Porta Govese, що позначають першу лінію колишніх міських укріплень, та вулицями Fico, а потім Carbonara ви дістанетесь комплексу Архієпископського палацу та кафедрального собору Св. Петра.

На цьому роздоріжжі вашу увагу приверне вежа Prendiparte (http://www.prendiparte.it/index.php?lang=en) висотою 59 м. Побудована вона в XII ст. На рівні другого поверху можна побачити герб першого архієпископа Болоньї - колись вежа використовувалася як в'язниця церковного суду. А сьогодні в ній розміщується хостел.

Собор Св. Петра, розташований в товщі міських кварталів, фасадом виходить на згадану Via Indipendenza. Всередині храму зверніть увагу на скульптури левів з порфіру та відвідайте експозицію з його історії.

Пройшовши ще квартал на південь від собору, ми виходимо до комплексу центральних площ Болоньї, який складається з Piazza Nettuno, Piazza Maggiore та Piazza Re Enzo.

Цікавий факт:

На розі Via Indipendenza та Via Rizzoli бачимо напис під аркою портику: «Il pane è vita, la cannabis è protezione, il vino è allegria» («Хліб – життя, конопля – захист, вино – радість»). Знали, знали сенс болонці в задоволеннях…

Центральна площа: фонтан Нептуна та палаци

Почнемо огляд з площі Нептуна та фонтану роботи скульптора Джамболонья, який є одним з символів міста (його зображення винесено на заголовне фото до нарису). М’язистий бог морів має пікантний секрет, добре зрозумілий з білого квадрату, який знаходиться трохи зборку та позаду нього. З такого ракурсу великий палець лівої руки Нептуна виглядає як продовження статевого органу. Що ж, для міста, яке полюбляло тілесні задоволення, це цілком зрозуміло. А жіночі постаті, що сидять навколо Нептуна символізують головні річки відомих на той час континентів - Дунай, Амазонку, Ніл і Ганг. Своїми позами вони доводять, що в Болоньї цінили й жіночі принади.

Цікавий факт:

Студенти ніколи не ходять через площу, як, до слова, й не підіймаються на болонські вежі – для них це вважається поганою прикметою.

Праворуч від Нептуна височить палац Короля Енцо (Palazzo Re Enzo), названий на честь сина імператора Священної Римської Імперії Фрідріха ІІ, який в XIII сторіччі 20 років провів тут в ув’язненні. При цьому режим утримання знатного полоненого був доволі м’яким – Енцо годували делікатесами та дозволяли зустрічатись з жінками.

Інша велика будівля на площі – ратуша, або ж Палаццо Комунале. Міський уряд засідає тут з 1336 року. На фасаді – велика статуя Папи Григорія XIII (уродженець Болоньї, правив 1572-85; саме він увів григоріанській календар, по якому ми живемо). Поруч на фасаді – великі мармурові дошки з портретами членів руху Спротиву часів Другої Світової.

Палац Подеста - частина ансамблю центральних площ міста

В одному з крил будівлі розташована міська бібліотека, яка зветься Salaborsa («зал біржі», яка колись знаходилась у цьому приміщенні). Вхід до неї – вільний.

Третя важлива споруда цивільного призначення на площі - Палац Подеста (титул глави адміністрації в середньовічних містах-республіках Італії, який очолював виконавчу і судову влади).

Цікавий факт:

Своїм виглядом Палац Подеста зобов'язаний архітекторові Аристотелю Фіораванте (1415 - кін. 1480-х). Саме його, більш знаного на батьківщині як геніального інженера, майстра технології пересування будівель (так, це не вигадка ХХ сторіччя – Фіораванте пересував великі споруди на сотні метрів за 500 років до того), одного з конкурентів Леонардо да Вінчі, 1475 року запросили до далекої Московії. Там він звів Успенський собор в Московському кремлі, а потім працював як військовий інженер та керівник артилерії. Цар же, у підсумку, відплатив генієві в'язницею - тільки за намагання останнього повернутись до Італії. Батьківщини Фіоравенте вже не побачив.

Таємниці собору Святого Петронія

Цей грандіозний видовжений храм, який стоїть на Piazza Maggiore, більшість туристів вважає головним в місті. Де-факто, так і є. А його історія – суцільна колекція унікальних фактів.

Цікаві факти:

Собор почали будувати 1390 року, та досі не завершили! Це достатньо зрозуміло через те, що її фасад обличковано тільки до половини.

Можливо, причина в тому, що будувала собор не церква, а міська влада. В результаті церковній громаді будівлю передали тільки 1929 року, а 1954-го, нарешті, освятили. Мощі ж покровителя Болоньї – Св. Петронія – перенесли до храму тільки 2000 року.

Собор Святого Петронія. Фасад досі не повністю обличкований

Але навіть в недобудованому вигляді собор Св. Петронія є п'ятою за розмірами католицькою церквою в світі: його довжина становить майже 132 м (замість планованих 208), загальна висота – 60 м, висота внутрішнього зводу - 46 м. Одночасно в ньому може знаходитися близько 30 тисяч чоловік.

Один з двох органів собору вважається найстарішим в Італії.

Обов’язково подивиться під ноги, на т.зв. «меридіан» (фактично - сонячний годинник) довжиною 66,8 м. Коли промінь сонця з отвору на даху падає на меридіан, то годинник показує точну дату - число і місяць. Меридіан 1665 року розробив та встановив відомий астроном та математик Кассіні.

А ще в соборі є одна з найвідоміших фресок середньовіччя з зображенням Пекла та особисто Сатани (див. фото нижче). Фреска стала дуже популярною після того, як в 1970-х її показали у культовому фільмі «Омен». Але найбільший інтерес вона викликає через зображення тортур… пророка Мухаммеда.

Зображення Пророка в Пеклі – в принципі, не дуже звичний сюжет для католицької традиції. Засновник ісламу та його зять Алі (Правовірний Халіф) вважалися християнською церквою винуватцями релігійних смут і чвар, тому Данте помістив обох в восьме коло Пекла, де з властивою для нього фантазією розписав, як їх там безперервно патрають біси. Ясна річ, що мусульманам це зображення, м’яко кажучи, не подобається. Вже двічі ісламісти хотіли скоїти терористичний акт в соборі. Тому біля його входу завжди стоїть охорона з військових, а прохід до каплиці з фрескою обладнано додатковим турнікетом.

З фантазією у середньовічних художників все було гаразд. Мухаммед - фігура на камені праворуч зверху від голови Сатани

Вежі Asinelli та Garisenda: хмарочоси середньовіччя

Від головної площі, в перспективі вулиці Via Rizzoli, ми бачимо символи Болоньї – вежі Азінеллі та Гарізенда (https://www.duetorribologna.com/). Але до них краще пройти не цією великою вулицею, а колоритними вуличками Via Pescherie Vecchie, чи, відповідно, Via Orefici та Caprarie. В цих кварталах особливо відчувається «кулінарна душа» Болоньї: вони насичені ароматами та смаками з численних кав’ярень, тратторій та магазинчиків.

Виходимо на Porta Ravegnana (площу Равенських воріт) – і ось перед нами вона - найбільший хмародряп середньовічної Європи, легендарна вежа Азінеллі. Її почали будувати 1109 року в декількох метрах від вже існуючої вежі родини Гарізенда. Результатом цього феодального «соцзмагання» став нахил веж ще під час будівництва. Азінеллі при висоті 97,20 м віддалилася від заданої позначки на 2,2 м, а ось Гарізенда при сучасній висоті 48,16 м нахилилась на 3,22 м. І це ж з неї, в три прийоми, «зрізали» чи 20, чи навіть 40 м.

Цікаві факти:

Вежа Азінеллі є найвищою похилою спорудою в світі.

До 1917 р. біля Азінеллі та Гаризенди стояли ще три башти, які знесли через аварійність. Зараз шкодують: ансамбль був дійсно унікальним

На вежі Гарізенда встановлено табличку з рядками із Данте. В першій частині «Пекла» той порівняв міфологічного гіганта Антея, якого здолали вороги, з падаючою вежею Гарізенда.

Гарізенду відвідати неможливо, а ось підйом на 498 гвинтових сходинки на Азінеллі коштує 5 євро (3 євро – пільговий).

Від веж до університетського кварталу

Суміжною з Porta Ravegnana є Piazza della Mercanzia на розвилці декількох вулиць. Головною спорудою на ній є однойменний палац. В будівлі й зараз знаходиться Торгово-промислова, сільськогосподарська і реміснича палата, яка з кінця XIV ст. регулює комерційну і торгівельну діяльність Болоньї.

На вулицях, які йдуть від площі на південь та південний схід, розташовано багато палаців та музеїв, серед яких можна виділити Casa Isolani (Via Santo Stefano, 16), та Palazzo Pepoli (Via Castiglione, 7, https://genusbononiae.it/palazzi/palazzo-pepoli/), де знаходиться музей історії Болоньї.

Легенда:

Під дахом портика Casa Isolani застрягли три стріли. Колись господар будинку найняв трьох лучників вбити свою невірну дружину, але вона визирнула у вікно в суцільній наготі, через що усі троє промахнулися. Ось стріли з того часу і стирчать в стелі аркади.

Монастир Св. Стефана (Santo Stefano), який стоїть біля веж, вважається найкращою копією ансамблю храму Гроба Господнього в Єрусалимі. Він складається з 7 церков. Найстарішою з них є храм Свв. Віталія і Агріколи, збудований, можливо, ще у IV сторіччі.

Внутрішній дворик монастиря Св. Стефана з т.зв. чашою Пілата - відтворенням фонтану в Єрусалимі

Від монастиря по Via Zamboni – одній з найколоритніших вулиць міста - можна дістатися до університетських кварталів. Дорогою побачите великий храм San Giacomo Maggiore (1315 р.) Всередині – надгробки представників роду Бентивольо, який керував Болоньєю у XV ст. (аналогічно Медичі у Флоренції), цінні картини та предмети церковного начиння. Подробиці про історію храму можна дізнатися на стенді біля входу.

Лайфхак:

Рекомендуємо завітати до одного з численних студентських барів на Via Zamboni. За ціну в 8-12 євро ви отримаєте келих вина або алкогольний коктейль, та можливість обрати їжу за принципом шведського столу. Це – т.зв. формат apericena, який є італійською аналогією шведського столу.

Діставшись району, де зараз знаходиться легендарний Болонський університет, можна відчути себе розгубленим: цей виш не сконцентрований в одній будівлі, а розсіяний по 23 факультетах та 68 відділеннях. (Є будівлі факультетів навіть поза містом).

Цікаві факти:

Ректор та викладачі університету спочатку обирались самими студентами. З XIV ст. міська влада починає втручатись в діяльність закладу, фінансуючи створення в ньому нових кафедр та наймаючи викладачів. Пізніше в університеті дозволено було викладати лише громадянам міста, через що багато професорів покинули Болонью. Тому заборону через певний час пом’якшили.

Вручення дипломів традиційно святкують на центральній площі міста

Видатний український вчений Юрій Дрогобич (Котермак; 1450-94) отримав в Болонському університеті ступень доктора філософії та медицини, а пізніше читав лекції з астрономії. У 1481-1482 рр. його обирали ректором. Саме тоді його слухав Миколай Коперник.

В університетському кварталі, на Via delle Belle Arti, 56, розташована Пінакотека (http://www.pinacotecabologna.beniculturali.it/it/) – найкращий художній музей Болоньї з роботами Джотто, Рафаеля, Вазарі, Тиціана та Ель Греко.

На південь від Piazza Magiore: Анатомічний театр, поховання святого Домініка та статуя дияволиці

Серед інших екскурсійних напрямків в місті найбільш цікавим є південне. Перший важливий об’єкт знаходиться одразу за собором Св. Петронія. Це - головний корпус Болонського університету з 1563 по 1805 роки (Рalazzo dell'Archiginnasio; http://www.archiginnasio.it/theatre.htm), з Анатомічним театром (Teatro Anatomico) при ньому.

Склепіння внутрішнього двору Архігімназії прикрашені гербами студентів і викладачів – загальним числом близько 7000 (!) Якщо піднятися на другий поверх, то можна оглянути не тільки герби, а й інші прикмети давнини - лавки, різьблені двері, шафи, навіть давні клозети. Найбільш цікава аудиторія в будівлі – безсумнівно, Анатомічний театр.

Анатомічний театр

Цікаві факти:

Після того, як Болонья перейшла під владу Папи, препарування трупів було заборонено, й демонструвати операції стали на моделях з воску і дерева. Ці фігури й зараз можна побачити в аудиторії, причому деякі скелети, на яких «нарощені» воскові м’язи, належали реальним людям. Є навіть скелет одного з викладачів, який (звичайно ж, за заповітом), в прямому сенсі, віддав усього себе науці!

А головне, що радісно для нашого туриста – це те, що вхід до будівлі є безкоштовним.

Далі, через площу Гальвані, на який стоїть пам’ятник цьому видатному фізику та медику (1737-98, саме він відкрив принцип, за яким працюють усі електричні генератори – тобто, є одним з батьків сучасної «електричної цивілізації»), та площу Кавура, виходимо на Piazza Domenico, де розташований величний монастир з базилікою. В храмі похований не аби хто, а сам засновник ордену домініканців!

Святий Домінік (1170-1221) провів останні роки життя саме в Болоньї. Зараз монастир та базиліка – одна з найважливіших святинь цього впливового ордену, а колись й поготів найгрізнішого з них, бо саме він «завідував» інквізицією.

Увага:

Храм відкривається тільки під час мес, або в другій половині дня на дуже недовгий час: з 15.30 до 17.00. Фотографувати всередині заборонено – за цим суворо стежать нащадки інквізиторів.

Надгробок засновника Ордену Домініканців. Дивимось з увагою та повагою. Над ним працював сам Мікеланджело
На площі біля церкви Домініка, та сам, як і біля церкви їх одвічних суперників – францисканців (храм Св. Франческо на Piazza Malpighi, в західному напрямку від центральної площі Болоньї) можна побачити незвичні надгробки – мавзолеї-саркофаги на стовпах. В таких ховали в Болоньї юристів-«глосаторів», що свідчить про повагу до цієї професії в місті.

Від базиліки Св. Домініка вулицями Marsili або Pagila можна вийти на Via D'Azeglio, де на розі галереї великого будинку № 47 знаходиться статуя, яка зображує диявола. Насправді, це – дияволиця (Diavoletta), що можна одразу ж зрозуміти, уважно на неї придивившись. Аби мікшувати негативний вплив скульптури, яка одразу після появи стала місцем поклоніння місцевих сатаністів, біля неї на стіні намалювали зображення Матері Божої.

Легенда:

Статуя, встановлена наприкінці ХІХ ст., є копією роботи скульптора Джамболоньї (автора пам’ятника Нептунові). Оригінал статуї знаходиться у Флоренції. Міська легенда свідчить, що ця «горгулья» увічнює таку собі Катерину – жінку, яку оголосили відьмою та спалили в 1500-х роках. Протоколи процесу свідчать про трагікомічність справи: будучи жінкою неважкої поведінки, Катерина регулярно обпоювала чоловіка настоянкою опія, аби той не здогадувався про її походеньки, а потім, коли благовірний став закінченим наркоманом, оголосила його божевільним та зажадала розлучення. Міська та церковна влада почали сумісне розслідування, для огляду хворого запросили професора медицини з університету, який ретельно описав, чи не вперше в Європі, картину опійної наркоманії. Невдовзі чоловік помер (за іншою версією – до кінця життя перебував в божевільні). Після цього Катерину оголосили служницею диявола та спалили.

Diavoletta. Фото - Станислав Кулік

Ще південніше, за лінією колишніх міських стін, на пагорбі, розташований храм San Michele in Bosco з оглядовим майданчиком, звідки видно усю Болонью. До нього можна доїхати автобусом № 30, аби не дертися нагору.

Цікавий факт:

З галереї, яка з’єднує монастир з церквою, можна спостерігати оптичну ілюзію – оманливу близькість вежі Азінеллі, яка, насправді, стоїть за декілька кілометрів від цього міста.

Пройти 666 арок, аби дістатися чудотворної ікони

На південному заході старого міста, від Сарагоської брами (Porta Saragozza), починається найдовша галерея не тільки в світі - портик Сан-Лука. Вона веде на пагорб, де стоїть величний санктуарій Святої Марії ді Сан-Люка (Santuario Madonna di San Luca).

Портик Сан-Лука складається з 666 арок та 15 каплиць, й тягнеться на 3,8 км. Число 666, як вважається, символізує диявола, розчавленого ногою Діви Марії. Складається портик з двох ділянок – рівнинної, довжиною 1,52 км, та пагорбової, довжиною 2,27 км.

Вже близько 1000 років ікона Богоматері, написана Євангелістом Лукою, яка знаходиться в цьому монастирі, є однією з головних місць паломництва християн не тільки католицького світу.

Це не кріпосна стіна, а найдовший в світі портик. Храм з іконою бачимо нагорі

Раз на рік, у п'яту суботу після Пасхи, її виносять з церкви для здійснення хресного ходу. У середу перед святом Вознесіння Господнього урочиста процесія супроводжує ікону в собор Св. Петронія, звідки вона повертається на наступний день.

Сподіваємось, що після цього нарису Болонья стане для вас ближчою, та ви вирішите відвідати це місто – таке типове італійське та водночас суто унікальне. Болонья – весела, відкрита, сита, вчена та містична – чекає на гостей!

Павло Ковальов