Карпатська Україна: Друга світова війна почалася саме з неї

Історія Карпатської України могла б придатися для цікавого й захоплюючого роману. Держава, що проіснувала заледве три дні заслуговує як мінімум на подив і увагу. Але для нас вона є більшим, ніж просто історія, адже підкреслює тяглість боротьби українців за власну державу. Якби у нас була потужна історіографічна наука, то ми б давно вже довели всьому світові, що Друга світова війна почалася не 1 вересня нападом Німеччини на Польщу, а 13-18 березня нападом гортистької Угорщини, союзника гітлерівської Німеччини, на новонароджену Карпатську Україну (до проголошення незалежності ці землі належали демократичній Чесько-Словацькій державі, яка теж незабаром по цьому буде стерта з мапи).

Закарпаття – це не просто найзахідніша область України, це регіон, який руйнує уявлення про Західну Україну як осердя найпалкішого патріотизму. Бо за такою логікою що далі на Захід, тим «українськішою» мала б бути область. Здобуток Закарпаття якраз у тому, що майже тисяча років панування угорців і румунів, цілковита відірваність від решти українських земель не змогли зденаціоналізувати тутешнє населення. І 15 березня Сойм (щось на кшталт парламенту, вибори до нього були демократичними!) Карпатської України проголошує незалежність держави, гімном затверджує пісню «Ще не вмерла Україна», прапор – жовто-блакитний, державна мова – українська.

Про Карпатську Україну ми знаємо настільки мало, настільки непомітною є вона в нашій сучасній свідомості! Збереглося напрочуд мало відеоматеріалів із того часу, але є один, який вражає мене найбільше. Отець Августин Волошин, якого Сойм обрав Президентом, на ньому виходить з будинку і знімає капелюх. Цей жест не просто промовистий, він для мене пояснює весь той розлом, який наш континент пережив у часі Другої світової. Подивіться на нього і спробуйте через призму маленької і забутої Карпатської України зрозуміти весь жах тогочасної Європи, сприйміть його як універсальну метафору...

Отож Волошин виходить із будинку в Хусті, де щойно відбулося проголошення Карпатсьої України. Проголошено незалежність, заспівано гімн, дано кілька першочергових наказів, і Авґустинові Волошину треба покидати свою столицю, бо угорські війська вже повним ходом ґвалтують новопроголошену республіку. І ось Авґустин Волошин виходить з дверей, і двоє січовиків, що стоять обабіч, зводять гвинтівки догори, віддаючи військову честь, а він, щойно обраний Президентом Карпатської України, старенький інтелігент в окулярах і довгому чорному пальті, священик, трохи розгублено правою рукою ледь підіймає капелюха, не звиклий до військових почестей. Було в тому старомодному, але й вишуканому піднятті шляпи щось таке зворушливе, вишукане. У тому мимовільно-розгубленому жесті Волошина криється вся історія цих п’яти років. Старий священик підіймає капелюх, по-дитячому обеззброєний військовою честю, і це є ніби прощанням зі спокоєм і Європою минулого, бо цей жест символізує прощання з рідним краєм, з українською незалежністю, проголошеною годину тому, з цього жесту й починається Друга світова – фашистська армія окуповує самостійну республіку Карпатська Україна, показуючи свої звірячі пазурі всьому континенту. Це прощальне підняття капелюха – прощавай, спокійне минуле, священицька місія, рідна земле, привіт, війно, еміграціє і смерте в московській Луб’янці! – в цьому й відкривається ключик до метафори всієї війни. Саме так: інтелігент Волошин старомодно підіймає капелюха  у відповідь на надання йому військової честі – і починається Друга світова війна.