Усупереч законам економіки: чому зростають ціни в Україні

Лікар, коли він опиняється в ролі хворого, відзначає в себе всі стадії хвороби і з цікавістю помічає різні нюанси й деталі. Так само економісту-теоретику цікаво спостерігати за власним споживанням, а точніше, за його неухильним скороченням. Можу точно сказати — ціни зростають, причому зростають майже всі споживчі ціни. Звісно, є ринки, де ціни фактично падають (наприклад, таксі), але це відбувається за рахунок погіршення якості.

Ні для кого не є секретом, що шопінг у Мілані тепер дешевший, ніж шопінг у Києві, і що ціни на «товари першої необхідності» в Україні наближаються до цін дорогих країн Європи за значно гіршої якості. Чому так відбувається?

Поговоримо про ціну

Що таке ціна? У звичному для нас вигляді ціна — це кількість грошей, на які продавець пропонує обміняти свій товар. Чому покупець здійснює обмін? Тому що він віддає цьому товару перевагу перед іншим, його особиста шкала переваг говорить йому, що цей товар — найкраще, що він може отримати тут за ці гроші. Що це за шкала і звідки вона береться? Зрозуміло, це не якийсь список, це просто уподобання, існуючі суто індивідуально у кожного з нас у даний час у даному місці. Існують вони з тієї ж причини, з якої взагалі існують економіка і людська діяльність, а саме з причини рідкісності потрібних нам благ. Ціна існує не сама по собі, а тільки як частина певної системи цін. Власне, робота підприємця і полягає в тому, щоб, орієнтуючись на існуючі ціни, запропонувати таку організацію виробничого процесу, щоб публіка віддала перевагу його товару перед іншими товарами. За інших рівних, конкуренція завжди йде за нижчу ціну.

Насправді мало хто розуміє це. В уяві наших людей ціни визначаються витратами «плюс надбавка», яка й складає прибуток. У реальності ж усе навпаки — допустимі витрати визначаються цінами кінцевого продукту, весь економічний ланцюжок будується від кінцевого споживання. Підприємці починають діяти, коли, знаючи споживчі ціни, розуміють, що зможуть запропонувати нижчу ціну і залишити ще щось собі «на чай».

У природі не існує «товару взагалі» і не існує абсолютно нового товару. Мобільний зв'язок з'явився лише тому, що існували телефонний зв'язок і серіал «Стар Трек», герої якого ще в 1960-х роках користувалися комунікаторами, дизайн яких потім відтворила «Моторола». Персональні комп'ютери з'явилися, коли користування стаціонарним компом стало достатньо доступним, до радіо, телеграфу і телефону існували семафори і пневмопошта тощо. Весь наш прогрес — це і є, фактично, дедалі нижча ціна, пошук і знаходження підприємцями таких способів використання рідкісних ресурсів, які роблять речі чимдалі доступнішими.

Навіть такі улюблені в пострадянських країнах «НДДКР», «інновації» та інші дива бананотехнологій, які нібито існують в економічному вакуумі і видобуваються там вченими зі світового ефіру на державні гроші, насправді є теж частиною пошуку низької ціни, тобто такої ситуації, коли публіка погодиться віддати перевагу якомусь благу перед іншими благами. Наприклад, та сама послуга мобільного зв'язку до певного моменту була просто недоступною (можна сказати, ціна прагнула до нескінченності), потім з'явилася Моторола, яка коштувала $4 тис., що вже значно менше нескінченності. Ця ціна означає, що, скажімо, за $15 тис. публіка ще була незгодна віддати перевагу благу мобільного зв'язку перед іншими благами, ну а тепер простий стільниковий телефон коштує $20.

Якщо суть підприємництва полягає в пошуку низької ціни, то чому ж тоді зростають ціни в Україні? Вважаю, правильно було б сформулювати питання інакше. Що заважає українським підприємцям знижувати ціни? Звісно, закони природи не обійдеш — і конкуренція все одно йде за нижчу ціну. Які чинники знижують цей ефект?

Регулятор чи маніяк?

Факт активного регулювання державою нашої економіки не потребує доказів. Регулювання ж найпрямішим чином впливає на процес пошуку низької ціни. У цьому разі наголос варто зробити на словах «процес пошуку». Підприємець завжди шукає нові способи виробництва, нових постачальників, інші форми організації тощо. Регулювання завдає удару саме в цей процес. Воно руйнує усталені зв'язки, постійно змінюючи умови діяльності тих чи інших підприємств.

Українське регулювання вирізняється маніакальною активністю, що приводить економіку у стан хаосу. Підприємець за таких умов різко скорочує свої часові горизонти, через непередбачуваність навколишнього середовища його завдання зводиться до простого виживання.

Наше регулювання має ще одну особливість. Економіка, як відомо, є набором ланцюжків виробництва, що складаються з наборів етапів. Товар, який купує споживач, проходить до нього величезну кількість стадій, представлених незалежними підприємствами, які купують товари одне в одного. Однак на кожній із цих стадій використовуються так звані «первинні фактори виробництва» (тому вони й називаються первинними) — праця, земля й капітал. Українська держава особливо любить завдавати ударів по цих первинних чинниках, тобто один такий удар може зруйнувати весь сформований ланцюжок й одразу ж підвищити ціну кінцевого продукту.

Протекціонізм

Такий вид регулювання, як протекціонізм, є фактично прямим наказом жителям даної країни купувати деякі товари за дорожчими цінами. У протекціонізмі немає жодного економічного сенсу: ще Рікардо сформулював «закон утворення зв'язків», за яким навіть якщо одна країна виробляє всі продукти краще, ніж інша, все одно торгівля між ними приносить прибуток, тому що дозволяє кожній стороні зосередитися на тому, що в неї виходить найкраще.

Ідея протекціонізму спрямована безпосередньо на зростання цін, оскільки вона проти поділу праці, одного з головних чинників, що роблять товари дешевшими. Протекціонізм, доведений до логічного кінця, це ситуація, коли кожен вироб­ляє всі товари безпосередньо у себе вдома, нічого не купуючи й не продаючи.

Соціальні ціни

Іншим популярним видом регулювання є так звані соціальні ціни, які держава встановлює з політичних мотивів, роблячи, як їй здається, деякі товари та послуги «доступнішими». За наших умов до таких цін належать, наприклад, «послуги ЖКГ» та хліб. Вплив таких цін двоякий. По-перше, гадаю, не треба пояснювати, що ми все одно платимо повну ціну за «соціальний» продукт. Держава не виробляє жодних цінностей, вона використовує у своїх «соціальних цінах» ресурси, відібрані в нас самих. Це сходить їй з рук, бо ми здатні ідентифікувати низьку ціну «соціального» продукту, але ніхто не знає, як точно ідентифікувати вилучення благ державою, воно відбувається непомітно.

Ситуація сплати податків далеко не повністю описує процес вилучення — вилучається набагато більше. Якщо розібратися, то з'ясується, що ми не просто компенсуємо «соціальні ціни», а й, у підсумку, ще й багато переплачуємо. По-друге, «соціальні ціни» дуже ускладнюють конкуренцію. Звичайний підприємець, який використовує у своїй діяльності реальні ресурси за реальною ціною, за інших рівних не може конкурувати з «соціальним» продуктом, демпінгові ціни на який субсидує держава.

У підсумку, суспільство витрачає ресурсів більше, ніж якби ціни не регулювалися, оскільки реальні витрати виробництва «соціальних» продуктів ніяк не регулюються механізмом конкуренції. Крім того, немає жодних економічних механізмів, які б самі собою виправляли це становище. Воно існуватиме, допоки держава матиме можливість вилучати з суспільства достатньо благ для фінансування «соціальних цін».

Політичні ризики

Найбільш очевидним чинником, що заважає ринку працювати нормально, є політичний. Це постійний ризик зазнати рейдерства, нападу перевіряючих органів, загроза власності і життю підприємців. «Конкурентна боротьба» часто розуміється у нас у буквальному сенсі як боротьба не за гроші споживачів, а боротьба з конкуруючим підприємством.

На ціноутворення це впливає безліччю різних способів. По-перше, процес пошуку низьких цін не може відбуватися нормально, якщо переможці й переможені в конкуренції встановлюються політичним шляхом. По-друге, часто виникає ефект монополії, причому, знову ж, як за часів меркантилізму, монополії, яка отримала монарший привілей, коли конкуренти просто не допускаються на ринок. По-третє, виникає той самий ефект зниження термінів планування, отримання швидкого й високого прибутку за короткий термін. По-четверте, підприємці не розвиваються. У нашій країні чимало доволі успішних підприємців, які не дають жодної реклами. Вони сприймають її як ризик, як джерело неприємностей. «Ми не хочемо світитися», — запевняють вони. Вітчизняний підприємець сприймає бізнес як джерело ризику. Намагаючись диверсифікувати ризики, він для безпеки рулить по 10 бізнесів, не зосереджуючись на якомусь одному. Однак тільки постійне «розширення і поглиблення» якогось одного бізнесу дозволяє знижувати ціну.

Інфляція

У «нормальній» економіці не може бути ситуації, коли б ціни росли на все одразу. Скажімо, якщо в результаті об'єктивних причин зросли ціни на якісь товари, від споживання яких важко відмовитися в середньостроковій перспективі (наприклад, на бензин), то це означає, що скоротиться споживання інших товарів, люди будуть заощаджувати, щоб отримати важливіший товар. Коли ціни зростають на все одразу, це означає, що уряд друкує гроші.

Інфляція не лише перерозподіляє блага на користь перших одержувачів нових грошей, вона ще й уповільнює і спотворює процеси самоочищення і регулювання економіки. Збиткові бізнеси продовжують працювати, оскільки завдяки інфляції у них існує видимість прибутку. Економічний краєвид є набором ні до чого не здатних зомбі, які проте ворушать кінцівками. Вони споживають ресурси, які в іншому разі були б використані ефективно.

Чинник інфляції — найголовніший у нашій темі. Якби якимось дивом наш уряд втратив усі можливості до виробництва та позичання грошей, то за рік у нас була б революція, а за десять — Гонконг із Сінгапуром.

Дешевизна життя не залежить від політичного устрою, демократії, автократії тощо, вона не залежить від звичок споживання й навіть не залежить від культури. Дешеве життя буде в тій країні, де уряд не метушиться, тобто там, де підприємці тривалий час працюють спокійно і можуть прогнозувати свою діяльність.