Плюшева справа: як м’які іграшки перетворити на твердий заробіток

Історія №1: ведмедики — це наше все

«Якщо у вас раптом поганий настрій, приходьте до нас, — запрошує Олена Кравченко, власниця «Київського ведмедика». Вона переконана, що магазин із плюшевими іграшками може так само дарувати радість і душевне тепло, як і затишна кав’ярня. — У нас усі тішаться, бо ми не ведмедиків продаємо, а атмосферу». Зараз це бізнес із місячним оборотом у 100 тис. грн, та колись усе розпочиналося просто з любові до м’якеньких косолапих.

Дорогі іграшки

Ще чотири роки тому поодинокі крамнички з авторськими виробами були переважно андеграундові. «Київський ведмедик» став першим магазином виключно hand made товарів, що спромігся відкритися в центральному місці як офіційний магазин. Стартовий капітал — позичені Оленою $10 тис., що пішли на ремонт, декор та оренду. «Ми працюємо з майстрами на умовах реалізації. У 2009-му на час відкриття ми знали чотирьох майстрів, а за рік із нами співпрацювали понад двісті», — розповідає підприємниця.

Але ідея відкрити свій магазин вже була результатом Олениних пошуків ведмежачої справи. «Зараз я розумію, що моє покликання — не іграшки шити, а створювати особливу атмосферу, організовувати душевний простір. Але тоді здавалось, що я дуже розуміюся на ведмедиках, і я вирішила стати «ведмежачим» модельєром — сама створювала образи для іграшок та щиро вірила, що ведмеді — це наше все. Зробивши першого ведмедика-українця у джинсиках і вишиванці, собівартість якого склала близько 80 грн, я стала пропонувати його власникам сувенірних крамниць у центрі Києва. І була шокована, коли за нього ставили ціну 250 грн. Це ж плюшева іграшка, вона не може коштувати так дорого! Мене коробить, коли люди накручують на мою працю 200%. Нехай нафту так продають, але не людську працю», — обурюється Олена. Відкривши свій власний магазин, вона стала першою, хто запропонував націнку у 25–30% від авторської ціни. Якщо робота в одному екземплярі — націнка нижча, а якщо серійна іграшка — більша. Ось чому майстри знаходили її самі. Кравченко запевняє, що, відкриваючи магазин, не мала на меті отримати прибуток, а просто хотіла підтримати майстрів, зробити іграшки доступнішими та створити затишне місце, сповнене любові до ведмедиків. І тут стався перший болючий бізнес-урок. «В інших магазинах націнки у 100–150% не змінилися, але я побачила, що ті самі ведмедики подекуди продаються за ті самі гроші, що й у нас. Деякі автори скористалися нашою довірою й віддавали нам іграшку дорого, а для інших — майже за безцінь! Зараз у нас диференційовані умови контракту й ми залишаємо за собою право відмовити автору».

Специфічний ринок

Другий бізнес-урок для підприємниці був не менш неприємним. «Київський ведмедик» від початку взявся популяризувати авторів та не ставив своєї бирки, залишаючи на іграшках паспорти із підписом, ім’ям творця. Та за останній рік шалено зпрогресували соцмережі та інтернет­магазини майстрів. Чимало людей відтепер заходять до крамниці, роздивляються, фотографують бирку та йдуть купувати в інтернеті. Олена прагне донести авторам, що без таких от шоу-румів, як «Київський ведмедик», їхні витвори у віртуальних магазинах ледве продавалися б. М’які іграшки ручної роботи — специфічний товар. Він викликає емоцію та бажання придбати, коли його тримаєш у руках. «В якийсь час стався перебір, — констатує бізнес-леді. — За ці чотири роки було проведено дуже багато майстер-класів, чимало людей навчилися робити іграшки, ціни стали неадекватні до якості. Китай зі своїм фабричним «хендмейдом» теж не спить. Зараз майстер-класів уже менше, адже автори, які спочатку активно ділилися своїми знаннями, побачили, як їхні учні штампують іграшки за їх лекалами й демпінгують».

Заходьте в гості

Але й «Київський ведмедик» не збирається пасти задніх і зовсім скоро запросить на каву з тістечками. Магазин переформотують, поєднавши крамничку, кав’ярню й виставку оригінальних мистецьких робіт. «Ми хочемо, щоб у нашому плюшевому просторі гості залишалися довше. В нас можна буде переглянути фото й почитати історії відомих ведмежат — Тедді, Вінні Пуха, Олімпійського ведмедика. Це буде творче місце, де інколи будуть і лекції. Плануємо зробити школу естетичного виховання дітей. Це буде щось на зразок групи продовженого дня для школярів. Їм ми запропонуємо не просто майстер-класи з виготовлення іграшок, а навчальний курс з оцінювання прекрасного.

А ще у мріях Олени Кравченко — зробити музей історії ведмедиків. І щоб туди (а не на горище, смітник чи секонд-хенд) кожен зміг відправити свою іграшку. «В такому хорошому місці жили б усі ведмежата, — зазначає Олена, — їх інколи віддавали тим, хто не в змозі придбати б собі іграшку, і це був би справжній кругообіг ведмедиків у природі».