НОВИНИ ДНЯ: Кому потрібно хвилюватися в Кабміні: політолог — про кадрові перестановки найближчим часом  Військові аналітики про російську ракету "Циркон": бойову задачу не виконує  Гуцульська росівниця: як приготувати давно забуту страву української кухні  Які свята у квітні 2024 року: як працюватимуть і відпочиватимуть українці  На тлі потепління. Синоптики попередили, де до кінця робочого тижня пройдуть дощі  У Британії визнали, що не могли б воювати з Росією понад два місяці  Смачні батуринські коржики за 110-літнім рецептом: такими ласували гетьманивсі новини дня
Колонки
Андрiй Любка
18.08.2013 7031

Автостопом до Відня: дорога починається під твоїми ногами

Ще за двадцять хвилин до рішення вирушати в дорогу про ніяку подорож взагалі не йшлося. А через годину після нього – ми вже стояли на об’їзній дорозі і ловили попутну машину. Тривало це приблизно хвилин сім. Так спонтанно почалася наша мандрівка до Відня.

Усе найкраще в житті траплялося зі мною випадково. Ну, може й не все, але те, що можна назвати пригодами – точно. Так просто цікавіше жити: коли зранку ще не знаєш, де опинишся ввечері.

Одного разу так несподівано з’явилася ідея поїхати до Відня. Про жодну подорож тоді взагалі не йшлося, навпаки – було забагато рутини й у короткій перспективі виходу з неї видно не було. Середина весни, тобто середина квітня. Ні холодно, ні спекотно. День ще не довгий, але й коротким його не назвеш. Сонця майже немає, натомість зелені теж не побачиш. Коротше кажучи, середина весни, початок депресії.

І в один із таких днів кілька друзів збираються ввечері – без жодних планів і ентузіазму. Останній, утім, з’являється разом із розмовою, жартами, старими історіями, які по черзі пригадуємо. Незчулися, а вже й ранок – стандартний сірий весняний нецікавий ранок, п’ята година. Хтось раптом каже, що добре було б зараз опинитися в чиємось чужому житті, чужому місті, скажімо, тропічному. Я цю думку підтримую, зауважуючи, однак, що з більш реалістичних і приємних варіантів – Відень, найближче до нас велике прекрасне місто. Не рахуючи Будапешта і Праги, але це вже інші історія.

liubka

Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008).  Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів.  Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

«От би зараз опинитися у Відні, за дві години відчиняться кав’ярні – і можна було б так приємно розпочати ранок, посеред фонтанів і голубів, неба і площ. От би зараз до Відня!», - кажу я, меланхолійно замислюючись. Як не дивно, або й зовсім не дивно, але один із моїх знайомих – Роман Бардун, легендарний джазмен – пропонує брати і їхати. Зрештою, він має рацію – ну не гнити ж нам тут усе життя. Проводимо коротку нараду, на годинниках уже шоста. Паспорти й візи у нас з Романом є, інші на спонтанну подорож дивляться скептично. Хтось навіть каже, що нікуди ми не поїдемо. Хо-хо, закладаємося на ящик чилійського вина, що ще сьогодні ввечері ми з Романом будемо сидіти у віденському Інненштадті. Парі укладено, все серйозно, тому збираємося в дорогу. За годину ми готові до виїзду, з найпотрібніших речей – фляга з віскі (холодно ж!) і банківські картки. Усе інше нам Бог пошле.

Ось ми й на дорозі. За сім хвилин перед нами зупиняється перша автівка. Везе нас майже двісті кілометрів, довгий, як для автостопу, відтинок. Єдина незручність – ми хочемо спати, а водійка хоче розмовляти. Ну нічого, до вечора – кров з носа – маємо бути у Відні. Без особливого напруження, пересідаючи від одних добрих людей до інших, опиняємося в Чехії. В одному з придорожніх ресторанів навіть встигаємо пообідати, підзарядити телефони, спробувати якогось місцевого пілзнера.

До вечора добираємося до Брно. Сил і бажання прориватися далі немає. До Відня – одна година. Але в Брно ми ще ніколи не були. Зрештою, все одно доведеться випити той ящик вина, розповідаючи про наші пригоди. Або, знаючи наших друзів, можемо й мовчки випити, так цікавіше. Чи співаючи. Зрештою, до Відня – рукою подати, ми довели собі, що це можливо. Тому залишаємося ночувати в Брно, невідомому й цікавому для нас місті. Гроші, призначені на готель, вирішуємо витратити на нічний клуб – і там, і там ніч однакова, а в клубі таки цікавіше. Клуб виявляється стриптиз-клубом, він розташований у підвалі, але називається «Сьоме небо». Я всідаюся у шкіряне крісло, замовляю подвійне віскі з льодом і пишу смску друзям: «Ну що, ви програли. А ми на сьомому небі ;)». І квітень немов зник, і до Відня – одна година.

Оценка материала:

5.00 / 9
Автостопом до Відня: дорога починається під твоїми ногами 5.00 5 9
 Андрій Любка 18.08.2013 7031
comments powered by Disqus
Еще колонки: Андрiй Любка
  • Прощання з літом: Зима буде довгою Прощання з літом: Зима буде довгою

    Після того випадку в готелі ще довго панував переполох. Манекенного типу рецепціоністки хоч і намагалися створити хорошу міну при поганій грі, усміхалися й робили вигляд, буцімто нічого не сталося, але ВСІ про це вже знали. Знали старші пані, літні німкені, які у своїх величезних капелюхах походжали терасами – тепер вони не дивилися навколо, а лише собі під ноги.

  • Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві Політична премія Дарвіна: "гасконці" Коломойського і "Правий сектор" змагаються в електоральному самогубстві

      Колись їхня історія може увійти до підручників з політології, політичного піару і словника літературознвчих термінів (стаття про трагікомедію). Справді, треба мати неабиякий талант і здібності, щоб так швидко вбити себе і свої перспективи. Раніше здавалося, що найбездарнішим політичним проектом в історії України є "Наша Україна" Ющенка. Тепер місце на п'єдесталі політичної премії Дарвіна впевнено здобувають "Правий сектор" і липкорукі "гасконці" Коломойського.

  • Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла Двадцять років різанині в Сребрениці: Росія знову на боці зла

    20 років тому, посеред спекотного липня 1995-го, відбувся найбільший злочин після закінчення Другої світової війни – етнічна чистка в боснійському місті Сребрениця. За різними підрахунками, військові і парамілітарні підрозділи Республіки Сербської тоді вбили 8 000 боснійських чоловіків (мусульман), тобто все чоловіче населення міста у віці від 12 до 70 років.

  • Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження Ідеї Ганни Гопко пішли в народ, або Безалкогольний День народження

    Їй-Богу, за 27 років життя я встиг утнути чимало дурниць, взяти найактивнішу участь у багатьох ідіотських ініціативах, палко підтримувати абсурдні ідеї, але одного разу трапилася зі мною подія, від спогадів про яку стає моторошно. Безалкогольний День народження. Погодьтеся, навіть звучить так, ніби йдеться про якесь жахливе знущання над людиною. Зрештою, так і було.

  • "Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом "Бей хохлов, спасай Россию": гол Шевченка збірній Росії, або Як я став русофобом

    Мої геополітичні погляди сформувалися протягом 13 хвилин. Сталося це жовтневого вечора 1999 року під час футбольного матчу Україна-Росія. Це був останній вечір дитинства й перший вечір юності; маркером порогу стало те, що тоді я востаннє в житті плакав перед телевізором. А все через те, що збірна Україна програвала Росії 1:0. Більшої катастрофи годі було й уявити.