НОВОСТИ ДНЯ: Оппоблок на грани раскола. Бойко опровергает  Украина хочет получить от МВФ еще 8 траншей на 9,9 миллиарда долларов  В Минобороны рассказали, в каких случаях возможна мобилизация  Боевиков заманивают на передовую в Донбассе бонусом в 9000 рублей  Чубаров попросил ускорить создание Крымскотатарской автономии  Омелян объявил Бальчуна "капризным шоуменом" и "ширмой"  Бандформирования из ОРДЛО шантажируют Украину углемвсе новости дня
Жизнь и Стиль
Спорт
 Иван Вербицкий 16.02.2014 1495

Щоденник Сочі-2014. Добра сировинна база

В той час, коли в спорткомплексі «Айсберг» відбувався шорт-трековий фінал на 1000-метровій дистанції, Сергій Бубка знаходився в рідному Донецьку, на заснованому з власної ініціативи 25-му за ліком легкоатлетичному турнірі «Зірки жердини». Нинішній президент Національного олімпійського комітету України не вірив своїм очам: 27-річний француз Рено Лавілленьє перестрибнув планку на висоті 6,16 метрів і побив той світовий рекорд, який сам Сергій Назарович встановив у лютому 1993-го. Рекорд, який називали вічним.

Сочинські ж події на цьому фоні виглядали приземлено, навіть буденно. Черговий етнічний українець виграв чергову олімпійську медаль для чужої держави. На цей раз нагадав про себе 31-річний Володимир Григор’єв з Шостки Сумської області. На тій самій шорт-трековій дистанції він фінішував другим слідом за ще одним натуралізованим росіянином – донедавна корейцем Віктором Аном. Те срібло доповнило колекцію з золотих нагород від фігуристки Тетяни Волосожар і фристайлістки Алли Цупер, а також бронзи від ще однієї майстрині фігурного катання Альони Савченко. Україна підготувала цілу когорту сильних спортсменів не для себе. Найбільше в усій цій історії вражає навіть не ефективність тренерської роботи вітчизняних спеціалістів, а те нехлюйство, через яке нинішні світові зірки в різний час вирішили змінити паспорт.

Чиновницька помста

Сергія Бубку в контексті цієї історії згадуємо неспроста. Хто-хто, а Сергій Назарович потенціал атлетів відчувати з огляду на свій досвід має. Ось і в 2006 році президент НОК пішов назустріч 23-річному хлопцеві, який через чиєсь нехлюйство змушений був їхати на Олімпіаду в Турин без особистого тренера. Хлопець – то перспективний майстер шорт-треку Володимир Григор’єв, який за рік до того разом з Володимиром Чернегою, Євгеном Яковлєвим та Михайлом Сірейком приніс Україні першу в її історії нагороду чемпіонату Європи в ще не дуже розвиненому виді спорту. Українці виграли бронзу в естафеті. Бубка про це пам’ятав, тож коли почув від Григор’єва про його проблему, оперативно її вирішив.

Наставник Володимира, його батько Віктор Григор’єв до Турина поїхав. Але, як виявилося, зайняв у делегації місце одного високопоставленого спортивного чиновника. Той розлютився і надалі вставляв Григор’єву-молодшому палки в колеса. Правда, достеменно не відомо, чи тільки заслугою того пана є ситуація, в якій Григор’єві опинилися вже після другої для Володимира Олімпіади. Не маючи змоги постійно тренуватися на домашньому льоду в Шостці, де крига замерзає під відкритим небом, батько і син переїхали тренуватися до Києва. Але в столиці їх поставили перед фактом: години для занять шорт-треком на ковзанці «Крижинка» розписані, спортсменів багато й без того. Григор’єві змушені були час від часу орендувати каток самотужки. Задоволення це недешеве і довго тривати не могло.

Терпіння луснуло в 2008-му, коли батько й син отримали запрошення переїхати до Росії. Вдома цього процесу не зупинив ніхто й Володимир почав тренуватися в підмосковному Клині. Нині Володимир – триразовий чемпіон Європи, віце-чемпіон світу. Нинішній сезон Григор'єв-молодший розпочав, побивши світовий рекорд корейця Са-Ши Бака на 500-метрівці на етапі Кубка світу в Калґарі. Іншими словами, до своєї олімпійської вершини він підійшов далеко не випадковим пасажиром.

До слова, у власну тренувальну групу в Клині Віктор Григор’єв нещодавно запросив ще одного вихованця шосківської школи шорт-треку, 27-річного Сергія Лифіренка. Отримавши якісний тренувальний процес, Сергій був близьким, аби отримати олімпійську ліцензію і виступити на Олімпіаді в Сочі саме за Україну. Не вистачило якоїсь дещиці. Після Володимирового успіху Лифіренко написав на власній сторінці на одній із соцмереж: «Не цінує героїв моя країна! Вова, ти справжній герой! Героям слава!» Трохи раніше, після трагічних подій на Грушевського 22 січня Сергій там же розмістив статус – «Вічна пам’ять і слава загиблим за Україну героям». То до питання, чи мають наші спортсмени патріотичні почуття і чим женуться вони виключно за «довгим доларом».

Польський досвід

Тим часом у Сочі вражає стабільними перемогами польська збірна. Здобуте у лижних перегонах на 10 кілометрів друге в кар’єрі олімпійське золото Юстиною Ковальчик сприйняли як належне. Юстина – фанатично працьовита, сумлінна й характерна спортсменка. В топ-групу провідних лижниць планети вона входить майже десять років. Стрибун з трампліна Каміл Стох – продовжувач традицій іншої зірки цього виду спорту Адама Малиша, котрий кар’єру вже завершив. Іронія долі – через велику конкуренцію Адам так і не став олімпійським чемпіоном, обмежившись срібними і бронзовими нагородами. Стох на третій в кар’єрі Олімпіаді виграв відразу два золота. Четверту нагороду найвищого ґатунку полякам приніс ковзаняр Збіґнєв Брудка. Він першим на Іграх Сочі перервав абсолютну гемонію, непереможних, здавалося, голландців.

Зважаючи на те, що на півторакілометровій дистанції Збіґнєв є чинним володарем Кубка світу, його успіх дивувати не повинен. Як закономірно виглядають і перемоги Ковальчик та Стоха. Але є одне «але». Досі Польща ніколи не вважалася розвиненою з точки зору зимових видів спорту країною. Так, там є відомі гірськолижні курорти в Закопане, Бялці Татранській, Криниці, Щавниці. На них мають змогу тренуватися лижники, біатлоністи, стрибуни з трампліна і двоєборці. Але досі успіхи в цих видах спорту виблискували спалахами і не носили системного характеру.

Статистика красномовна: виступаючи на усіх зимових Олімпіадах без винятку, поляки взяли свою першу – бронзову – медаль зусиллями двоєборця Франтішека Ґроня лише на сьомих за ліком Іграх-1956 в Кортіна Д’Ампеццо. Після того були ще срібло і бронза в ковзанярському спорті в Скво-Веллі-1960 і перше в історії золото, яке здобув стрибун з трампліна Войцех Фортуна в Саппоро-1972. Після того настало нове затишшя, яке знову тривало сім Олімпіад. Наступної «зимової» медалі поляки чекали 30 років. До того часу, як у Солт-Лейк-Сіті-2002 сріблом і бронзою не відзначився вище згаданий Адам Малиш. В Турині-2006 сріблом відзначився біатлоніст Сікора, бронзою – лижниця Ковальчик. Тож виходить, що на 20-ти білих Олімпіадах Польща здобула одне золото, три срібла і чотири бронзи за умови, що з 15-ти Ігор «кадра» поверталася без медалей.

Та настав 2010-й і Польща повернулася з Ванкувера з золотом, трьома сріблами і двома бронзами. Зараз Ігри в Сочі ледь перетнули екватор, а золотих медалей поляки здобули вже вдвічі більше, ніж за всю 90-річну олімпійську історію. Випадковість? Навряд чи.

Все краще – дітям

Український тренер Роман Бондарук очолював збірну Польщі з біатлону впродовж восьми років – 2002-го по 2010-й. До того він встиг попрацювати директором Вищої школи спортивної майстерності з біатлону при Міністерстві освіти Польщі в середині 90-х. Власне, з допомогою Романа Романовича й спробуємо розібратися, яке підґрунтя мають нинішні сусідські успіхи.

«Жодної копійки ні держава, ні спортклуб для дорослого спортсмена в Польщі виділити не може, - каже Бондарук. – У них не існує окладів. Якщо спортсмен знайде собі спонсора, то добре. Або в атлета є багатий батько. Держава оплачує лише навчально-тренувальні процеси, купівлю обладнання, інвентарю тощо. Стипендію держава виплачує спортсмену лише в разі, якщо він посів перше-восьме місця на чемпіонатах світу або на Олімпіаді. Поляки дивувалися, коли чули від мене, що в Україні за олімпійські перемоги платять по 100 тисяч доларів і нагороджують квартирами».

«А ось із молодіжним спортом там ситуація зовсім інша, - продовжує Роман Романович. - Всі дитячо-юнацькі школи фінансуються на державному рівні, школи платять юним спортсменам стипендію, юнаків та юніорів притримують до дорослого віку. Але як тільки атлет стає дорослим, клуб припиняє його утримувати. Єдиний виняток – військовий спортивний клуб. Вони утримують кількох спортсменів і платять їм стипендію. Тому не варто дивуватися, що, приміром, на дорослому чемпіонаті Польщі з біатлону стартують дев’ять чоловіків, а у внутрішніх першостях серед юнаків та юніорів змагається по 80-100 учасників. У Польщі функціонує багато шкіл, спортивних центрів, клубів. Якщо юніор з певного воєводства (по-нашому – області) здобуде якусь медаль на молодіжних іграх Польщі, ця школа отримує дотацію з місцевого бюджету. За перемогу ж в дорослому чемпіонаті школи та клуби не отримують жодної копійки».

Іншими словами, в Польщі створена структура, в якій професійний спорт – то верхівка айсбергу. За миттєвими результатами там не гнався ніхто. Перемоги прийшли самі по собі і стали плодом багаторічної праці. Мабуть, такий шлях розвитку, а не гонитва за проведенням змагань на кшталт футбольного Євро-2012 чи Олімпіади-2022 здатні реанімувати спорт в Україні. Бо перекуповування іноземців за прикладом північно-східного сусіда – точно не наше.

Оценка материала:

5.00 / 3
Щоденник Сочі-2014. Добра сировинна база 5.00 5 3
Жизнь и Стиль / Спорт
 Иван Вербицкий 16.02.2014 1495
comments powered by Disqus
Еще материалы раздела «Спорт»
  • Василий Иванчук – буремный гений украинских шахмат Василий Иванчук – буремный гений украинских шахмат

    Ну, что, я начинаю рассказ о шахматистах украинской национальной команды. И первое слово, которое, помолясь, возвышу над шахматной доской, станется про нашего буремного гения, неизменного первого номера Украины, - Василия Иванчука.

    Жизнь / Спорт 20.04.2015 1919
  • Спорт требует легализации! Спорт требует легализации!

    Украинские спортсмены хотят, чтобы главное занятие их жизни было профессией, а не хобби.

    Жизнь / Спорт 04.11.2014 1409
  • «Динамо» - «Шахтёр»: Путин, два гола и одно увольнение «Динамо» - «Шахтёр»: Путин, два гола и одно увольнение

    Этого матча ждали. Главное шоу чемпионата Украины на этот раз имело дополнительную смысловую окраску. Если раньше каждый матч между «Динамо» и «Шахтёром» автоматически воспринимался (и был таковым) как не только футбольное, но и политическое противостояние между Киевом и Донецком, то в среду вечером на НСК «Олимпийский» говорилось о единении страны.

    Жизнь / Спорт Евгений Савченко 17.04.2014 8844
  • Щоденник Сочі-2014. Холодна війна Щоденник Сочі-2014. Холодна війна

    Олімпійське перемир’я закінчилося. Зі стартом хокейного турніру на Іграх в Сочі перестали сприймати перемоги перемогами, а поразки поразками. Ні, звісно був і залишається колоритний норвезький лижник Петтер Нортуґ, який обіцяв завершити кар’єру, якщо програє шведові Юхананові Ульссону в спринті. Програв. І як ні в чому не бувало, вийшов на естафетну гонку.

  • Щоденник Сочі-2014. Не свої чемпіони Щоденник Сочі-2014. Не свої чемпіони

    «Нічого з тебе не буде. Треба молодь набирати», - саме цими словами, якщо вірити новоспеченій олімпійській чемпіонці з фристайлу Аллі Цупер, тодішній тренер збірної України Костянтин Данилов відреагував на п’яте місце спортсменки на Олімпіаді-1998. 19-річна спортсменка була у відчаї. Вихід знайшов особистий тренер Цупер Віталій Шведов. З Рідного Рівного зацькована столичними тренерами й чиновниками атлетка переїхала до Білорусі. Щоб через 16 років після тих драматичних подій піднятися на вершину олімпійського п’єдесталу.