«Братський» позов в міжнародні суди проти Росії – чи є шанс для України

В результаті таких дій виникло чимало запитань. Зокрема, чи може Україна повернути Крим у міжнародних судах? Чи має Україна шанс отримати компенсацію за втрачене майно? Що робити у випадку порушень прав людини? Аналіз можливостей розгляду зазначеної ситуації в міжнародних судах і є предметом цієї статті.

Міжнародний Суд Організації Об'єднаних Націй (надалі - МС)

МС є головним судовим органом ООН і уповноважений вирішувати спори між державами. Він був заснований для досягнення однієї з головних цілей ООН: «здійснювати мирними засобами, у згоді з принципами справедливості й міжнародного права, владнання або вирішення міжнародних спорів або ситуацій, що можуть привести до порушення миру».

Незважаючи на те, що анексія Криму призводить до порушення миру і, в цілому, порушує всі основні принципи міжнародного права, роль МС в ситуації, що склалася, здається не такою вже й ефективною. Це, в першу чергу, зумовлено тим, які спори і за яких умов може розглядати МС.

З цією метою звернемось до Статуту МС ООН. Так, відповідно до Статуту МС ООН, цей судовий орган вправі розглядати міждержавні спори лише за наявності згоди обох держав або якщо це передбачено чинними договорами і конвенціями. Згода держави на вирішення справи в МС може бути висловлена трьома способами:

• Спеціальна угода: дві або більше держав-сторін спору можуть досягти угоди щодо його спільного подання до Суду і укласти спеціальну угоду з цією метою. На жаль, варто розуміти, що надання Росією згоди на передання спору по Криму до МС є дуже малоймовірною.

• Стаття в договорі, відповідно до якої держава-учасник заздалегідь зобов'язується визнати юрисдикцію Суду у випадку виникнення спору з іншою державою-учасником щодо тлумачення або застосування договору в майбутньому. На жаль, ні Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ні Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, ні Будапештський меморандум не передбачають можливості розгляду спору в МС.

• Одностороння заява: держави-учасниці Статуту МС можуть зробити односторонню заяву про визнання юрисдикції Суду обов'язковою відносно будь-якої іншої держави, яка взяла на себе таке ж зобов'язання. Проте ні Росія, ні Україна не визнали обов’язкову юрисдикцію МС ООН, в цілому.

Таким чином, юрисдикція Міжнародного Суду є факультативною, тобто Суд має право прийняти справу до розгляду, по суті, тільки за умови надання на це чітко вираженої згоди обома спірними сторонами або якщо це чітко прописано в міжнародному договорі, що ратифікований обома сторонами (Україною і Росією).

З огляду на вищесказане, подача позову до МС ООН є малоймовірною, адже Росія за жодних умов не погодиться вирішувати будь-які спори по Криму у суді.

Консультативний висновок МС ООН

Крім прийняття рішень, що є обов’язковими для сторін по справі, МС уповноважений приймати консультативні висновки. Відповідно до статті 65 Статуту МС «Суд може давати консультативні висновки по кожному юридичному питанні за запитом будь-якої установи, уповноваженої робити такі запити Статутом ООН або відповідно до цього Статуту».

Проте завжди потрібно пам’ятати, що консультативні висновки мають рекомендаційний і, більше, морально-політичний характер і навряд чи прийняття такого висновку змусить Росію його виконувати.

Прикладом консультативного висновку (на який часто посилається Росія) є консультативний висновок по Косово. 17 лютого 2008 албанська влада Автономного краю Косова і Метохії в односторонньому порядку проголосила незалежність від Сербії і створення Республіки Косово, незалежність якої була підтримана окремими країнами світу. 8 жовтня 2008 за пропозицією делегації Сербії Генеральна Асамблея ООН звернулася до МС з проханням винести консультативний висновок з цього приводу і дати відповідь на питання: «Чи відповідає одностороннє проголошення незалежності тимчасовими інститутами самоврядування Косово нормам міжнародного права?». 22 липня 2010 року було оголошено консультативний висновок з зазначенням, що декларація незалежності Косово не порушує міжнародного права. Проте за жодних умов не потрібно порівнювати ситуацію, що має місце в Криму з ситуацією в Косово, адже вони досить сильно відрізняються.

Виконання рішень МС ООН

Наступне питання, що може виникнути …виконання рішень МС ООН (якщо все-таки спір буде передано на розгляд цього суду). Відповідно до статті 94 Статуту ООН «Кожен член Організації зобов'язується виконати рішення МС у тій справі, в якій він є стороною. У разі, якщо будь-яка сторона у справі не виконає зобов'язання, покладене на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки, яка може, якщо визнає це необхідним, зробити рекомендації або прийняти рішення про вживання заходів для приведення рішення у виконання». Таким чином, повноваженнями у сфері виконання рішень МС наділена Рада Безпеки, а з огляду на те, що Росія має право вето в Раді Безпеки, будь-які рішення, що стосуватимуться її вона буде ветувати.

Таким чином, подача позову до МС ООН є, по суті, малоймовірною і безрезультативною.

Міжнародний кримінальний суд (надалі - МКС)

МКС – це постійний міжнародний орган кримінальної юстиції, до компетенції якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, військові злочини, злочини проти людяності і агресію. Незважаючи на агресію з боку Росії, є чимало «каменів спотикання», що унеможливлюють розгляд справи МКС.

По-перше, ч. 2 ст. 5 Римського Статут передбачає, що суд здійснює юрисдикцію щодо злочину агресії, як тільки буде прийнято положення, що містить визначення цього злочину…» На жаль, визначення агресії до цих пір не було надано, тому МКС не може притягнути до відповідальності за цей злочин.

По-друге, у компетенцію Суду входять тільки злочини, які були скоєні або на території держави-учасниці, або громадянином держави-учасника. На жаль, ні Україна, ні Росія не ратифікували Римський Статут, що фактично унеможливлює розгляд справи МКС. Разом з тим, існують винятки з цього принципу. Так, Рада Безпеки ООН, за допомогою Резолюції, прийнятої згідно Главі VII Статуту ООН, може передати на розгляд Суду ту чи іншу ситуацію, що зачіпає злочин, що не був здійснений ні на території держави-учасниці, ні громадянами держави-учасниці. Проте така вимога має бути оформлена рішенням Ради Безпеки, прийнятим за згодою всіх п'яти постійних членів Ради. Зрозуміло, що прийняття такого рішення є неможливим, так як Росія є постійним членом Ради Безпеки.

Таким чином, з врахуванням того, що ні Росія, ні Україна не визнали компетенцію МКС, подача позову до МКС за вчинені кримінальні злочини є також неможливою.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ)

ЄСПЛ є міжнародним органом, який уповноважений розглядати міждержавні та індивідуальні спори, що стосуються порушення гарантованих Конвенцією про захист прав та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та протоколами до неї прав.

Міждержавні справи

Відповідно до статті 33 Конвенції «будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке допущене, на її думку, іншою Високою Договірною Стороною».

13 березня до ЄСПЛ надійшла заява України проти Росії у відповідності зі статтею 33 Конвенції щодо порушення прав, гарантованих Конвенцією і її протоколами у зв’язку з військовою окупацією і контролем над АРК Крим Російською Федерацією. З метою попередження порушень та згідно з правилом 39 (досягнення дружнього врегулювання), ЄСПЛ прийняв рішення схвалити «тимчасові заходи». Таким чином, було закликано обидві зацікавлені договірні сторони утримуватися від прийняття будь-яких заходів, зокрема, військових дій, які можуть спричинити за собою порушення Конвенції прав цивільного населення, в тому числі, піддати їх життя і здоров'я на небезпеку, і дотримуватися їх зобов'язання згідно з Конвенцією, зокрема, стосовно статей 2 (право на життя), 3 (заборона катування – «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»). Обом державам було запропоновано якомога швидше інформувати Суд про вжиті для забезпечення дотримання Конвенції заходи.

Незважаючи на прийняті тимчасові заходи, Росія їх так і не дотрималась.

Разом з тим, потрібно пам’ятати про труднощі, що можуть виникнути при розгляді справи ЄСПЛ. Основна з них полягає в тому, що для розгляду справи ЄСПЛ, справа повинна відповідати умовам прийнятності, що передбачені статтею 35 Конвенції. Найбільше запитань викликає умова щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту. В даному випадку виникає питання, про які засоби національного захисту йдеться? В окремих випадках, все ж допускається відхилення від цього положення, якщо реально не існує можливості використання національних засобів захисту. Саме така ситуація має місце в Україні і, швидше за все, скарга буде визнана прийнятно. Але виникає наступне питання, скільки часу займе розгул такої скарги? Наприклад, Грузія подала позов до ЄСПЛ проти Росії щодо порушення прав людини в Абхазії і Північній Осетії ще 12 серпня 2008 року, а лише в грудні 2011 року ЄСПЛ визнав цю скаргу прийнятною. Рішення ж по цій справі не прийнято до цих пір.

Незважаючи на такі негативи, Україна все ж має шанс виграти позов в ЄСПЛ. Сам факт того, що ЄСПЛ так швидко відреагував на заяву України і прийняв рішення про застосування тимчасових заходів свідчить про те, що ЄСПЛ готовий до врегулювання цієї справи і зацікавлений в цьому.

Таким чином, відповідно до Конвенції Україна може посилатися на порушення ст. 2 (право на життя), ст. 3 (заборона катування), ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції, ст. 1 Протоколу №1 (захист власності), ст. 2 Протоколу №4 (свобода пересування). Зрозуміло, що процес розгляду справи в ЄСПЛ буде дуже довгим, затяжним і складним. Але незважаючи на це, Україна має шанси довести порушення прав людини, передбачених Конвенцією, саме в цьому суді.

Інше питання, чи виконає рішення ЄСПЛ Росія? Незважаючи на те, що відповідно до ст. 46 Конвенції «Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами», реального механізму зобов’язання сторони до виконання рішення не існує. Тим більше, якщо мова йде про державу, що нехтує принципами міжнародного права і міжнародним правом, в цілому.

Жоден міжнародний суд не може запобігти війні. Крім того, врегулювання спорів в міжнародних судових інстанціях є ефективним лише тоді, коли обидві держави поважають право. Дії, що вчиняються Росією чітко дають нам зрозуміти, що Росія нехтує будь-якими нормами і принципами міжнародного права. В такому випадку надіятись на те, що Росія буде сприяти розслідуванню справи чи виконає рішення суду – марна справа. Тим не менше, Україна повинна добиватись розгляду справ у міжнародних судах всіма можливими шляхами.