Тест для влади: визнати поразку ВО «Свобода» чи домалювати їй відсоток для проходження у Верховну Раду?

Парламентські вибори мимоволі стали тестом на демократичність не лише для українського народу, а й для нової влади. Зокрема, мінімальний недобір ВО «Свобода» є випробуванням для команди чинного президента: поважати волю і вибір народу, або вдатися до незначних маніпуляцій і допомогти партнерам по Майдану і майбутній коаліції?

Про причини неподолання «Свободою» п’ятивідсоткового бар’єру сказано багато, але, мабуть, найосновніша з них проста – мавр зробив свою справу, мавр може піти. Свободівці, їхній радикалізм були доречними в часи Януковича – саме тому їх так палко обдарував голосами переважно російськомовний Київ у 2012 році. Ніхто не хотів вузьколобого націоналізму та вирішення питань пам’яті у першу чергу – люди голосували за радикальний, жорсткий опір Януковичу. Шкода, що свободівці цього не зрозуміли, не повірили в аналітичні звіти, в правду. Тому на виборах 2014 року вони виявилися напрочуд неадекватними часові й духу епохи – боролися в парламенті за визнання УПА, як леви, але чомусь наголошували на цьому більше, ніж на необхідності реформ і побудові правової держави.

У ВО «Свобода» є як позитивні, так і негативні досягнення. Ніде правди діти: якби робота свободівця Махніцького на посаді Генпрокурора не була такою бездарною, якби він не відпустив усіх слуг Януковича за кордон, якби хоч хтось сів у тюрму за злочини на Майдані, то й партія б набрала більше. Якби Тягнибок не їздив на «Toyota Sequoia», якби свободівці хизувалися мужністю на фронті, а не в кабінеті голови НТКУ, якби в них вистачило мудрості сховати подалі неадекватну комуністичну провокаторку Фаріон, то зараз партія мала б більше підтримки. З іншого боку, маємо визнати: жодна політична партія не забезпечувала стовідсоткового голосування за важливі законопроекти, а «Свобода» цього добилася. Ця партія не дала жодної «тушки» у Верховній Раді. Під час Майдану рядові члени «Свободи» були одними з найактивніших, серед Небесної Сотні чимало свободівців. Але навіть у Львові й Галичині ця партія вже не била рекорди підтримки. Чому? Бо ті питання, які вона виносить на перший план – неактуальні.

Андрій
Любка

український поет, перекладач і есеїст.

Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.

Перед президентом Порошенком і його командою зараз нелегкий вибір: поважати закон і вибір українців, тобто визнати поразку «Свободи» й відсутність її парламентських перспектив; або допомогти партнерам і друзям з Майдану таки пролізти у ВР, стати стовідсотково вірним членом коаліції. Що б там не казали, а «Свобода» таки корисніша для України за «Опозиційний блок», ‒ з таким аргументом навіть не посперечаєшся. Великих маніпуляцій робити не треба: просто ЦВК має визнати вибори в кількох проблемних округах такими, що не відбулися. Це будуть переважно округи із зони АТО й Сходу України, де відсоток Свободи був низьким. 3-4-5 округів – і «Свобода» в Раді, а паралельно скасовується обрання, наприклад, Звягільського. Теперішній постянуковичівський склад ЦВК настільки ручний і відданий, що радо дослухається до такого тихого прохання Порошенка.

А якщо ні, то «Свобода» може зібрати свій Майдан з членів партії, влаштувати бойкот у контрольованих нею місцевих радах, стати запеклим ворогом Порошенка. Словом, краще й вигідніше «допомогти» Свободі пройти у ВР. Але тоді з віри й надії в демократичну Україну, в якій поважають Закон і вибір народу, не залишиться нічого. Можливо, «тест Свободи» буде найважчим рішенням Порошенка за всю його каденцію. Але він може вирішити і долю Президента, і долю України.