Тієї грудневої ночі, коли Ти полетіла, а я залишився сам посеред аеропорту, відбувалося багато чого дивного. Але не настільки, щоб це завадило мені дістатися під ранок до Варшави.

Не знаю, добре це чи погано, але любові не існує без переживань. Страхи, нічні прокидання й холодний піт, пришвидшене серцебиття, вся ця муть, яка не дає спокійно жити. Але про все по черзі.

Головне багатство будь-якої держави – її громадяни, люди. Тому невипадково найвигіднішими вважаються саме інвестиції в людські ресурси. Якщо ж згадані інвестиції, наприклад, в освіту спрацюють, принесуть користь тільки в майбутньому, то вже сьогодні можна використовувати те, що маємо набуте – історію і культуру.

Кілька швидкісних потягів – це крапля в морі брудних, повільних і старих «скотовозів». З таким успіхом можна стверджувати, що вертолітний майданчик біля Канева значно покращив транспортну ситуацію в районі. Можливо, не обов’язково все навколо «покращувати», може варто зберегти дещо й старе-перевірене, до того ж прекрасне?

Це свято тому так і називається, що це не Рік Незалежності, а саме День. Отож, уже 7671 день ми з вами живемо в незалежній державі. День – поняття менш пафосне, більш приземлене. У дня є світанок і вечір, він буває коротким і довгим, дощовим і спекотним. Такими й були ці наші українські дні.

За що ми любимо риболовлю? Та ж не за рибу. Нас цікавить сам процес – цей шлях повернення до джерел, ефективний спосіб самореалізації, ця абсолютно нераціональна любов до гачечків, поплавців, котушок, вудилищ, хробаків, макухи, кукурудзи, пластівців «Геркулес» і сотень інших прекрасних дрібничок, які можуть зробити тебе щасливим.

Чуда не відбулося: минуло чотири місяці з дати призначення Порошенка міністром в уряді Азарова, але жодного «покращення» ані в економіці, ані в євроінтеграції не сталося. Петро Олексійович став «добривом», яке впало в поганий ґрунт, тож нічого так і не проросло.

Було таке ж літо, як зараз: гаряче, грозове, мокре, безкінечне; небо було таким же високим, а ранки починалися не раніше обіду; постійно хотілося спати й лежати на траві, постійно хотілося білого вина з льодом і музики в плеєрі; ми були студентами: я був студентом, ти була студенткою; ми були в постійному русі, і рух цей був двостороннім: ти до мене, я — до тебе.

В Україні немає жодного адекватного політика, який би не побоявся визнати, що є атеїстом. Можливо, просто тому, що в Україні взагалі бракує адекватних політиків.

Кілька років тому в одній зі своїх колонок Юрій Макаров написав, що якби всі вихідці з Західної України, які живуть у Києві, в якийсь момент почали говорити українською мовою, то столиця дуже швидко стала б україномовною.