Аналізуючи стан справ на Донбасі, Том Купер приходить до висновку, що «таким робом росіяни і за 100 років не вийдуть на «кордони днр». Всі їхні атаки закінчуються нічим. А ще у звіті соковитий опис боєприпасів JDAM, які Штати планують передати Україні. В Купера лише одне питання – чому не раніше?

Євген Дикий: Мабуть, це поки що найважчий мій текст за всю повномасштабну війну. Сказати, що я вкрай не хотів піднімати ряд питань раніше, ніж ми разом відсвяткуємо Перемогу – це ще висловитись м’яко. Я і сам весь час наступав собі самому на горло, і переконував так чинити інших – публічно та приватно, всюди де мене готові були почути. Не транслював сам, і намагався припинити «розгони» іншими безлічі історій суворої «окопної правди» про «косяки» нашого командування не тому, що то була неправда – навпаки, саме тому що ці історії були правдиві, і обговорення їх видавалось геть не на часі.

Том Купер вважає, що українці не збираються відступати з Бахмута й хоча зазнають втрат, але значно менших, ніж, наприклад, влітку. Пише, що все успішніше збивають дрони й що, схоже, до нас таки приїдуть системи «Patriot». Наприкінці довго лається на «аналітиків», які перекручують його слова.

Віктор Кевлюк: Бахмут – головна точка зосередження зусиль російського угруповання. Для вірного розуміння перебігу подій: всі атаки, котрих трапляється від 6 до 15 за добу, противник проводить силами взвод-рота, батальйон у повному складі застосовувався лише декілька разів. Підтримка атак бойовими машинами – досить рідко.

Іван Киричевський: Усі зусилля російських окупаційних військ так чи інакше спрямовані зараз на те, щоб захистити свої логістичні комунікації. І тут мова не тільки про умовну «лінію» Сватове-Кремінна, яка уже під загрозою «перерізання» від ЗСУ.  Але й також – підготовку рашистів до оборони Мелітополя, де у них «сходиться» важливий логістичний вузол між тимчасово окупованими Кримом та Донбасом.

Михайло Гончар: В цей день буде сказано багато пафосних слів. І це будуть правильні слова про єдність армії і народу, тилу і фронту, волонтерів і воїнів на передку. Звісно, воює Нація, армія – її озброєний авангард. Армія – в широкому значенні цього слова, те що називається офіційно Сили оборони України. Але сьогодні про Збройні Сили, як кістяк сил оборони країни, Щит і Меч Нації. Ті, хто були найбільш упосліджені, кого скорочували, різали, продавали за рубіж – авіація, ППО, ВМС – зараз в авангарді оборони країни, демонструючи дива в небі, на землі та в морі.

Іван Киричевський: РФ зараз повела «війну на виснаження» проти нашої країни. І в своєму хибному розумінні раціональності орки зараз проти нас використовують декілька «прорахованих» інструментів.

Julia Moriel: З початком повномасштабної війни я стала параноїком. Якщо у січні я всіма лапами опиралася проханням чоловіка забрати тривожну валізку «про всяк випадок», то у квітні, коли повернулася додому, почала планомірно збирати запаси вже на будь-які випадки, включно з ядерною атакою. Тому блекаут 23-25 листопада не застав мене зненацька. Що я робила і що ще можна було б зробити – по пунктах.

Юрій Бутусов: Під Бахмутом, Соледаром та на інших ділянках фронту російське командування збільшує кількість штурмових атак приватної армії російського олігарха Евгенія Пригожина – «Вагнер». І ця армія досягає результатів та інколи просувається там, де не здатні пробитись гвардійські десантно-штурмові дивізії ЗС РФ, але з іншого боку є українські частини, які відбивають усі атаки, і замість просування «вагнерівці» сотнями трупів засипають наші поля. Як це працює та як протидіяти тактиці «Вагнера»?

Вчорашній звіт Тома Купера не містить сенсацій, проте його лейтмотивом залишається переконання про абсолютну безперспективність дальших зусиль росіян у цій війні. Це, втім, не означає, що вони готові їх припинити.