Зараз, коли в українських великих містах та маленьких селах наречені обирають весільну сукню у модних бутиках або замовляють у відомих модельєрів, рідко вдається оглянути автентичні обряди. Хоч ще якихось десять-двадцять років тому в гуцульських селах молодята одягали вбрання з бабусиної скрині.Проте мода на автентику на Гуцульщині повертається. Звісно, гуцули вже не гуляють весілля тижнями, як це було колись, часом обходяться навіть одним днем. Переважно це субота – у гуцулів у неділю справляти весілля завжди вважалося за гріх. Справжні гуцульські традиції можна надибати лише подалі від цивілізації, а зимове весілля – взагалі рідкість. Проте Марічка та Степан Воронюки з космацького присілка Ведмеже допомогли побачити цей карнавал, свято радості й любові, яку гуцули щедро дарують усім.Гуцульські обряди в різних регіонах схожі, проте у Ведмежому є свої особливості. Сердаки тут не червоні, як у більшості гуцульських регіонів, а чорного кольору. Дівчата-дружки на весілля чіпляють на тильну сторону голови яскраво червоні мітки. Молодята поверх вишитих сорочок одягають автентичні кептарі (кожушки) білого кольору з традиційною гуцульською вишивкою. Решта – як заведено: у чоловіків – баршівка, крашанці, онучі, постоли, у руках топірець-бартка. Жінки одягають хустки, згарду, силінку, пацьорки, запаски, пояс крайку, онучі та постоли. Нині вартість такого убору для молодят сягає до 2000 доларів.Весілля починається із вбирання весільного деревця у гуцульські китиці – кольорово, яскраво, красиво. Воно стоїть біля молодої за столом, з ним ідуть до вінчання, біля нього молодих обдаровують. Згідно з традицією, після весілля деревце прив’язують до грушки або яблуньки, що біля хати, і воно стоїть так, поки не розсиплеться.Усе весілля відбувається під супровід троїстих музик (переважно – сопілка, скрипка, бубен, цимбали і акордеон чи баян) та гуцульських співів. Зранку відбувається одягання основних учасників – убиря. Якщо на розпис молода може йти у білій сукні, то до церкви – лише у традиційному гуцульському одязі. Одяг «князя і княгині», як називають молодих на Гуцульщині, – це насамперед вишиванки, яким часом по 100-300 років, та головні убори, які виготовляють уже сучасні майстри.Головний вбір молодого – переважно крисаня. Корона молодої – це чільце. Широкий пояс – черес – молодий одягає на весілля, підперезуючи вишиту сорочку. Їх виготовляють з натуральної шкіри і прикрашають металом.Головне у вбранні молодої – вінок на голові. Якщо його немає, то це означає, що у княгині другий шлюб. Про це розповідають й запаски: якщо у дівчини дві запаски, то вона вперше йде заміж. Якщо стає молодицею, мають бути фартух і запаска. Ще поважні ґаздині мають кожухи і хустини, у руках – тайстри (торбини), у яких здавна жінки носили закуску, люльку та трохи випивки для настрою.Ще одна особливість гуцульського весілля – то коні, які взимку запрягають у сани. На них до церкви на вінчання їде цілий весільний уряд. Коні мають бути гуцульські, які звикли ходити горами.А ще гуцульське весілля славиться різноманіттям їжі та відсутністю «хімії» – наприклад, чипсів, майонезу, сухариків. Серед традиційних страв подають гуцульські голубці з картоплею, вареною у мундирах, білий борщ із копчених ребер, банош, кулешу, кишку, білі гриби, гуслянку, росільницю. Горілку пили наперстком. Колись на весіллі за три доби випивали три літри горілки – і все село гуляло. Тепер, звісно, все трішки по іншому…Автор тексту та фото Євген Кравс

У Чернігівському художньому музеї ім. Г. Галагана в межах мистецького проєкту "Мода в образотворчому мистецтві" спробували відтворити жіночі образи з представлених на виставці портретів. "Разом з партнерами – Театром мод AM Theater Models Чернігівського вищого професійного училища побутового обслуговування під керівництвом Марини Гойденко, а також фотографом Андрієм Дєрзким – ми спробували відтворити жіночі картинні образи, "оживляючи" їх і таким чином наближаючи до глядача", - йдеться у повідомленні на сторінці музею у Фейсбуці. Як зазначається, важливо було досягти візуальної схожості моделі із образом на полотні: відтворити позу, жести, вбрання у його загальних рисах. Це потребувало концентрування уваги на деталях, які часто залишаються непоміченими: зачісці, прикрасах, фасонах одягу, фактурі тканини. Над втіленням ідеї працювали майстри та учні училища – візажисти, стилісти, перукарі-модельєри та моделі. Онлайн-ініціатива музейного проєкту належить його кураторці, старшій науковій співробітниці музею Світлані Демченко. Культурно-просвітницький проєкт "Мода в образотворчому мистецтві" стартував 10 грудня 2020 року виставкою живопису та графіки. Вона включає майже 40 портретів, які відтворюють модні тенденції та деталі чоловічого й жіночого вбрання ХVIII – поч. XX ст.

День вишиванки – це неформальне свято, започатковане протягом останнього десятиріччя, свідомо призначене на будній день – третій четвер травня – і не прив’язане до жодного державного чи релігійного свята, щоб засвідчити, що вишиванка – це не лише атрибут свята, а й повсякденний елемент життя українців. Попри пандемію і холодну погоду кияни не зраджують святу.

Щороку в третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки. Вулиці міст та містечок наповнені людьми в національних костюмах. Акцію «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Ідеєю свята є збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення загалом. Свято не передбачає обов'язкових заходів, окрім одягання вишиванки, хоча протягом усієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку — одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Фото у вишиванках викладають у мережу не лише жителі України, а також і українці за кордоном. Не відстають від простих смертних і наші дорогі депутати.

Основні елементи українського народного костюма були сформовані ще за часів князів і практично не змінилися відтоді. Особливості українського народного одягу відрізняються залежно від регіонів. Волинський регіон, Подільський, Полісся, Покуття, Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Слобожанщина, Полтавщина і Дніпровська Україна мали свої особливі характеристики. Був у наших предків і святковий, і повсякденний одяг, зимовий, і літній. На фотографіях представлені переважно жінки у святковому одязі, з прикрасами і намистом.

Проект «Щирі» берет свое начало в далеком 2004 году. Тогда 15 звезд украинского шоу-бизнеса снялись в фотосессии в украинских национальных костюмах. Съемках была реализована в качестве социальной инициативы ТЦ Домосфера. Фотопроект стал настолько популярным, что в последствии превратился в традицию. В 2016 году страна увидела продолжение инициативы — съемку «Щирі. Спадщина». Каждый месяц в календаре посвящен традиционному украинскому празднику, на что указывают атрибуты и элементы одежды. Каждая из 12 звездных фотографий – 12 историй о строях и традициях из разных регионов Украины. Героями съемки стали певицы Тина Кароль, Джамала, Нина Матвиенко, Ната Жижченко (ONUKA), участницы группы Dakh Daughters Соломия Мельник и Наталья Галаневич, Александра Зарицкая (KAZKA), телеведущие Маша Ефросинина, Леся Никитюк, Марина Кухар, Руслан Сеничкин и Людмила Барбир, Григорий Решетник с семьей и прима-балерина Екатерина Кухар. Для съемки, которая длилась более 17 часов, команда проекта и стилист Наталья Каменская подобрали 20 аутентичных костюмов конца XIX — начала XX века. Образы звездных участников дополняли традиционные праздничные атрибуты – жаворонки из теста к празднику 40 святых, свадебные калачи, рождественские пряники-панянки, аир на троицу. Для героинь собрали более 50 килограмм уникальных украшений: натуральных кораллов, янтарных и стеклянных дутых бус. А на реставрированных столетних венках можно было увидеть такие элементы как парафиновые «пупляшки», бумажные цветы и листья, бисер, ленты, канитель, фигурные блестки, шерстяные нити и помпоны. «Благотворительный календарь «Щирі» выходит раз в два года, — отметила организатор проекта Наталия Кравец. — На этот раз мы хотели показать не только исторические наряды, но и рассказать о украинских традициях и праздниках. Каждый, кто заказывает календарь делает свой вклад в помощь музею и поддерживает украинскую культуру».

До Великодня у Львові провели Ethno Fashion Day. Дизайнери з усієї України в рамках Великоднього ярмарку 15 квітня просто неба на площі біля Опери започаткували новий проект, який має стати традиційним. Подібні благочинні акції-покази мод відтепер планують проводити двічі на рік на Різдво та Великдень. Цього разу дизайнери приїхали до Львова, щоб презентувати свої весняні колекції одягу (автентичного і сучасного) у національній тематиці. Моделі дефілювали імпровізованим подіумом просто неба (з погодою поталанило) під музичний супровід гурту «TroyeZillia». Глядачі оглянули десять колекцій брендів Kateryna Karol, SVARGA, Ірина Максимів, DiYa, Ярина Чорна, Мамина Світлиця, Galychanka, Олена Романова, Дівча. Відбулися також спеціальні покази збірки народного вбрання західної України І пол. XX ст. із колекції фондів Музею народної архітектури та побуту у Львові ім. Климентія Шептицького. Родзинкою програми став показ приватної збірки Ігора Степаника: моделі-мотанки босоніж пройшлися стилізованим подіумом в українських вишиванках та спідницях.

Різдвяні традиції найкраще збереглися в українській культурі. Але особливо колоритними вони виглядають у віддалених регіонах країни. Зокрема, у високогірному селі Карпат Криворівні колядувати ходять як і в давнину. Колядники в Карпатах – це особлива радість, адже дійти від хати до хати часом буває непросто. Особливо цінують прихід дорослої групи колядників, в яку збираються найкращі чоловіки села. Вони переодягаються в традиційний національний одяг, беруть з собою нескладні музичні інструменти і так йдуть колядувати. Про те, що колядники вже пустилися в шлях, вони сповіщають грою на трембітах. Подивитися і послухати криворівнянских колядників часто приїжджають і жителі сусідніх сіл, і навіть туристи, які приїхали святкувати Різдво в Карпатах.

На честь 100-річчя першого виконання різдвяного гимну "Щедрик" (Carol of the Bells) в обробці Миколи Леонтовича в Україні видали календар з фото дітей в національному одязі різних регіонов нашої країни. Автор проекту - режисер Іван Кравчишин, він й фотографував дітей, а його дружина Наталя попрацювала стилістом.

Львівський фотограф Інга Шакарян: "Привіт всім, хто мене знає - і тим, хто поки ще не мав щастя зі мною познайомитись). Я, Інга Шакарян, вагабунда з фотокамерою, побувала в черговому чудовому місці. Ні, не Європа. Ні, не океанські узбережжя. Ні, не гейзери, не португальські фаду, не фестиваль фарб в Індії... Україна. Житомирська область. Коростень. Восьмий міжнародний фестиваль дерунів. Справжні, непідробні люди, щирі... Їхні посмішки - натуральні, їхні обійми - не награні, їхні пісні співаються серцем! Море вишиванок, які не куплені в бутиках для "виходу в світ", а вишиті своїми руками - і виглядають так органічно, так правдиво! Чудові пісні, які співають не на показ - для себе! Свято, яке коростенчане роблять не для гостей - для СЕБЕ!"