Село Піски розташоване на околицях Донецька. До донецького летовища кілька сотень метрів. У селі протягом бойових дій на Донбасі безупинно точиться війна. В результаті ледь не кожна будівля зруйнована або пошкоджена.

Авдіївську промзону українські сили зайняли взимку минулого року. Відтак, околиці цього населеного пункту не «замовкають». Сторони знаходяться одне від одного на відстані кидка гранати. А це означає майже прямий контактний бій. «Як минула ніч?», – запитали журналісти у командира підрозділу, який зараз заступив обороняти місто. «Спокійно», – каже і додає, що лише стрілецьке озброєння і гранатомети застосовувалися проти військових. Це й правда нормальна ситуація для цієї точки, де, як правило, не реалізовується режим припинення вогню.І правда, за деякий час десь у далині, за кілька сот метрів від позицій затарахкотів кулемет. І так систематично зі всіх сторін. Фоторепортаж з передових позицій українських військових під Авдіївкою.

Центральний друкований орган Міністерства оборони України, газета "Народна армія", зробила невеличку фотопідбірку портретів українських вояків, які зараз перебувають на Сході України

Автор этих ранее непубликовавшихся фотографий – известный журналист, фотограф и писатель Сергей Лойко, в октябре 2014-го ставший свидетелем и летописцем героической обороны ДАП: "Три года назад я снял много кадров в Аэропорту. До сих пор никак не разберу все".

25 вересня виповнився рівно місяць з того часу, як Тристороння контактна група домовилася про так зване «шкільне» перемир’я на Донбасі. Українські військові зазначають: ситуація вздовж лінії розмежування стабілізувалася, однак російські гібридні сили продовжують зводити фортифікаційні споруди. Біля Авдіївки, що безпосередньо на лінії зіткнення, за словами українських військових, фортифікаційні споруди бойовиків за останній час «виросли» у декілька разів.

"Якщо ворог мовчить, ми - тренуємось... Водяне. Травень 2017р.", - прес-служба 36-ї окремої бригади морської піхоти

Позиції Збройних сил України на шахті «Бутівка» поблизу Авдіївки є однією з найбільш «гарячих» точок на мапі воєнного конфлікту на сході України. Військових постійно обстрілюють з важкої артилерії, стрілецької зброї, періодично по позиціях працюють танки. Вашій увазі – кілька світлин про будні українських вояків на передовій.

Іспанський журналіст Ману Брабо оприлюднив фотографії, зроблені в зоні АТО на Донбасі."Три роки від початку війни в Донецькій і Луганській областях на Сході України. З тих пір українська армія веде боротьбу з Росією, яка підтримує бойовиків так званих ЛНР і ДНР. Попри угоду в лютому 2015-го, протягом перших місяців 2017-го відбулася ескалація. Війна залишається переважно статична, перетворюючи ландшафт у щось, що нагадує світову війну, з окопами і кулеметними позиціями уздовж лінії зіткнення. Після трьох років єдина війна в Європі, здається, не наближається до кінця", - написав іспанський журналіст.

Тисячі гільз від патронів, розірвані уламки від артилеристських снарядів і через бетонні стіни, крізь дрібні отвори, проривається сонце. Над головою звисають шматки металу, залишки бетонних конструкцій і де-не-де біліються білі мішки із піском. Так живе одне із найгарячіших місць зони АТО – Авдіївська промзона. До позицій російсько-сепаратистських сил тут бійці рахують до метра. Десь – 63, десь – 30. Кажуть: щодня контактний бій. Обстрілюють українських військових після сьомої години вечора. Хоча вибухи мінометів і свист куль над головою було чути вдень, у момент зйомки. Це, кажуть солдати, противник від того, що нічим зайнятися, стріляє.

Молодий боєць із позивним «Фанат» показує у бік ворога. Розповідати, чого доля розділила їх із братом, хлопчина з Луганська не хоче: боляче. «А он у тому селі — моя дівчина… Колишня. Планували одружитися. Але це було ще до війни», — сумно каже він.На цій ділянці не буває тихо. Регулярно «в гості» навідуються диверсанти. Вони висуваються або з-за терикону, або з-за посадки. Повністю заблокувати проходи нашим бійцям не вдається, надто велика сіра зона на цій ділянці. Тож українцям доводиться бути максимально пильними й регулярно відганяти ворога до їхніх триколорів.Боєць «Люгер» проводить своєрідну екскурсію: — Оцей, найближчий, терикон уже нічийний. Іноді російські окупанти заходять на нього, але не надовго. Прийшли, відстрілялися й пішли. Для них це тимчасова позиція. Кілька тижнів тому супротивник укотре обстрілював наші позиції, влучило в кухню. Одного бійця посікло осколками, другого контузило. Тут іще намет стояв — його зрешетило. І ось іще нам таке прилетіло, — «Люгер» показує на розтрощені габіони та бліндаж, — 120-міліметрова міна впала.Маріуполець Сергій Онисько пішов на війну під час четвертої хвилі мобілізації. Нещодавно він повернувся з госпіталю. — Я був у бліндажі, коли прилетіла міна. Влучило просто в дах. Мене привалило колодами, мішками, засипало землею… З контузією більше як тиждень пролежав у госпіталі, — згадує Сергій. — Тепер треба відновлювати укриття. Роботи тут небагато: лише полагодити перекриття, і можна знову жити…Українці — народ хазяйновитий. Укотре переконуюся в цьому тут, на позиції.— Тут усе по-нашому, по-українськи. Не можна жити лише війною. Он цибулю посадили, скоро буде зелена до сальця. Там сонячну батарею встановили. Вона, до речі, українського виробництва, з Тернопільщини. Зазвичай акумулятор заряджали від генератора. А заряд від цієї батареї гарантує бійцям світло цілу ніч.На ящику з під снарядів бачу обрізану ПЕТ-пляшку з написом «На мрію». Усередині — жменя монет. «Щось не дуже коштовні мрії в хлопців», — подумала. Ніби вгадавши мої думки, відповіли: — Коли живеш на межі життя і смерті, мрії теж трансформуються. Уціліти, повернутися до рідних — ось що головне. А скарбничка… Це як удома: як же без неї?