Військові 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону, які в складі сил оборони нині на цьому напрямку обороняються, показали, як це відбувається. Укриття в піщаних грунтах, лісові масиви, безперебійні обстріли артилерії, холод, бруд і думки про дім. А ще на передовій кажуть, що це – Перша світова у 21-му столітті. Воєнні кореспонденти Радіо Свобода побували на передовій понад добу разом із піхотинцями. Як це було – дивіться у фоторепортажі.

Українські сили оборони під час січневих морозів на позиціях засніженого фронту.

15 січня Збройні сили України заявили, що збили російський літак-розвідник А-50. Знищення цього літака стало серйозним ударом по військових зусиллях Росії. ЗСУ також заявили, що знищили Іл-22 тієї ж ночі, що й А-50. Пізніше з'явилися світлини, які показують, що Іл-22, мабуть, пережив аварійну посадку із щонайменше сильно пошкодженим шрапнеллю хвостом. На самому літаку внаслідок ураження виникла пожежа. Джерело: Телеканал «Настоящее время» (створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки»).

Нові оборонні лінії показують, як активізувалося будівництво фортифікаційних споруд за останні місяці. Україна переводить свої військові операції проти Росії на більш оборонну основу.

Зимові умови - холод, погіршена видимість і відсутність укриття з дерев без листя стали викликом як для України, так і для окупантів. Жодна зі сторін не досягла значних територіальних здобутків цього року, і бойові дії, в основному, йдуть на виснаження.

На нещодавній «прямій лінії» російський президент Путін повідомив, що нібито немає потреби оголошувати нову хвилю мобілізації. Це, мовляв, через те, що крім 300 тисяч мобілізованих на службу за контрактом, на війну проти України залучили 486 тисяч «добровольців».Вірогідно, цих добровольців - громадян Росії, що тренуються зараз під Києвом, Путін не враховував. Це - бійці «Сибірського батальйону» ЗСУ - підрозділу, сформованого з переважно вихідців із народів Сибіру.Самі бійці в Telegram нещодавно повідомили, що пройшли бойове хрещення на Авдіївському напрямку фронту. Там вони виконували задачу спільно іншими підрозділами ЗСУ.Фото: Reuters, Associated Press

Бахмут пережив кілька місяців боїв в умовах міцного контролю російськими військами зруйнованого міста, доки українські війська контрнаступали на його північному та південному флангах. Автори: RFE/RL, Reuters, AFP

Приходять цілі від операторів безпілотників – мінометники ведуть вогонь. Кореспонденти Радіо Свобода провели добу на позиціях із мінометним підрозділом 42-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

6 грудня — це день, коли в 1991 році український парламент ухвалив закон «Про Збройні сили України». Закон визначає ЗСУ як «військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладається обов'язок обороняти України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності». ЗСУ складаються із Сухопутних та Десантно-штурмових військ, Сил спеціальних операцій, Повітряних та Військово-морських сил. Окрім основних родів військ, до складу ЗСУ входять підрозділи Територіальної оборони, Військова служба правопорядку, Медична, Капеланська, Юридична та Соціально-психологічна служби. День Збройних сил України набув особливого значення у 2014-му році – після початку агресії Росії, і став всенародним визначним днем в умовах повномасштабного вторгнення Росії. ЗСУ своїм затятим спротивом, оригінальними несиметричними діями, успіхом на фронті здивували весь світ і зруйнували міф про непереможність російської армії. Дата 6 грудня є знаковою і для періоду визвольних змагань України у 1917−1921 роках. Історичні ремарки взяті із публікацій Українського інституту Національної пам'яті. Фоторепортаж Радіо Свобода до Дня Збройних сил України

До 2022 року Арсеній Герасименко знімав фешн, а тепер документує роботу артилеристів на фронті. У його об’єктив потрапляють не тільки українські воєнні та понівечені пейзажі, а й техніка. Виявляється, навіть роботу машин можна зняти емоційно. Арсеній Герасименко, київський фотограф, документує війну в Україні. Співпрацював із National Geographic, Vogue, Marie Claire, L'Officiel, учасник персональних та колективних виставок в Україні, США, Грузії, Нідерландах: — Я незалежний фотограф: знімаю для артилерійської бригади та роблю власний портретний проєкт. Моя робота на фронті почалася рік тому з поїздки до артилеристів 43-ї окремої бригади імені гетьмана Тараса Трясила. Відтоді більшу частину часу проводжу саме з ними. 43-я бригада оперує найбільшими та найпотужнішими артилерійськими системами в Україні. Вживу споглядати роботу цих велетнів незабутньо. «Піон» відправляє 110-кілограмовий снаряд на відстань у кілька десятків кілометрів. При цьому формується вогняна квітка, завдяки якій система й отримала свою назву. Цей процес триває якусь долю секунди і зафільмувати його дуже непросто. Але найважчим було опанувати мінну безпеку, тактичну медицину, завчити правила поводження у зоні бойових дій та у критичних ситуаціях. Добре, що зараз в Україні журналісти можуть дізнатися про це на курсах і тренінгах. Що публікувати, я завжди обговорюю з бійцями та командуванням. Ворог постійно моніторить соціальні мережі, тому необережність матиме катастрофічні наслідки. Так, не можна оприлюднювати фото й відео, на яких впізнаваний ландшафт. У зоні виконання потрібно бути обережним із телефоном: відомі випадки, коли ворог отримував доступ до даних на ньому через вежі мобільного зв’язку. Я завжди переводжу телефон у режим «Політ» і користуюся інтернетом тільки зі старлінка чи перевіреного джерела. На фото й відео вимикаю геотеги, навіть якщо не планую публікувати світлини. Люблю знімати на стару фотокамеру, яка бачила ще Корейську війну (її я купив на аукціоні, вона належала американському журналісту), але завжди беру додатково дві цифрові. Працювати часто доводиться в непростих умовах, тому зйомка динамічних сюжетів без цифрової техніки майже неможлива. Крім того, на тиждень роботи я можу взяти лише 15 касет із листовою плівкою — 30 кадрів. Мій улюблений знімок називається «Лють». Він був зроблений минулого жовтня, під час Херсонської наступальної операції. Для багатьох це фото стало символом величі та незламності духу українських захисників. Але у мене воно викликає інші асоціації. Головний герой світлини, замковий Міша «Риба», загинув у березні 2023-го на Донбасі. За пів року знайомства ми встигли потоваришувати, і смерть друга далася мені дуже важко. Міша лишився в пам’яті як людина відкрита, чесна і пряма, справжній професіонал. Його смерть стала ударом для всієї бригади. На згадку про Мішу і його подвиг є кілька відео та знімків. Війна точиться не тільки на полі бою, але й у медіапросторі. Російська пропаганда невпинно працює, тому завдання фотографів — показувати війну такою, якою вона є. Особливо зарубіжному глядачеві, яким просто маніпулювати. Я також збираю гроші на потреби військових, продаючи принти своїх світлин. Наприклад, нещодавно «Лють» з автографом Валерія Залужного купили за 111 тисяч гривень, а кошти були передані на потреби 43-ї бригади. Гадаю, після початку повномасштабного вторгнення кожен із нас ставив собі питання: чим я можу бути корисним країні? Я не виключення. Врешті-решт я вирішив, що якщо можу фотографувати й ці світлини принесуть користь, то маю продовжувати.