НОВОСТИ ДНЯ: На Прикарпатье проложили новую туристическую тропу на «спину дракона»  Синод Кипрской церкви признал автокефалию ПЦУ  Погода в Украине в ближайшее время существенно не изменится  С 26 ноября безработные украинцы могут получить деньги на бизнес  ОАЭ анонсировали беспилотную миссию на Луну в 2024 году  В «черную пятницу» большинство товаров стоят так же, как и в начале года  Марсоход Curiosity нашел следы мегапаводков на Марсевсе новости дня
Фоторепортажиметки: церква
  • Цікава Чернігівщина: монастирі, величезний екопарк і навіть кенгуру Цікава Чернігівщина: монастирі, величезний екопарк і навіть кенгуру

    Чернігівщина пропонує пам'ятки майже на всі смаки - від міст з багатою історією (наприклад, Ніжин або Прилуки) до заповідників і чудових парків. Є тут і славні монастирі, і старовинні садиби, і невеликі містечка, в яких не очікуєш побачити щось більше, аніж районний будинок культури - але відкриваєш для себе тутешню провінцію в усе новому й новому світлі. Незважаючи на значні втрати, область залишається однією з найбільш туристично привабливих в країні. Отже, Контракти.uа запрошують познайомитися з несподіваною Чернігівщиною. Почнемо з Густинського монастиря, який виник 1600 року на острові, оточеному болотами. Сюди прийшли декілька ченців з Києво-Печерської лаври. Вже невдовзі новий скит став користуватися шануванням місцевих жителів, а потім його узяли під опіку багаті роди, як-от Самойловичів, Вишневецьких, а пізніше - Горленків. 1671 року в обителі звели існуючий Троїцький собор. До кінця XVIII в. монастир досяг піку слави - тоді його називали «другою Лаврою». І саме тому за часів Катерини II він, одним з перших на Гетьманщині, був скасований - надто вже нелояльною вважалася тутешня братія. Монастир відродили в середині ХІХ ст., але при цьому позбавили усіх згадок про «мазепинське», тобто козацьке, минуле: знищили або вивезли «не ті» ікони, книги тощо. Далі його зачиняли в 1924-1941 рр., та з 1959-го по 1993-й. Нині територія монастиря підтримується в зразковому порядку. Крім собору, можна побачити надбрамну Петропавлівську церкву, трапезну з Воскресенської церквою (відтворену, щоправда, в «російською стилі», бо це монастир МПЦ), пройтися уздовж монастирських стін довжиною 558 м. З боку річки слід оглянути цікавий інженерний об'єкт - «Густинську гать». Це єдина в Україні насипна дамба, що збереглася до наших днів. Споруда сягала 8 м в ширину і 3 м у висоту, спираючись на 6 дубових мостів. Її насипали як шлях до головних воріт обителі в ті часи, коли вхід був саме з боку річки. Про історію споруди можна прочитати на встановленому поруч стенді. Перше містечко в нашому нарисі – Ічня. Тут народилися письменник Степан Васильченко (Панасенко; 1878-1932) і скульптор Іван Мартос (1754-1835), автор одеського монумента Дюку де Рішельє та скульптур Мініна і Пожарського в Москві, а також літературознавці, етнографи і історики брати Маслови - Сергій (1880-1957) і Василь (1884-1959). Про всіх них можна дізнатися в краєзнавчому музеї. Окрема експозиція в ньому присвячена відомому художнику Миколі Ге (1831-1894), який з 1876 р. жив на хуторі Іванівському біля Ічні, де й похований. Будинок художника спалили в більшовицьке лихоліття, але пов'язані з ним матеріали частково вціліли. Центральна частина міста цікава для любителів провінційної архітектури - тут багато старовинних будиночків, деякі з яких доволі імпозантні. Зберіглися й три церкви. Найстаршою вважається Воскресенська (1810 р.) Приблизно в ті ж часи збудована й Преображенська. Але найбільш незвичайним є Миколаївський храм-дзвіниця - залишок великого храму, знесеного в 1930-х. Дзвіниця 70 років слугувала пожежною каланчею.  А ось сільце Жукля в Корюківському районі близько кордону з РФ «ховає» справжній шедевр - храм Покрова (1913 р.). Його стиль визначають як суміш неоруського з українськими елементами. До слова, цей «російський» храм першим на Чернігівщині, 2009 року, перейшов з Московського патріархату до Київського. Автором проекту вважається член імператорської родини, великий князь Петро Миколайович Романов (1864-1931), який був непоганим архітектором-аматором й другом господаря Жуклі - барона Миколи Комстадіуса (1864-1917). Безпосередній нагляд над будівництвом здійснювали архітектори А. Білогруд та П. Княгинецький. Внутрішнє оздоблення в більшовицькі часи було втрачено. Крім храму, в селі збереглася і будівля школи, зведена Комстадіусом. Містечко Короп приваблює тим, що тут зберіглося чотири храми і синагога, й також майже недоторканим залишився центр міста. Головною пам'яткою Коропа вважається Іллінська церква-фортеця. Її аналогів в країні немає! Навіть незважаючи на руїнований стан, вона справляє незвичайне враження. Деякі дослідники відносять її найдавнішу частину до XV-XVII ст., вважаючи частиною оборонних споруд. Пізніше над початковим корпусом будівлі була зведена масивна вежа, де знаходилися гармати, і прибудований корпус для складу снарядів. І тільки в середині XVII ст. звели баню, а бійниці переробили в вікна.  Навпроти Іллінської - Вознесенська церква (1764 р.) в стилі козацького бароко. Ще одна церква, Феодосіївська, досі не повернута віруючим - в ній знаходиться краєзнавчий музей. А в Успенській церкві (1894 р.) настоятелем був батько революціонера та винахідника реактивного двигуна Миколи Кибальчича (1853-1891). Останньому в місті присвячений окремий музей. Наступне містечко, куди ми зазирнемо – давній Любеч, що знаходиться на річковому кордоні з Білоруссю. Тут народився преподобний Антоній - майбутній засновник давньоруського організованого чернецтва і Києво-Печерської лаври. Тут він вирив дві перші печери, в яких і мешкав, тренуючи дух і тіло. Печери знайти нескладно: по центру встановлені покажчики в напрямку всіх пам'яток. Найцікавіший період розвитку Любеча припадає на період, коли в місті облаштував резиденцію Павло Полуботок - наступник Мазепи. Від нього залишилася будівля кам'яниці – одна з лічених такого типу споруд цивільної архітектури на Лівобережжі. В кінці XVIII ст. Полуботки поріднився з сербами Милорадовичами, які володіли містечком до 1917 року. За радянських часів Любечу сильно не пощастило – було розібрано усі 5 його дерев'яних храмів. Вцілів лише класицистичний Преображенський собор, який будувався як усипальниця Милорадовичів.  Відправимося далі до Міжрічінського природного парку, створеного 2002 року на місці військового полігону. Свого часу звідси в три етапи виселили людей, ліквідувавши до 30 населених пунктів. Вільхові ліси, що ростуть серед болотних драговин, дюни, соснові ліси із заростями оленячого моху, вересові пустки - тутешні ландшафти являють собою ілюстрацію для підручника про природу Східного Полісся. В парку мешкають рисі, лосі, олені, кабани, вовки, бобри тощо, а рівно й безліч птахів, серед яких журавель, орлан і лелека.  В селах, що лишилися на території парку, збереглися старі хати, два дерев'яних храми, будівлі дерев'яних шкіл. Величезний інтерес представляє й музей лісового побуту – по суті, краєзнавчий для цього величезного району Чернігівщини. Ще один природний парк в нашому нарисі - Мезинський. У нього входять 8 окремих заказників, два місцевих пам'ятника природи - дуб віком 800 років і 150-річна ялинова алея. Напрочуд мальовничим є заплавне озеро Підкова, що входить в список найбільш незвичайних і обов'язкових до відвідування озер в Україні. 1908 року в Мезині було відкрито значну стоянку давньої людини. Найцікавішими виявилися 5 куполоподібних жител, споруджених з кісток мамонта та жердин, й накритих шкурами. Модель такого житла можна побачити в археологічному музеї Академії наук. Будівля Мезинського музею є пам'яткою архітектури ХVIII ст. Крім археологічних знахідок, в ньому представлені і експонати з історії місцевості. А в місті Мена знаходиться колись єдиний на весь СРСР зоопарк в районному центрі. Засновано його було 1976 року зусиллями місцевих амбітних можновладців. Тільки за перші п'ять років існування зоопарк прийняв майже мільйон відвідувачів. У 1990-х частина тварин довелося продати, але основний «кістяк» видів (зараз їх понад 130) вдалося зберегти. Тепер на 3 га мешкають леви, тигри, бізон, верблюд, ведмідь, кінь Пржевальського, кенгуру, камерунська коза, мавпи, численні птиці й всі види домашніх тварин, наявні на території України. І при цьому нормально розмножуються вже в багатьох поколіннях. Радимо відвідати й старовинне місто Остер. В першу чергу, воно відоме рештками давньоруського храму – т.зв. Юр'євою божницею 1098 року. Колись храм цей височів в центрі фортеці. Нині він - єдиний зразок архітектурної школи Переяславського князівства, і один з 19 пам'яток архітектури Стародавньої Русі на території України. За 900 років церква майже зруйнувалася в результаті пожеж і зсувів, і більшу її частину розібрали. В 1990-х споруду віддали Київському патріархату. На стінах є цінні фрагменти давньоруських розписів.  Є в Острі і ще одна церква - Воскресенська, нині головна. Вона була зведена в 1845 році. Навколо неї - церковне кладовище. Крім того, Остер ще з царських часів був дачно-курортним місцем для чернігівської і київської еліти. Одним із зразків дачно-садибної архітектури є будинок генерала В. Солонини (1897 р.) З 1919 р. в ньому міститься краєзнавчий музей, де представлено багато речей, які належали роду Солонін - світильник, гобелен і крісло XVII ст., а рівно й інші раритетні експонати, як-от панагія Святої Варвари - пам'ятник ювелірного мистецтва XII ст. Нарешті, зазирнемо до Сосниці - місця народження Олександра Довженка (1894-1956). Музей в рідному будинку митця відкрився ще 1960 року. У ньому все відтворено так, як описано в «Зачарованій Десні». Поруч встановлено пам'ятник режисерові. Але Сосниця не обмежується тільки пам'яттю про Довженка. Колись значний повітовий центр, місто зберегло цікаві пам'ятки архітектури – в першу чергу, представницьку будівлю жіночої гімназії в стилі модерн. Цікавою є й будівля краєзнавчого музею, що знаходиться в будинку лікаря Щербатова (1870 р.)  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/114117 Павло Ковальов

    26.11.2020 40 2426
  • Суми: місто, яке вас вразить Суми: місто, яке вас вразить

    В цьому фотонарисі ми представимо вам Суми – місто, яке з туристичної точки зору, є не дуже відомим поза межами Східної України. І це при тому, що місто є скарбницею архітектурних шедеврів. Контракти.uа вирішили подолати таку прикру невідомість та розповісти вам про дуже несумні Суми. Місто виникло в 1650-х роках, під час масового заселення величезного регіону, який нині називається Слобожанщиною, та історично включав в себе багато земель, які зараз знаходяться на території РФ. Суми мали декілька періодів розквіту, головними з яких можна вважати роки з 1870-х по 1914-й, коли місто стало одним з головних центрів торгівлі цукром в Російській Імперії за рахунок діяльності тут династій купців та меценатів Харитоненків та Суханових, а також з початку 1970-х по кінець 1980-х років, коли обласний центр був реконструйований та збагатився величезними будівлями модерністичної архітектури, під будівництво яких пішло, на жаль, багато старовинної забудови.  Більшовики знесли в Сумах декілька важливих храмів, але три головних залишили. Перш за усе, це Воскресенська церква в стилі мазепінського бароко на центральному майдані, зведена 1702 року ще на території фортеці. За декілька кварталів від неї височіє кафедральний Преображенський собор з 56-метровою дзвіницею. Собор отримав сучасний вигляд після ґрунтовної перебудови 1892 року, проведеної на кошти родини Суханових. Але найбільш вражає в Сумах грандіозний Троїцький собор недалеко вокзалу, зведений 1915 року у стилі неокласицизму на кошти «цукрового короля» Павла Харитоненка (1852-1914) за зразками петербурзьких храмів. Ще один вартий уваги храм – Пантелеймонівський, головна церква однойменного монастиря. Його звів ще молодим архітектором Олексій Щусєв, майбутній проектант мавзолею Леніна. Варті уваги в Сумах і інші храми – Іллінський, Різдва Богородиці, а також Петропавлівський на міському цвинтарі. Усі вони збудовані і 1830-50-х роках у стилі класицизму. В місті є також неоготичний костел 1911 року побудови. А в колишньому єврейському кварталі, на вул. Кооперативній, діє синагога. Говорячи про цивільні споруди старих Сум, зазначимо, що станом на 1917 рік в місті були будівлі усіх важливих бюрократичних установ, театр, лікарні, бібліотека, розкішні садиби Харитоненків й Суханових та численні особняки діячів капіталом поменше. Ось найголовніші з цих споруд.  На вул. Троїцькій знаходиться дитяча лікарня Св. Зінаїди, збудована Павлом Харитоненком на пам’ять своєї померлої доньки. Нижче по вулиці знаходиться кол. чоловіча гімназія, головний корпус якої нагадує середньовічний замок. А на Покровській вулиці стоїть будівля театру для дітей та юнацтва, зведена 1911 року за проектом, призначеним для Ялти. В кварталах між Соборною, Воскресенською та Кооперативною вулицями ще зберігається масив рядової забудови повітових Сум. Тут, поруч Преображенського собору, розташована непоказна ззовні, але історично значуща будівля колишньої канцелярії слобідських полків, в якій пізніше розташовувався магістрат. Впритул до нього стоїть будинок Олександрівського банку з романтичними вежечками.  Варті уваги також будівлі у сквері Шевченка наприкінці Соборної – кол. жіночої гімназії (зараз факультет Академії банківської справи) та друга за часом будівля Олександрівського банку (палац дітей та юнацтва). На вулиці Петропавлівській знаходиться низка важливих пам’яток – наприклад, розкішна садиба Суханових-Сумовських (1895 р.), в комплекс якої входять палац та конторський будинок. Наразі тут Інститут прикладної фізики. Навпроти садиби - велика будівля, вдало стилізована під старовинну, розібрану в 1980-х (а в тій були міська дума, пожежна частина, окружний суд тощо). Сучасну споруду (фактично – комплекс споруд) звели 2008 року для головного корпусу Академії банківської справи. Далі по вулиці – філармонія (кол. Дворянське зібрання), кол. реальне училище, будинок, де бував поет О. Олесь, цікавої архітектури особняки тощо. А на околиці міста, в місцевості Баси, знаходиться садиба Штеричевих з парком. Палац в 1890-х роках перебудований в стилі неоготики. Зберіглися інтер’єри вестибюлю з дубовими сходами та ліпленням на стелі. Відзначимо також споруду земської управи, де зараз розташувалася головна експозиція краєзнавчого музею. В музеї заслуговують на увагу зали, присвячені, відповідно, Голодомору та подіям АТО, а також експозиція «ХХ сторіччя починається». Художній музей (колишня контора імперського Держбанку) в основі своєї колекції має збірку колекціонера Оскара Гансена (1881-1964), а також предмети та картини з колекцій Харитоненків. Тут є роботи італійських, голландських, французьких майстрів, картини Боровиковського, Пимоненка, Айвазовського й багатьох інших. Суми також є однією з чеховських адрес. Тут, в садибі Линтварьових, що знаходиться в приєднаному зараз до міста селищі Лука, Чехов мешкав та працював в одному з флігелів в період з 1888 по 1894 роки. Зараз в цьому флігелі – музей. На жаль, інші споруди садиби стоять в руїнах.  Варто відвідати й приватний музей «Причал Одіссея», заснований краєзнавцем Сергієм Гуцаном. Його зібрання складається з речей віком від ІІ тис. до н.е. по наш час – предметів трипільців та скіфів, Давньої Русі, імперської та радянської діб. Є тут і артефакти з інших країн. Усю цю нібито хаотичну збірку об’єднує персона та розповідь автора. Говорячи про інші пам’ятки Сум, почнемо з дерев’яної альтанки (1905 р.), що вже давно є символом міста. В імперії таких спорудили в ті роки близько 50, але вціліла тільки сумська. Поруч з альтанкою стоїть пам’ятник Іванові Харитоненку (1820-1891), зведений за проектом скульпторів Олександра Опекушина та француза Арістида Круазі. Скульптуру мецената знищили 1918 року, встановивши на її місце пам’ятник Леніну. Але 1996 року скульптуру Харитоненка було відтворено. На головному кладовищі міста – Петропавлівському - досі можна побачити розкішні біломармурові надгробки авторства Круазі. Перший з них (Янгол з дівчинкою) - над могилою Зінаїди Харитоненко, другий (Голгофа) – над могилою Івана Харитоненка. Привертають увагу й величні надгробки родини Суханових. А в дальній частині кладовища розташований чи не найбільш загадковий об’єкт у Сумах – склеп-піраміда, одна з трьох таких в Україні (дві інші – на Полтавщині) та п’яти в Європі. Досі невідомо, хто тут похований. В центральній частині Сум та міських парках встановлено певну кількість невеличких пам’ятників та скульптур – як історичним постатям (актор Михайло Щепкін, Чехов на лавочці тощо) так і абстрактним – сумському гусарові, малюкам, які ласують солодощами, дамі з парасолькою, або ж взагалі речам – сумці с золотом (за легендою, на це золото, знайдене в річці, було засновано місто) чи цукру-рафінаду. Окремо можна відзначити пам’ятний знак на честь студентських протестів літа 2004 року проти об’єднання сумських вузів. Пам’ятник являє собою трьох зв’язаних дівчат, які сидять на землі.  В Сумах - декілька великих парків. Головний носить ім’я льотчика Івана Кожедуба (уродження Сумщини). В парку 2001 року було збудовано стадіон «Ювілейний», а ще південніше в часи пізнього СРСР заходилися будувати спорткомплекс, да так і не завершили. За понад 30 років цей майданчик у вигляді своєрідних техноруїн отримав стійку назву «Хіросіма». Наразі це місце – одне з культових у Сумах.  Інший парк розташований на березі річці Сумки та зветься «Казка». Він був облаштований 1985 року як дитячий, тому в ньому й досі стоїть велика кількість скульптур та скульптурних об’єктів на мотив різноманітних казок, а символом парку є велика скульптура кота у чоботах. Нарешті, слід загадати дендропарк поруч з Троїцьким собором. Його розбив управляючий заводами Івана Харитоненка, купець Асмолов. На території парку розміщено диспансер радіаційного захисту, але доступ до парку вільний. Повний текст статті про суми можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/165946       Павло Ковальов

    21.11.2020 39 3664
  • Треба подивитися: 6 маловідомих садиб України, в яких зберіглися інтер’єри Треба подивитися: 6 маловідомих садиб України, в яких зберіглися інтер’єри

    Інтер’єри колишніх маєтків та заміських особняків в радянські та пострадянські часи були понищені та розкрадені настільки ґрунтовно, що в наш час раптово знайдені десь в сільський школі чи агротехнікумі – колишньому палаці – фрагменти ліплення чи старий камін сприймаються ледве не як відкриття Ельдорадо. Ось тому Контракти.uа вирішили познайомити читачів з шістю цікавими садибами, в яких можна побачити фрагменти внутрішнього оздоблення.  Біленьке, Запорізька область: палац Миклашевських Ця садиба – одна з найцікавіших на півдні України. Його розвиток почався 1802 року, коли село віддали очільнику Катеринославської губернії Михайлу Миклашевському (1756-1847). Протягом трьох поколінь цього роду Біленьке було центром землевласницької економії, столицею їхніх неозорих степових володінь. Старий Миклашевський заповів Біленьке наймолодшому зі своїх синів, Іллі (який народився, до слова, коли батькові було 65 років). Садибний будинок, що існує, збудував в 1880-х третій з власників – Михайло Ілліч (1853-1916). Архітектором став О. Гаген (1856-1914). Стиль садиби можна визначити як суміш псевдоруського з неоренессансом, а за матеріалом – це класичний «цегляний стиль». Ззовні будинку ми можемо побачити відкриту дерев’яну веранду, та під нею – металевий дашок ганку. Всередині на нас очікують кахляна підлога, чавунні гвинтові сходи, різьблена дерев'яна стеля у головній залі та ліпнина – у танцювальній. При цьому слід враховувати, що будинок дещо втратив у своєму зовнішньому вигляді – давно демонтовано шпиль на вежі, а в 1990-х знято старі двері парадного входу.  Обабіч головного будинку знаходяться два корпуси, так само цегляні. Вони зазнали більших втрат за радянський період, будучи неодноразово переплановані та ремонтовані. Весь комплекс споруд зайнятий школою. Вишеньки, Чернігівська область: палац Румянцева Російський фельдмаршал та полководець Петро Румянцев-Задунайський (1725-1796) з 1764 року керував малоросійськими губерніями. Посада та статки робили його найвпливовішим урядовцем нещодавньої Гетьманщини. Головною резиденцію серед численних володінь Румянцева були саме Вишеньки. Архітектор тутешнього дивного за плануванням та архітектурою палацу невідомий, але більшість дослідників схиляється до того, що це міг бути великий зодчий Василь Баженов (1738-1799). Причому і Баженов, и Румянцев були масонами, а схема палацу припускає певне трактування з символічної точки зору. В цілому ж план споруди нагадує велику літеру «Е» - натяк на ім’я імператриці Катерини ІІ.  Палацові корпуси з численними нішами з’єднані закругленими галереями, а в центральній частині височіють дві круглі зубчасті башти. Ще дивнішою споруда стала після того, як син фельдмаршала, Андрій, під час суперечок з приводу продажу палацу 1809 року зруйнував його частину, фактично переполовинивши споруду. Таким чином він, як стверджують в документах, хотів анулювати угоду про продаж маєтку.  В наш час палац використовується як їдальня дитячого табору. Де-інде, особливо ж – в центральній залі, збереглися тонкі ліпні прикраси в дусі арабесок.  Не менш цікавим об’єктом у Вишеньках є Успенська церква, збудована 1787 року у стилі як раз строго класицизму. В Україні залишилося небагато храмів з двома вежами на фасаді, і це – один з найдовершеніших зразків.  Говори, Хмельницька область: палац Стадницьких-Тишкевичів Палац у стилі класицизму в цьому сели на Поділлі збудували ще у ХVIII ст. магнати Стадницькі. На межі XX ст. його розбудували та прикрасили ззовні скульптурними головами левів, які й досі є головною його ознакою. Після 1917 року в Говорах облаштувався агротехнікум. Нинішній Шевченківський зал – колишній центральний – все ще прикрашено коринфськими пілястрами, чудовим фризом, а над дверима знаходяться рельєфи із зображеннями людських обличь та квітковими мотивами. В іншому кабінеті можна побачити орнаментовану стелу з гербами Стадницьких. Фрагменти картин на стінах знаходяться і в одному з підсобних приміщень.  Парк маєтку досі великий та доволі затишний. Під ним проходять дренажні системи - і, звичайно, залишки цих систем породили пласт легенд про підземні ходи, які ведуть з помістя бозна куди. Ісаєве, Одеська область: палац Курісів Великий заміський котедж в цьому селі на березі Тилигульського лиману спорудила 1905 року родина Курисів. В радянську добу його займали різні учбові заклади, технікум тут діє і в наш час. Збереглися дерев'яні сходи, ліплення на стінах, плитка на підлозі, вітражні вікна, парадні двері на східному фасаді. А в колишній їдальні під дивовижної краси стелею з рослинним малюнком в стилістиці «квіткового модерну» стоїть унікальний предмет меблів – розсувний дубовий обідній стіл на тонкої роботи ніжках. Нова Чортория, Житомирська область: палац Оржевських В цьому селі розташована одна з дійсно добре збережених провінційних садиб в нашій країні. Чавунні сходи з перилами у вигляді листя каштана і геральдичним драконом ведуть через сходовий майданчик з двома дзеркалами та чудовим модерним вітражем на тему античних міфів на другий поверх, де на відвідувачів очікують ліпнина в центральній залі, мармуровий камін та інші принади садибного життя сторічної давнини. У Новій Чорториї багато на що можна дивитися і поза палацом. Так, парк оточений огорожею з чудовою ажурною брамою ще часів Прушинських, цікавими є і господарські споруди, а всередині парку стоїть храм-усипальня останніх власників - Оржевських. Її розписував знаменитий Михайло Нестеров (1862-1942). Однак поховань там давно немає – все було викинуто на смітник ще в 1920-х, та й розписи великого художника понищені. Окремої уваги заслуговує гігантський паровий млин - єдина пам’ятка національного значення серед споруд такого штибу в Україні. Збудували його ще 1870 року, і 130 років він вправно молов зерно, допоки не перестав працювати на початку 2000-х. Епічних розмірів споруда з боку палацу має 5 поверхів, а з боку ставка – 7.  Стара Прилука, Вінницька область: палац Мерінга Цей палац називають «близнюком» київського Маріїнського палацу. Є навіть версія, що його також зводили у XVIII ст. Інші ж дослідники стверджують, що реконструював прилуцький палац у формах, близьких до Маріїнського, тільки останній його власник – Сергій Мерінг (1867-1920), міністр торгівлі та промисловості Української держави гетьмана Скоропадського в 1918 році. Інтер’єри палацу здатні вразити й досі – «турецьке» оздоблення вестибюлю першого поверху, кахляні стіни та підлога, дерев’яні сходи на другий поверх, могутня дубова стеля в бібліотеці, стелі в інших кімнатах. В наш час в ньому працює школа-інтернат. Стан палацу визнаний аварійним, але найбільш необхідні роботи з ремонту все ж таки періодично проводяться.  Окрім самого палацу, перлиною Старої Прилуки є храм Покрова, зведений 1910 року. Церква стоїть на околиці палацового парку. Повнуверсіюстаттіможнапрочитати тут. Павло Ковальов

    27.10.2020 34 4711
  • 15 культових споруд, які Україна може втратити: церкви, костели, синагоги 15 культових споруд, які Україна може втратити: церкви, костели, синагоги

    Наша сьогоднішня розповідь буде про деякі сакральні споруди, які перебувають на межі повного знищення. На жаль, 30 років по офіційному поверненні релігії в суспільне життя не дали їм нічого, окрім нового ступеню руйнації. Здебільшого, це стосується костелів та синагог, але й деякі православні храми досі стоять в жахливих руїнах. Контракти.uа відібрали 15 історично та мистецьки значущих храмових споруд в Україні, які треба відвідати, поки вони не загинули остаточно. Розглядатимемо їх у алфавітному порядку. Почнемо та закінчимо ми наш нарис на Сумщині, в тамтешніх прикордонних селах. Отже, першим буде храм в селі Басівка, біля російського кордону, споруджений 1912 року на честь односельців, загиблих у російсько-японській війні 1904-1905 рр. Інтер’єр прикрашений фресками значної мистецької цінності. Троїцький храм є єдиною в Україні пам’яткою, присвяченій полеглим в тій війні. Після закриття в 1930-х в ньому був клуб, а після Другої Світової - склад. Купол та значна частина покрівлі ще цілі, всередині зберігаються й великі фрагменти розписів. В краєзнавчому музеї при школі можна побачити деякі фрагменти оздоблення храму. Тепер наш шлях лежить аж на Львівщину, до села Білий Камінь, яке колись було містечком. За стильовими ознаками його відносять до більш ранньої доби – десь до межі XVI-XVII ст. Той вигляд, який споруда має зараз, їй надали в 1760-х. Вцілили оздоблені різьбою автентичні дерев’яні двері. У 1982-1996 рр. тут була філія львівського Художнього музею. Після виїзду галереї почалася руйнація пам’ятки. Поговоримо і про святині юдейської людності. У місті Броди, що також на Галичині, стоїть Велика синагога – центр колись однієї з найбільш впливових єврейських громад Європи, збудована в середині XVIIІ ст. Занепадає вона з початку 1970-х, а дах і склепіння почали руйнуватися 1988-го. Так тривало допоки 2017 року реставратор Володимир Ковальчук, який має єврейське коріння, розчистив споруду. Після цього на руїнах навіть проводили концерти. Теж на Львівщині, в прикордонному селі Варяж, височіє величний костел Святого Марка. Його збудовано у 1688-93 рр. Всередині зберіглися яскраві барокові розписи. З 1983 р. храм перебуває у стані руїни. Незважаючи на втрату даху, фрески на стінах та рештках склепінь дивом тримаються. А в селі Вергуни, що на Полтавщині, занепадає велична церква-ротонда Різдва Христового - чи не найбільша такого типу в Україні, до того ж колишня усипальня місцевих поміщиків Базилевських. Архітектором, за припущенням, міг бути М. Львов (1753-1804), фахівець з будівництва такого типу храмів. 1911 року храм був розписаний студентами Петербурзької академії мистецтв. Колись його прикрашали дві дзвіниці. 1936-го церкву ще раз пограбували та пристосували для господарських потреб. Років 20 тому спустошений храм передали в оренду Київському патріархату. Тоді вдалося накрити його куполом, що врятувало від подальших руйнувань. На цьому роботи припинилися. І знову на Львівщину, де на нас чекає костел Усіх Святих, збудований в 1750-х великим зодчим Бернардом Меретиним (автором собору Св. Юра у Львові, костелів у Городенці, Коломиї, Буську), і розписаний «українським Мікеланджело» - Іоганном Пінзелем (пом. 1761 р.) Саме в годовицькому костелі стояли колись чи не найбільш відомі скульптури Пінзеля, які зараз можна побачити у львівському музеї скульптора - саме вони складають основу колекції. На жаль, руйнування храму дуже значні, хоча поблизу та всередині нього з 2013-го проводяться усілякі заходи на згадку про видатних митців, що тут працювали. А в Чернігівській області є село Дігтярівка, в якому стоїть Покровська церква – важлива архітектурна та історична пам’ятка. Саме в Дігтярівці 1708 року сталася зустріч Мазепи з Карлом ХІІ. Церква вперше сильно постраждала під час Другої Світової, потім її доруйновували в 1960-х, а 2011-го розпочали реставрацію, яка через суперечки між патріархатами та початок військових дій в 2014-му припинилася, адже храм стоїть близько кордону. Наступний об’єкт розповіді – Велика синагога у Жовкві. Її почали будувати 1687 року. Сучасний вигляд синагоги – наслідок перебудови та оздоблення після двох реставрацій ХІХ та поч. ХХ сторіччя. Тоді ж розписали молитовний зал. Інтер’єр синагоги цікавий саме рештками розписів та бароковою ліпниною.  Біля Тернополя знаходиться село Ковалівка, на околиці якого занепадає великий за розміром костел Материнства Діви Марії (1864 р.), в якому дивом зберіглися чудові розписи, автор яких невідомий. Фарби досі не втратили яскравості. На жаль, костел є взагалі безхазяйним - він навіть не внесений формально у реєстр пам’яток. Католицької громади у селі нема.  На півдні України, в Одеській області, є велике село Лиманське, що об’єднує зараз дві колишні колонії німецьких поселенців-католиків – Зельц та Кандель. Відповідно, в кожному був свій костел - Успіння Богородиці та Святої Трійці. Костел в Зельці (1901 р.) був найбільшим католицьким собором нашого півдня – більший навіть за ті, що будували у великих містах. Статус та розмір храму обумовлювався тим, що він був молитовним центром шести поселень. Цікавою ознакою костелу були дві високі вежі. Їх знесли ще у 1930-х, коли у костелі облаштували клуб. Щодо храму в Канделі, то його збудовано 1892 року, а згорів 1975-го, «урочисто» підпалений на 30-річчя радянської перемоги. В с. Сороцькому на Тернопіллі стоїть напрочуд стильний костел Матері Божої Неустанної Помочі, зведений 1907 року в стилі неоготики. Дуже цікавим елементом інтер’єру стали вітражі, які створювали французькі майстри. Головну шкоду костелові нанесла пожежа в середині 1980-х. Незважаючи на велику кількість занедбаних костелів в регіоні, саме сюди часто приїздять на фотосесії в готичному стилі.  Так само на Тернопіллі приваблює ще один костел – Яна Непомуцького в Турильче. Звели його 1871 року. В інтер’єрі досі можемо бачити розп’яття, вівтар, фігури святих. Цей костел чи не найбільше відповідає критерію «краса, яку ще можна врятувати». Тільки нещодавно споруду передали греко-католикам. І знову – Полтавщина. Тут, на околиці села Федорівка, з 1828 року стоїть церква Благовіщення в стилі класицизму. Храм закрили та пограбували в 1930-х, потім він пережив відродження з 1942 по 1963 роки, потім недовго побув складом, постраждав від пожежі, був формально узятий на облік державою, але до цього часу так і не відреставрований. Завершуємо нашу віртуальну подорож у с. Юнаківка на кордоні з РФ – це знов Сумська область. В 12 км від Басівки, де ми починали цей нарис, знаходиться село Юнаківка. Храм звели в період 1793-1806 рр. за проектом Олександра Палицина (1748-1816) – літератора, перекладача, архітектора, керівника гуртку митців та краєзнавців Слобожанщини. Гігантський храм закрили в 1960-х. 2004-го почали реставрацію, яка невдовзі припинилася. Всередині храму є сліди розписів та чудова ліпнина. Звичайно ж, цей нарис не висвітлює навіть двадцятої частини мартирологу закинутих або напівзакинутих культових споруд України. З тих, що варті уваги, можна назвати, наприклад, костели у Великих Межиріччях, Межирові, Підгайцях, Старому Вишнівці, Язлівці, синагоги в Гусятині, Дубно, Луцьку та тих самих Підгайцях, православний храм у Мойсівці Черкаської області тощо. І це – тільки деякі з об’єктів, які зберігають «тінь тіні» колишньої величі. Ще більше перебуває у геть понівеченому стані. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/150008

    30.09.2020 39 8473
  • Невідомі музеї, палаци і храми Волині: поради мандрівникам Невідомі музеї, палаци і храми Волині: поради мандрівникам

    Волинська область з центром в Луцьку зазвичай «губиться» серед інших українських регіонів. Замок в обласному центрі, Шацькі озера, «базарно-вокзальний» Ковель - мабуть, все, з чим турист асоціює цей регіон. Тим часом, в області, приховані від цікавих очей, ховаються численні садиби, костели, церкви та замки - як в невеликих селищах, так і в містечках з величним минулим, таких, як Володимир-Волинський - колись центр окремого князівства, або Олика - колишня резиденція славного і могутнього роду Радзівілів. Запрошуємо у віртуальний тур по деяких волинських пам’ятках. Почнемо, все ж таки, з обласного центру, причому із самого Луцького замку, аби презентувати вам Художній музей, який «сховався» в колишньому комендантську будинку, що стоїть праворуч від вхідної вежі. Цей музей - справжня перлина серед обласних музеїв такого роду. В основі експозиції – колекція портретів князів Радзівілів з їх маєтку в Олиці (про нього піде мова далі). Портрети членів цього роду відносяться до XVI-XIX століть. Крім того, в музеї експонуються оригінали картин великих іспанців Рібейри і Мурільйо (останній достеменно не атрибутований, але вважається, що це авторська копія), італійців Маньяско і Лондоні, фламандця Снейдерса, француза Пуссена. До слова, ані Мурільйо, ні Пуссена в інших українських музеях немає. А в 2012 році в музей передана картина видатного німецького живописця епохи Ренесансу – Лукаса Кранаха Старшого – а саме портрет Йоганна IV, правителя князівства Ангальт. Картину намагалися вивезти за кордон. Її вартість - близько півмільйона доларів. Інший цікавий музей в Луцьку – волинської ікони. Це єдиний в Україні музей, який представляє самобутню регіональну школу іконопису. Тут зібрано понад 1,5 тис. експонатів - причому не тільки ікон, а й скульптур, релігійної начиння, окладів ікон і цілих іконостасів. Перлиною колекції є знаменита Холмська ікона Божої Матері, написана в XI або XII ст. Їдемо далі до міста Володимира-Волинського, одного з найдавніших в Україні (воно вперше згадується 988 року). На городищі височіє збудований в 1160 році Успенський собор - один з небагатьох храмів часів Київської Русі, що вцілів до наших днів. Щоправда, на початку ХХ ст. він був ґрунтовно реконструйований і перебудований. Давньоруськими часами датується і Василівська церква-ротонда - рідкісна споруда такого роду в Україні. Свій нинішній вигляд вона отримала також після реставрації в кінці XIX ст. Інші архітектурні пам'ятки міста на березі прикордонного Західного Бугу включають костел Йоакима і Анни (1775 г.), колишній костел єзуїтів (1776 р., зараз – православний собор Різдва Христового), Домініканський монастир (1789), Миколаївську і Георгіївську церкви, особняк, де знаходиться краєзнавчий музей тощо.  Тепер прямуємо до легендарного Берестечка. Головною пам'яткою тут є музей-заповідник «Козацькі могили» на полі битви (біля с. Пляшевого, що межує з Берестечком), яка сталася влітку 1651 року між військами Хмельницького і короля Яна Казимира. Автентичність представлених тут експонатів обумовлена обставинами їх виявлення: безліч воїнів потонуло в навколишніх болотах, які в прямому сенсі законсервували їхні рештки разом з одягом, взуттям та зброєю. Георгіївський храм, споруджений в 1910-14 роках, є мавзолеєм: в підвальному приміщенні зібрані тисячі кісток і черепів, знайдених під час розкопок. Поруч стоїть дерев'яна Михайлівська церква XVII ст., в якій перед боєм молився Хмельницький. Вона перенесена з села Острів. Не менш цікавим є і саме містечко, прикрашене Троїцьким костелом і однойменним православним собором. Крім церковних споруд, в Берестечко можна побачити і інші пам'ятники архітектури - наприклад, палац князів Пронських або унікальна в загальноєвропейському масштабі споруда - т.зв. «Мурований стовп» - надгробний пам'ятник князю Олександрові Пронському (помер 1601 року). Переміщуємося до Олики – резиденції Радзівілів. Перш за все, слід відвідати величезний палац, найбільшій в Україні за кількістю приміщень – їх тут рівно 365. Вже багато років тут знаходиться психіатрична клініка, але, на відміну від більшості установ подібного профілю, вхід до внутрішнього двору палацу вільний. В інтер’єрах, на жаль, нічого не зберіглося.  Іншою видатною пам’яткою Олики є грандіозний Троїцький костел (або ж Колегіата, бо тут знаходилася єзуїтська колегія). Костел зведено 1640 року за проектом італійських архітекторів за зразком римської церкви Іль Джезу. Всередині костелу збереглися дерев'яні скульптури апостолів і частково - мармурові іконостаси. 2020 року польськими зусиллями було закінчено його реставрацію. За дзвіницею Троїцького костелу «ховається» невеликий костел Петра і Павла, один з найстарших на Волині (1455 р.) Є в Олиці і Стрітенська церква, побудована 1784 року. В ній знаходиться більше десятка старовинних ікон. Дуже цікаві храми є і в містечку Любомль. В першу чергу, це Георгіївська церква, відома з 1280-х років - найбільш давній кам'яний православний храм землі волинської. Нинішні форми храм отримав в XVI ст. Храм не закривався, тому всередині можна побачити давні фрески та ікони. Ще одна споруда Любомля - Троїцький костел, зведений в 1412 році - найстаріший католицький храм в області.  Не дуже відомим, але дуже повчальним, музеєм на Волині є садиба В'ячеслава Липинського (1885-1931) в с. Затурці. Липинський - історик, політолог, публіцист і політик - був ідеологом українського консервативно-монархістського руху початку ХХ століття. Музей в Затурцях є центром вивчення життя і ідей Липинського, а також усього, що пов'язано з його родиною і родом. Експозиція охоплює період з 1839 по 1939 роки. Є на Волині і «головний» музей Лесі Українки – в с. Колодяжному поблизу Ковеля. Вона прожила тут з 1882 по 1907 роки, створила значну частину поезій. Меморіальна експозиція знаходиться в двох будинках: т.зв. «Білому», побудованому для старших дітей сім'ї Косачів як літературне шале-флігель, і батьківському будинку Петра Косача, спорудженому в 1896 році.  А що подивитися власне у Ковелі, який дуже сильно був понищений у Другу Світову? Тут стоїть унікальний дерев’яний костел, перенесений 1993 року з с. Вишеньки. Унікальний він тим, що пам’яток дерев'яного неоготичного зодчества в Україні практично не залишилося, за винятком Закарпаття. Датою побудови костелу називають або 1639, або 1771 роки. Всередині є бароковий вівтар XVIII ст.  Нарешті, відвідаємо колишнє містечко Устилуг – маєток трьох поколінь родини Стравінських: співака Федора Стравінського, його сина - великого композитора Ігоря Стравінського, і Федора Ігоревича, який став художником. Ігор Стравінський створив тут свої головні твори. Музика, створена ним для безсмертних балетів, є нічим іншим, як переробленим волинським фольклором, і, таким чином, ніяка вона не російська. У родовій садибі «Стара Миза», побудованої в 1907 році за проектом Ігоря Стравінського, знаходяться музична школа і музей композитора.  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/120626

    29.09.2020 38 7216
  • Львівська область дивує: цікаві пам'ятки Дрогобича, Тустані та околиць Львівська область дивує: цікаві пам'ятки Дрогобича, Тустані та околиць

    В Дрогобичі та його околицях можна відвідати храми, що увійшли до списку ЮНЕСКО, найстаршу солеварню Європи, унікальну скельну фортецю та інтерактивні музеї в Тустані, авторську копію відомої статуї Христа з сонячного Ріо або ж вклонитися мощам сотень святих в Бориславі.  Прогулянку Дрогобичом почнемо зі старої солеварні. Сіль тут добувають вже понад 800 років з ропи, яка піднімається на поверхню природним шляхом. Дрогобицька солеварня - найстаріше промислове підприємство усієї України та друге «за стажем» у Європі. Цікаво, хоча й сумно, те, що зараз, через відсутність грошей на розвиток та модернізацію, солеварня повернулася практично до початку свого існування - тут добувають сіль за технологіями 1100-х років. Але варто побачити пані Оксану Бунду, яка захоплено переповідає усі історії про сіль – і занедбаність обертається архаїкою, коли відчуваєш себе якщо не в XII-му, так у XIX-му столітті.  Обабіч солеварні – дві дерев’яні церкви. Їх збудували з соляних доходів. Перший з храмів, Святого Юра (сер. XVII ст.), входить до списку Всесвітнього надбання ЮНЕСКО - настільки цінними визнані його розписи, які вкриваюсь усі його стіни, яруси та склепіння, навіть над вівтарем, що є відхиленням від канонів. В храмі нема занадто страхітливих картин пекла – й це незвично для традиції ілюструвати як можна більшу кількість покарань людських гріхів з максимально жахливою фантазією. З іншого краю солеварні стоїть так само дерев’яна Здвиженська церква, що була парафіяльним храмом солеварів. Її живопис створювався протягом 1613-1735 рр. Тепер попрямуємо до міста. Посередині центральної площі Дрогобича височіє ратуша, збудована 1929 року. По будніх днях тут можна оглянути сесійну залу. Головні принади ратуші – Туристично-інформаційний центр, приватний музей ваг у підвалі та можливість піднятися на вежу. В музеї ваг зібрано до півтисячі екземплярів практично з усього світу, серед яких незмінно привертають увагу німецькі ваги для зважування жінок, запідозрених у відьомстві. Біля центральної площі знаходяться два головних храми міста – греко-католицький Троїцький собор (1690-1709 рр.) та костел Св. Варфоломія, який почали будувати 1392 року. Інтер’єри останнього непогано збережені. Дзвіниця костелу – колишня оборонна башта замку. Трохи збоку від площі знаходяться ще дві сакральні споруди – Петропавлівський монастир (1775 р.) та Хоральна синагога (1865 р.), яка за розміром вважається найбільшою в Західній Україні. У ХІХ ст. Дрогобич та його околиці стали одним з головних нафтових родовищ світу. Тоді ж вулиці міста обсіли розкішні особняки багатих підприємців. Відзначимо дві вілли магната Гартенберга – на вул. Шевченка, 12, та на Франка, 36, остання з яких прикрашена статуєю давньогрецького бога сонця Геліоса. Символом елегантності та багатства нафтового Дрогобича стала т.зв. «вілла Б’янка» (вул. Шевченка, 38), яка отримала свою неформальну назву через найвідомішого з дрогобицьких літераторів - Бруно Шульца (1892-1942), який описав її у оповіданні «Весна». Зараз всередині вілли – частина експозиції краєзнавчого музею, в якому водночас представлено народне мистецтво та колекція з садиби графа Лянцкоронського (з палацу у Старому Роздолі) - меблі, зброя, кераміка, порцеляна тощо. Інші вілли, які заслуговують на увагу - №№ 14 та 23 (вілла бургомістра Яроша) по вул. Шевченка, №№ 16 та 38 по вул. Франка, № 18 по вул. Січових Стрільців (зараз тут відділ сакрального мистецтва), № 8 по вул. Мазепи (фактично – на площі Ринок), № 39 по вул. Л. Українки.  Також варті уваги кол. будинок товариства «Сокіл» (Шевченка, 29), медична бібліотека (Шевченка, 11), кол. повітовий суд (вул. Стрийська, 3) та семикласна школа (вул. Завалля, 12). В будівлі суду, де була також в’язниця, зараз відкрито музей «Тюрма на Стрийській». Далі їдемо до Борислава – центру видобутку нафти в часи Австро-Угорщини. Промисловий бум почався у місті з 1893-го, коли сюди прибув канадський промисловець МакГарві. Зараз макет бурової вежі МакГарві можна побачити в музеї історії нафтової та газової промисловості. Святинею міста є греко-католицький костел Св. Анни, де зібрані частки мощів понад 700 святих. Кожна реліквія має документальне підтвердження автентичності від Ватикану. Село Нагуєвичі неподалік Борислава – батьківщина Івана Франка. Автентичної хати Каменяра не зберіглося, тому все відновлювалося тільки на початку 1980-х – від власне хати до кузні, де колись працював батько письменника. Через вулицю збудовано великий музей з розширеною експозицією про життя Франка. Біля музею стоїть один з найоригінальніших пам’ятників Франку, на якому зображено не тільки Каменяра, а і інших геніїв світової літератури, яких він перекладав.  Невеличке село Рихтичі здивує тим, що біля церкви, яка колись була костелом, стоїть триметрова копія одного з найвідоміших монументів планети – фігури Христа з Ріо-де-Жанейро. Вона є авторською реплікою бразильського оригіналу. Річ в тім, що автор статуї в Ріо - поляк Поль Ландовський (1875-1961), був добрим знайомцем господаря Рихтичів. Нарешті, нас чекають скелі Тустані та село Урич, які слід розглядати в єдиному комплексі. Тустань - місце давніх язичницьких культів, оборонний вузол на шляху до карпатських перевалів, поєднання природньої моці та людської винахідливості. В тутешньому музеї віртуально відтворили фортечну забудову усіх історичних періодів, є можливість навіть «політати» над нею, вдягнувши спеціальні окуляри. На самих скелях обладнано сходи та переходи, створено оглядові майданчики з відповідними стендами. До музейного комплексу входить і бойківське село Урич, з незвично сучасним за концепцією музеєм локальної історії та етнографії «Хата у Глубокім». В цій автентичній бойківській хаті ми спочатку бачимо умовне родове дерево мешканців Урича, їхні світлини, а далі поступово знайомимося зі світом предметів, побутом. А завдяки ретельно проробленим інформаційним стендам-довідникам, можна дізнатись, які будинки та будівлі в Уричі є старовинними та зберегли автентичні риси, які – перебудованими, а які – збудованими без жодних натяків на бойківську традицію. З повним текстом статті можна ознайомитися тут:  http://kontrakty.ua/article/149146

    24.09.2020 36 8409
  • Тернопільщина: подорож по невідомих місцях Тернопільщина: подорож по невідомих місцях

    Тернопільська область за розмаїттям історичної спадщини є однією з перших в Україні: тут розташовано рекордну кількість замків і садиб, а практично кожне містечко чи село, колись містечком колишнє, пропонує свій набір пам'яток. Крім обласного центру та Кременця, туристами в достатній мірі освоєні Чортків, Збараж, Вишнівець, Теребовля, Бучач, Заліщики та Червоноград, Зарваниця та Почаїв. Популярні також місцеві печери – Млинки та Оптимістична. Інші ж місця - не на слуху, або ж просто губляться на тлі зазначених вище. Тому ми даємо в цьому нарисі інформацію про 11 населених пунктах області, які цілком гідні перебувати в «топі» її пам'яток. Почнемо з Бережан. Це мальовниче містечко є історико-архітектурним заповідником. Для початку слід відвідати Бережанський замок - родове гніздо магнатів Синявських. Він стоїть в руйнованому стані, реставрація застигла тут на початку 2010-х, що не завадило створити музейну експозицію, присвячену історії замку та родині власників. Знайомство з самим містом радимо почати з комплексу музеїв в будівлі ратуші. Відвідавши їх, особливо краєзнавчий, погуляйте містом. Центр Бережан компактний - всі об'єкти знаходяться в межах 10-15 хвилин прогулянки. Відзначимо, що культові споруди розташовані практично на одній осі. Першою з них є костел Петра і Павла (1600-20 рр.), другою - церква Трійці (XVIII-XIX ст., пам'ятник архітектури національно значення), третьою - вірменська церква Св. Григорія (1754 р.) Четвертим є Бернардинський монастир, в якому до недавнього часу розташовувалася колонія для неповнолітніх. Ще одна церква – дерев’яна Св. Миколая - стоїть в передмісті Адамівка. В місті примітними є також декілька цивільних будівель - як-от допомогової каси, пошти, магістрату, гімназії, імпозантні вілли тощо.  Тепер завітаємо до Білокриниці, що поруч з Кременцем. Тут стоїть один з найбільш збережених палаців в області. Навколо нього розташовується симпатичний парк, за яким наглядає агроколледж, що знаходиться в цьому «замку» в стилі англійської неоготики. Причому отаборився тут коледж ще 1892 року, за заповітом будівничого храму – графа Вороніна. У приміщенні влаштовано невеликий музей. Поблизу Тернополя, на березі річки Серет, з’єднані мостом-віадуком, знаходяться два села – Буцнів та Острів. Віадук вважається однією з найкрасивіших такого роду споруд в Україні. Його побудували австрійці на лінії Тернопіль-Ходорів в 1895-97 рр. Віадук був частково підірваний під час Першої Світової, і відновлений в 1920-х. Є в цих селах і інші гідні уваги об'єкти: в Острові - т.зв. «зефірні» ворота в колишню садибу Баворовських, згорілу 1917-го, а в Буцневі - костел Петра і Павла, споруджений в стилі неоготики в 1890 р.  В печері Вертеба біля с. Більче-Золоте знайдено величезну кількість трипільської кераміки, включаючи знамениті біноклеподібні чаші, сліди гігантських багать. Зараз в печерних залах встановлені гіпсові фігури трипільців, розкладена їх оригінальна кераміка, позначені місця багать і поховань. Крім цього, окремий зал присвячений воїнам УПА, які ховалися тут в 1944 році.  А ось містечко Зборів відоме як місце, біля якого пройшла в 1649 році історична битва, успішна для військ Хмельницького. Про неї розповідається в місцевому музеї, основа якого - діорама, яка розкриває ключовий момент битви. У 2009 музей став називатися краєзнавчим, оскільки в ньому з'явилися і зали, що розповідають про історію Зборова, діяльність Січових Стрільців, ОУН і УПА, а також чеського легіону, що воював тут в 1917-му. Микулинці – ще одна точка нашого нарису. Всі три його пам'ятки (крім відомого пивзаводу) розташовані поруч. Замок, палац і костел в триєдності складають неповторний ансамбль. В замку, до слова, й досі живе донька колишньої служниці останньої власниці Микулинців. У палаці, побудованому Потоцькими в XVIII ст., нині - лікарня. Найцікавіша прикраса його знаходиться ззовні - це чотири дерев'яні фігури атлантів. А костел Св. Трійці (1779 р.) навпроти палацу є унікальним – він повторює силует знаменитої Гофкірхе в Дрездені.  Є в області і Нагірянський (Ягільницький) замок – об’єкт, взагалі невідомий туристам. Біля 200 років в колишньому замку діяла тютюнова фабрика, тому, напевно, про нього особливо і не писали аж до 2010-х. Це справжній подарунок для любителів як замкового, так і промислового туризму - величезна споруда на природній терасі, з потужними мурами, що дісталися від старої твердині, залишки старих механізмів, частина автентичних прикрас в колишній заводській конторі... Ще одне цікаве історичне містечко – Підгайці. Прямо біля автовокзалу вас зустріне частково руйнований Троїцький костел 1634 року. Невелика капличка-музей на першому поверсі розповідає про історію святині. Загалом, за цілісністю міського ансамблю Підгайці не поступаються Бережанам: зберіглися ратуша та комплекс Ринкової площі, Народний дім, шпиталь, кілька дерев'яних церков, «будинок з левами» родини Чарторийських. Особливої уваги варта церква Успіння (1650-ті рр.) з єдиним в Україні бойовим обходом-аркадою на даху. А тутешнє єврейське кладовище, за деякими даними, є чи не найбільшим в Україні - тут понад 1000 надгробків.  Варто оглянути й пам’ятки села Сидорів - незвичний за силуетом замок-«лінкор» та Благовіщенський костел (1741 р.) - колишній храм домініканського монастиря.  Містечко Хоростків примітно великим садибних комплексом родини Левицьких. Її основу складають старий (XVIII ст.) та новий (1837 р.) палаци. Вхід в садибу позначено двома обелісками. В комплекс входять також манеж, два будинки для прислуги і господарські будови. В приміщенні нового палацу знаходяться музична школа та бібліотека, подарована Михайлом Палієм (1913-2010) - уродженцем міста, діаспорним істориком з США. В ній відкрито меморіальну кімнату на його честь. Нарешті, завітаємо до Язлівця, що неподалік Бучача. Це колишнє містечко може похвалитися замком, монастирем і костелом. Колись це було повноцінне місто. Язлівецький замок ділиться на верхній і нижній. У XVIІI ст. нижній замок був перероблений в палац, а 1863 року переданий жіночому монастирю, який відродився в наш час. Поруч з замком стоїть костел Св. Марії (1590 р.) На жаль, він знаходиться в сильно поруйнованому стані. Але найстарішим храмом Язлівця є не костел, а колишня вірменська церква - Св. Миколая (1555 г.), що стала греко-католицькою. Є в Язлівці і інші храми. А на католицькому цвинтарі розташована неоготична каплиця Блажовських - останніх власників містечка. Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/129449

    28.08.2020 38 14164
  • Івано-Франківська область: 7 цікавих місць для відвідин Івано-Франківська область: 7 цікавих місць для відвідин

    Івано-Франківську область не можна вважати обділеною увагою туристів – адже саме ця земля є правдивою Гуцульщиною з усією її екзотикою, й популярним туристичним напрямком, особливо взимку, коли Буковель, Ворохта та Яремча перебирають на себе літні «повноваження» Одеси та морського узбережжя. Популярністю у гостей користуються також Галич, Коломия та Рогатин. Але ми в цьому фотонарисі та в статті, на основі якої його створено, пропонуємо вам дізнатися про інші цікаві об’єкти Прикарпаття. Першою атракцією області, з якою ми хочемо вас познайомити, є Ангелівська домна, яка стоїть в урочищі між селами Ясень та Гриньків. Побудували цю піч для лиття чавуну 1810 року на замовлення львівського греко-католицького митрополита Антіна Ангеловича (1756-1814). Власне, на його честь і названа місцевість. На жаль, митрополит невдовзі помер, і вже 1818-го виробництво припинилося, бо виявилося доволі вартозатраним. Висота домни - 16 м, товщина стін сягає понад 3 м. Отвори в верхній та нижні частині слугували для нагнітання повітря за допомогою міхів, які приводило в дію водяне колесо. Воду підводили з річки по каналу, який також зберігся. Руду подавали по спеціально спорудженій доріжці, що стояла на риштованнях, засипаючи через верхній отвір. Понад 100 років піч та будівлі робітничого поселення навколо неї поступово руйнувалися, а остаточно всі споруди, окрім, власне, домни, знищила російська артилерія 1916 року. Тільки піч і залишилась сумною одиначкою стояти посеред урочища. Плани облаштувати тут промисловий музей і досі не реалізовані. В колишньому містечку Більшівці поблизу Галича стоїть розкішний бароковий монастир Кармелітського ордену, збудований у 1718-28 рр. Головний фасад костелу, освяченого на честь Благовіщення, скопійовано з італійських взірців. Велику цінність має збережений фресковий живопис. Ще одна цікава пам'ятка Більшівців – садиба Кшечуновичів, останніх господарів містечка до 1939 року. Садиба фактично зведена наново в 1920-х роках після руйнувань Першої Світової. Навколо неї – парк, а в центрі зберіглася певна кількість будівель, зведених Кшечуновичами в період 1910-30-х років. Напрочуд цікавим містечком є і Городенка, яка знаходиться у східній, низинній, частині Франківщини - на т.зв. Покутті. В середині XVIII ст. вона стала однією з улюблених резиденцій екстравагантного Миколая Базиля (Василя) Потоцького (1707-1782), більше відомого як фундатора Почаївського монастиря та господаря Бучача. Він у 1745-54 рр. фундував тут костел Зачаття Діви Марії, запросивши до архітектурних та скульптурних робіт двох великих майстрів – Бернарда Меретина та Іоганна Пінзеля.  Пінзель, один з найбільш таємничих скульпторів барокової доби, саме у городенківському костелі отримав можливість максимально показати свій геній, створивши 33 скульптури, з яких 18 – для головного вівтаря. Вони стали найбільшими за розмірами творами майстра – їх висота сягала понад 3 метри. Його ж роботою вважаються й фігури грайливих янголят-путті, які також прикрашали вівтар. Практично усі вони достояли до середини 1980-х, коли їх наказав порубати на дрова завгосп ПТУ, яке містилося в комплексі колишнього монастиря. Однак частину розрубаних скульптур вдалось врятувати відомому музейнику Борису Возницькому – й саме вони зараз є основою колекції музею Пінзеля у Львові. В Городенці ж й досі стоїть, єдина з Пінзелевих статуй на Франківщині, Діва Марія на своєму первісному місці – колонні біля храму. В костелі вціліли й рештки стінопису.  Є в Городенці і інший храм – греко-католицький, на честь Успіння Марії. Його Потоцький спорудив 1763 року на спокуту гріха вбивства такої собі Бондарівни – непокірної йому красуні з сусіднього села Чернятин. Окрім того, в Городенці є вірменський костел (1706 р.), і синагога, в який зараз знаходиться спортзал. Й, мабуть, найневідоміша пам’ятка Городенки - це триарковий міст над струмком Ямгорів, зведений також Потоцьким. Він - другий за віком в Україні (найдавніший – в Кам'янці-Подільському).  Перемістимось тепер до села Манява. Воно відоме одразу декількома цікавинками. Перш за усе, це монастирський комплекс, закладений 1611 року як оборонний скит. Монастир доволі швидко «набрав вагу», отримав автономію в управлінні та підпорядкував собі понад 500 інших монастирів Західної України. 1785 року скит був закритий австрійським урядом. Відновлено монастир було тільки 1998 року. На той час зі старого ансамблю залишалася тільки надбрамна вежа-дзвіниця, яка зараз і є найстарішою частиною комплексу. Монастир належить ПЦУ, виглядає дуже охайно та ошатно. За 380 м від Манявського скиту лежить т.зв. Блаженний камінь – колишнє язичницьке святилище, і, як водиться, «місце сили» до нашого часу. З каменю тече вода, властивості якої прирівнюються до святої води у відомому місці паломництва у Франції – в Лурді. Ще однією цікавинкою Маняви є водоспади, найбільш відомий з яких, власне, Манявський (висота 17 м). Окрім нього, існують ще Мар'янчині водоспади на річці Кобила. До водоспадів від села йде довга, з декількома невеличкими переправами по каміннях, напрочуд живописна дорога. За 14 км від Маняви, в селі Старуня, діє грязьовий вулкан. Його унікальність є визнаною в усьому світі, але не за фактом існування (такі є і в інших країнах), а за речовинами та мінералами, якими він вибухає. Вперше вулкан проявився 1977 року після землетрусу у Румунії. Відтоді він постійно вивергає з 8 невеликих кратерів газ, воду, глинисту пульпу, а іноді нафту. До слова, деякі плоди виверження вулкану мають лікувальні властивості. Старуня також є палеонтологічним заказниом. Колись тут було солене озерце, що під шаром розсолу приховувало трясовину з окисленої нафти й озокериту. Мамонти та волохаті носороги потрапляли в це болото та гинули. Їхні забальзамовані рештки і почали знаходити тут з початку ХХ ст. Зараз рештки двох найвідоміших тварин – самиць мамонта та носорога – можна побачити в природознавчому музеї Львова.  Наостанок поговоримо про два цікавих храми. Михайлівська церква в селі Чесники стоїть на околиці села, на пагорбі, де колись було язичницьке святилище: археологи вважають, що кам’яна платформа, на якій розташовано храм, є платформою цього капища. Архаїчні обриси церкви безумовно говорять про її оборонне призначення та побудову у ХІІ-ХІІІ сторіччях. На жаль, всередині все заставлено напівзотлілими риштуваннями від припиненої реставрації ще початку 1990-х. Біля церкви є невеличкий цвинтар, головним пам’ятником якого є вартісний монумент епохи класицизму – надгробок господарів села, магнатів Хржановських, померлих за тамємничих обставин протягом 1826 року.  А церкву Св. Василя в селі Черче побудували 1733 року. Хоча є припущення, що вона є старшою цієї дати, та була перенесена з якогось іншого місця. В радянські часи їй дуже пощастило – тут зробили музей побуту, тому навіть реставрували. Архітектура храму нетипова для регіону, бо відноситься до бойківського стилю. Можливо, це обумовлено тим, що працювали на будівництві саме бойки, які і поставили доволі неблизько від рідних земель такий храм. Іконостас також автентичний - XVIII ст., з дещо зміненим порядком розташування ікон та відсутністю традиційного розп’яття зверху. З повним текстом статті можна ознайомитись тут: http://kontrakty.ua/article/145985

    26.08.2020 26 13019
  • Центральна Полтавщина: незвична мандрівка гоголівськими місцями Центральна Полтавщина: незвична мандрівка гоголівськими місцями

    В цьому фотонарисі ми розкажемо про центральну частину Полтавської області, окреслену умовним п’ятикутником «Полтава-Опішня-Великі Сорочинці-Миргород-Решетилівка». Цей регіон – «гоголівські місця», еталонна Полтавщина, ба більше – еталонна Україна, причому в уяві самих українців. Серце старої Гетьманщини, земля, де творили не тільки Котляревський та Гоголь, а й десятки інших відомих наших земляків. Перший пункт нашої поїздки лежить на захід від Полтави. В селі Абазівка 2018 року засновано приватний музей пива та самогону. Місцева гуральня (виробництво міцних напоїв) заснована ще Михайлом Абазою – поміщиком грецького походження. Він закупив найкраще європейське обладнання та особисто комбінував інгредієнти. Алкогольні традиції Абази поновив полтавський ресторатор Василь Кожан. Він зібрав в своєму музеї кружки та склянки, глеки та самогонні апарати, а також відповідну тематичну бібліотеку. Тут знов варять пиво на самогон – нібито, за приписами старого поміщика, віднайденими Кожаном.  Подорожуючи «Гоголівщиною», неможливо оминути Диканьку. На в’їзді нас зустрічає Тріумфальна арка, яка колись відкривала алею, що прямувала до палацу, розібраного протягом 1920-70-х рр. Арка - єдиний в Україні пам’ятник на честь перемоги Російської імперії у війні з Наполеоном. Дві збережені диканські церкви є останніми прихистками членів строкатої родини Кочубеїв, резиденцією яких була Диканька. Більшовикам не вдалося витягнути велетенські мармурові саркофаги з підклету Миколаївського храму. До склепу Кочубеїв й зараз можна спуститись. Зберігся в цьому храмі і старовинний іконостас. Інша церква, що знаходиться безпосередньо у селі – Троїцька. В ній також поховано двох Кочубеїв – будівничого церкви Павла Васильовича, та його дружину Уляну. Саме ця церва описана в «Вечорах» Гоголя. Центром історичних досліджень в Диканьці є краєзнавчий музей. Тут зберігаються деякі речі з палацу. Також вам розкажуть і про дивну долю льотчика Івана Даценка – Героя Радянського Союзу, який, можливо, став вождем одного з племен індіанців у Канаді. І хоча дослідники досі сперечаються, чи був вождь племені могавків Poking Fire та Іван Доценко однією людиною, інтерес до його постаті не згасає, особливо враховуючи фільм 2013 року «ТойХтоПрошовКрізьВогонь». Є в Диканьці і картинна галерея, названа на честь Марії Башкирцевої (1858-1884) – художниці, яка стала визначною постаттю французького мистецтва, хоча й не забувала про корені (відома низка світлин Марії в національному одязі). Марія – перша художниця українського походження, чиї роботи потрапили до Лувру. Також Диканька є центром великого ландшафтного парку, серед визначних об’єктів якого – Кочубеївські дуби віком близько 800 років.  Малою батьківщиною Гоголя є село (колись хутір), що зараз так і зветься – Гоголево. Перші 9 років Миколи пройшли в цих ідилічних місцях. Пізніше, на винятком перебування в Римі, він кожне літо проводив в родинному маєтку. На жаль, усі споруди в селі були спалені 1943 року. Відновили садибу тільки 1984 року. Зараз можна побачити три кімнати – їдальню, вітальню, та кімнату матері Гоголя, де пізніше мешкала його сестра Ольга. Найбільша кількість прижиттєвих речей родини Гоголів знаходиться саме в цій кімнаті. У флігелі, де письменник працював під час приїздів до маєтку, відтворений його робочий кабінет, експонуються його особисті речі, цікаві документи та світлини. Далі ми опиняємось в Миргороді. Як не дивно, до 1917 року воно було відомо хіба що завдяки творам Гоголя. Але того вікопомного року в місті утворили курорт, який існує й досі. Старовинна забудова в Миргороді зберіглася точково. Привертають увагу будинок Міської Думи (вул. Гоголя, 120; райадмніністрація), та комплекс великих будівель по інший бік мосту через річку Хорол, серед яких головним є збудована 1896 року Художньо-промислова школа (зараз - Миргородський державний керамічний технікум). Головний скарб цього навчального закладу – музей: у його залах виставлені китайські, японські, італійські керамічні вироби, порцеляна з Німеччини та Британії, фаянс з фабрики у Межигір’ї. Окремої уваги заслуговує фрагмент майолікового іконостасу з Успенського собору – головного храму міста. Поруч з будинком технікуму знаходяться кол. будинок дворянського зібрання та школа ім. П. Мирного (письменник народився у Миргороді). Для розуміння історії міста варто відвідати краєзнавчий музей: в ньому більше 15 тис. експонатів, здебільшого – зі старовинних маєтків, від яких здебільшого, окрім декількох речей та світлин, нічого не залишилось.  Решетилівка відома своєю вишивкою, стиль якої в радянські роки став репрезентувати як в СРСР, так і поза його кордонами чи не усю Україну в цілому. Тут й досі зберігаються традиції як вишивки «білим по білому» - єдиної такої техніки в Україні, так і виробництва килимів та гобеленів. Авторська копія сукні, яку замовила велика італійська акторка Софі Лорен 1970 року під час зйомки в радянсько-італійському фільмі «Соняшники», є чи не головною атракцією тутешнього музею… Ще одне відоме місце «Гоголівщини» - Великі Сорочинці. Це село уславлене не тільки через відомі торжища, які зараз вирують тут наприкінці літа. Розквіт Сорочинців припав на часи гетьманування згаданого Данила Апостола, коли його резиденція стала, фактично, неофіційною столицею Гетьманщини. 1723 р. Апостол почав будувати Спасо-Преображенський храм, головною прикрасою якого є унікальний дерев’яний іконостас: в ньому зберіглися понад 100 ікон. Глибина різьблення колон та арок іконостасу сягає 20-25 см.  В Сорочинцях теж є музей Гоголя, збудований на місці будинку лікаря, в якому народився письменник. Хрестили Миколку в Преображенському храмі. Найбільш цікавими в колекції вбачаються перші переклади творів Гоголя українською. Від Сорочинців прямуємо до Опішні - ще одного відомого центру народних промислів, цього разу - гончарства. Тутешній парк зі скульптурними витворами гончарного мистецтва відсилає нас до трипільських та раннєслов’янських часів. Найбільш цікавий музей Опішні знаходиться в будівлі-пам’ятці українського модерну – школі авторства художника та архітектора Василя Кричевського (1873-1952) – «батька-засновника» цього стилю. Він присвячений усій родині Кричевських. На фасаді музею відкрито «Стіну гончарної слави України». Нарешті, приїздимо до садиби у селі Хомутець. Тутешній оригінальної архітектури палац занепадає рік за роком. Він є однією з практично офіційних «містичних» адрес України – через сюжети, присвячені йому в передачах на кшталт «Битви екстрасенсів» або «Реальної містики». Хомутець – садиба, пов’язана зі згаданою родиною Апостолів. Палац побудував в 1770-х онук гетьмана Данила Апостола. На самому початку ХІХ сторіччя Апостоли породнились через жіночу лінію з російською родиною Муравйових – так виник рід Муравйових-Апостолів. Історик, письменник та дипломат Іван Муравйов-Апостол (1768-1851) мав від першого шлюбу трьох синів, які стали членами декабристського руху. 1825 року два брати з трьох – Іполит та Сергій – очолили збройне повстання Чернігівського полку проти імператора Миколи І, а старший, Матвій, прийняв учать в виступі декабристів в Петербурзі. Сергія повісили, Іполит застрелився на полі бою, а Матвій провів багато років на каторзі. Ця сумна історія тільки додає палацу похмурої аури.  Також у Хомутці зверніть увагу на будинок кредитово-кооперативного товариства, зведений у стилі українського модерну 1914 року архітектором М. Єлагіним. Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/133643

    22.08.2020 38 13868
  • Невідома Хмельницька область: що варто побачити туристу Невідома Хмельницька область: що варто побачити туристу

    В цьому фотонарисі ми запрошуємо вас відвідати нові цікаві місця Хмельницької області. Чого вартий один тільки Отроків – свого часу територію фактично автономної держави епатажного реформатора Ігнація Сцибор-Мархоцького! Ми пропонуємо завітати до кінематографічних акуратних Божиківців, до Фельштина з його костелом, який будував відомий масон, дослідити колишню прикордонну Тарноруду та неоготичну Новоселицю, де вирували справжні пристрасті, або ж зануритися у атмосферу таємниче-привабливого Чорного Острова, де програвся до спіднього композитор Ференц Ліст, та у якому живе власний привид – нещасної дівчини Лаури. Почнемо наш нарис з Божиківців – охайної, дуже живописної садиби, що належала родині Колонна-Чесновських. Сюди варто завіти хоча б заради світлин на фоні акуратно відреставрованого будинку. В 1920-х роках в ньому розмістили школу, з якої вийшла певна кількість відомих людей, у т.ч. скульптор Василь Корчовий. Він і подарував Божиківцям скульптуру «Мислителя» - нашу «відповідь» Родену, що стоїть біля палацу. В школі діє непоганий краєзнавчий музей.  В селі Новоселиця стоїть незвичної архітектури палац у стилі британської готики. Його збудувала польська родина Гіжицьких. Найбільше уславилося з цією родини подружжя Йосипа та Елеонор Гіжицьких, які мешкали в палаці на початку ХХ ст. Елеонор була американкою, племінницею посла США в Австро-Угорщині. Молодята відрізнялися буремною вдачею: Елеонор, яка переїхала зі Штатів у новоселицьку «глушину», регулярно влаштовувала чоловікові скандали, звинувачуючи того в ігроманії та подружній зраді (і було за що), але сама подружньою вірністю також не відрізнялася, та, до того ж, була схильна до чарки. У підсумку, 1908 року, Елеонор втекла з маєтку з 3-річною донькою та сховалася у Британії, але чоловік знайшов їх там, та викрав малу за усіма правилами голлівудських сценаріїв, після чого зажадав від дружини викупу у мільйон доларів. Цей скандал тягнувся 9 років, та завершився розлученням пари. Йосип навіть втрапив до в’язниці та пізніше помер у ганьбі та забутті, а ось Елеонор стала в США відомою редакторкою та видавчинею, при цьому продовжуючи постійно втрапляти в усілякі скандали. Врешті-решт померла від алкоголізму та вживання наркотиків. Про цю історію варто згадати, перебуваючи у Новоселиці. Не менш цікавою є історія Отрокова, де зберіглися рештки замку та «форуму» Ігнація Сцибор-Мархоцького (1755-1827) – епатажного магната, який «грався» у самостійність своїх володінь, проводячи в них доволі відчутні реформи, надавши селянам волю, займаючись різноманітним благодійництвом та навіть пропагуючи нову віру, схожу на давньогрецьке язичництво. За релігійні та політичні експерименти графа все ж таки одного разу арештували, але відпустили на прохання вдячних підданих. Хоча після смерті Ігнація усі його реформи були анульовані, пам’ять про дивакуватого магната зараз відроджується через активність місцевих ентузіастів: в Отрокові багато років проводився однойменний фестиваль, під час якого популяризують спадщину графа, і є музей, де розповідається про нього. Тарноруда на Збручі також відома через ще одну родинну драму, але вже криваву: 1911 року власник тутешнього палацу, російський офіцер Мордвинов, застрелив в саду дружину, на 30 років молодшу за нього, через зраду останньої. Палац та сад існують і зараз. Тарноруда цікава й іншим: колись прикордонне містечко обабіч Збруча, воно тепер розташовано на одному березі – річище після 1945 року було штучно змінене. Так у селі опинилися два костели – від двох колишніх окремих поселень. Один, 1754 року, має незвичну присвяту Божої Матері Скапулярію (частина одягу ченців), інший, 1816-го – на честь Св. Станіслава. Можна побачити будівлі колишніх прикордонних застав, радянську ГЕС 1930-х років, а на місцевому цвинтарі є доволі цікаві пам’ятники. Хоча і поганому стані, ще стоїть і будинок, де народився лікар-імунолог зі світовим ім’ям Бернард Халперн (Гальперін; 1904-1978), дуже відомий у Франції, та практично забутий в Україні. В селі Гвардійське (раніше - Фельштин) стоїть костел, зведений в середині XVIII ст. Тадеушем Граб'янкою – масоном, другом Каліостро та володарем також і Сутківців (про тамтешню церкву ми розповідали в минулому нарисі). Храм дуже ретельно реставрований, в приміщенні діє музей костелу. А поблизу села встановлений пам’ятний знак пункту геодезичної дуги Струве – грандіозного проекту ХІХ сторіччя по вимірюванню діаметру Землі. До слова, опорні пункти - свідоцтва цієї титанічної роботи, що тривала 40 років під керівництвом російського професора Струве - внесені до списку ЮНЕСКО. Нарешті, ми опиняємось у Чорному Острові – місцевості, яка належала родині Пшездецьких. Найвідомішою з них стала юна красуня Лаура, яка померла від туберкульозу кісток у 21 рік. Її розкішний надгробок колись стояв в тутешньому костелі, але після закриття останнього був перевезений до Кам’янця, де досі стоїть в притворі вже кафедрального міського костелу. В радянську добу костел в Чорному Острові було розграбовано, поховання Пшездецьких сплюндровані. Зараз храм відроджено. Палац в Чорному Острові вцілів, але його гостьовий флігель (колись у готичному стилі) був перебудований до невпізнання, та 2001 року зайнятий обласною бібліотекою. В старій частині палацу можна побачити грубки, дубові сходи та ліпнину в центральній залі. Тут діє музей Чорного Острова, де вам розкажуть не тільки сумну історію Лаури, що стала офіційним привидом містечка, але і про композитора Ференца Ліста, який програвся тут у карти та відробляв концертами борг її батькові – суворому Каролю, і про байкаря Леоніда Глібова, який вчителював в містечку, але розсварився все з тим самим Каролем, відчутно утискавшим селян. Також в Чорному Острові є Преображенська церква XVIII ст. з чудотворною іконою, яка допомагає, за словами настоятеля, жінкам у питаннях вагітності та материнства. Дуже оригінальною спорудою є і колишня ратуша (вона ж – «аустерія», або ж гостинний двір). Декілька років тому споруда частково згоріла, але зараз її заходилися відновити. Повний варіант статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/136097

    29.07.2020 33 11547