НОВОСТИ ДНЯ: Погода в Украине в ближайшее время существенно не изменится  С 26 ноября безработные украинцы могут получить деньги на бизнес  ОАЭ анонсировали беспилотную миссию на Луну в 2024 году  В «черную пятницу» большинство товаров стоят так же, как и в начале года  Марсоход Curiosity нашел следы мегапаводков на Марсе  Минск введет санкции против украинских чиновников  В Украину движутся мощные снегопады: синоптики назвали датувсе новости дня
Фоторепортажиметки: музей
  • Цікава Чернігівщина: монастирі, величезний екопарк і навіть кенгуру Цікава Чернігівщина: монастирі, величезний екопарк і навіть кенгуру

    Чернігівщина пропонує пам'ятки майже на всі смаки - від міст з багатою історією (наприклад, Ніжин або Прилуки) до заповідників і чудових парків. Є тут і славні монастирі, і старовинні садиби, і невеликі містечка, в яких не очікуєш побачити щось більше, аніж районний будинок культури - але відкриваєш для себе тутешню провінцію в усе новому й новому світлі. Незважаючи на значні втрати, область залишається однією з найбільш туристично привабливих в країні. Отже, Контракти.uа запрошують познайомитися з несподіваною Чернігівщиною. Почнемо з Густинського монастиря, який виник 1600 року на острові, оточеному болотами. Сюди прийшли декілька ченців з Києво-Печерської лаври. Вже невдовзі новий скит став користуватися шануванням місцевих жителів, а потім його узяли під опіку багаті роди, як-от Самойловичів, Вишневецьких, а пізніше - Горленків. 1671 року в обителі звели існуючий Троїцький собор. До кінця XVIII в. монастир досяг піку слави - тоді його називали «другою Лаврою». І саме тому за часів Катерини II він, одним з перших на Гетьманщині, був скасований - надто вже нелояльною вважалася тутешня братія. Монастир відродили в середині ХІХ ст., але при цьому позбавили усіх згадок про «мазепинське», тобто козацьке, минуле: знищили або вивезли «не ті» ікони, книги тощо. Далі його зачиняли в 1924-1941 рр., та з 1959-го по 1993-й. Нині територія монастиря підтримується в зразковому порядку. Крім собору, можна побачити надбрамну Петропавлівську церкву, трапезну з Воскресенської церквою (відтворену, щоправда, в «російською стилі», бо це монастир МПЦ), пройтися уздовж монастирських стін довжиною 558 м. З боку річки слід оглянути цікавий інженерний об'єкт - «Густинську гать». Це єдина в Україні насипна дамба, що збереглася до наших днів. Споруда сягала 8 м в ширину і 3 м у висоту, спираючись на 6 дубових мостів. Її насипали як шлях до головних воріт обителі в ті часи, коли вхід був саме з боку річки. Про історію споруди можна прочитати на встановленому поруч стенді. Перше містечко в нашому нарисі – Ічня. Тут народилися письменник Степан Васильченко (Панасенко; 1878-1932) і скульптор Іван Мартос (1754-1835), автор одеського монумента Дюку де Рішельє та скульптур Мініна і Пожарського в Москві, а також літературознавці, етнографи і історики брати Маслови - Сергій (1880-1957) і Василь (1884-1959). Про всіх них можна дізнатися в краєзнавчому музеї. Окрема експозиція в ньому присвячена відомому художнику Миколі Ге (1831-1894), який з 1876 р. жив на хуторі Іванівському біля Ічні, де й похований. Будинок художника спалили в більшовицьке лихоліття, але пов'язані з ним матеріали частково вціліли. Центральна частина міста цікава для любителів провінційної архітектури - тут багато старовинних будиночків, деякі з яких доволі імпозантні. Зберіглися й три церкви. Найстаршою вважається Воскресенська (1810 р.) Приблизно в ті ж часи збудована й Преображенська. Але найбільш незвичайним є Миколаївський храм-дзвіниця - залишок великого храму, знесеного в 1930-х. Дзвіниця 70 років слугувала пожежною каланчею.  А ось сільце Жукля в Корюківському районі близько кордону з РФ «ховає» справжній шедевр - храм Покрова (1913 р.). Його стиль визначають як суміш неоруського з українськими елементами. До слова, цей «російський» храм першим на Чернігівщині, 2009 року, перейшов з Московського патріархату до Київського. Автором проекту вважається член імператорської родини, великий князь Петро Миколайович Романов (1864-1931), який був непоганим архітектором-аматором й другом господаря Жуклі - барона Миколи Комстадіуса (1864-1917). Безпосередній нагляд над будівництвом здійснювали архітектори А. Білогруд та П. Княгинецький. Внутрішнє оздоблення в більшовицькі часи було втрачено. Крім храму, в селі збереглася і будівля школи, зведена Комстадіусом. Містечко Короп приваблює тим, що тут зберіглося чотири храми і синагога, й також майже недоторканим залишився центр міста. Головною пам'яткою Коропа вважається Іллінська церква-фортеця. Її аналогів в країні немає! Навіть незважаючи на руїнований стан, вона справляє незвичайне враження. Деякі дослідники відносять її найдавнішу частину до XV-XVII ст., вважаючи частиною оборонних споруд. Пізніше над початковим корпусом будівлі була зведена масивна вежа, де знаходилися гармати, і прибудований корпус для складу снарядів. І тільки в середині XVII ст. звели баню, а бійниці переробили в вікна.  Навпроти Іллінської - Вознесенська церква (1764 р.) в стилі козацького бароко. Ще одна церква, Феодосіївська, досі не повернута віруючим - в ній знаходиться краєзнавчий музей. А в Успенській церкві (1894 р.) настоятелем був батько революціонера та винахідника реактивного двигуна Миколи Кибальчича (1853-1891). Останньому в місті присвячений окремий музей. Наступне містечко, куди ми зазирнемо – давній Любеч, що знаходиться на річковому кордоні з Білоруссю. Тут народився преподобний Антоній - майбутній засновник давньоруського організованого чернецтва і Києво-Печерської лаври. Тут він вирив дві перші печери, в яких і мешкав, тренуючи дух і тіло. Печери знайти нескладно: по центру встановлені покажчики в напрямку всіх пам'яток. Найцікавіший період розвитку Любеча припадає на період, коли в місті облаштував резиденцію Павло Полуботок - наступник Мазепи. Від нього залишилася будівля кам'яниці – одна з лічених такого типу споруд цивільної архітектури на Лівобережжі. В кінці XVIII ст. Полуботки поріднився з сербами Милорадовичами, які володіли містечком до 1917 року. За радянських часів Любечу сильно не пощастило – було розібрано усі 5 його дерев'яних храмів. Вцілів лише класицистичний Преображенський собор, який будувався як усипальниця Милорадовичів.  Відправимося далі до Міжрічінського природного парку, створеного 2002 року на місці військового полігону. Свого часу звідси в три етапи виселили людей, ліквідувавши до 30 населених пунктів. Вільхові ліси, що ростуть серед болотних драговин, дюни, соснові ліси із заростями оленячого моху, вересові пустки - тутешні ландшафти являють собою ілюстрацію для підручника про природу Східного Полісся. В парку мешкають рисі, лосі, олені, кабани, вовки, бобри тощо, а рівно й безліч птахів, серед яких журавель, орлан і лелека.  В селах, що лишилися на території парку, збереглися старі хати, два дерев'яних храми, будівлі дерев'яних шкіл. Величезний інтерес представляє й музей лісового побуту – по суті, краєзнавчий для цього величезного району Чернігівщини. Ще один природний парк в нашому нарисі - Мезинський. У нього входять 8 окремих заказників, два місцевих пам'ятника природи - дуб віком 800 років і 150-річна ялинова алея. Напрочуд мальовничим є заплавне озеро Підкова, що входить в список найбільш незвичайних і обов'язкових до відвідування озер в Україні. 1908 року в Мезині було відкрито значну стоянку давньої людини. Найцікавішими виявилися 5 куполоподібних жител, споруджених з кісток мамонта та жердин, й накритих шкурами. Модель такого житла можна побачити в археологічному музеї Академії наук. Будівля Мезинського музею є пам'яткою архітектури ХVIII ст. Крім археологічних знахідок, в ньому представлені і експонати з історії місцевості. А в місті Мена знаходиться колись єдиний на весь СРСР зоопарк в районному центрі. Засновано його було 1976 року зусиллями місцевих амбітних можновладців. Тільки за перші п'ять років існування зоопарк прийняв майже мільйон відвідувачів. У 1990-х частина тварин довелося продати, але основний «кістяк» видів (зараз їх понад 130) вдалося зберегти. Тепер на 3 га мешкають леви, тигри, бізон, верблюд, ведмідь, кінь Пржевальського, кенгуру, камерунська коза, мавпи, численні птиці й всі види домашніх тварин, наявні на території України. І при цьому нормально розмножуються вже в багатьох поколіннях. Радимо відвідати й старовинне місто Остер. В першу чергу, воно відоме рештками давньоруського храму – т.зв. Юр'євою божницею 1098 року. Колись храм цей височів в центрі фортеці. Нині він - єдиний зразок архітектурної школи Переяславського князівства, і один з 19 пам'яток архітектури Стародавньої Русі на території України. За 900 років церква майже зруйнувалася в результаті пожеж і зсувів, і більшу її частину розібрали. В 1990-х споруду віддали Київському патріархату. На стінах є цінні фрагменти давньоруських розписів.  Є в Острі і ще одна церква - Воскресенська, нині головна. Вона була зведена в 1845 році. Навколо неї - церковне кладовище. Крім того, Остер ще з царських часів був дачно-курортним місцем для чернігівської і київської еліти. Одним із зразків дачно-садибної архітектури є будинок генерала В. Солонини (1897 р.) З 1919 р. в ньому міститься краєзнавчий музей, де представлено багато речей, які належали роду Солонін - світильник, гобелен і крісло XVII ст., а рівно й інші раритетні експонати, як-от панагія Святої Варвари - пам'ятник ювелірного мистецтва XII ст. Нарешті, зазирнемо до Сосниці - місця народження Олександра Довженка (1894-1956). Музей в рідному будинку митця відкрився ще 1960 року. У ньому все відтворено так, як описано в «Зачарованій Десні». Поруч встановлено пам'ятник режисерові. Але Сосниця не обмежується тільки пам'яттю про Довженка. Колись значний повітовий центр, місто зберегло цікаві пам'ятки архітектури – в першу чергу, представницьку будівлю жіночої гімназії в стилі модерн. Цікавою є й будівля краєзнавчого музею, що знаходиться в будинку лікаря Щербатова (1870 р.)  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/114117 Павло Ковальов

    26.11.2020 40 2385
  • Суми: місто, яке вас вразить Суми: місто, яке вас вразить

    В цьому фотонарисі ми представимо вам Суми – місто, яке з туристичної точки зору, є не дуже відомим поза межами Східної України. І це при тому, що місто є скарбницею архітектурних шедеврів. Контракти.uа вирішили подолати таку прикру невідомість та розповісти вам про дуже несумні Суми. Місто виникло в 1650-х роках, під час масового заселення величезного регіону, який нині називається Слобожанщиною, та історично включав в себе багато земель, які зараз знаходяться на території РФ. Суми мали декілька періодів розквіту, головними з яких можна вважати роки з 1870-х по 1914-й, коли місто стало одним з головних центрів торгівлі цукром в Російській Імперії за рахунок діяльності тут династій купців та меценатів Харитоненків та Суханових, а також з початку 1970-х по кінець 1980-х років, коли обласний центр був реконструйований та збагатився величезними будівлями модерністичної архітектури, під будівництво яких пішло, на жаль, багато старовинної забудови.  Більшовики знесли в Сумах декілька важливих храмів, але три головних залишили. Перш за усе, це Воскресенська церква в стилі мазепінського бароко на центральному майдані, зведена 1702 року ще на території фортеці. За декілька кварталів від неї височіє кафедральний Преображенський собор з 56-метровою дзвіницею. Собор отримав сучасний вигляд після ґрунтовної перебудови 1892 року, проведеної на кошти родини Суханових. Але найбільш вражає в Сумах грандіозний Троїцький собор недалеко вокзалу, зведений 1915 року у стилі неокласицизму на кошти «цукрового короля» Павла Харитоненка (1852-1914) за зразками петербурзьких храмів. Ще один вартий уваги храм – Пантелеймонівський, головна церква однойменного монастиря. Його звів ще молодим архітектором Олексій Щусєв, майбутній проектант мавзолею Леніна. Варті уваги в Сумах і інші храми – Іллінський, Різдва Богородиці, а також Петропавлівський на міському цвинтарі. Усі вони збудовані і 1830-50-х роках у стилі класицизму. В місті є також неоготичний костел 1911 року побудови. А в колишньому єврейському кварталі, на вул. Кооперативній, діє синагога. Говорячи про цивільні споруди старих Сум, зазначимо, що станом на 1917 рік в місті були будівлі усіх важливих бюрократичних установ, театр, лікарні, бібліотека, розкішні садиби Харитоненків й Суханових та численні особняки діячів капіталом поменше. Ось найголовніші з цих споруд.  На вул. Троїцькій знаходиться дитяча лікарня Св. Зінаїди, збудована Павлом Харитоненком на пам’ять своєї померлої доньки. Нижче по вулиці знаходиться кол. чоловіча гімназія, головний корпус якої нагадує середньовічний замок. А на Покровській вулиці стоїть будівля театру для дітей та юнацтва, зведена 1911 року за проектом, призначеним для Ялти. В кварталах між Соборною, Воскресенською та Кооперативною вулицями ще зберігається масив рядової забудови повітових Сум. Тут, поруч Преображенського собору, розташована непоказна ззовні, але історично значуща будівля колишньої канцелярії слобідських полків, в якій пізніше розташовувався магістрат. Впритул до нього стоїть будинок Олександрівського банку з романтичними вежечками.  Варті уваги також будівлі у сквері Шевченка наприкінці Соборної – кол. жіночої гімназії (зараз факультет Академії банківської справи) та друга за часом будівля Олександрівського банку (палац дітей та юнацтва). На вулиці Петропавлівській знаходиться низка важливих пам’яток – наприклад, розкішна садиба Суханових-Сумовських (1895 р.), в комплекс якої входять палац та конторський будинок. Наразі тут Інститут прикладної фізики. Навпроти садиби - велика будівля, вдало стилізована під старовинну, розібрану в 1980-х (а в тій були міська дума, пожежна частина, окружний суд тощо). Сучасну споруду (фактично – комплекс споруд) звели 2008 року для головного корпусу Академії банківської справи. Далі по вулиці – філармонія (кол. Дворянське зібрання), кол. реальне училище, будинок, де бував поет О. Олесь, цікавої архітектури особняки тощо. А на околиці міста, в місцевості Баси, знаходиться садиба Штеричевих з парком. Палац в 1890-х роках перебудований в стилі неоготики. Зберіглися інтер’єри вестибюлю з дубовими сходами та ліпленням на стелі. Відзначимо також споруду земської управи, де зараз розташувалася головна експозиція краєзнавчого музею. В музеї заслуговують на увагу зали, присвячені, відповідно, Голодомору та подіям АТО, а також експозиція «ХХ сторіччя починається». Художній музей (колишня контора імперського Держбанку) в основі своєї колекції має збірку колекціонера Оскара Гансена (1881-1964), а також предмети та картини з колекцій Харитоненків. Тут є роботи італійських, голландських, французьких майстрів, картини Боровиковського, Пимоненка, Айвазовського й багатьох інших. Суми також є однією з чеховських адрес. Тут, в садибі Линтварьових, що знаходиться в приєднаному зараз до міста селищі Лука, Чехов мешкав та працював в одному з флігелів в період з 1888 по 1894 роки. Зараз в цьому флігелі – музей. На жаль, інші споруди садиби стоять в руїнах.  Варто відвідати й приватний музей «Причал Одіссея», заснований краєзнавцем Сергієм Гуцаном. Його зібрання складається з речей віком від ІІ тис. до н.е. по наш час – предметів трипільців та скіфів, Давньої Русі, імперської та радянської діб. Є тут і артефакти з інших країн. Усю цю нібито хаотичну збірку об’єднує персона та розповідь автора. Говорячи про інші пам’ятки Сум, почнемо з дерев’яної альтанки (1905 р.), що вже давно є символом міста. В імперії таких спорудили в ті роки близько 50, але вціліла тільки сумська. Поруч з альтанкою стоїть пам’ятник Іванові Харитоненку (1820-1891), зведений за проектом скульпторів Олександра Опекушина та француза Арістида Круазі. Скульптуру мецената знищили 1918 року, встановивши на її місце пам’ятник Леніну. Але 1996 року скульптуру Харитоненка було відтворено. На головному кладовищі міста – Петропавлівському - досі можна побачити розкішні біломармурові надгробки авторства Круазі. Перший з них (Янгол з дівчинкою) - над могилою Зінаїди Харитоненко, другий (Голгофа) – над могилою Івана Харитоненка. Привертають увагу й величні надгробки родини Суханових. А в дальній частині кладовища розташований чи не найбільш загадковий об’єкт у Сумах – склеп-піраміда, одна з трьох таких в Україні (дві інші – на Полтавщині) та п’яти в Європі. Досі невідомо, хто тут похований. В центральній частині Сум та міських парках встановлено певну кількість невеличких пам’ятників та скульптур – як історичним постатям (актор Михайло Щепкін, Чехов на лавочці тощо) так і абстрактним – сумському гусарові, малюкам, які ласують солодощами, дамі з парасолькою, або ж взагалі речам – сумці с золотом (за легендою, на це золото, знайдене в річці, було засновано місто) чи цукру-рафінаду. Окремо можна відзначити пам’ятний знак на честь студентських протестів літа 2004 року проти об’єднання сумських вузів. Пам’ятник являє собою трьох зв’язаних дівчат, які сидять на землі.  В Сумах - декілька великих парків. Головний носить ім’я льотчика Івана Кожедуба (уродження Сумщини). В парку 2001 року було збудовано стадіон «Ювілейний», а ще південніше в часи пізнього СРСР заходилися будувати спорткомплекс, да так і не завершили. За понад 30 років цей майданчик у вигляді своєрідних техноруїн отримав стійку назву «Хіросіма». Наразі це місце – одне з культових у Сумах.  Інший парк розташований на березі річці Сумки та зветься «Казка». Він був облаштований 1985 року як дитячий, тому в ньому й досі стоїть велика кількість скульптур та скульптурних об’єктів на мотив різноманітних казок, а символом парку є велика скульптура кота у чоботах. Нарешті, слід загадати дендропарк поруч з Троїцьким собором. Його розбив управляючий заводами Івана Харитоненка, купець Асмолов. На території парку розміщено диспансер радіаційного захисту, але доступ до парку вільний. Повний текст статті про суми можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/165946       Павло Ковальов

    21.11.2020 39 3662
  • Невідомі музеї, палаци і храми Волині: поради мандрівникам Невідомі музеї, палаци і храми Волині: поради мандрівникам

    Волинська область з центром в Луцьку зазвичай «губиться» серед інших українських регіонів. Замок в обласному центрі, Шацькі озера, «базарно-вокзальний» Ковель - мабуть, все, з чим турист асоціює цей регіон. Тим часом, в області, приховані від цікавих очей, ховаються численні садиби, костели, церкви та замки - як в невеликих селищах, так і в містечках з величним минулим, таких, як Володимир-Волинський - колись центр окремого князівства, або Олика - колишня резиденція славного і могутнього роду Радзівілів. Запрошуємо у віртуальний тур по деяких волинських пам’ятках. Почнемо, все ж таки, з обласного центру, причому із самого Луцького замку, аби презентувати вам Художній музей, який «сховався» в колишньому комендантську будинку, що стоїть праворуч від вхідної вежі. Цей музей - справжня перлина серед обласних музеїв такого роду. В основі експозиції – колекція портретів князів Радзівілів з їх маєтку в Олиці (про нього піде мова далі). Портрети членів цього роду відносяться до XVI-XIX століть. Крім того, в музеї експонуються оригінали картин великих іспанців Рібейри і Мурільйо (останній достеменно не атрибутований, але вважається, що це авторська копія), італійців Маньяско і Лондоні, фламандця Снейдерса, француза Пуссена. До слова, ані Мурільйо, ні Пуссена в інших українських музеях немає. А в 2012 році в музей передана картина видатного німецького живописця епохи Ренесансу – Лукаса Кранаха Старшого – а саме портрет Йоганна IV, правителя князівства Ангальт. Картину намагалися вивезти за кордон. Її вартість - близько півмільйона доларів. Інший цікавий музей в Луцьку – волинської ікони. Це єдиний в Україні музей, який представляє самобутню регіональну школу іконопису. Тут зібрано понад 1,5 тис. експонатів - причому не тільки ікон, а й скульптур, релігійної начиння, окладів ікон і цілих іконостасів. Перлиною колекції є знаменита Холмська ікона Божої Матері, написана в XI або XII ст. Їдемо далі до міста Володимира-Волинського, одного з найдавніших в Україні (воно вперше згадується 988 року). На городищі височіє збудований в 1160 році Успенський собор - один з небагатьох храмів часів Київської Русі, що вцілів до наших днів. Щоправда, на початку ХХ ст. він був ґрунтовно реконструйований і перебудований. Давньоруськими часами датується і Василівська церква-ротонда - рідкісна споруда такого роду в Україні. Свій нинішній вигляд вона отримала також після реставрації в кінці XIX ст. Інші архітектурні пам'ятки міста на березі прикордонного Західного Бугу включають костел Йоакима і Анни (1775 г.), колишній костел єзуїтів (1776 р., зараз – православний собор Різдва Христового), Домініканський монастир (1789), Миколаївську і Георгіївську церкви, особняк, де знаходиться краєзнавчий музей тощо.  Тепер прямуємо до легендарного Берестечка. Головною пам'яткою тут є музей-заповідник «Козацькі могили» на полі битви (біля с. Пляшевого, що межує з Берестечком), яка сталася влітку 1651 року між військами Хмельницького і короля Яна Казимира. Автентичність представлених тут експонатів обумовлена обставинами їх виявлення: безліч воїнів потонуло в навколишніх болотах, які в прямому сенсі законсервували їхні рештки разом з одягом, взуттям та зброєю. Георгіївський храм, споруджений в 1910-14 роках, є мавзолеєм: в підвальному приміщенні зібрані тисячі кісток і черепів, знайдених під час розкопок. Поруч стоїть дерев'яна Михайлівська церква XVII ст., в якій перед боєм молився Хмельницький. Вона перенесена з села Острів. Не менш цікавим є і саме містечко, прикрашене Троїцьким костелом і однойменним православним собором. Крім церковних споруд, в Берестечко можна побачити і інші пам'ятники архітектури - наприклад, палац князів Пронських або унікальна в загальноєвропейському масштабі споруда - т.зв. «Мурований стовп» - надгробний пам'ятник князю Олександрові Пронському (помер 1601 року). Переміщуємося до Олики – резиденції Радзівілів. Перш за все, слід відвідати величезний палац, найбільшій в Україні за кількістю приміщень – їх тут рівно 365. Вже багато років тут знаходиться психіатрична клініка, але, на відміну від більшості установ подібного профілю, вхід до внутрішнього двору палацу вільний. В інтер’єрах, на жаль, нічого не зберіглося.  Іншою видатною пам’яткою Олики є грандіозний Троїцький костел (або ж Колегіата, бо тут знаходилася єзуїтська колегія). Костел зведено 1640 року за проектом італійських архітекторів за зразком римської церкви Іль Джезу. Всередині костелу збереглися дерев'яні скульптури апостолів і частково - мармурові іконостаси. 2020 року польськими зусиллями було закінчено його реставрацію. За дзвіницею Троїцького костелу «ховається» невеликий костел Петра і Павла, один з найстарших на Волині (1455 р.) Є в Олиці і Стрітенська церква, побудована 1784 року. В ній знаходиться більше десятка старовинних ікон. Дуже цікаві храми є і в містечку Любомль. В першу чергу, це Георгіївська церква, відома з 1280-х років - найбільш давній кам'яний православний храм землі волинської. Нинішні форми храм отримав в XVI ст. Храм не закривався, тому всередині можна побачити давні фрески та ікони. Ще одна споруда Любомля - Троїцький костел, зведений в 1412 році - найстаріший католицький храм в області.  Не дуже відомим, але дуже повчальним, музеєм на Волині є садиба В'ячеслава Липинського (1885-1931) в с. Затурці. Липинський - історик, політолог, публіцист і політик - був ідеологом українського консервативно-монархістського руху початку ХХ століття. Музей в Затурцях є центром вивчення життя і ідей Липинського, а також усього, що пов'язано з його родиною і родом. Експозиція охоплює період з 1839 по 1939 роки. Є на Волині і «головний» музей Лесі Українки – в с. Колодяжному поблизу Ковеля. Вона прожила тут з 1882 по 1907 роки, створила значну частину поезій. Меморіальна експозиція знаходиться в двох будинках: т.зв. «Білому», побудованому для старших дітей сім'ї Косачів як літературне шале-флігель, і батьківському будинку Петра Косача, спорудженому в 1896 році.  А що подивитися власне у Ковелі, який дуже сильно був понищений у Другу Світову? Тут стоїть унікальний дерев’яний костел, перенесений 1993 року з с. Вишеньки. Унікальний він тим, що пам’яток дерев'яного неоготичного зодчества в Україні практично не залишилося, за винятком Закарпаття. Датою побудови костелу називають або 1639, або 1771 роки. Всередині є бароковий вівтар XVIII ст.  Нарешті, відвідаємо колишнє містечко Устилуг – маєток трьох поколінь родини Стравінських: співака Федора Стравінського, його сина - великого композитора Ігоря Стравінського, і Федора Ігоревича, який став художником. Ігор Стравінський створив тут свої головні твори. Музика, створена ним для безсмертних балетів, є нічим іншим, як переробленим волинським фольклором, і, таким чином, ніяка вона не російська. У родовій садибі «Стара Миза», побудованої в 1907 році за проектом Ігоря Стравінського, знаходяться музична школа і музей композитора.  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/120626

    29.09.2020 38 7215
  • Львівська область дивує: цікаві пам'ятки Дрогобича, Тустані та околиць Львівська область дивує: цікаві пам'ятки Дрогобича, Тустані та околиць

    В Дрогобичі та його околицях можна відвідати храми, що увійшли до списку ЮНЕСКО, найстаршу солеварню Європи, унікальну скельну фортецю та інтерактивні музеї в Тустані, авторську копію відомої статуї Христа з сонячного Ріо або ж вклонитися мощам сотень святих в Бориславі.  Прогулянку Дрогобичом почнемо зі старої солеварні. Сіль тут добувають вже понад 800 років з ропи, яка піднімається на поверхню природним шляхом. Дрогобицька солеварня - найстаріше промислове підприємство усієї України та друге «за стажем» у Європі. Цікаво, хоча й сумно, те, що зараз, через відсутність грошей на розвиток та модернізацію, солеварня повернулася практично до початку свого існування - тут добувають сіль за технологіями 1100-х років. Але варто побачити пані Оксану Бунду, яка захоплено переповідає усі історії про сіль – і занедбаність обертається архаїкою, коли відчуваєш себе якщо не в XII-му, так у XIX-му столітті.  Обабіч солеварні – дві дерев’яні церкви. Їх збудували з соляних доходів. Перший з храмів, Святого Юра (сер. XVII ст.), входить до списку Всесвітнього надбання ЮНЕСКО - настільки цінними визнані його розписи, які вкриваюсь усі його стіни, яруси та склепіння, навіть над вівтарем, що є відхиленням від канонів. В храмі нема занадто страхітливих картин пекла – й це незвично для традиції ілюструвати як можна більшу кількість покарань людських гріхів з максимально жахливою фантазією. З іншого краю солеварні стоїть так само дерев’яна Здвиженська церква, що була парафіяльним храмом солеварів. Її живопис створювався протягом 1613-1735 рр. Тепер попрямуємо до міста. Посередині центральної площі Дрогобича височіє ратуша, збудована 1929 року. По будніх днях тут можна оглянути сесійну залу. Головні принади ратуші – Туристично-інформаційний центр, приватний музей ваг у підвалі та можливість піднятися на вежу. В музеї ваг зібрано до півтисячі екземплярів практично з усього світу, серед яких незмінно привертають увагу німецькі ваги для зважування жінок, запідозрених у відьомстві. Біля центральної площі знаходяться два головних храми міста – греко-католицький Троїцький собор (1690-1709 рр.) та костел Св. Варфоломія, який почали будувати 1392 року. Інтер’єри останнього непогано збережені. Дзвіниця костелу – колишня оборонна башта замку. Трохи збоку від площі знаходяться ще дві сакральні споруди – Петропавлівський монастир (1775 р.) та Хоральна синагога (1865 р.), яка за розміром вважається найбільшою в Західній Україні. У ХІХ ст. Дрогобич та його околиці стали одним з головних нафтових родовищ світу. Тоді ж вулиці міста обсіли розкішні особняки багатих підприємців. Відзначимо дві вілли магната Гартенберга – на вул. Шевченка, 12, та на Франка, 36, остання з яких прикрашена статуєю давньогрецького бога сонця Геліоса. Символом елегантності та багатства нафтового Дрогобича стала т.зв. «вілла Б’янка» (вул. Шевченка, 38), яка отримала свою неформальну назву через найвідомішого з дрогобицьких літераторів - Бруно Шульца (1892-1942), який описав її у оповіданні «Весна». Зараз всередині вілли – частина експозиції краєзнавчого музею, в якому водночас представлено народне мистецтво та колекція з садиби графа Лянцкоронського (з палацу у Старому Роздолі) - меблі, зброя, кераміка, порцеляна тощо. Інші вілли, які заслуговують на увагу - №№ 14 та 23 (вілла бургомістра Яроша) по вул. Шевченка, №№ 16 та 38 по вул. Франка, № 18 по вул. Січових Стрільців (зараз тут відділ сакрального мистецтва), № 8 по вул. Мазепи (фактично – на площі Ринок), № 39 по вул. Л. Українки.  Також варті уваги кол. будинок товариства «Сокіл» (Шевченка, 29), медична бібліотека (Шевченка, 11), кол. повітовий суд (вул. Стрийська, 3) та семикласна школа (вул. Завалля, 12). В будівлі суду, де була також в’язниця, зараз відкрито музей «Тюрма на Стрийській». Далі їдемо до Борислава – центру видобутку нафти в часи Австро-Угорщини. Промисловий бум почався у місті з 1893-го, коли сюди прибув канадський промисловець МакГарві. Зараз макет бурової вежі МакГарві можна побачити в музеї історії нафтової та газової промисловості. Святинею міста є греко-католицький костел Св. Анни, де зібрані частки мощів понад 700 святих. Кожна реліквія має документальне підтвердження автентичності від Ватикану. Село Нагуєвичі неподалік Борислава – батьківщина Івана Франка. Автентичної хати Каменяра не зберіглося, тому все відновлювалося тільки на початку 1980-х – від власне хати до кузні, де колись працював батько письменника. Через вулицю збудовано великий музей з розширеною експозицією про життя Франка. Біля музею стоїть один з найоригінальніших пам’ятників Франку, на якому зображено не тільки Каменяра, а і інших геніїв світової літератури, яких він перекладав.  Невеличке село Рихтичі здивує тим, що біля церкви, яка колись була костелом, стоїть триметрова копія одного з найвідоміших монументів планети – фігури Христа з Ріо-де-Жанейро. Вона є авторською реплікою бразильського оригіналу. Річ в тім, що автор статуї в Ріо - поляк Поль Ландовський (1875-1961), був добрим знайомцем господаря Рихтичів. Нарешті, нас чекають скелі Тустані та село Урич, які слід розглядати в єдиному комплексі. Тустань - місце давніх язичницьких культів, оборонний вузол на шляху до карпатських перевалів, поєднання природньої моці та людської винахідливості. В тутешньому музеї віртуально відтворили фортечну забудову усіх історичних періодів, є можливість навіть «політати» над нею, вдягнувши спеціальні окуляри. На самих скелях обладнано сходи та переходи, створено оглядові майданчики з відповідними стендами. До музейного комплексу входить і бойківське село Урич, з незвично сучасним за концепцією музеєм локальної історії та етнографії «Хата у Глубокім». В цій автентичній бойківській хаті ми спочатку бачимо умовне родове дерево мешканців Урича, їхні світлини, а далі поступово знайомимося зі світом предметів, побутом. А завдяки ретельно проробленим інформаційним стендам-довідникам, можна дізнатись, які будинки та будівлі в Уричі є старовинними та зберегли автентичні риси, які – перебудованими, а які – збудованими без жодних натяків на бойківську традицію. З повним текстом статті можна ознайомитися тут:  http://kontrakty.ua/article/149146

    24.09.2020 36 8408
  • Тернопільщина: подорож по невідомих місцях Тернопільщина: подорож по невідомих місцях

    Тернопільська область за розмаїттям історичної спадщини є однією з перших в Україні: тут розташовано рекордну кількість замків і садиб, а практично кожне містечко чи село, колись містечком колишнє, пропонує свій набір пам'яток. Крім обласного центру та Кременця, туристами в достатній мірі освоєні Чортків, Збараж, Вишнівець, Теребовля, Бучач, Заліщики та Червоноград, Зарваниця та Почаїв. Популярні також місцеві печери – Млинки та Оптимістична. Інші ж місця - не на слуху, або ж просто губляться на тлі зазначених вище. Тому ми даємо в цьому нарисі інформацію про 11 населених пунктах області, які цілком гідні перебувати в «топі» її пам'яток. Почнемо з Бережан. Це мальовниче містечко є історико-архітектурним заповідником. Для початку слід відвідати Бережанський замок - родове гніздо магнатів Синявських. Він стоїть в руйнованому стані, реставрація застигла тут на початку 2010-х, що не завадило створити музейну експозицію, присвячену історії замку та родині власників. Знайомство з самим містом радимо почати з комплексу музеїв в будівлі ратуші. Відвідавши їх, особливо краєзнавчий, погуляйте містом. Центр Бережан компактний - всі об'єкти знаходяться в межах 10-15 хвилин прогулянки. Відзначимо, що культові споруди розташовані практично на одній осі. Першою з них є костел Петра і Павла (1600-20 рр.), другою - церква Трійці (XVIII-XIX ст., пам'ятник архітектури національно значення), третьою - вірменська церква Св. Григорія (1754 р.) Четвертим є Бернардинський монастир, в якому до недавнього часу розташовувалася колонія для неповнолітніх. Ще одна церква – дерев’яна Св. Миколая - стоїть в передмісті Адамівка. В місті примітними є також декілька цивільних будівель - як-от допомогової каси, пошти, магістрату, гімназії, імпозантні вілли тощо.  Тепер завітаємо до Білокриниці, що поруч з Кременцем. Тут стоїть один з найбільш збережених палаців в області. Навколо нього розташовується симпатичний парк, за яким наглядає агроколледж, що знаходиться в цьому «замку» в стилі англійської неоготики. Причому отаборився тут коледж ще 1892 року, за заповітом будівничого храму – графа Вороніна. У приміщенні влаштовано невеликий музей. Поблизу Тернополя, на березі річки Серет, з’єднані мостом-віадуком, знаходяться два села – Буцнів та Острів. Віадук вважається однією з найкрасивіших такого роду споруд в Україні. Його побудували австрійці на лінії Тернопіль-Ходорів в 1895-97 рр. Віадук був частково підірваний під час Першої Світової, і відновлений в 1920-х. Є в цих селах і інші гідні уваги об'єкти: в Острові - т.зв. «зефірні» ворота в колишню садибу Баворовських, згорілу 1917-го, а в Буцневі - костел Петра і Павла, споруджений в стилі неоготики в 1890 р.  В печері Вертеба біля с. Більче-Золоте знайдено величезну кількість трипільської кераміки, включаючи знамениті біноклеподібні чаші, сліди гігантських багать. Зараз в печерних залах встановлені гіпсові фігури трипільців, розкладена їх оригінальна кераміка, позначені місця багать і поховань. Крім цього, окремий зал присвячений воїнам УПА, які ховалися тут в 1944 році.  А ось містечко Зборів відоме як місце, біля якого пройшла в 1649 році історична битва, успішна для військ Хмельницького. Про неї розповідається в місцевому музеї, основа якого - діорама, яка розкриває ключовий момент битви. У 2009 музей став називатися краєзнавчим, оскільки в ньому з'явилися і зали, що розповідають про історію Зборова, діяльність Січових Стрільців, ОУН і УПА, а також чеського легіону, що воював тут в 1917-му. Микулинці – ще одна точка нашого нарису. Всі три його пам'ятки (крім відомого пивзаводу) розташовані поруч. Замок, палац і костел в триєдності складають неповторний ансамбль. В замку, до слова, й досі живе донька колишньої служниці останньої власниці Микулинців. У палаці, побудованому Потоцькими в XVIII ст., нині - лікарня. Найцікавіша прикраса його знаходиться ззовні - це чотири дерев'яні фігури атлантів. А костел Св. Трійці (1779 р.) навпроти палацу є унікальним – він повторює силует знаменитої Гофкірхе в Дрездені.  Є в області і Нагірянський (Ягільницький) замок – об’єкт, взагалі невідомий туристам. Біля 200 років в колишньому замку діяла тютюнова фабрика, тому, напевно, про нього особливо і не писали аж до 2010-х. Це справжній подарунок для любителів як замкового, так і промислового туризму - величезна споруда на природній терасі, з потужними мурами, що дісталися від старої твердині, залишки старих механізмів, частина автентичних прикрас в колишній заводській конторі... Ще одне цікаве історичне містечко – Підгайці. Прямо біля автовокзалу вас зустріне частково руйнований Троїцький костел 1634 року. Невелика капличка-музей на першому поверсі розповідає про історію святині. Загалом, за цілісністю міського ансамблю Підгайці не поступаються Бережанам: зберіглися ратуша та комплекс Ринкової площі, Народний дім, шпиталь, кілька дерев'яних церков, «будинок з левами» родини Чарторийських. Особливої уваги варта церква Успіння (1650-ті рр.) з єдиним в Україні бойовим обходом-аркадою на даху. А тутешнє єврейське кладовище, за деякими даними, є чи не найбільшим в Україні - тут понад 1000 надгробків.  Варто оглянути й пам’ятки села Сидорів - незвичний за силуетом замок-«лінкор» та Благовіщенський костел (1741 р.) - колишній храм домініканського монастиря.  Містечко Хоростків примітно великим садибних комплексом родини Левицьких. Її основу складають старий (XVIII ст.) та новий (1837 р.) палаци. Вхід в садибу позначено двома обелісками. В комплекс входять також манеж, два будинки для прислуги і господарські будови. В приміщенні нового палацу знаходяться музична школа та бібліотека, подарована Михайлом Палієм (1913-2010) - уродженцем міста, діаспорним істориком з США. В ній відкрито меморіальну кімнату на його честь. Нарешті, завітаємо до Язлівця, що неподалік Бучача. Це колишнє містечко може похвалитися замком, монастирем і костелом. Колись це було повноцінне місто. Язлівецький замок ділиться на верхній і нижній. У XVIІI ст. нижній замок був перероблений в палац, а 1863 року переданий жіночому монастирю, який відродився в наш час. Поруч з замком стоїть костел Св. Марії (1590 р.) На жаль, він знаходиться в сильно поруйнованому стані. Але найстарішим храмом Язлівця є не костел, а колишня вірменська церква - Св. Миколая (1555 г.), що стала греко-католицькою. Є в Язлівці і інші храми. А на католицькому цвинтарі розташована неоготична каплиця Блажовських - останніх власників містечка. Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/129449

    28.08.2020 38 14159
  • Полтавщина: що треба побачити від Пирятина до Лубен Полтавщина: що треба побачити від Пирятина до Лубен

    Західний «кут» Полтавської області має по краях своє тримістя: Пирятин, Лохвицю та Лубни. Тут народились Григорій Сковорода та Василь Симоненко, тут бавить око візерунчаста геометрія шкіл, споруджених в стилі українського модерну Опанасом Сластіоном. В затишній Березовій Рудці палац сумлінно ховає таємницю кохання Шевченка та таємницю місцевої піраміди.  В Березовій Рудці стоїть фотогенічний маєток Закревських. Елегантної архітектури палац з 1838 року стоїть серед старого саду. Його стіни пам’ятають веселі часи кутежів та кохання 1840-х років, коли у подружжя Платона та Ганни Закревських гостювали і Тарас Шевченко, і Євген Забіла, і забутий нині поет-герой Кавказьких війн Яків де Бальмен. Син Платона та Ганни, Ігнатій, уславився тим, що збудував усипальню у вигляді піраміди був членом масонської ложі (символом якої є, у т.ч., піраміда) та окультистом, останні роки провів на лікуванні в Єгипті, та остаточно упевнився там у необхідності своєрідного синтезу релігій. Він спорудив 1889 року біля фамільної церкви справжню піраміду - над склепом усіх своїх пращурів. Зараз єдине, що зберіглося всередині – підлога.  А ще 1892 року в Березовій Рудці народилась чи не найлегендарніша постать з Закревських – Марія (Мура), майбутня баронеса Бенкендорф-Будберг - агентка одразу трьох розвідок, коханка таких непересічних діячів, як британський посол в Радянській Росії Локкарт, голова петроградської ЧК Петерс, «буревісник революції» Максим Горький та великий фантаст Герберт Уеллс. Окрім того, вона була деякий час й агенткою нацистів - зокрема 1941 року намагалася влаштувати змову, аби усунути Де Голля від керівництва французькою еміграцією Спротиву. У Лубенському районі є село Біївці. Тут народилася інша відома постать – поет-шестидесятник  Василь Симоненко (1935-63). Його хата нічим не відрізняється від сусідніх. Вражає більш ніж скромний інтер’єр «щасливої» селянської родини колгоспної доби. В рідній хаті поета все побудовано на емоціональній розповіді пані Ганни – завідувачки музеєм, та на віршах самого поета – чи не найтрагічнішого з наших ліриків середини ХХ ст.  Попрямуємо далі до Чорнух. Це село (а колись – доволі значне містечко) відоме як місце народження 1722 року найвидатнішого нашого філософа – Григорія Сковороди. Його садиба ретельно відтворена 1972-го. Експозиція розміщена в шести залах, та налічує більше 5 тис. експонатів. Музей одночасно виконує і роль краєзнавчого. Окрім музею, в Чорнухах є що подивитись в історико-архітектурному сенсі. В першу чергу, це школа, збудована в 1900-1903 рр. за проектом великого майстра українського модерну Опанаса Сластіона (1855-1933). Також Сластіон побудував в Чорнухах земську лікарню. Ще одна школа - попередниця Сластіонової - збудована у 1900-1903 роках, і знаходиться у набагато кращому стані, порівняно з більш молодшою «колегою». Поруч з лікарнею стоїть невеличкий садибний будинок, щодо архітектора та колишнього власника якого сперечаються краєзнавці. Далі нас чекає Лохвиця. Колись воно було повіту, пізніше – райцентру. Більшість населення до 1941 р. складали євреї. На головних вулицях та площі Лохвиці царюють й нині споруди громадського призначення, збудовані за пізньої царської доби – поліцейська управа (нині музей), будинок повітового дворянства (філія «Полтаваобленерго»), будинок Товариства сільських господарів (районна бібліотека), реальне училище (медучилище), жіноча гімназія (1887 р., зараз СПТУ № 27). В Лохвиці було шість храмів, з яких зберігся один – Благовіщенська церква 1800 року. А ось колишня міська синагога стоїть у руїнах. Перебуває в напівзруйнованому стані й будівля тютюнової фабрики Дунаєвського – однієї колись з найбільших в країні.  Мандруючи далі ми опиняємось у Лубнах – місті, яке згадується ще Володимиром Мономахом. Колись саме тут була справжня столиця усього Лівобережжя у складі Речі Посполитої. Більше півсторіччя, аж до 1648 року, Лубни були центром володінь магнатського роду Вишневецьких. Але війська Хмельницького поклали цьому край. Другий розквіт міста почався в XIX сторіччі. Як і в Лохвиці, з того часу до нас дійшло багато будинків, які утворювали обличчя значного повітового центру. Мабуть, чи не найрозкішнішою з них є будівля жіночого єпархіального училища, зведена 1907 р. за проектом відомого харківського архітектора О. Бекетова із застосуванням мотивів українського модерну. Суто до українського модерну належить земська лікарня (вул. Толстого, 16\27), яку звів 1915 року архітектор Дмитро Дяченко. Більшість визначних будівель старих Лубен знаходиться на вулицях Ярослава Мудрого, Григора Тютюнника та Монастирській. Варто побачити: духовне училище, нині фінансово-економічний коледж (1885 р.), окружний суд, зараз - райдержадміністрація (1910 р.), дворянське зібрання, нині - міськвиконком (1912 р. – цікавий зразок неоготики, за що його практично офіційно називають «ратушою»), водонапірну вежу (1911 р.), кол. приватний маєток, де зараз знаходиться відділ СБУ (вул. Франка, 38). Варто відзначити й Лубенський музей – найстаріший такого роду на Полтавщині (заснований 1885 р.) З храмів в місті зберіглася лише церква Різдва Христового 1884 року, зараз відновлена після спотворень в радянські роки.  Біля Лубен знаходиться Мгарський монастир. Цю обитель поблизу Лубен заснувала Раїна Вишневецька 1619 року. Головний собор монастиря збудований 1692 року за проектом І.-Б. Зауера, автора Троїцького собору в Чернігові. В монастирі поховано декілька видатних церковних діячів. Найвідомішим з них є екс-патріарх Константинопольський Афанасій, який 1654 року помер у Мгарі, повертаючись з Москви через Україну. Є при монастирі і окремий скит з храмом цікавої архітектури. В скиту знаходиться могила 17 монахів, вбитих більшовиками 1919 року.  А що нас може зацікавити у такому місті, як Пирятин? Безумовно, це водонапірна вежа прямо на київсько-полтавській трасі. Побудована 1951 року, вона з того часу помітно похилилась, та вже не функціонує, але залишається символом міста. Її уславив радянський фільм «Королева бензоколонки», який знімали на заправці, що й досі існує поруч. Але ж головна пам’ятка міста – собор Різдва Богородиці (1781 р.) – єдиний такого типу в Україні. Його починали зводити як цивільну споруду (судячи з усього, полкову скарбницю), й тільки через деякий час, після пожежі, в якій загинули усі церкви міста, з неї зробили храм. Нарешті, варто відзначити село Хорошки з руїнами маєтку Щербатових 1848 року. Колись тут також знімали кіно - доволі ходульну, але все ж таки відому комедію «Весілля в Малинівці». Більш цікавим є те, що 2015 року садибу купило подружжя Михайла та Світлани Знайків. Світлана, ентузіастка зеленого туризму та життя на лоні природи, позиціонує себе також і як знавця езотерики та шанувальниця місць сили. Такий центр сили вона побачила в Хорошках, та назвала його «Рамайдан» - «площа Сонця». З того часу тут регулярно проходять усілякі фестивалі та інші подібні заходи. Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/134964.

    25.08.2020 34 13242
  • Центральна Полтавщина: незвична мандрівка гоголівськими місцями Центральна Полтавщина: незвична мандрівка гоголівськими місцями

    В цьому фотонарисі ми розкажемо про центральну частину Полтавської області, окреслену умовним п’ятикутником «Полтава-Опішня-Великі Сорочинці-Миргород-Решетилівка». Цей регіон – «гоголівські місця», еталонна Полтавщина, ба більше – еталонна Україна, причому в уяві самих українців. Серце старої Гетьманщини, земля, де творили не тільки Котляревський та Гоголь, а й десятки інших відомих наших земляків. Перший пункт нашої поїздки лежить на захід від Полтави. В селі Абазівка 2018 року засновано приватний музей пива та самогону. Місцева гуральня (виробництво міцних напоїв) заснована ще Михайлом Абазою – поміщиком грецького походження. Він закупив найкраще європейське обладнання та особисто комбінував інгредієнти. Алкогольні традиції Абази поновив полтавський ресторатор Василь Кожан. Він зібрав в своєму музеї кружки та склянки, глеки та самогонні апарати, а також відповідну тематичну бібліотеку. Тут знов варять пиво на самогон – нібито, за приписами старого поміщика, віднайденими Кожаном.  Подорожуючи «Гоголівщиною», неможливо оминути Диканьку. На в’їзді нас зустрічає Тріумфальна арка, яка колись відкривала алею, що прямувала до палацу, розібраного протягом 1920-70-х рр. Арка - єдиний в Україні пам’ятник на честь перемоги Російської імперії у війні з Наполеоном. Дві збережені диканські церкви є останніми прихистками членів строкатої родини Кочубеїв, резиденцією яких була Диканька. Більшовикам не вдалося витягнути велетенські мармурові саркофаги з підклету Миколаївського храму. До склепу Кочубеїв й зараз можна спуститись. Зберігся в цьому храмі і старовинний іконостас. Інша церква, що знаходиться безпосередньо у селі – Троїцька. В ній також поховано двох Кочубеїв – будівничого церкви Павла Васильовича, та його дружину Уляну. Саме ця церва описана в «Вечорах» Гоголя. Центром історичних досліджень в Диканьці є краєзнавчий музей. Тут зберігаються деякі речі з палацу. Також вам розкажуть і про дивну долю льотчика Івана Даценка – Героя Радянського Союзу, який, можливо, став вождем одного з племен індіанців у Канаді. І хоча дослідники досі сперечаються, чи був вождь племені могавків Poking Fire та Іван Доценко однією людиною, інтерес до його постаті не згасає, особливо враховуючи фільм 2013 року «ТойХтоПрошовКрізьВогонь». Є в Диканьці і картинна галерея, названа на честь Марії Башкирцевої (1858-1884) – художниці, яка стала визначною постаттю французького мистецтва, хоча й не забувала про корені (відома низка світлин Марії в національному одязі). Марія – перша художниця українського походження, чиї роботи потрапили до Лувру. Також Диканька є центром великого ландшафтного парку, серед визначних об’єктів якого – Кочубеївські дуби віком близько 800 років.  Малою батьківщиною Гоголя є село (колись хутір), що зараз так і зветься – Гоголево. Перші 9 років Миколи пройшли в цих ідилічних місцях. Пізніше, на винятком перебування в Римі, він кожне літо проводив в родинному маєтку. На жаль, усі споруди в селі були спалені 1943 року. Відновили садибу тільки 1984 року. Зараз можна побачити три кімнати – їдальню, вітальню, та кімнату матері Гоголя, де пізніше мешкала його сестра Ольга. Найбільша кількість прижиттєвих речей родини Гоголів знаходиться саме в цій кімнаті. У флігелі, де письменник працював під час приїздів до маєтку, відтворений його робочий кабінет, експонуються його особисті речі, цікаві документи та світлини. Далі ми опиняємось в Миргороді. Як не дивно, до 1917 року воно було відомо хіба що завдяки творам Гоголя. Але того вікопомного року в місті утворили курорт, який існує й досі. Старовинна забудова в Миргороді зберіглася точково. Привертають увагу будинок Міської Думи (вул. Гоголя, 120; райадмніністрація), та комплекс великих будівель по інший бік мосту через річку Хорол, серед яких головним є збудована 1896 року Художньо-промислова школа (зараз - Миргородський державний керамічний технікум). Головний скарб цього навчального закладу – музей: у його залах виставлені китайські, японські, італійські керамічні вироби, порцеляна з Німеччини та Британії, фаянс з фабрики у Межигір’ї. Окремої уваги заслуговує фрагмент майолікового іконостасу з Успенського собору – головного храму міста. Поруч з будинком технікуму знаходяться кол. будинок дворянського зібрання та школа ім. П. Мирного (письменник народився у Миргороді). Для розуміння історії міста варто відвідати краєзнавчий музей: в ньому більше 15 тис. експонатів, здебільшого – зі старовинних маєтків, від яких здебільшого, окрім декількох речей та світлин, нічого не залишилось.  Решетилівка відома своєю вишивкою, стиль якої в радянські роки став репрезентувати як в СРСР, так і поза його кордонами чи не усю Україну в цілому. Тут й досі зберігаються традиції як вишивки «білим по білому» - єдиної такої техніки в Україні, так і виробництва килимів та гобеленів. Авторська копія сукні, яку замовила велика італійська акторка Софі Лорен 1970 року під час зйомки в радянсько-італійському фільмі «Соняшники», є чи не головною атракцією тутешнього музею… Ще одне відоме місце «Гоголівщини» - Великі Сорочинці. Це село уславлене не тільки через відомі торжища, які зараз вирують тут наприкінці літа. Розквіт Сорочинців припав на часи гетьманування згаданого Данила Апостола, коли його резиденція стала, фактично, неофіційною столицею Гетьманщини. 1723 р. Апостол почав будувати Спасо-Преображенський храм, головною прикрасою якого є унікальний дерев’яний іконостас: в ньому зберіглися понад 100 ікон. Глибина різьблення колон та арок іконостасу сягає 20-25 см.  В Сорочинцях теж є музей Гоголя, збудований на місці будинку лікаря, в якому народився письменник. Хрестили Миколку в Преображенському храмі. Найбільш цікавими в колекції вбачаються перші переклади творів Гоголя українською. Від Сорочинців прямуємо до Опішні - ще одного відомого центру народних промислів, цього разу - гончарства. Тутешній парк зі скульптурними витворами гончарного мистецтва відсилає нас до трипільських та раннєслов’янських часів. Найбільш цікавий музей Опішні знаходиться в будівлі-пам’ятці українського модерну – школі авторства художника та архітектора Василя Кричевського (1873-1952) – «батька-засновника» цього стилю. Він присвячений усій родині Кричевських. На фасаді музею відкрито «Стіну гончарної слави України». Нарешті, приїздимо до садиби у селі Хомутець. Тутешній оригінальної архітектури палац занепадає рік за роком. Він є однією з практично офіційних «містичних» адрес України – через сюжети, присвячені йому в передачах на кшталт «Битви екстрасенсів» або «Реальної містики». Хомутець – садиба, пов’язана зі згаданою родиною Апостолів. Палац побудував в 1770-х онук гетьмана Данила Апостола. На самому початку ХІХ сторіччя Апостоли породнились через жіночу лінію з російською родиною Муравйових – так виник рід Муравйових-Апостолів. Історик, письменник та дипломат Іван Муравйов-Апостол (1768-1851) мав від першого шлюбу трьох синів, які стали членами декабристського руху. 1825 року два брати з трьох – Іполит та Сергій – очолили збройне повстання Чернігівського полку проти імператора Миколи І, а старший, Матвій, прийняв учать в виступі декабристів в Петербурзі. Сергія повісили, Іполит застрелився на полі бою, а Матвій провів багато років на каторзі. Ця сумна історія тільки додає палацу похмурої аури.  Також у Хомутці зверніть увагу на будинок кредитово-кооперативного товариства, зведений у стилі українського модерну 1914 року архітектором М. Єлагіним. Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/133643

    22.08.2020 38 13866
  • Хмельницька область: 7 цікавих місць для вдумливого мандрівника Хмельницька область: 7 цікавих місць для вдумливого мандрівника

    Хмельницька область у туристів популярна, але «квадратно-гніздовим» методом. Кам’янець, Меджибіж, Сатанів, Старокостянтинів, садиба у Самчиках, нацпарк Подільські Товтри доволі відомі, а ось інші цікаві місця «ховаються» в їхній тіні. Між тим, тут є й унікальне «альпійське» містечко в Антонінах, і палац, парк та водоспад у Маліївцях, і Зіньків з його могутніми руїнами замку та легендарною ковбасою, і музей Ахматової в Слобідці-Шелехівській, і оборонні церкви в Сутківцях та Шарівці. Ми вирішили розповісти вам двох фотонарисах про ці та інші пам’ятки. Почнемо ми з садиби Потоцького в Антонінах - колишній центральній резиденції маєтностей цього розгалуженого роду в Подільській губернії. Юзеф Потоцький наприкінці ХІХ ст. побудував тут ціле містечко з будинків котеджного типу в стилі альпійських шале. І хоча палац спалено ще 1919 року, усе інше зберіглося. На територію колишньої резиденції ведуть три брами, оздоблені в стилі необароко. З палацового ансамблю залишилися флігель, стайня, возівня (нині – будинок творчості), гараж на 9 автівок (в цій будівлі зараз знаходиться сільрада), чавунна огорожа. Є тут і манеж, збудований ще у XVIII ст. Котеджне містечко для персоналу та керівництва господарством Потоцького включає будинки для управителя маєтку, управляючого цукровим заводом, агронома, конюха, механіка, ветеринара, водіїв, а також особняк предводителя повітового дворянства. Зі споруд суспільного призначення в Антонінах варто відзначити лікарню, контору цукрозаводу, електростанцію і т.зв. «будинок з крамницями». Всередині більшості будинків зберіглися оздоблення інтер’єрів, приміром, стелі з червоного дерева, хоча стан багатьох споруд, особливо ж відданих під житло, нагадує про наші сумні реалії. Незважаючи на це, відвідати Антоніни радимо усім. До того ж, 2018 року тут відкрився музей родини Потоцьких. Тепер перенесемось до невеличкого села Гриців. Воно відомо тим, що крізь балкон тамтешнього палацу Грохольських проростає гігантській ясен. Терасу навколо дерева прибудували до палацу у 1870-х роках. Він став символом садиби та Грицева в цілому. В приміщеннях частково вціліла ліпнина. Зараз тут – художнє училище. Дуже своєрідним є містечко Зіньків. Тут – практично повний «фарш» з пам’яток – є руїни замку, які більше нагадують за формами укріплення часів І Світової, Троїцький костел, невеличкий палацик родини герцогів Вюртемберзьких, які володіли містом в ХІХ ст., дерев’яна Михайлівська церква 1769 р. Інша церква, Покровська, - кам’яна. Вона стоїть у селі Адамівка, на околиці Зінькова. Окрім всього цього, в місті зберіглася, хоча і фрагментарно, забудова єврейських кварталів – тут був один з численних центрів хасидизму. Головною «фішкою» Зінькова є смаколик – чорна свиняча ковбаса, яку випікають за місцевими рецептами та традиціями на дровах з грабу, черешні та вишні. Ви не поїдете з Зінькова без ковбаси, навіть якщо є затятим веганом, бо неодмінно придбаєте її хоча б на сувенір. Випікають тут і доволі незвичний за смаком хліб – цього смаку йому надають ті самі фруктові дрова. З Антонінами за мальовничістю сперечаються Маліівці – садиба родини Орловських з величним палацом. В ньому знаходиться дитячий протисухотний санаторій, і це допомогло палацу непогано зберегтися: в головних залах залишилися ліпнина, кольоровий мармур, деякі фрескові панно. Найбільш цікавою є бальна зала, яку ретельно реставрували 2005 року. Садибний парк оточений огорожею з величною в’їзною брамою. Окрім чудових краєвидів та старих дерев, в ньому є фонтани, джерело питної води у вигляді лева та стилізована під замкову вежу водонапірною баштою. Але головною атракцією парку є напрочуд романтична скеля, з якої падає водоспад, штучно створений свого часу ченцями, які мешкали в скельній печері. Примітно, що це місце вважається святим і у християн, і у неоязичників. А в Слобідці-Шелихівській існує музей поетки Ганни Ахматової. Тут була невеличка садиба її тітки, Ганни Вакар, тут останні роки жила у сестри та похована мати Ганни Андріївни - Інна. Будинок наповнений речами першої чверті ХХ століття, які належали Вакарам та самій Ахматовій. Інтер’єр максимально наближений до часів її дитинства та юності. Тут також зібрана найбільша в Україні збірка праць з ахматознавства. Неподалік садиби-музею знаходяться руїни доволі великого похмурого палацу пана Новицького – колишнього сусіда Вакарів. В селі Сутківці на півдні області стоїть оборонна церква – одна з усього двох (!) такого типу в Європі (інша – у Франції, і є руїнами, а наша – ціла, хоча і пережидала багато перебудов та реставрацій). Колись це була окрема дозорна вежа замку (рештки якого також стоять на сусідньому пагорбі). З фортифікаційної та інженерної точки зору храм в Сутківцях є перлиною європейської архітектури, але він досі доволі маловідомий. Окрім того, Сутківці також цікаві тим, що 1775 року тут, у господаря-масона Тадеуша Граб’янки, гостював відомий авантюрист Каліостро.  Неподалік, в селі Шарівка, є ще одна оборонна церква. Її дзвіниця також перебудована з замкової вежі. Село колись належало німецький родині Претвичів (Преттвиців), найбільш відомий представник якої – Бернград – в XVI столітті на 30 років відігнав татар з Поділля, чим забезпечив розквіт регіону. В церкві похований його син Якуб. В «містичній» історії Європи Шарівка Подільська уславлена незвичною подією – саме тут Бернгардом був 1530 року нібито впольований… останній єдинорог світу. Принаймні, так стверджував сам господар села, коли відсилав дивний ріг у Відень імператору. Пізніше виявилось, що це ріг арктичного кита – нарвала, але загадку це ніяк не вирішує… Повну версію статті можно прочитат тут: http://kontrakty.ua/article/135398 

    28.07.2020 35 11664
  • Вінниччина: маловідомі пам’ятки, які чекають на увагу туристів Вінниччина: маловідомі пам’ятки, які чекають на увагу туристів

    На початку ХХ століття територія сучасної Вінниччини була рясно вкрита садибами польських, українських, російських, єврейських можновладців та багатіїв. Вони змагалися між собою розкошами, і якщо не зовнішнім блиском, то накопиченими скарбами. через століття їх залишилася близько 50, причому здебільшого – не в найкращому стані. Ними – стежинами та алеями старих садиб Поділля – ми й поведемо вас цього разу. «Тамплієри» та вегани Малої Ростівки, «палац-торт» Вищеольчедаєва, панські забави у «французькому замку», готичні фіали Чернятина, нарешті, музей великого композитора Леонтовича у Марківці – ось тільки декілька місць, які ми оглянемо в цьому нарисі.  У Верхівці нас одразу причаровує огорожа з брамою в стилі необарокко. в парку – елегантний палац «під Францію», збудований в 1890-х роках. У ньому знаходиться аграрний коледж. Палац належав полякам - братам Собанським. До цього часу зберіглося планування палацу з окремими виходами для кожного з братів, дві стайні, службові приміщення та парк. Справжнім шедевром не тільки Вінничини, а і усієї України – шедевром, який перебуває на межу остаточної загибелі – є палац київського магната Нафтули Когана у Вищеольчедаєві. Палац унікальний тим, що декілька головних кімнат другого поверху повністю вкриті ліпниною та розписами (бучна ліпнина є навіть на дверях). В часи Когана це вважалося ледве не ознакою кричущого несмаку нувориша - але наразі саме цей палац є, навіть у своєму поганому стані, чи не найзбереженими з точки зору інтер'єрів в усій області. І він потребує негайної реставрації! Будьте обережними під час його відвідування, та не забутьте зафіксувати рештки цієї крихкої краси. В Комаргороді стоїть палац у стилі альпійського шале. Він спочатку був родовим маєтком князів Четвертинських, а пізніше придбаний російським політиком та промисловцем Петром Балашовим, який кардинально перебудував його згідно модних на той час тенденцій. Так палац отримав швейцарські мотиви в оздобленні. Зараз його стан не найкращий, хоча останнім часом проведена певна реставрація. Окрім того, в Комагороді є церква Стефана початку ХХ ст., також зведена Балашовим. Мала Ростівка стала останнім часом відома через проведення тут веганських фестивалів та інших аналогічних заходів. Вони відбуваються на галявинах біля імпозантного палацу в стилі цегляної готики, збудованого приблизно 1901 року. особливо привертають увагу статуї на фасаді палацу та біля нього. місцеві мешканці вважають, що палац в 1990-х реконструювався для зібрань якихось окультистів, масонів чи тамплієрів. і саме така репутація вабить до нього містично налаштовану публіку. Марківка пишається своїм нещодавно реконструйованим музеєм великого композитора Миколи Леонтовича - автора всесвітньо відомого «Щедрика». В січні 1921 року його було вбито в батьківській хаті в цьому селі за таємним завданням чекістів. Композитор похований в Марківці. Музей вражає своєю сучасністю та інтерактивністю. Важливим елементом музейного супроводу є аудіо- та аудіовізуальні інсталяції. У другій та третій залах відтворені кабінет батька композитора, і інтер’єр кімнати, де було вбито Миколу Дмитровича. В селі Соколівка було родове володіння магнатів Бжозовських. Їхній палац, який складається з двох корпусів різного часу побудови, доволі скромний, і все ще непогано збережений. Символом палацового комплексу є в’їзна брама в готичному стилі. В парку стоїть велика кам’яна альтанка. Зберігся й великий комплекс господарського двору. На площі біля сільського клубу в очі кидається пафосний, дивного проекту, пам’ятник загиблим у роки Другої Світової – найбільш великий в області. В Чернятині популярною атракцією став палац в неоготичному стилі родини Вітославських. Незвичайності споруді надають стрункі шпилі-«фіали», запозичені з готичних соборів. Біля розкішної фасадної тераси – скульптури левів, що колись тримали родинні герби, та великі кам’яні вази з відтворенням сюжетів середньовічних богослужбових чаш. Найбільшу увагу привертає ліпний декор в першому залі, де головним елементом є т.зв. розетка, в кожній із 8 частин якої уміщено геральдичний щит з гербом гілок фамілії Вітославських. Цікавими є й інтер’єри головного залу та вітальні з ліпниною в античному стилі. Ще одним елементом старих інтер’єрів є великий камін та кахляні пічки-грубки. В палаці розташовано агроколедж та діє невеличкий музей. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/137710

    15.07.2020 34 12605
  • Одеські сюжети: прогулянка вулицями та дворами Одеські сюжети: прогулянка вулицями та дворами

    Звичайно, до кожного дворика великого в усіх сенсах південного міста ти не зазирнеш – а їх тут досі декілька сотень тільки тих, про яких «можна хоча б щось сказати». Але ми допоможемо вам – адже Мама полюбляє увагу, та іноді навіть заохочує зайву – звичайно, до певного ступеню. Отже, продовжуємо гуляти містом та досліджувати його деталі та штрихи – а їх в Одесі дуже багато. Все місто з них складається – з рисок та віньєток брам та балконів, з примхливих тіней гілля на бруківці чи старих пісковикових стінах, з вигнутих хвостів котів – справжніх тіньових господарів міста, з обрису горизонту над морем…  

    27.06.2020 28 9582