НОВОСТИ ДНЯ: Всю неделю в Украине будет идти дождь и снег  Услуги на украинском - для защиты прав потребителей работает «горячая линия»  Пробное ВНО: какие предметы выбирают чаще всего  Сильный ветер и осадки: прогноз погоды в Украине на вторник, 26 января  Учеба после январского карантина: Шкарлет рассказал, как работают школы  Вакцинация начнется уже в феврале - Зеленский  В «черный список» Украины попали Алёна Апина и бывшая «стрелка»все новости дня
Фоторепортажиметки: Вінницька область
  • Треба подивитися: 6 маловідомих садиб України, в яких зберіглися інтер’єри Треба подивитися: 6 маловідомих садиб України, в яких зберіглися інтер’єри

    Інтер’єри колишніх маєтків та заміських особняків в радянські та пострадянські часи були понищені та розкрадені настільки ґрунтовно, що в наш час раптово знайдені десь в сільський школі чи агротехнікумі – колишньому палаці – фрагменти ліплення чи старий камін сприймаються ледве не як відкриття Ельдорадо. Ось тому Контракти.uа вирішили познайомити читачів з шістю цікавими садибами, в яких можна побачити фрагменти внутрішнього оздоблення.  Біленьке, Запорізька область: палац Миклашевських Ця садиба – одна з найцікавіших на півдні України. Його розвиток почався 1802 року, коли село віддали очільнику Катеринославської губернії Михайлу Миклашевському (1756-1847). Протягом трьох поколінь цього роду Біленьке було центром землевласницької економії, столицею їхніх неозорих степових володінь. Старий Миклашевський заповів Біленьке наймолодшому зі своїх синів, Іллі (який народився, до слова, коли батькові було 65 років). Садибний будинок, що існує, збудував в 1880-х третій з власників – Михайло Ілліч (1853-1916). Архітектором став О. Гаген (1856-1914). Стиль садиби можна визначити як суміш псевдоруського з неоренессансом, а за матеріалом – це класичний «цегляний стиль». Ззовні будинку ми можемо побачити відкриту дерев’яну веранду, та під нею – металевий дашок ганку. Всередині на нас очікують кахляна підлога, чавунні гвинтові сходи, різьблена дерев'яна стеля у головній залі та ліпнина – у танцювальній. При цьому слід враховувати, що будинок дещо втратив у своєму зовнішньому вигляді – давно демонтовано шпиль на вежі, а в 1990-х знято старі двері парадного входу.  Обабіч головного будинку знаходяться два корпуси, так само цегляні. Вони зазнали більших втрат за радянський період, будучи неодноразово переплановані та ремонтовані. Весь комплекс споруд зайнятий школою. Вишеньки, Чернігівська область: палац Румянцева Російський фельдмаршал та полководець Петро Румянцев-Задунайський (1725-1796) з 1764 року керував малоросійськими губерніями. Посада та статки робили його найвпливовішим урядовцем нещодавньої Гетьманщини. Головною резиденцію серед численних володінь Румянцева були саме Вишеньки. Архітектор тутешнього дивного за плануванням та архітектурою палацу невідомий, але більшість дослідників схиляється до того, що це міг бути великий зодчий Василь Баженов (1738-1799). Причому і Баженов, и Румянцев були масонами, а схема палацу припускає певне трактування з символічної точки зору. В цілому ж план споруди нагадує велику літеру «Е» - натяк на ім’я імператриці Катерини ІІ.  Палацові корпуси з численними нішами з’єднані закругленими галереями, а в центральній частині височіють дві круглі зубчасті башти. Ще дивнішою споруда стала після того, як син фельдмаршала, Андрій, під час суперечок з приводу продажу палацу 1809 року зруйнував його частину, фактично переполовинивши споруду. Таким чином він, як стверджують в документах, хотів анулювати угоду про продаж маєтку.  В наш час палац використовується як їдальня дитячого табору. Де-інде, особливо ж – в центральній залі, збереглися тонкі ліпні прикраси в дусі арабесок.  Не менш цікавим об’єктом у Вишеньках є Успенська церква, збудована 1787 року у стилі як раз строго класицизму. В Україні залишилося небагато храмів з двома вежами на фасаді, і це – один з найдовершеніших зразків.  Говори, Хмельницька область: палац Стадницьких-Тишкевичів Палац у стилі класицизму в цьому сели на Поділлі збудували ще у ХVIII ст. магнати Стадницькі. На межі XX ст. його розбудували та прикрасили ззовні скульптурними головами левів, які й досі є головною його ознакою. Після 1917 року в Говорах облаштувався агротехнікум. Нинішній Шевченківський зал – колишній центральний – все ще прикрашено коринфськими пілястрами, чудовим фризом, а над дверима знаходяться рельєфи із зображеннями людських обличь та квітковими мотивами. В іншому кабінеті можна побачити орнаментовану стелу з гербами Стадницьких. Фрагменти картин на стінах знаходяться і в одному з підсобних приміщень.  Парк маєтку досі великий та доволі затишний. Під ним проходять дренажні системи - і, звичайно, залишки цих систем породили пласт легенд про підземні ходи, які ведуть з помістя бозна куди. Ісаєве, Одеська область: палац Курісів Великий заміський котедж в цьому селі на березі Тилигульського лиману спорудила 1905 року родина Курисів. В радянську добу його займали різні учбові заклади, технікум тут діє і в наш час. Збереглися дерев'яні сходи, ліплення на стінах, плитка на підлозі, вітражні вікна, парадні двері на східному фасаді. А в колишній їдальні під дивовижної краси стелею з рослинним малюнком в стилістиці «квіткового модерну» стоїть унікальний предмет меблів – розсувний дубовий обідній стіл на тонкої роботи ніжках. Нова Чортория, Житомирська область: палац Оржевських В цьому селі розташована одна з дійсно добре збережених провінційних садиб в нашій країні. Чавунні сходи з перилами у вигляді листя каштана і геральдичним драконом ведуть через сходовий майданчик з двома дзеркалами та чудовим модерним вітражем на тему античних міфів на другий поверх, де на відвідувачів очікують ліпнина в центральній залі, мармуровий камін та інші принади садибного життя сторічної давнини. У Новій Чорториї багато на що можна дивитися і поза палацом. Так, парк оточений огорожею з чудовою ажурною брамою ще часів Прушинських, цікавими є і господарські споруди, а всередині парку стоїть храм-усипальня останніх власників - Оржевських. Її розписував знаменитий Михайло Нестеров (1862-1942). Однак поховань там давно немає – все було викинуто на смітник ще в 1920-х, та й розписи великого художника понищені. Окремої уваги заслуговує гігантський паровий млин - єдина пам’ятка національного значення серед споруд такого штибу в Україні. Збудували його ще 1870 року, і 130 років він вправно молов зерно, допоки не перестав працювати на початку 2000-х. Епічних розмірів споруда з боку палацу має 5 поверхів, а з боку ставка – 7.  Стара Прилука, Вінницька область: палац Мерінга Цей палац називають «близнюком» київського Маріїнського палацу. Є навіть версія, що його також зводили у XVIII ст. Інші ж дослідники стверджують, що реконструював прилуцький палац у формах, близьких до Маріїнського, тільки останній його власник – Сергій Мерінг (1867-1920), міністр торгівлі та промисловості Української держави гетьмана Скоропадського в 1918 році. Інтер’єри палацу здатні вразити й досі – «турецьке» оздоблення вестибюлю першого поверху, кахляні стіни та підлога, дерев’яні сходи на другий поверх, могутня дубова стеля в бібліотеці, стелі в інших кімнатах. В наш час в ньому працює школа-інтернат. Стан палацу визнаний аварійним, але найбільш необхідні роботи з ремонту все ж таки періодично проводяться.  Окрім самого палацу, перлиною Старої Прилуки є храм Покрова, зведений 1910 року. Церква стоїть на околиці палацового парку. Повнуверсіюстаттіможнапрочитати тут. Павло Ковальов

    27.10.2020 34 6047
  • 8 закинутих садиб України, які вражають 8 закинутих садиб України, які вражають

    Скільки було великих та малих садиб на усій території сучасної України станом, відповідно, на 1918 та 1939 роки, підрахувати неможливо. Розмита цифра «кілька тисяч» є, водночас, великою та замалою. Приблизні підрахунки свідчать, що на наш час цілковито знищено приблизно половина колишніх маєтків, а серед тих, що збережені, понад 90% перебувають в незадовільному або у край незадовільному стані. Контракти.ua відібрали 8 садиб, в яких ще є фрагменти інтер’єрів, цікаві для туристів, незважаючи на високий ступень руйнації або аварійності. Усі вони знаходяться на Правобережній Україні. Великі Межирічі, Рівненська область, садиба Стецьких Це невеличке містечко на Волині – резиденція заможного роду Стецьких - однієї з головних магнатських фамілій на Волині та Поліссі. Великий садово-палацовий комплекс збудований тут в 1770-х Яном Стецьким (1730-1820) на місці колишнього замку. Архітектором став італієць Доменіко Мерліні. Стецькі мешкали тут до 1939 року, поки останнього господаря не розстріляли більшовики. Далі палацові судилося стати інтернатом для дітей з видами розвитку, який і зараз – формально – знаходиться тут. Фактично ж, тільки в палацових флігелях, тому що в головному корпусі більшість приміщень є аварійною.  Якщо домовитися з адміністрацією, в центральному палаці можна буде побачити розписи та ліпнини, сходи, прикрашені видами руїн старого замку, та парадний зал, у якому також цікаві архітектурні деталі – обрамлення панно (всередині яких в 1970-х були намальовані місцеві пейзажі), зображення рогів достатку, лір, театральних масок тощо. В інших приміщеннях другого поверху також зберігається декоративне оздоблення. Окрім палацу та парку, в Великих Межиричях слід подивитися на закинутий костел Святого Антонія (1725 р., пам’ятка національного значення), дерев’яну Петропавлівську церкву (1884 р.), закинуті синагогу та єврейський цвинтар.  Вищеольчедаїв, Вінницька область, палац Когана Якщо десь і відчувається найбільше поняття «закинута краса на межі знищення», то саме тут, серед, в буквальному сенсі, хащів, які оточують палац, навпроти якого – ще одна руїна – будівля цукрового заводу. Обома володів київський купець Нафталій Коган (1850-1932). Цікаво, що розкіш відносно невеликого палацу Когана свого часу вважалася кричущим несмаком, але саме цей «несмак» вцілів - аби ми могли оцінити, що в ХІХ сторіччі вважалося неестетичними забаганками нувориша. Звичайно ж, зараз оздоблення палацу знаходиться у поганому стані. Але від повного зникнення цей апофеоз фарбованої ліпнини поки рятує саме її кількість - декором тут вкрито все, навіть двері. Основні розкоші тут знаходяться на другому поверсі. Головний зал зветься «блакитним» - через колір «небесної» стелі. Інший оздоблений картинами на мотиви пор року. В оздобленні ще одного присутня мавританська тематика. Ще тримається одна з люстр, не розібрані (але на межі цього) пара камінів. Зверніть на увагу на паркет – у кожній залі він різний, навіть іграшково химерний.  В радянські часи в палаці було влаштовано дитсадок. 2011-го в ньому спалахнула пожежа, яка не особливо зачепила головні зали, але стала причиною виведення звідси дитсадка. З того часу і почалося руйнування.  Журавно, Львівська область, палац Скшинських-Чарторийських Колись це було містечко – тут і досі стоять ратуша та деякі міського вигляду кам’яниці, мурована Михайлівська церква, колишня синагога та каплиця на цвинтарі, де поховані господарі Журавна. Головна ж пам’ятка Журавна – палац Чарторийських. Ще 20 років тому в ньому перебував дитячий протитуберкульозний санаторій, який, на папері, існує і досі. Палац збудували в період 1900-1939 рр. в стилі модернізованого французького ренесансу. Всередині ще можна побачити рештки ліпнини та різьблення. З початку цього тисячоліття палац перебуває у стадії затягнутого ремонту. За цей час встановили нові пластикові вікна – і все. Навколо будівлі - великий захаращений парк.  Коропець, Тернопільська область, палац Бадені У цьому селі (також колись містечку) стоїть палац, який буквально декілька років тому був на межі повної загибелі – у вересні 2014-го провалився дах центрального куполу. Зараз дах відновлено, й навіть розроблено навіть детальний та дуже вартісний проект реставрації (на 66 млн грн), але виконано тільки першочергові консерваційні роботи.  Коропецький палац завершили будувати 1906 року на замовлення графа Станіслава Бадені у стилі віденського ренесансу. Головне, що привалює в обліку палацу – три бані, які надають йому неповторного вигляду. Під час Першої Світової палац розграбували російські війська. В Другу Світову він не постраждав, тому до 1955 року тут навіть знаходилися усілякі офіційні установи. Далі його передали військовому інтернату. Якщо вам вдасться потрапити всередину, ви побачите частково збережені ліпні прикраси у бібліотеці та декількох залах, оздоблення ніш-стінних шаф, декілька кахельних пічок, старовинні двері, набірні паркети в головних приміщеннях першого поверху. З урахуванням усіх руйнувань, це доволі непогано.  Нападівка, Вінницька область, садиба Ланге Тут, серед подільського лісостепу, мешкав та помер датський письменник, дипломат, етнограф, агроном та ботанік Тор Ланге (1851-1915) – людина, яка втретє, після легендарної доби вікінгів та нещасливого походу Карла ХІІ, відкрила Україну світові, причому суто мирним шляхом – через переклади та поетичні твори. Данець оселився тут через шлюб – у маєтку дружини Наталії. Подружжя мешкало в Нападівці з 1883-го по рік смерті Ланге, а наприкінці 1920-х його літній удові дозволили виїхати у Данію, туди ж перенесли і прах вченого. Після цього палац розграбували, а бібліотеку Ланге знищили.  В Овальній залі та одній з суміжних кімнат колишнього маєтку досі можна побачити колони та ліпні барельєфи зі сценами на античні теми. Ланге вони подобались – бо він був ще й блискучим перекладачем античних авторів. Райгородок, Житомирська область, садиба Мазаракі За 19 км від Бердичіва знаходиться справжня садибна перлина, яка досі практично ніяк не підпадає у туристичні маршрути. Між тим, саме вона збережена поки чи не найкраще з усіх, описаних в цьому нарисі. Будинок в Райгородку (фактично, заміську віллу) звела 1887 року родина грецького походження Мазаракі. Стиль палацу трактується як «фантазії на тему тосканських вілл».  Зовнішній вигляд будівлі дійшов до нас майже без змін. Особливість її – чотири несхожих фасади. Крім того, замовник та архітектор добряче «погралися» з численними терасами, лоджіями, балконами, дерев’яними колонками балкону, та звели вежу, стилізовану під замкову. Всередині можна побачити фрагменти оздоблення, дерев’яну стелю та перила сходової клітини – до речі, чи не найкраще збереженої частини будинку.  Старий Розділ, Львівська область, палац Жевуських-Лянцкоронскьих Ця резиденція колись навіть мала власну назву – Франкопіль. Будівництво величезного ансамблю велося практично 30 років, починаючи з 1874-го. Найбільш відомим власником палацу був граф Кароль Лянцкоронський (1848-1933) - мандрівник, історик, археолог, колекціонер та меценат. Зібрана їм колекція вважалася третьою за значущістю в усій Австро-Угорські імперії, а потім – другою у відновленій Польщі. В 1890-х роках він привіз з Малої Азії багато античних старожитностей та прикрасив ними палац, хоча особливо їхнє походження не афішував – в ті часи вивезення раритетів почало вже вважатися моветоном. Найбільш цінні речі та картини син Кароля ще перед Другої Світовою завбачливо забрав до родових маєтків у Австрії та Швейцарії. Решта, тобто практично усе, включно з меблями, що знаходилося у палаці на 1939 рік, було вивезено до музеїв Львова та Дрогобича. Та частина колекції, що залишилася у Дрогобичі, є тепер окрасою тамтешнього музею. Радянська влада відкрила у палаці санаторій, який проіснував до початку 2000-х, поки його задешево не продали приватному власнику – і це обернулося вивезенням у невідомому напрямку решток оздоблення часів Лянцкоронських. Зараз палац повернуто у державну власність, але він продовжує руйнуватись. Зверніть увагу на барельєфи-маски, що прикрашають фасад палацу - не виключено, шо це також можуть бути античні оригінали. Рятує їх досі тільки те, що вони вмуровані занадто міцно, і при виколупуванні їх можна пошкодити. Всередині стан палацу нагадує більше руїни радянського періоду, хоча можна ще побачити оздоблення стель, сходової клітини та ліпнину у декількох залах. Все це треба шукати, адже палац дуже великий, і артефакти минулого можуть зустрітись у будь-якому приміщенні. Стригани, Хмельницька область, палац Четвертинських Споруда дивного вигляду, стиль якої визначають як суміш модерну з неоготикою, «кричить» до нас вибитими вікнами посеред занедбаного парку, що знаходиться між околицею Славути та градирнями Хмельницької АЕС. Чомусь саме тут мимоволі виникають асоціації про «прокляті місця», й недарма - наприклад, 1944 року червоні партизани (а фактично - працівники НКВС), які отаборилися в палаці, розстрілювали на подвір’ї місцеву молодь, яка намагалися втекти до УПА. Після Другої Світової в цій садибі знаходилися протитуберкульозний санаторій, дитячий табір і навіть тренувальна база місцевих футболістів. Всередині й досі тут можна зайти унікальні елементи інтер’єру. Наприклад, в оздобленні практично усіх кімнат по кутах можна побачити зображення сов – можливо, символів масонського братства. На першому поверсі, у вестибюлі, знаходиться величезна настінна картина, що зображує нічний пейзаж, місяць над водою і сидячого грифона на березі, а на бічних арках ще збереглися зображення двох янголів. Склепіння вестибюлю спирається на ліпнину у вигляді грецьких богинь, по центру – родинний герб Четвертинських. Ось таким виявився наш сумний променад тільки дещицею маєтків, які знаходяться на межі загибелі. Останні рештки колишньої краси потенційно ще можна врятувати, але для цього потрібні і великі кошти, і велика воля. Тому хоча б зафіксувати, заради власного сумлння, збережені об'єкти ми можемо та маємо. Повний текст статті можно прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/151137 Павло Ковальов

    09.10.2020 38 12028
  • Мандруємо Вінницькою областю: містечка, садиби та любовні історії Мандруємо Вінницькою областю: містечка, садиби та любовні історії

    Продовжуємо мандрувати Вінницькою областю. Цього разу на нас очікують колишнє королівське місто Бар з чудовим готичним костелом Св. Анни, маєток російського дипломата в Круподеринцях з «болгарською» церквою, котедж в англійському стилі, збудований іншим адміралом в Митках, величний та романтичний ансамбль у Мурованих Курилівцях, «масонський будинок» в Чорномині, який вважається копією Білого Дому, а також останній штетл України – Шаргород, де ми і зараз можемо відчути атмосферу єврейського містечка. Місто Бар колись було центром воєводства, величною фортецею на битих шляхах з Поділля до Дикого Поля. Фортечні стіни давно розібрані, зате в місті зберіглися інші цікаві пам’ятки – в першу чергу, це неоготичний костел Св. Анни, збудований на початку ХХ століття, Успенська церква 1757 р. з чудотворними іконами, одну з яких привезла до Бара його засновниця – легендарна італійка, королева Бона Сфорца (1494-1557) - дружина польського короля Сигізмунда ІІ, одна з плеяди видатних жінок-правительок Європи. Також в Барі заслуговують на увагу Покровський монастир сестер бенедектинок, греко-католицький монастир Іоанна Хрестителя, будівля колишнього реального училища, міські особняки. В Круподеринцях стоїть незвичної архітектури церква, зведена за зразком болгарських храмів. Це зменшена копія головного собору в Софії – столиці Болгарії. То не дивно, адже в ній похований граф М. Ігнатьєв (1832-1908), який був причетним до становлення незалежності цієї держави від турок, що сталося за допомогою російської військової сили. Дерев’яний будинок графа доволі скромний. Храм же став родинною усипальнею, причому надгробок Ігнатьєва показово оберігався більшовиками, бо вони вважали себе продовжувачами імперської політики, якій він служив. Також в Круподеринцях привертає увагу величний кам’яний млин. В селі Митки хазяйнував інший імперський діяч – адмірал М. Чихачов (1830-1917). Елегантний котедж в англійському стилі він збудував, за легендою, для своєї доньки, аби з таким приданим дівчина, яка не відрізнялася красою, могла б скоріше вийти заміж. Але ображена донька не оцінили такий подарунок від батька, і в палаці мешкати не стала. Всередині частково зберіглися інтер’єри. Серед палацових ансамблів Поділля виділяється маєток в Мурованих Курилівцях. Він єдиний свого роду в країні: стоїть на пагорбі, оточений старовинними бастіонами, на яких розбито сад. Спереду він двоповерховий, а ззаду – триповерховий. Перед заднім фасадом – тераса, яка є дахом оранжереї. Навколо розбито романтичний парк, де через струмки та яри перекинуто декілька мостів. Також можемо побачити флігель та арсенал, непогано відреставрований. Палацовий пагорб, власне, є фортечним, тому в ХХ ст. він був ще й укріплений дотами. Найвідомішою мешканкою Мурованих Курилівців була Дельфіна Комар (1807-1877), у заміжжі – Потоцька, коханка та муза багатьох видатних діячів Європи 1820-40-х років, серед яких був великий композитор Шопен. Також цікаво буде пройтись по центральній частині Мурованих Курилівців, яка є доволі колоритною через збережену забудову старого штетла (єврейських кварталів).  Є в Україні і свій «Білий дім»: практично копія головного будинку США стоїть в селі Чорномин. Тільки у нашого Білого дому на дві колони більше. Вважається, що будинок зведений за масонськими правилами, бо і господар - граф Чарномський, і архітектор – Ф. Боффо – були масонами, і вже точно ними були будівничі американської резиденції. Рештки внутрішнього оздоблення відносяться до 1890-х. Завершує наш фотонарис Шаргород – дуже атмосферне містечко, де можна і зараз знімати фільми з єврейської історії, бо його недарма звуть «останнім штетлом» та головним центром українського провінційного єврейства. Юдейський дух відчувався тут аж до 1990-х (в 1940-х значна частина єврейської громади вціліла, бо місто опинилося в румунській зоні окупації з трохи лояльнішим до євреїв режимом). На центральних вуличках особливо багато автентичної забудови типового подільського штетла, а перлиною міста є найстарша в Україні синагога, збудована 1589 року.  Важливим Шаргород є і для католиків, адже тут знаходиться шановний костел Св. Флоріана з дивом збереженим інтер’єром, та щорічно проводяться прощі по великій Хресній дорозі (кальварії), аналогів якій нема в Україні. Для православних не менш важливим центром є Миколаївський монастир, де також зберіглися фрески. Нарешті, в Шаргороді було 2009 року встановлено чи не найбільш концептуальний пам’ятник в країні – «Невідомому пам’ятнику». Його відкривала 2009 року київська художниця Жанна Кадирова в рамках фестивалю «Арт-містечко. Шаргород», який проходить щосерпня з 2006 року. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/139525

    16.07.2020 37 14241
  • Вінниччина: маловідомі пам’ятки, які чекають на увагу туристів Вінниччина: маловідомі пам’ятки, які чекають на увагу туристів

    На початку ХХ століття територія сучасної Вінниччини була рясно вкрита садибами польських, українських, російських, єврейських можновладців та багатіїв. Вони змагалися між собою розкошами, і якщо не зовнішнім блиском, то накопиченими скарбами. через століття їх залишилася близько 50, причому здебільшого – не в найкращому стані. Ними – стежинами та алеями старих садиб Поділля – ми й поведемо вас цього разу. «Тамплієри» та вегани Малої Ростівки, «палац-торт» Вищеольчедаєва, панські забави у «французькому замку», готичні фіали Чернятина, нарешті, музей великого композитора Леонтовича у Марківці – ось тільки декілька місць, які ми оглянемо в цьому нарисі.  У Верхівці нас одразу причаровує огорожа з брамою в стилі необарокко. в парку – елегантний палац «під Францію», збудований в 1890-х роках. У ньому знаходиться аграрний коледж. Палац належав полякам - братам Собанським. До цього часу зберіглося планування палацу з окремими виходами для кожного з братів, дві стайні, службові приміщення та парк. Справжнім шедевром не тільки Вінничини, а і усієї України – шедевром, який перебуває на межу остаточної загибелі – є палац київського магната Нафтули Когана у Вищеольчедаєві. Палац унікальний тим, що декілька головних кімнат другого поверху повністю вкриті ліпниною та розписами (бучна ліпнина є навіть на дверях). В часи Когана це вважалося ледве не ознакою кричущого несмаку нувориша - але наразі саме цей палац є, навіть у своєму поганому стані, чи не найзбереженими з точки зору інтер'єрів в усій області. І він потребує негайної реставрації! Будьте обережними під час його відвідування, та не забутьте зафіксувати рештки цієї крихкої краси. В Комаргороді стоїть палац у стилі альпійського шале. Він спочатку був родовим маєтком князів Четвертинських, а пізніше придбаний російським політиком та промисловцем Петром Балашовим, який кардинально перебудував його згідно модних на той час тенденцій. Так палац отримав швейцарські мотиви в оздобленні. Зараз його стан не найкращий, хоча останнім часом проведена певна реставрація. Окрім того, в Комагороді є церква Стефана початку ХХ ст., також зведена Балашовим. Мала Ростівка стала останнім часом відома через проведення тут веганських фестивалів та інших аналогічних заходів. Вони відбуваються на галявинах біля імпозантного палацу в стилі цегляної готики, збудованого приблизно 1901 року. особливо привертають увагу статуї на фасаді палацу та біля нього. місцеві мешканці вважають, що палац в 1990-х реконструювався для зібрань якихось окультистів, масонів чи тамплієрів. і саме така репутація вабить до нього містично налаштовану публіку. Марківка пишається своїм нещодавно реконструйованим музеєм великого композитора Миколи Леонтовича - автора всесвітньо відомого «Щедрика». В січні 1921 року його було вбито в батьківській хаті в цьому селі за таємним завданням чекістів. Композитор похований в Марківці. Музей вражає своєю сучасністю та інтерактивністю. Важливим елементом музейного супроводу є аудіо- та аудіовізуальні інсталяції. У другій та третій залах відтворені кабінет батька композитора, і інтер’єр кімнати, де було вбито Миколу Дмитровича. В селі Соколівка було родове володіння магнатів Бжозовських. Їхній палац, який складається з двох корпусів різного часу побудови, доволі скромний, і все ще непогано збережений. Символом палацового комплексу є в’їзна брама в готичному стилі. В парку стоїть велика кам’яна альтанка. Зберігся й великий комплекс господарського двору. На площі біля сільського клубу в очі кидається пафосний, дивного проекту, пам’ятник загиблим у роки Другої Світової – найбільш великий в області. В Чернятині популярною атракцією став палац в неоготичному стилі родини Вітославських. Незвичайності споруді надають стрункі шпилі-«фіали», запозичені з готичних соборів. Біля розкішної фасадної тераси – скульптури левів, що колись тримали родинні герби, та великі кам’яні вази з відтворенням сюжетів середньовічних богослужбових чаш. Найбільшу увагу привертає ліпний декор в першому залі, де головним елементом є т.зв. розетка, в кожній із 8 частин якої уміщено геральдичний щит з гербом гілок фамілії Вітославських. Цікавими є й інтер’єри головного залу та вітальні з ліпниною в античному стилі. Ще одним елементом старих інтер’єрів є великий камін та кахляні пічки-грубки. В палаці розташовано агроколедж та діє невеличкий музей. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/137710

    15.07.2020 34 13618