НОВИНИ ДНЯ: Лукашенко зламав версію Путіна про "втечу" терористів до України  Загроза наступу РФ на Харків: місцевий депутат про сили РФ у Бєлгородській та Курській областях  Синоптики потішили прогнозом погоди в Україні: наскільки потепліє  У Повітряних силах розповіли, чому росіяни зменшили інтервали між атаками на Україну  Охорона Кримського мосту зменшилась, він втратив один периметр оборони – речник ВМС ЗСУ  Я б не недооцінював ворога, проте ми їх обіграли по всіх ключових напрямках – Малюк  В Україну йде короткочасне похолодання: коли його чекативсі новини дня
Фоторепортажіметки: євреї
  • Прогулянка Кропивницьким: що потрібно побачити туристу? Прогулянка Кропивницьким: що потрібно побачити туристу?

    На початку ХХ сторіччя місто, зараз відоме як Кропивницький, а тоді – Єлизаветград - було одним з найбільш передових серед повітових центрів Російської імперії. В ті роки сформувався неповторний архітектурний вигляд міста, який можна вважати за своєрідний феномен, місцевий варіант історизму та модерну. Ступень збереженості старої забудови в Кропивницькому є дуже високою, за критеріями «музейності» та атмосферності його можна впевнено ставити в один ряд з Одесою, Львовом, Чернівцями, Івано-Франківськом, Сумами. Контракти.ua підготували маршрут, проходячи яким, можна побачити головні пам'ятки міста. Місто виникло в 1750-х роках як Фортеця Святої Єлизавети. Воно одразу стало найважливішим торговим вузлом Центральної України, брамою до причорноморських степів, які тільки почали тоді засвоюватися, а вже за століття гордовито йменувало себе «маленьким Парижем», розбагатівши на цукрі та пшениці. На 1900 рік в ньому були усі головні ознаки благоустрою - телеграф, каналізація, водогін з більш ніж 300 колонок, електростанція і навіть трамвай, який за датою відкриття (липень 1897 р.) став четвертим в імперії. А населення в Єлизаветграді було більше, ніж в деяких столицях губерній, як-от Чернігів, Херсон чи Полтава: 1897 року в місті проживало 61,4 тис. осіб. Прогулянку Кропивницьким почнемо з найбільшої збереженої земляної фортеці в Україні. Щоправда, її зіркоподібний багатокутник побачити можна хіба з висоти. Нині фортеця – це ґрунтовно зарослі вали, рови і бастіони, всередині яких ще з 1780-х, коли звідси вивели гарнізон, отаборився військовий шпиталь. Поруч – меморіал воякам Другої Світової, доповнений стендами на честь героїв АТО.  Далі прямуємо до мосту через річку Інгул. Дорогою не можемо не помітити велику церкву Різдва Богородиці (1812 р.) Храм був заснований в слободі грецьких переселенців. Він ніколи не закривався, тому всередині можна побачити ікони XVIII ст.  Перейшовши міст, ми опиняємося на вулиці Великій Перспективній. Одразу ліворуч стоїть імпозантний будинок - т.зв. «Пасаж Шполянського» (№ 60, 1893 р.), в якому знаходиться Музей мистецтв.  Якщо повернути праворуч, на вулицю Преображенську, то за ринком ми побачимо Спасо-Преображенський собор. Його побудували старообрядці 1813 року. Зараз, звичайно ж, він є суто православним. Далі вздовж Великої Перспективної стоїть низка цікавих будівель, серед яких особливо виділяється кол. головопоштамт (адреса – по вул. Гоголя, 72, 1893 р.) На іншій стороні вулиці, на місці мерії, до початку 1950-х стояв кафедральний Успенський собор. Перед мерією - пам'ятник О. Пашутіну (1846-1905) - багаторічному міському голові (з 1878 року до смерті), історику-краєзнавцю. Саме на його мерство і припадає розквіт Єлизаветграда імперської доби. Далі Велика Перспективна виводить на головну площу міста - Героїв Майдану. Вздовж вулиці, фасадом на площу, стоять декілька цікавих будинків, але для початку пропонуємо зайти за будівлю мерії (на її місці колись розташовувалася справжня ратуша), де на вул. Чмиленка, 74, стоїть кол. лікарня Вайсенберга (1898 р.) Оглянувши її, повертаємося назад вулицею Чмиленка, та на розі площі зупиняємося перед ефектним кутовим будинком № 84/37 – колишнім готелем. Його фасадом повзуть кам'яні змії, тримаючи в пащах яблуко. В будинку знаходяться різноманітні організації.  Йдучи далі вулиці, невдовзі бачимо ансамбль видатних споруд – хоральної синагоги (№ 90/40, 1897 р.) та будинку рабина (№ 60, музична школа № 1). В будівлі синагоги з 1998 р. діє музей «Євреї Єлисаветграда». Кількість останніх та їхня роль в житті міста була дуже значущою: перепис 1926 року зафіксував 18,5 тис. євреїв, що складало понад 27% населення. В наш час євреїв в Кропивницькому залишилося хіба 0,1%. Будинок рабина недарма займає музична школа – в ньому народився композитор Ю. Мейтус (1903-1997). Батько Мейтуса придбав будинок (рабин жити в ньому відмовився, вважаючи занадто розкішним) під власну клініку. При цьому Мейтус-старший був пристрасним меломаном, тому в нього гостювала та концертувала уся музична еліта Єлизаветграда, у т.ч. батько та син Нейгаузи – Густав та Генріх (1888-1964) – композитор та піаніст.  Повернувши від синагоги вулицею Пашутінською, за квартал опинимося на перетині з вулицею Паученка - головним пішохідним променадом міста. Одразу бачимо два дуже цікавих об'єкта – будинки краєзнавчого музею (№ 40) і кол. лікарні Гольденберга (№ 45/35).  Музей знаходиться в чудової архітектури особняку (1895-1910 рр.) негоціанта Абрама Барського. Той не встиг пожити в завершеному будинку, бо був 1907 року вбитий анархістами-рекетирами, такого ж єврейського походження. Проте всередині відтворені інтер’єри з меблями того часу, а експозиція музею вважається – після поповнення на по. 1990-х експонатами з унікальної колекції О. Ільїна (про неї можна прочитати в попередньому нарисі) – найбагатшою серед подібних в українських обласних центрах.  Далі нам потрібно пройти чотири квартали по вулиці Паученка до № 89 – особняка, в якому розміщено музей художника О. Осмьоркіна (1892-1953). Музей було відкрито в будинку, який збудував для себе архітектор Паученко - дядько Осмьоркіна. Таким чином, будівля зберігає пам'ять відразу про двох видатних людей. Радимо відвідати цей музей та дізнатися про атмосферу «Срібного століття» в Єлизаветграді. Якщо відправитися у зворотному напрямку, то опинимося на центральному міському променаді - кол. вул. Двірцевій. Вздовж неї стоять понад 20 пам’яток архітектури, серед яких відзначимо № 17 – кол. контора Петроградського міжнародного кредитного банку (зараз – ресторан), № 15 – особняк Марущака (обласна бібліотека для юнацтва), № 9 – Гостинний двір (управління СБУ), № 7 – театр «Ілюзіон» (школа мистецтв) тощо. Вулиця Паученка виводить на площу перед міським театром (1865 р.), в якому почалася історія трупи М. Кропивницького, й, відповідно, усього славнозвісного «театру корифеїв».  Район, що прилягає до театру з північного заходу, зветься Ковалівкою. Тут в середині XIX ст. звели військове містечко для юнкерського кавалерійського училища (зараз тут військовий ліцей «Сокіл»). Ансамбль містечка включає триповерховий палац, штабний і навчальний корпуси, манеж та стайні. Парк перед головним корпусом – колишній училищний плац.  За парком, в житловій частині району, знаходяться кілька примітних об'єктів - зокрема, Покровська церква (1849 р., вул. Олефіренка, 14), кол. Реальне училище (1873 р., машинобудівний коледж, вул. Олефіренка, 6), лікарня Св. Анни (1904 р., пологовий будинок, вул. Ганни Дмитрян, 1). Лікарня була названа на честь її засновниці - благодійниці грецького походження Ганни Матракі (Дмитрян; 1843-1913). Далі наш шлях лежить на вулицю Чикаленка, 1, де розташований музей заводу Ельворті (до 2016 р. - «Червона зірка»). Завод заснували британці Роберт (1846-1925) і Томас (1847-1891) Ельворті в 1874 р. Вже за десяток років по відкриттю продукція англійської якості почала користуватися таким успіхом, що брати відкрили свої філії у, власне, Британії, а пізніше - і в США. Так Єлизаветград став відомим у світовому масштабі. Родина Ельворті володіла підприємством до 1918 року, а в ранню радянську добу тут збирали чи не перші в УРСР трактори. В будинку, де жили брати і перебувала контора заводоуправління, відкрито музей, а перед ним встановлено пам'ятник цим двом джентльменам.  Прогулянку Кропивницьким, особливо в теплу пору року, варто завершити візитом в дендропарк, який знаходиться недалеко фортеці, з якої ми починали нарис. Парк став популярним після реконструкції в сер. 2000-х, коли в ньому висадили понад 100 сортів тюльпанів різних кольорів і відтінків. Усього ж квітів тут - понад 2 млн. 2008 року дендропарк був визнаний кращим парком в Україні. На його території - розважальна зона з десятками атракціонів, кав’ярнями та ресторанами.  Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/102341 Павло Ковальов

    03.02.2021 44 18659
  • Мандруємо Вінницькою областю: містечка, садиби та любовні історії Мандруємо Вінницькою областю: містечка, садиби та любовні історії

    Продовжуємо мандрувати Вінницькою областю. Цього разу на нас очікують колишнє королівське місто Бар з чудовим готичним костелом Св. Анни, маєток російського дипломата в Круподеринцях з «болгарською» церквою, котедж в англійському стилі, збудований іншим адміралом в Митках, величний та романтичний ансамбль у Мурованих Курилівцях, «масонський будинок» в Чорномині, який вважається копією Білого Дому, а також останній штетл України – Шаргород, де ми і зараз можемо відчути атмосферу єврейського містечка. Місто Бар колись було центром воєводства, величною фортецею на битих шляхах з Поділля до Дикого Поля. Фортечні стіни давно розібрані, зате в місті зберіглися інші цікаві пам’ятки – в першу чергу, це неоготичний костел Св. Анни, збудований на початку ХХ століття, Успенська церква 1757 р. з чудотворними іконами, одну з яких привезла до Бара його засновниця – легендарна італійка, королева Бона Сфорца (1494-1557) - дружина польського короля Сигізмунда ІІ, одна з плеяди видатних жінок-правительок Європи. Також в Барі заслуговують на увагу Покровський монастир сестер бенедектинок, греко-католицький монастир Іоанна Хрестителя, будівля колишнього реального училища, міські особняки. В Круподеринцях стоїть незвичної архітектури церква, зведена за зразком болгарських храмів. Це зменшена копія головного собору в Софії – столиці Болгарії. То не дивно, адже в ній похований граф М. Ігнатьєв (1832-1908), який був причетним до становлення незалежності цієї держави від турок, що сталося за допомогою російської військової сили. Дерев’яний будинок графа доволі скромний. Храм же став родинною усипальнею, причому надгробок Ігнатьєва показово оберігався більшовиками, бо вони вважали себе продовжувачами імперської політики, якій він служив. Також в Круподеринцях привертає увагу величний кам’яний млин. В селі Митки хазяйнував інший імперський діяч – адмірал М. Чихачов (1830-1917). Елегантний котедж в англійському стилі він збудував, за легендою, для своєї доньки, аби з таким приданим дівчина, яка не відрізнялася красою, могла б скоріше вийти заміж. Але ображена донька не оцінили такий подарунок від батька, і в палаці мешкати не стала. Всередині частково зберіглися інтер’єри. Серед палацових ансамблів Поділля виділяється маєток в Мурованих Курилівцях. Він єдиний свого роду в країні: стоїть на пагорбі, оточений старовинними бастіонами, на яких розбито сад. Спереду він двоповерховий, а ззаду – триповерховий. Перед заднім фасадом – тераса, яка є дахом оранжереї. Навколо розбито романтичний парк, де через струмки та яри перекинуто декілька мостів. Також можемо побачити флігель та арсенал, непогано відреставрований. Палацовий пагорб, власне, є фортечним, тому в ХХ ст. він був ще й укріплений дотами. Найвідомішою мешканкою Мурованих Курилівців була Дельфіна Комар (1807-1877), у заміжжі – Потоцька, коханка та муза багатьох видатних діячів Європи 1820-40-х років, серед яких був великий композитор Шопен. Також цікаво буде пройтись по центральній частині Мурованих Курилівців, яка є доволі колоритною через збережену забудову старого штетла (єврейських кварталів).  Є в Україні і свій «Білий дім»: практично копія головного будинку США стоїть в селі Чорномин. Тільки у нашого Білого дому на дві колони більше. Вважається, що будинок зведений за масонськими правилами, бо і господар - граф Чарномський, і архітектор – Ф. Боффо – були масонами, і вже точно ними були будівничі американської резиденції. Рештки внутрішнього оздоблення відносяться до 1890-х. Завершує наш фотонарис Шаргород – дуже атмосферне містечко, де можна і зараз знімати фільми з єврейської історії, бо його недарма звуть «останнім штетлом» та головним центром українського провінційного єврейства. Юдейський дух відчувався тут аж до 1990-х (в 1940-х значна частина єврейської громади вціліла, бо місто опинилося в румунській зоні окупації з трохи лояльнішим до євреїв режимом). На центральних вуличках особливо багато автентичної забудови типового подільського штетла, а перлиною міста є найстарша в Україні синагога, збудована 1589 року.  Важливим Шаргород є і для католиків, адже тут знаходиться шановний костел Св. Флоріана з дивом збереженим інтер’єром, та щорічно проводяться прощі по великій Хресній дорозі (кальварії), аналогів якій нема в Україні. Для православних не менш важливим центром є Миколаївський монастир, де також зберіглися фрески. Нарешті, в Шаргороді було 2009 року встановлено чи не найбільш концептуальний пам’ятник в країні – «Невідомому пам’ятнику». Його відкривала 2009 року київська художниця Жанна Кадирова в рамках фестивалю «Арт-містечко. Шаргород», який проходить щосерпня з 2006 року. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/139525

    16.07.2020 37 22737