НОВИНИ ДНЯ: Експерт пояснив, чому ЗСУ важливо бити по аеродромах РФ на окупованих територіях  Наступ Росії: генерал Годжес оцінив, чи реальний прорив окупантів вглиб України  Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила чиновників Вашингтона, - Вloomberg  В Києві очікуються сильні пориви вітру: містянам дали важливі поради  Через фінансову скруту Трамп почав торгувати Бібліями – The New York Times  Держборг України за місяць скоротився більш ніж на 1 млрд доларів  Переломный момент: генерал розповів, як потрібно діяти в Харкові для знешкодження ворогавсі новини дня
Фоторепортажіметки: лікарня
  • Прогулянка Кропивницьким: що потрібно побачити туристу? Прогулянка Кропивницьким: що потрібно побачити туристу?

    На початку ХХ сторіччя місто, зараз відоме як Кропивницький, а тоді – Єлизаветград - було одним з найбільш передових серед повітових центрів Російської імперії. В ті роки сформувався неповторний архітектурний вигляд міста, який можна вважати за своєрідний феномен, місцевий варіант історизму та модерну. Ступень збереженості старої забудови в Кропивницькому є дуже високою, за критеріями «музейності» та атмосферності його можна впевнено ставити в один ряд з Одесою, Львовом, Чернівцями, Івано-Франківськом, Сумами. Контракти.ua підготували маршрут, проходячи яким, можна побачити головні пам'ятки міста. Місто виникло в 1750-х роках як Фортеця Святої Єлизавети. Воно одразу стало найважливішим торговим вузлом Центральної України, брамою до причорноморських степів, які тільки почали тоді засвоюватися, а вже за століття гордовито йменувало себе «маленьким Парижем», розбагатівши на цукрі та пшениці. На 1900 рік в ньому були усі головні ознаки благоустрою - телеграф, каналізація, водогін з більш ніж 300 колонок, електростанція і навіть трамвай, який за датою відкриття (липень 1897 р.) став четвертим в імперії. А населення в Єлизаветграді було більше, ніж в деяких столицях губерній, як-от Чернігів, Херсон чи Полтава: 1897 року в місті проживало 61,4 тис. осіб. Прогулянку Кропивницьким почнемо з найбільшої збереженої земляної фортеці в Україні. Щоправда, її зіркоподібний багатокутник побачити можна хіба з висоти. Нині фортеця – це ґрунтовно зарослі вали, рови і бастіони, всередині яких ще з 1780-х, коли звідси вивели гарнізон, отаборився військовий шпиталь. Поруч – меморіал воякам Другої Світової, доповнений стендами на честь героїв АТО.  Далі прямуємо до мосту через річку Інгул. Дорогою не можемо не помітити велику церкву Різдва Богородиці (1812 р.) Храм був заснований в слободі грецьких переселенців. Він ніколи не закривався, тому всередині можна побачити ікони XVIII ст.  Перейшовши міст, ми опиняємося на вулиці Великій Перспективній. Одразу ліворуч стоїть імпозантний будинок - т.зв. «Пасаж Шполянського» (№ 60, 1893 р.), в якому знаходиться Музей мистецтв.  Якщо повернути праворуч, на вулицю Преображенську, то за ринком ми побачимо Спасо-Преображенський собор. Його побудували старообрядці 1813 року. Зараз, звичайно ж, він є суто православним. Далі вздовж Великої Перспективної стоїть низка цікавих будівель, серед яких особливо виділяється кол. головопоштамт (адреса – по вул. Гоголя, 72, 1893 р.) На іншій стороні вулиці, на місці мерії, до початку 1950-х стояв кафедральний Успенський собор. Перед мерією - пам'ятник О. Пашутіну (1846-1905) - багаторічному міському голові (з 1878 року до смерті), історику-краєзнавцю. Саме на його мерство і припадає розквіт Єлизаветграда імперської доби. Далі Велика Перспективна виводить на головну площу міста - Героїв Майдану. Вздовж вулиці, фасадом на площу, стоять декілька цікавих будинків, але для початку пропонуємо зайти за будівлю мерії (на її місці колись розташовувалася справжня ратуша), де на вул. Чмиленка, 74, стоїть кол. лікарня Вайсенберга (1898 р.) Оглянувши її, повертаємося назад вулицею Чмиленка, та на розі площі зупиняємося перед ефектним кутовим будинком № 84/37 – колишнім готелем. Його фасадом повзуть кам'яні змії, тримаючи в пащах яблуко. В будинку знаходяться різноманітні організації.  Йдучи далі вулиці, невдовзі бачимо ансамбль видатних споруд – хоральної синагоги (№ 90/40, 1897 р.) та будинку рабина (№ 60, музична школа № 1). В будівлі синагоги з 1998 р. діє музей «Євреї Єлисаветграда». Кількість останніх та їхня роль в житті міста була дуже значущою: перепис 1926 року зафіксував 18,5 тис. євреїв, що складало понад 27% населення. В наш час євреїв в Кропивницькому залишилося хіба 0,1%. Будинок рабина недарма займає музична школа – в ньому народився композитор Ю. Мейтус (1903-1997). Батько Мейтуса придбав будинок (рабин жити в ньому відмовився, вважаючи занадто розкішним) під власну клініку. При цьому Мейтус-старший був пристрасним меломаном, тому в нього гостювала та концертувала уся музична еліта Єлизаветграда, у т.ч. батько та син Нейгаузи – Густав та Генріх (1888-1964) – композитор та піаніст.  Повернувши від синагоги вулицею Пашутінською, за квартал опинимося на перетині з вулицею Паученка - головним пішохідним променадом міста. Одразу бачимо два дуже цікавих об'єкта – будинки краєзнавчого музею (№ 40) і кол. лікарні Гольденберга (№ 45/35).  Музей знаходиться в чудової архітектури особняку (1895-1910 рр.) негоціанта Абрама Барського. Той не встиг пожити в завершеному будинку, бо був 1907 року вбитий анархістами-рекетирами, такого ж єврейського походження. Проте всередині відтворені інтер’єри з меблями того часу, а експозиція музею вважається – після поповнення на по. 1990-х експонатами з унікальної колекції О. Ільїна (про неї можна прочитати в попередньому нарисі) – найбагатшою серед подібних в українських обласних центрах.  Далі нам потрібно пройти чотири квартали по вулиці Паученка до № 89 – особняка, в якому розміщено музей художника О. Осмьоркіна (1892-1953). Музей було відкрито в будинку, який збудував для себе архітектор Паученко - дядько Осмьоркіна. Таким чином, будівля зберігає пам'ять відразу про двох видатних людей. Радимо відвідати цей музей та дізнатися про атмосферу «Срібного століття» в Єлизаветграді. Якщо відправитися у зворотному напрямку, то опинимося на центральному міському променаді - кол. вул. Двірцевій. Вздовж неї стоять понад 20 пам’яток архітектури, серед яких відзначимо № 17 – кол. контора Петроградського міжнародного кредитного банку (зараз – ресторан), № 15 – особняк Марущака (обласна бібліотека для юнацтва), № 9 – Гостинний двір (управління СБУ), № 7 – театр «Ілюзіон» (школа мистецтв) тощо. Вулиця Паученка виводить на площу перед міським театром (1865 р.), в якому почалася історія трупи М. Кропивницького, й, відповідно, усього славнозвісного «театру корифеїв».  Район, що прилягає до театру з північного заходу, зветься Ковалівкою. Тут в середині XIX ст. звели військове містечко для юнкерського кавалерійського училища (зараз тут військовий ліцей «Сокіл»). Ансамбль містечка включає триповерховий палац, штабний і навчальний корпуси, манеж та стайні. Парк перед головним корпусом – колишній училищний плац.  За парком, в житловій частині району, знаходяться кілька примітних об'єктів - зокрема, Покровська церква (1849 р., вул. Олефіренка, 14), кол. Реальне училище (1873 р., машинобудівний коледж, вул. Олефіренка, 6), лікарня Св. Анни (1904 р., пологовий будинок, вул. Ганни Дмитрян, 1). Лікарня була названа на честь її засновниці - благодійниці грецького походження Ганни Матракі (Дмитрян; 1843-1913). Далі наш шлях лежить на вулицю Чикаленка, 1, де розташований музей заводу Ельворті (до 2016 р. - «Червона зірка»). Завод заснували британці Роберт (1846-1925) і Томас (1847-1891) Ельворті в 1874 р. Вже за десяток років по відкриттю продукція англійської якості почала користуватися таким успіхом, що брати відкрили свої філії у, власне, Британії, а пізніше - і в США. Так Єлизаветград став відомим у світовому масштабі. Родина Ельворті володіла підприємством до 1918 року, а в ранню радянську добу тут збирали чи не перші в УРСР трактори. В будинку, де жили брати і перебувала контора заводоуправління, відкрито музей, а перед ним встановлено пам'ятник цим двом джентльменам.  Прогулянку Кропивницьким, особливо в теплу пору року, варто завершити візитом в дендропарк, який знаходиться недалеко фортеці, з якої ми починали нарис. Парк став популярним після реконструкції в сер. 2000-х, коли в ньому висадили понад 100 сортів тюльпанів різних кольорів і відтінків. Усього ж квітів тут - понад 2 млн. 2008 року дендропарк був визнаний кращим парком в Україні. На його території - розважальна зона з десятками атракціонів, кав’ярнями та ресторанами.  Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/102341 Павло Ковальов

    03.02.2021 44 18666
  • Суми: місто, яке вас вразить Суми: місто, яке вас вразить

    В цьому фотонарисі ми представимо вам Суми – місто, яке з туристичної точки зору, є не дуже відомим поза межами Східної України. І це при тому, що місто є скарбницею архітектурних шедеврів. Контракти.uа вирішили подолати таку прикру невідомість та розповісти вам про дуже несумні Суми. Місто виникло в 1650-х роках, під час масового заселення величезного регіону, який нині називається Слобожанщиною, та історично включав в себе багато земель, які зараз знаходяться на території РФ. Суми мали декілька періодів розквіту, головними з яких можна вважати роки з 1870-х по 1914-й, коли місто стало одним з головних центрів торгівлі цукром в Російській Імперії за рахунок діяльності тут династій купців та меценатів Харитоненків та Суханових, а також з початку 1970-х по кінець 1980-х років, коли обласний центр був реконструйований та збагатився величезними будівлями модерністичної архітектури, під будівництво яких пішло, на жаль, багато старовинної забудови.  Більшовики знесли в Сумах декілька важливих храмів, але три головних залишили. Перш за усе, це Воскресенська церква в стилі мазепінського бароко на центральному майдані, зведена 1702 року ще на території фортеці. За декілька кварталів від неї височіє кафедральний Преображенський собор з 56-метровою дзвіницею. Собор отримав сучасний вигляд після ґрунтовної перебудови 1892 року, проведеної на кошти родини Суханових. Але найбільш вражає в Сумах грандіозний Троїцький собор недалеко вокзалу, зведений 1915 року у стилі неокласицизму на кошти «цукрового короля» Павла Харитоненка (1852-1914) за зразками петербурзьких храмів. Ще один вартий уваги храм – Пантелеймонівський, головна церква однойменного монастиря. Його звів ще молодим архітектором Олексій Щусєв, майбутній проектант мавзолею Леніна. Варті уваги в Сумах і інші храми – Іллінський, Різдва Богородиці, а також Петропавлівський на міському цвинтарі. Усі вони збудовані і 1830-50-х роках у стилі класицизму. В місті є також неоготичний костел 1911 року побудови. А в колишньому єврейському кварталі, на вул. Кооперативній, діє синагога. Говорячи про цивільні споруди старих Сум, зазначимо, що станом на 1917 рік в місті були будівлі усіх важливих бюрократичних установ, театр, лікарні, бібліотека, розкішні садиби Харитоненків й Суханових та численні особняки діячів капіталом поменше. Ось найголовніші з цих споруд.  На вул. Троїцькій знаходиться дитяча лікарня Св. Зінаїди, збудована Павлом Харитоненком на пам’ять своєї померлої доньки. Нижче по вулиці знаходиться кол. чоловіча гімназія, головний корпус якої нагадує середньовічний замок. А на Покровській вулиці стоїть будівля театру для дітей та юнацтва, зведена 1911 року за проектом, призначеним для Ялти. В кварталах між Соборною, Воскресенською та Кооперативною вулицями ще зберігається масив рядової забудови повітових Сум. Тут, поруч Преображенського собору, розташована непоказна ззовні, але історично значуща будівля колишньої канцелярії слобідських полків, в якій пізніше розташовувався магістрат. Впритул до нього стоїть будинок Олександрівського банку з романтичними вежечками.  Варті уваги також будівлі у сквері Шевченка наприкінці Соборної – кол. жіночої гімназії (зараз факультет Академії банківської справи) та друга за часом будівля Олександрівського банку (палац дітей та юнацтва). На вулиці Петропавлівській знаходиться низка важливих пам’яток – наприклад, розкішна садиба Суханових-Сумовських (1895 р.), в комплекс якої входять палац та конторський будинок. Наразі тут Інститут прикладної фізики. Навпроти садиби - велика будівля, вдало стилізована під старовинну, розібрану в 1980-х (а в тій були міська дума, пожежна частина, окружний суд тощо). Сучасну споруду (фактично – комплекс споруд) звели 2008 року для головного корпусу Академії банківської справи. Далі по вулиці – філармонія (кол. Дворянське зібрання), кол. реальне училище, будинок, де бував поет О. Олесь, цікавої архітектури особняки тощо. А на околиці міста, в місцевості Баси, знаходиться садиба Штеричевих з парком. Палац в 1890-х роках перебудований в стилі неоготики. Зберіглися інтер’єри вестибюлю з дубовими сходами та ліпленням на стелі. Відзначимо також споруду земської управи, де зараз розташувалася головна експозиція краєзнавчого музею. В музеї заслуговують на увагу зали, присвячені, відповідно, Голодомору та подіям АТО, а також експозиція «ХХ сторіччя починається». Художній музей (колишня контора імперського Держбанку) в основі своєї колекції має збірку колекціонера Оскара Гансена (1881-1964), а також предмети та картини з колекцій Харитоненків. Тут є роботи італійських, голландських, французьких майстрів, картини Боровиковського, Пимоненка, Айвазовського й багатьох інших. Суми також є однією з чеховських адрес. Тут, в садибі Линтварьових, що знаходиться в приєднаному зараз до міста селищі Лука, Чехов мешкав та працював в одному з флігелів в період з 1888 по 1894 роки. Зараз в цьому флігелі – музей. На жаль, інші споруди садиби стоять в руїнах.  Варто відвідати й приватний музей «Причал Одіссея», заснований краєзнавцем Сергієм Гуцаном. Його зібрання складається з речей віком від ІІ тис. до н.е. по наш час – предметів трипільців та скіфів, Давньої Русі, імперської та радянської діб. Є тут і артефакти з інших країн. Усю цю нібито хаотичну збірку об’єднує персона та розповідь автора. Говорячи про інші пам’ятки Сум, почнемо з дерев’яної альтанки (1905 р.), що вже давно є символом міста. В імперії таких спорудили в ті роки близько 50, але вціліла тільки сумська. Поруч з альтанкою стоїть пам’ятник Іванові Харитоненку (1820-1891), зведений за проектом скульпторів Олександра Опекушина та француза Арістида Круазі. Скульптуру мецената знищили 1918 року, встановивши на її місце пам’ятник Леніну. Але 1996 року скульптуру Харитоненка було відтворено. На головному кладовищі міста – Петропавлівському - досі можна побачити розкішні біломармурові надгробки авторства Круазі. Перший з них (Янгол з дівчинкою) - над могилою Зінаїди Харитоненко, другий (Голгофа) – над могилою Івана Харитоненка. Привертають увагу й величні надгробки родини Суханових. А в дальній частині кладовища розташований чи не найбільш загадковий об’єкт у Сумах – склеп-піраміда, одна з трьох таких в Україні (дві інші – на Полтавщині) та п’яти в Європі. Досі невідомо, хто тут похований. В центральній частині Сум та міських парках встановлено певну кількість невеличких пам’ятників та скульптур – як історичним постатям (актор Михайло Щепкін, Чехов на лавочці тощо) так і абстрактним – сумському гусарові, малюкам, які ласують солодощами, дамі з парасолькою, або ж взагалі речам – сумці с золотом (за легендою, на це золото, знайдене в річці, було засновано місто) чи цукру-рафінаду. Окремо можна відзначити пам’ятний знак на честь студентських протестів літа 2004 року проти об’єднання сумських вузів. Пам’ятник являє собою трьох зв’язаних дівчат, які сидять на землі.  В Сумах - декілька великих парків. Головний носить ім’я льотчика Івана Кожедуба (уродження Сумщини). В парку 2001 року було збудовано стадіон «Ювілейний», а ще південніше в часи пізнього СРСР заходилися будувати спорткомплекс, да так і не завершили. За понад 30 років цей майданчик у вигляді своєрідних техноруїн отримав стійку назву «Хіросіма». Наразі це місце – одне з культових у Сумах.  Інший парк розташований на березі річці Сумки та зветься «Казка». Він був облаштований 1985 року як дитячий, тому в ньому й досі стоїть велика кількість скульптур та скульптурних об’єктів на мотив різноманітних казок, а символом парку є велика скульптура кота у чоботах. Нарешті, слід загадати дендропарк поруч з Троїцьким собором. Його розбив управляючий заводами Івана Харитоненка, купець Асмолов. На території парку розміщено диспансер радіаційного захисту, але доступ до парку вільний. Повний текст статті про суми можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/165946       Павло Ковальов

    21.11.2020 39 17279
  • Полтавщина: що треба побачити від Пирятина до Лубен Полтавщина: що треба побачити від Пирятина до Лубен

    Західний «кут» Полтавської області має по краях своє тримістя: Пирятин, Лохвицю та Лубни. Тут народились Григорій Сковорода та Василь Симоненко, тут бавить око візерунчаста геометрія шкіл, споруджених в стилі українського модерну Опанасом Сластіоном. В затишній Березовій Рудці палац сумлінно ховає таємницю кохання Шевченка та таємницю місцевої піраміди.  В Березовій Рудці стоїть фотогенічний маєток Закревських. Елегантної архітектури палац з 1838 року стоїть серед старого саду. Його стіни пам’ятають веселі часи кутежів та кохання 1840-х років, коли у подружжя Платона та Ганни Закревських гостювали і Тарас Шевченко, і Євген Забіла, і забутий нині поет-герой Кавказьких війн Яків де Бальмен. Син Платона та Ганни, Ігнатій, уславився тим, що збудував усипальню у вигляді піраміди був членом масонської ложі (символом якої є, у т.ч., піраміда) та окультистом, останні роки провів на лікуванні в Єгипті, та остаточно упевнився там у необхідності своєрідного синтезу релігій. Він спорудив 1889 року біля фамільної церкви справжню піраміду - над склепом усіх своїх пращурів. Зараз єдине, що зберіглося всередині – підлога.  А ще 1892 року в Березовій Рудці народилась чи не найлегендарніша постать з Закревських – Марія (Мура), майбутня баронеса Бенкендорф-Будберг - агентка одразу трьох розвідок, коханка таких непересічних діячів, як британський посол в Радянській Росії Локкарт, голова петроградської ЧК Петерс, «буревісник революції» Максим Горький та великий фантаст Герберт Уеллс. Окрім того, вона була деякий час й агенткою нацистів - зокрема 1941 року намагалася влаштувати змову, аби усунути Де Голля від керівництва французькою еміграцією Спротиву. У Лубенському районі є село Біївці. Тут народилася інша відома постать – поет-шестидесятник  Василь Симоненко (1935-63). Його хата нічим не відрізняється від сусідніх. Вражає більш ніж скромний інтер’єр «щасливої» селянської родини колгоспної доби. В рідній хаті поета все побудовано на емоціональній розповіді пані Ганни – завідувачки музеєм, та на віршах самого поета – чи не найтрагічнішого з наших ліриків середини ХХ ст.  Попрямуємо далі до Чорнух. Це село (а колись – доволі значне містечко) відоме як місце народження 1722 року найвидатнішого нашого філософа – Григорія Сковороди. Його садиба ретельно відтворена 1972-го. Експозиція розміщена в шести залах, та налічує більше 5 тис. експонатів. Музей одночасно виконує і роль краєзнавчого. Окрім музею, в Чорнухах є що подивитись в історико-архітектурному сенсі. В першу чергу, це школа, збудована в 1900-1903 рр. за проектом великого майстра українського модерну Опанаса Сластіона (1855-1933). Також Сластіон побудував в Чорнухах земську лікарню. Ще одна школа - попередниця Сластіонової - збудована у 1900-1903 роках, і знаходиться у набагато кращому стані, порівняно з більш молодшою «колегою». Поруч з лікарнею стоїть невеличкий садибний будинок, щодо архітектора та колишнього власника якого сперечаються краєзнавці. Далі нас чекає Лохвиця. Колись воно було повіту, пізніше – райцентру. Більшість населення до 1941 р. складали євреї. На головних вулицях та площі Лохвиці царюють й нині споруди громадського призначення, збудовані за пізньої царської доби – поліцейська управа (нині музей), будинок повітового дворянства (філія «Полтаваобленерго»), будинок Товариства сільських господарів (районна бібліотека), реальне училище (медучилище), жіноча гімназія (1887 р., зараз СПТУ № 27). В Лохвиці було шість храмів, з яких зберігся один – Благовіщенська церква 1800 року. А ось колишня міська синагога стоїть у руїнах. Перебуває в напівзруйнованому стані й будівля тютюнової фабрики Дунаєвського – однієї колись з найбільших в країні.  Мандруючи далі ми опиняємось у Лубнах – місті, яке згадується ще Володимиром Мономахом. Колись саме тут була справжня столиця усього Лівобережжя у складі Речі Посполитої. Більше півсторіччя, аж до 1648 року, Лубни були центром володінь магнатського роду Вишневецьких. Але війська Хмельницького поклали цьому край. Другий розквіт міста почався в XIX сторіччі. Як і в Лохвиці, з того часу до нас дійшло багато будинків, які утворювали обличчя значного повітового центру. Мабуть, чи не найрозкішнішою з них є будівля жіночого єпархіального училища, зведена 1907 р. за проектом відомого харківського архітектора О. Бекетова із застосуванням мотивів українського модерну. Суто до українського модерну належить земська лікарня (вул. Толстого, 16\27), яку звів 1915 року архітектор Дмитро Дяченко. Більшість визначних будівель старих Лубен знаходиться на вулицях Ярослава Мудрого, Григора Тютюнника та Монастирській. Варто побачити: духовне училище, нині фінансово-економічний коледж (1885 р.), окружний суд, зараз - райдержадміністрація (1910 р.), дворянське зібрання, нині - міськвиконком (1912 р. – цікавий зразок неоготики, за що його практично офіційно називають «ратушою»), водонапірну вежу (1911 р.), кол. приватний маєток, де зараз знаходиться відділ СБУ (вул. Франка, 38). Варто відзначити й Лубенський музей – найстаріший такого роду на Полтавщині (заснований 1885 р.) З храмів в місті зберіглася лише церква Різдва Христового 1884 року, зараз відновлена після спотворень в радянські роки.  Біля Лубен знаходиться Мгарський монастир. Цю обитель поблизу Лубен заснувала Раїна Вишневецька 1619 року. Головний собор монастиря збудований 1692 року за проектом І.-Б. Зауера, автора Троїцького собору в Чернігові. В монастирі поховано декілька видатних церковних діячів. Найвідомішим з них є екс-патріарх Константинопольський Афанасій, який 1654 року помер у Мгарі, повертаючись з Москви через Україну. Є при монастирі і окремий скит з храмом цікавої архітектури. В скиту знаходиться могила 17 монахів, вбитих більшовиками 1919 року.  А що нас може зацікавити у такому місті, як Пирятин? Безумовно, це водонапірна вежа прямо на київсько-полтавській трасі. Побудована 1951 року, вона з того часу помітно похилилась, та вже не функціонує, але залишається символом міста. Її уславив радянський фільм «Королева бензоколонки», який знімали на заправці, що й досі існує поруч. Але ж головна пам’ятка міста – собор Різдва Богородиці (1781 р.) – єдиний такого типу в Україні. Його починали зводити як цивільну споруду (судячи з усього, полкову скарбницю), й тільки через деякий час, після пожежі, в якій загинули усі церкви міста, з неї зробили храм. Нарешті, варто відзначити село Хорошки з руїнами маєтку Щербатових 1848 року. Колись тут також знімали кіно - доволі ходульну, але все ж таки відому комедію «Весілля в Малинівці». Більш цікавим є те, що 2015 року садибу купило подружжя Михайла та Світлани Знайків. Світлана, ентузіастка зеленого туризму та життя на лоні природи, позиціонує себе також і як знавця езотерики та шанувальниця місць сили. Такий центр сили вона побачила в Хорошках, та назвала його «Рамайдан» - «площа Сонця». З того часу тут регулярно проходять усілякі фестивалі та інші подібні заходи. Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/134964.

    25.08.2020 34 26412