Ведення бою в будівлі штурмовими групами передбачає контакт з противником на коротких дистанціях, дії операторів (розвідників) мають бути стрімкими та професійними. В умовах бою в приміщенні результат бою вирішує миттєвість та професіоналізм, так як умови диктують прийняття рішень за долі секунди.

Урочистий королівський похорон герцога Единбурзького відбувся в суботу, 17 квітня, в каплиці Святого Георгія при королівському Віндзорському замку під Лондоном. В останню путь принца проводжали не лише найближчі, які були присутні на похороні, але й уся Велика Британія. Як і хотів принц Філіп, його похорон був королівським, але не державним - без церемонії публічного прощання. Водночас церемонію транслювали на телебаченні, а о 15:00 за британським часом (17:00 за Києвом) Британія вшанувала чоловіка королеви хвилиною мовчання. Попри те, що британцям рекомендували стежити за церемонією з дому, сотні охочих зібралися біля Віндзору, щоб також провести в останню путь принца Філіпа. О 14.45 за британським часом (16.45 за Києвом) труну з тілом принца помістили в Land Rover - автомобіль у військовому стилі, який принц Філіп сам в 2016 році допоміг модифікувати. Згодом у супроводі королівських морських піхотинців, труна вирушила з приватної каплиці Віндзорського замку, де тіло принца спочивало перед похороном, до каплиці Святого Георгія. За труною пройшли ходою члени королівської родини, зокрема принци Чарльз, Ендрю, Едвард та принцеса Анна, а також онуки - принци Вільям і Гаррі. До них приєдналися син принцеси Анни Пітер Філіпс та її чоловік віцеадмірал Тім Лоуренс, граф Сноудон. За ними пройшли члени штабу покійного герцога, зокрема його особистий секретар, бригадний генерал Арчі Міллер Бейкуелл, офіцер особистої охорони, два пажі і два камердинери. Королева прибула до каплиці в окремому автомобілі. Уздовж дороги, по якій везли тіло принца, вишикувалися службовці королівського флоту, морської піхоти, горян, четвертого батальйону королівського полку Шотландії і ВПС. Загалом в церемонії взяли участь понад 730 британських військовослужбовців, адже для герцога, який служив на флоті, збройні сили були завжди важливими. На галявині біля східної частини замку на честь принца загін королівської кінної артилерії дав салют з гармат, після якого у країні запанувала хвилина мовчання. Після цього труну внесли в каплицю Святого Георгія. Службу в каплиці Святого Георгія провів її настоятель архієпископ Кентерберійський, який висловив вдячність принцу за "його рішучу віру та відданість, за високе почуття обов'язку і доброчесність, за життя в служінні нації та співдружності, а також за мужність і натхнення його лідерства". Через коронавірусні обмеження там було лише близько 30 людей, усі дотримувалися вимог соціальної дистанції та були у масках. До списку гостей, окрім королеви, увійшли передусім найближчі - четверо дітей королеви та герцога, а також восьмеро їхніх онуків з чоловіками і дружинами. Зокрема, щоб попрощатися з дідусем, на похорон зі Сполучених Штатів прибув принц Гаррі. Його вагітна дружина Меган Маркл за рекомендацією лікаря залишилася у США. Її прессекретар уточнив, що вона стежила за церемонією вдома в Каліфорнії та долучила до їхнього з Гаррі вінка записку, написану від руки. Правнуків королеви і принца Філіпа на церемонії не було. Також в каплиці були діти покійної сестри королеви - принцеси Маргарет та троє родичів принца Філіпа з Німеччини. Після служби принца поховали у королівській усипальниці, його труну опустили в склеп з допомогою електричного механізму. Цей момент не транслювався публічно.

В цьому фотонарисі ми покажемо цікаві архітектурні, історичні та природні пам'ятки, які знаходяться в Сумській області, поза межами її міст. Контракти.ua зібрали 12 місць, які варто відвідати: видатної архітектури храми та садибні будинки, дивовижні крейдяні кар’єри, перший в світі пам’ятник мамонту й навіть музей етнічної групи (а, можливо, навіть, окремного народу), яка називає себе «горюни». Місця представлені у алфавітному порядку. Село Великий Бобрик відомо двома історично пов'язаними об'єктами - величною Вознесенською церквою (1808-51 рр.) та урочищем під назвою Образ, де протягом довгого часу знаходилася чудотворна ікона. Церква збудована поміщицею Є. Рахмановою, за часів якої село і стало відомим. Садиба Рахманових не зберіглася, а парк, створений 1815 року, існує й досі. Щодо урочища, то, згідно легенди, в 1770-х роках тут віднайшли ікону Св. Миколая. Коли син поміщиці вилікувався в юнацькому віці від якоїсь хвороби після материнських молитов біля цієї ікони, образ остаточно уславився, та назву урочищу. Згодом ікону перенесли до згаданої церкви. У 1943 р. ікона була вилучена НКВС та зникла. Але урочище в наші часи знов стало місцем паломництва: копія чудотворного образу уміщена на місці його знахідки. Інше село, Волокитине, було центром володінь Андрія Миклашевського (1801-1895) – власника порцелянової фабрики, яка діяла в 1839-62 рр. Вироби Миклашевського швидко отримали визнання, збиралися колекціонарами, купувалися найзнатнішими родами, а в наші часи коштують дуже великих сум. Порцеляновим іконостасом Миклашевський прикрасив і церкву свого помістя, знищену в 1950-х. Чудовий витвір мистецтва був розграбований. Від ансамблю садиби зберіглися т.з. «Золоті ворота» - парадна брама маєтку, задні ворота, старий парк, а в селі про Миклашевського нагадує будівля школи у псевдоруському стилі. Є на Сумщині й колишнє містечко Вороніж, в якому стоїть Михайлівська церква (1781 р.) – яскриавий взірець пізнього козацького бароко. Архітектором її вважають або Івана Григоровича-Барського, або Андрія Квасова – видатних зодчих тієї епохи. Інші церкви Вороніжа - Преображенська (1791 р.) та Покровська (1854 р.) Навпроти Михайлівської церкви стоїть стара будівля школи. Але найбільш значущим для нашої історії фактом є народження в Вороніжі письменника, поета та перекладача Пантелеймона Куліша (1819-97). Його родовий будинок був розібраний понад сто років тому, але 2019 року в центрі міста відкритий пам'ятник Кулішеві. У школі є його невеличкий музей. Невеличке село Залізняк уславилося 2019 року, коли виграло номінацію «Неймовірне село» за конкурсом Agroportal.ua. Громада отримала сертифікат на 100 тис. грн під проект відродження слави місцевого цикорію. Відтоді Залізняк – «цикорна столиця» України. В місцевій бібліотеці проводяться «цикорні посиденьки» та пригощання стравами з використанням цієї рослини. Ідея виникла у місцевих ентузіастів не просто так: промислове виробництво цикорію в Залізняку веде відлік з 1899 р., коли його висаджували тут останній власник села Б. Золотницький та його орендар, сумський промисловець Л. Чорнобильський – і отримували непоганий прибуток.  Але цикорна історія – не єдина, якою уславився Залізняк. Задовго до цього він був відомим як центр просвітництва та місце зібрань напівмасонського кружка в садибі просвітника, поета та перекладача Олександра Паліцина (1741-1816). Бували тут з лекціями тодішні «селебріті» - просвітник, винахідник та засновник Харківського університету В. Каразін, літератори В. Капніст, І. Богданович та навіть Г. Сковорода. Паліцин похований в Залізняку. В число місцевих цікавинок входять й названі на його честь 300-річні дуб та сосна.. І це ще не все: в Залізняку є… метеоритного походження озеро. Метеорит впав тут 18 липня 1740 р. Кратер з часом заріс травою та став болотом, але на початку ХХ ст., коли Золотницький добував з озера торф, напіввисохла улоговина знову заповнилася водою. Невеличке сільце Кияниця уславлене палацом Харитоненків-Лещинських, зведеним 1890 р. в стилі неоренесансу. В доволі великому парку можна побачити відремонтований гостьовий флігель та занедбаний міст. На березі збудовано альтанку. Зараз це власність Сумського аграрного університету, що дозволяє підтримувати споруду у відносно «притомному» стані. А ось село Кулішівка відоме завдяки тому, що тут 1839 р. знайшли два повних скелети мамонтів та рештки інших доісторичних тварин. Колись тут була стоянка первісної людини. Кістки відкопали під час будівництва гуральні, які затіяв власник Кулішівки – граф Головкін. Безпосередньо виймав та збирав скелети харківський науковець Іван Калениченко (1805-76). Аби увічнити цей факт, Головкін 1841 року спорудив на місці знахідки пам’ятник – перший в світі не тільки на честь мамонта, а й взагалі на честь палеонтологічної знахідки. А ось доля решток мамонтів, переданих до зоологічного музею Харківського університету, невідома, бо за німецькою ревізією 1942 року їх там вже не було. Поблизу міста Лебедин знаходяться два села с дивними назвами «Вистороп» - Великий та Малий. В Великому Висторопі стоїть незвична за силуетом церква Параскеви П’ятниці (1898 р.) В Малому ж Висторопі Михайлівський храм (1904 р.) більш стриманий за архітектурою та потребує реставрації. Але особливо цікавою є будівля агроколеджу в Малому Висторопі – дивного вигляду колишній будинок управляючого місцевого цукрозаводу, прикрашений вежечками, шатрами, терасами та навіть альтанкую у мавританському стилі. В декількох кімнатах цього терема розташований музей маршала танкових військ П. Рибалка (1894-1948) – уродженця села. Недалеко йому встановлено і пам'ятник у стилі сталінської доби.  Дуже цікавою місциною є Могриця - одна з природничих «фішок» не тільки Слобожанщини, але і України в цілому. 200 млн років тому плескався тут теплий та неглибокий океан, залишивши по собі крейдяні білі скелі з мільйонів скам’янілих скелетів черепахових панцерів, кальмарів-белемнітів та стулок мушель. Серед різноманітних акцій на тлі тутешніх пагорбів особливої популярності зажив ленд-арт фестиваль «Простір покордоння», що проходить з 1997 року. В самому селі Могриця стоїть Миколаївський храм (1852 р.) – один з проектів відомого архітектора К. Тона. Недалеко Могриці знаходиться колишнє заштатне містечко Миропілля з доволі цікавою, хоча й занедбаною, забудовою центральних вулиць в цегляному стилі та величезним Михайлівським храмом (1885 р.) з найвищою зі збережених на Сумщині дзвіниць (5-ярусна, 50 м заввишки). В селі Низи стоїть невеличкий палац, в якому бував майже щоліта в 1871-79 рр. П. Чайковський. Сюди його запросив Микола Кондратьєв – представник провідної сумської родини (його пращур, власне, заснував Суми). Композитор написав тут оперу «Черевички» - одну з двох на суто українську тематику (інша – «Мазепа»), Другу («Українську») та Третю симфонії, вальси – «Салонний», «Дрібничка» та «Сентиментальний», а також цикл п’єс «Вечірні мрії». Біля входу в парк стоїть храм Іоанна Богослова (1910 р.), а біля палацу – пам’ятник Чайковському. Тепер поговоримо про місцеву етнографічну екзотику – народність, яка називає себе «горюни». Вони живуть близ Путивля, в селах Нова Слобода, Линове та інших. Про походження горюнів дослідники не домовлися й досі, самі ж вони себе називають нащадками переселенців з далекого Полісся. Філологи підрахували, що українських, білоруських та російських слів в їхній мові приблизно однакова кількість. Походження назви «горюни», знов-таки, достеменно не встановлено. Виводять його або зі слова «гора», «горіти» або ж «горе» - і кожне трактування має свої аргументи. Чисельність горюнів в наш час – декілька тисяч осіб. Їхній фольклор проявляється, в першу чергу, у піснях. Дивні слова та акцент створюють враження, що чуєш якусь суто іншу слов'янську мову. Найбільш відомими в наш час є записи у виконанні ансамблю «Горюночка» з с. Линове. Зі специфікою горюнського життя знайомить музей, відкритий 2017 року. В ньому відтворено побут горюнів доколгоспоної доби. Музей – осередок популяризації горюнської самобутності та усіх свят і вистав, які проходять в цих селах. Одне з горюнських сіл - Нова Слобода - відоме також своїм монастирем, який зветься Софронієво-Мовчанська пустинь. В 1939-40 рр. тут був один з таборів для утримання польських офіцерів перед розстрілами. В післявоєнну добу головний храм розібрали, але багато споруд монастиря вціліло: можна побачити надбрамну Покровську церкву в стилі українського бароко, двостовпову (єдину такого планування в Україні) трапезну, лікарняний та настоятельський корпуси. Село Пустовійтівка з 2000-х років стало меморіалом легендарному останньому кошовому Січі Петру Калнишевському (1690-1803). 1773 року Калнишевський звів в Пустовійтівці дерев'яну Троїцьку церкву. За радянської влади церкву практично зруйнували – к кінцю існування СРСР це був пункт прийому склотари, і споруда нагадувала старий сарай. Реставрацію та відновлення храму провели в 2001-2006 рр. Тоді ж в Пустовійтівці відкрили і музей, два зали в якому присвячені Калнишевському – одна з них навіть стилізована під похмуру камеру Соловецького монастиря, де останній кошовий провів 25 років. В селі є й інша церква – Миколаївська (1906 р.) Окрім того, в Пустовійтівці стоїть добре відреставрований вітряк. Нарешті, на можемо оминути ще одне унікальне озеро - Шелехівське. Вчені вважають його чи не найдавнішим в Україні, приписуючи йому вік в декілька мільйонів років, та роблячи ровісником Байкалу та озера Вікторія в Африці. Шелехівське сформувалося внаслідок зсуву гір. Підковообразна водойма знаходиться на дні глибокої лісової балки біля річки Псел. Живиться з джерел. Площа озера – 7 га, глибина - до 18 м, та з 5-метрової відмітки ніколи не прогрівається. Обривчасті береги заросли багатою рослинністю. Тут багато ожини та малини. Поруч з озером – село Межиріч, колишнє містечко. В селі стоїть Успенська церква (1775 р.), побудована за кресленням Луки Білоусовича, архімандрита Києво-Печерської Лаври з 1751 р. Храм дивує своїми формами, схожими на кавказьку архітектуру – і це не дивно, вважаючи, що будувався він як оборонний. Росте в Межирічі й унікальна шовковиця - її вік понад 300 років, висота – 21 м, а діаметр стовбура понад 5,5 м. Ось такою була наша друга віртуальна мандрівка Сумщиною – можливо, малознаним для багатьох краєм, який завдяки цим нарисам став для вас ближчим та цікавішим. Повну версію статті можна прочитати тут: https://kontrakty.ua/article/173366   Павло Ковальов

Оголошено результати цьогорічного фотоконкурсу World Press Photo. Це один із найпрестижніших міжнародних конкурсів фотографів, заснований 1955 року. Це – незалежна некомерційна організація, яка підтримує фотожурналістику. Цьогоріч члени журі переглянули 74 470 світлин, зроблених 4315 фотографами. Головний приз – 5000 євро. Пропонуємо вам добірку деяких світлин, які перемогли на конкурсі.

26 квітня цього року виповнюється 35 років з моменту найбільшої катастрофи в історії людства — аварії на Чорнобильській АЕС. Журналіст Ельдар Сарахман оприлюднив у Facebook фото Прип’яті, колись зразкового та сучасного міста атомників з 50-тисячним населенням. «Прип’ять сьогодні. Місто було в ідеальному місці. Було», – так підписав автор світлини.

У столичному ботсаду імені Фоміна натовпи відвідувачів — почали цвісти магнолії. Щороку у квітні в «університетський ботсад» приходять тисячі киян та туристів аби помилуватися квітами. Цьогоріч людей трохи менше, — все ж таки локдаун.

Президент США Джо Байден має намір оголосити про виведення американських вояків з Афганістану до 11 вересня. Про це американські ЗМІ повідомили офіційні особи. Таким чином не вдасться дотриматися термінів виведення військ, погоджених минулого року адміністрацією президента Трампа із Талібаном - за цими домовленостями американці мали залишити Афганістан до травня. Раінше президент Байден вже заявляв, що це буде важко виконати до 1 травня. За угодою, підписаною у лютому 2020 року, США та його союзники в НАТО зобов'язувалися вивести усі війська з Афганістану за 14 місяців, якщо Талібан дотримається своїх обіцянок - зокрема, не дозволяти на підконтрольних територіях діяти Аль-Каїді та іншим озброєним угрупованням, а також не полишати мирних переговорів в країні. З того часу Талібан припинив напади на міжнародні сили, але продовжив боротися проти уряду Афганістану. Є побоювання, що коли іноземні збройні сили залишать країни до того, як буде досягнуто надійну угоду між сторонами конфлікту, Талібан може захопити владу. США твердять, що досі в Афганістані залишаються близько 2500 американських військових. На час, коли укладали угоду з Талібаном, там було близько 13 тисяч вояків США. Новий граничний термін виведення американських військ зійдеться у часі із 20 роковинами терористичних нападів на Світовий торговельний центр та Пентагон, що сталися 11 вересня 2001 року. Війська США увійшли до Афганістану саме після терактів 11 вересня 2001 року. Це найтриваліша військова кампанія в американській історії.

У найбільшому місті штату Міннесота сталися сутички між поліцейськими та протестувальниками через вбивство темношкірого чоловіка. Поліція застосувала сльозогінний газ, влада запровадила в місті комендантську годину. Ситуацію порівнюють з протестами, які минулого року спалахнули по всій території США після смерті від рук поліцейських 46-річного Джорджа Флойда. Сутички розпочалися ввечері у неділю - після того, як кілька сотень демонстрантів оточили поліцейський відділок у передмісті Міннеаполіса, місті Бурклін-Сентер, вимагаючи покарати поліцейських, що застрелили 20-річного Данте Райта. Запровадили комендантську годину, телеканал CBS повідомляє, що всі школи міста в понеділок не працюватимуть. Губернатор штату Тім Волц заявив, що слідкує за ситуацією і висловив підтримку родині Райта. Ввечері у неділю поліцейські обороняли від демонстрантів периметр центрального відділку в Бруклін-Сентер, який розташований всього за кілька кілометрів від центру Міннеаполіса. Поліція застосовувала сльозогінний газ і світлошумові гранти. Протестувальники закидали дві поліцейські автівки камінням, повідомляє Reuters. За повідомленнями місцевих ЗМІ, приблизно в той же час в місті пограбували торговельний центр, а в двері поліцейського відділку в сусідньому місті Бруклін-Парк вистрелили з вогнепальної зброї. Агентство Reuters пише, що близько 20 магазинів в околицях міста розгромлені. Після запровадження комендантської години до шостої ранку за місцевим часом мер міста Бруклін-Сентер Майк Елліот закликав протестувальників розійтися. У Бруклін-Сентер влада перекинула більшу частину службовців національної гвардії з Міннесоти, розміщених в місті на випадок безладів через суд над Дереком Шовіном - його звинувачують у вбивстві Джорджа Флойда у травні минулого року. Поліція заявила, що правоохоронці зупинили автомобіль Данте Райта за порушення правил дорожнього руху в неділю. Перевіривши особу водія, вони виявили, що він в розшуку. Після того, як Райта спробували затримати, він застрибнув у свою автівку і намагався втекти. Один із поліцейських вистрілив у Райта, після чого його авто проїхало ще кілька сотень метрів і врізалося в іншу машину. Поліцейські, наздогнавши Райта, знайшли його мертвим. Окрім водія, в машині також перебувала пасажирка - вона отримала поранення, які не становлять небезпеки для життя. У заяві поліції йдеться, що під час інциденту натільні камери на поліцейських були увімкнені. Мама Данте Райта, Кеті, каже, що син зателефонував їй, коли поліція зупинила його машину, щоб запитати номер страхового посвідчення. Після цього вона почула звуки боротьби, зв'язок обірвався:"Через хвилину я передзвонила і мені відповіла його дівчина, яка була разом з ним у машині. Вона сказала, що його застрелили і що тіло мого сина лежить на землі, без ознак життя". В інтерв'ю газеті Star Tribune вона заявила: "Нам ніхто нічого не каже. З нами ніхто не розмовляє. Я попросила, щоб мого сина не залишали лежати на землі". Мер міста Майк Елліот назвав те, що сталося, трагедією. "Наш штат сумує за ще одним чорношкірим чоловіком, чиє життя забрали правоохоронці", - заявив губернатор Міннесоти Тім Уолц. У місті вже третій тиждень триває суд над Дереком Шовіном, колишнім поліцейським, якого звинувачують у вбивстві Джорджа Флойда, яке призвело до протестів проти расизму - як у багатьох містах США, так і по всьому світу. 45-річному Шовіну загрожує до 40 років позбавлення волі. Він не визнає себе винним. Саме Шовін у травні минулого року під час затримання притиснув коліном шию Джорджа Флойда і зберігав таке положення упродовж дев'яти хвилин - після цього Флойд помер. Суд триватиме щонайменше місяць. Поліція очікує, що в ході процесу і після його закінчення в місті можуть знову спалахнути протести.

Колишня кіностудія "Ніжиловичі" знаходиться в одноіменному селі Макарівської селищної громади Бучанського району Київської області. Це приблизно 70 км від столиці в бік Житомира. Її почали будувати у 2003 році на базі колишнього колгоспу. На 20 гектарах відтворили ціле місто кінця XIX – початку XX століть з усією інфраструктурою: магазинами, майстернями, банком, житловими будинками, фонтанами. Тут є кілька вулиць з бруківкою та алеями. Окрім цього, тут є також український хутір. У 2019 році під час роботи над фільмом "Віддана" в головному павільйоні сталася пожежа. Після цього активні зйомки на цьому місці зупинилися, а знімальна локація почала занепадати. У Ніжиловичах знімали такі фільми як "Кріпосна", "Щедрик", "Віддана", "Зцілення коханням", "Вовчиця", "Останній яничар" та інші. Місцеві жителі Ніжиловичів часто знімалися в масовці й називають кіностудію "своїм Голівудом". Знімальний майданчик та декорації в Ніжиловичах стали популярною локацією для фотосесій та просто подорожі вихідного дня. Якщо абстрагуватися від того, що це знімальний майданчик, виглядає все досить реалістично, як справжнє місто-привид. Усі споруди – тимчасові декорації з фанери, тому не варто очікувати чогось цікавого всередині. Оскільки зйомки тут більше не проводяться, на території можна зустріти уламки, сміття, цвяхи, тож при огляді потрібно бути обережним. Як знайти кіностудію: їхати по житомирській трасі до села Макарів, звідки повернути направо, через село Наливайківка проїхати в Ніжиловичі. В’їзд на студію з боку села.

С 8 апреля в Мадриде проходит Неделя высокой моды. Лучшие испанские дизайнеры представили новые коллекции, во многих из которых обыгрывается тема пандемии. Фото: Associated Press