Вдохновившись космическими пейзажами Исландии, Григорий Веприк решил отыскать в Украине места, которые выглядели бы не менее живописно, — и нашел их на дне промышленных карьеров.Григорий Веприк 32 года, фотограф, владелец агентства The Gate Agency. Живет и работает в Киеве: — Я несколько лет работал на телевидении. Мне нравился процесс съемок, хотя уровень украинской журналистики не устраивал. Когда я уволился, решил заняться фотографией. Снимать звезд шоу-бизнеса и свадьбы не хотелось, поэтому я создал студию, которая специализировалась на деловой и корпоративной съемке. Стимулом к съемке карьеров с помощью дрона стали фотографии австралийских солончаков и пейзажей Исландии, которые я видел в интернете. Они выглядели так, будто были сделаны на другой планете. Я смотрел на них и думал, неужели в Украине нет ничего подобного. Оказалось, есть. Мы снимали заводы и комбинаты. Во время работы я заглядывал в карьеры, отвалы и места добычи природных ресурсов, расположенные возле производства. Первую съемку дроном сделал прошлым летом в Кривом Роге. Директор карьера, на котором мы снимали, был так влюблен в свою работу, что показал нам его. Он повел меня в карьер на закате, когда грунт играет разными цветами. С точки зрения промышленности отвал алюминиевой руды — гора мусора. Под ногами она выглядит некрасиво: обычная серая грязь. Но если снимать отвал с дрона, он смотрится живописно, главное — выбрать правильную высоту. Я стараюсь отсекать ненужный контекст, чтобы в кадр не попадала техника, железная дорога, люди. Так в фотографии появляется что-то космическое. Внешний вид карьера зависит от руды, которую в нем добывают, и от размеров. Двух одинаковых карьеров вы не найдете. Перед тем как снимать, желательно осмотреть карьер днем, но фотографировать лучше на рассвете. Цвета объектов, на которые падает утреннее солнце, не такие насыщенные, как вечером, но в них видна вся цветовая гамма. Иногда я специально ехал в другой город, чтобы снять карьер, иногда снимал те, которые принадлежали нашим клиентам. Когда я отправляюсь в командировку, всегда смотрю по карте, какие объекты можно сфотографировать. Закон съемку карьеров не регулирует, то есть теоретически я могу снимать все. Но я не люблю препираться с охраной, поэтому договаривался о съемке с руководством карьера или с пресс-службой. Сотрудники предприятий часто не понимают, зачем вообще снимать карьер с дрона. Когда я присылаю им несколько изображений, они удивляются, что можно так живописно запечатлеть промышленный объект. Фотографируя украинские карьеры с дрона, можно собрать все цвета радуги. Я бы хотел отснять места добычи разного сырья и выпустить фотокнигу.

20 травня 2020 19 Президент України Володимир Зеленський 20 травня 2020 року провів велику прес-конференцію за підсумками першого року свого президентства. Спілкування з журналістами відбулося в Маріїнському парку в центрі Києва при обмеженій кількості представників ЗМІ через пандемію коронавірусу.

Полнолицевые маски с принудительной фильтрацией воздуха (PAPR) харьковской разработки работают на автономном питании и снабжены не только фильтром, но и датчиками состояния фильтра и заряда батареи. Мощности маски хватает на 8-12 часов непрерывной работы. Батарея заряжается от обычной розетки.

Прывітанне! Що цікавого подивитися у наших північних сусідів – білорусів, а саме у їхній столиці – Мінську (стара назва - Менск)? Східна Європа також має чим зацікавити туристів та може здивувати несподіваними локаціями. Зокрема й столиця Білорусі, яка є поєднанням радянських будинків і сучасної архітектури (як зі знаком плюс, так і мінус), просторих вулиць, доглянутих парків, і все це приправлено великою кількість квітів та майже ідеальною чистотою. Мінськ входить до числа найстаріших міст Європи. Правда, час його заснування достеменно невідомий. Такою датою вважають першу літописну згадку в 1067 році, але, на думку істориків, Мінськ був заснований значно раніше, можливо на початку XI століття. На жаль, під час Другої світової війни місто майже повністю зруйнували. Вже після війни Мінськ відновлювали з чистого аркуша. Тоді й з'явилася монументальна радянська архітектура, яка, за задумом, мала би показувати велич і міць, але на ділі є непривабливою та віддає холодом. Багато будинків, які називають «сталінськими», побудовані в перші повоєнні роки полоненими німцями. Щоб побачити й оцінити типові будівлі радянського періоду, варто пройтися проспектом Незалежності. Він починається з головної площі Мінська – Незалежності. Це центральний і найбільший майдан міста, який за розмірами в півтора рази перевищує Красну площу в Москві. Сам проспект Незалежності є однією з найдовших міських магістралей у Європі. Його довжина – 15 кілометрів. Добрий асфальт, по чотири смуги руху в кожну сторону. Київські водії точно можуть позаздрити, бо є чому. Плюс, там широкі тротуари без хаотично запаркованих машин. Проспект раніше називався на честь Скорини – білоруського першодрукаря, одного із засновників кириличного книгодрукування, частина містян незадоволена таким перейменуванням. Масивні будинки на площі, як от непривітну «махіну» Буднику уряду з Леніним перед ним, розбавляє католицький Костел святих Симона та Олени. Храм з червоної цегли дуже виділяється на тлі сірих монументальних будівель. Червоний костел, як його називають у народі, дивом зберігся у воєнні роки. Він зведений на початку ХХ століття в неороманському стилі з елементами неоготики й модерну. Як і в Києві, під площею розташований 3-поверховий торговий центр "Столиця". Один із входів туди якраз біля костелу. Але нічого особливого ви не побачите. Якщо вам захочеться давнішої історії та більшої тиші, ніж на проспекті Незалежності з купою машин, то варто відвідати Верхнє місто (Високий Ринок). Помітною спорудою цього місця є ратуша, яка була побудована ще у XVІI столітті. На жаль, зараз ви побачите лише її копію, відбудовану у 2003 році. Біля ратуші знаходиться площа Свободи, відома раніше як площа Наполеона, яка вважається «серцем» Мінська. Якщо підете від неї вглиб міста, то знайдете різні цікаві локації, нові пішохідні вулиці з бруківкою, симпатичні кафе. Недалеко від Ратуші знаходиться головний храм Православної церкви Білорусі – Собор Сходження Святого Духа.  Місто поступово розвивається як туристичний центр, шукає себе у цій ніші, відроджує історичну спадщину. Гуляючи, знайдіть Червоний дворик чи Музейний провулок. Окремо треба згадати про артпростори на території колишніх заводів, які створюються також і в українських містах. Це відродження старих закинутих територій дає друге життя місцям, де віддавало депресивністю, плюс, в них може визріти щось нове, що так потрібно Мінську та Білорусі. Тому, навіть якщо ви були в цьому місті раніше, варто приїхати та подивитися, як воно змінилося та продовжує це робити. Сам Мінськ розташований на річці Свіслоч при впаданні в неї річки Неміга, але зараз ви зможете побачити лише першу, бо другу сховали під землю у труби. Набережну Свіслоча називають одним із символів Мінська, де збирається багато молоді. Тут приємно гуляти. Вам точно захочеться посидіти біля берега та відпочити після довгих походів містом. Також Свіслочем можна покататися на невеликому катері. Плюс, вздовж річки прокладена зручна та широка велодоріжка, яка в певних місцях змінює береги, часом заходить в парк, тому можна взяти велосипед на прокат, аби роздивитися побільше всього. Ще знаковим місцем є Острів сліз у вигині річки, поруч із Троїцьким передмістям. Це штучний острів, до якого можна потрапити з набережної через перекидний місток. На ньому розміщено меморіальний комплекс, який вшановує білоруських воїнів, що загинули в афганській війні. Далі можна пройтися до Великого театру опери та балету, який є єдиним оперним театром країни. Якщо архітектурною мовою, то будівля театру — це зразок радянського довоєнного конструктивізму. Такий оперний театр буде незвичним для вас, якщо ви звикли до будівель, як у Києві, Львові чи Одесі, але цікаво подивитися. Плюс, важливіше те, що ставлять на сцені, а не вигляд самої споруди. Біля театру симпатичний фонтан, гарний парк. Палац Незалежності – величезна споруду на проспекті Переможців, це сучасна будівля 2013 року, в якій кілька сотень приміщень. За словами Лукашенка, палац має підкреслювати непорушність білоруської державності та незалежності. Величезна територія, з гарним парком, лавками, але обгороджена парканом, наче імперське місто, яке має тримати дистанцію від глядача. Палац побудований за гроші платників податків, але недоступний для них. Хоча говорили, що будівля буде відкрита для відвідувачів, але по факту це режимний об'єкт, який добре охороняють. Ще є Палац Республіки, який почали будувати у радянські часи, але завершили лише у 2001 році та спортивно-розважальний комплекс Мінськ-арена, побудований у стилі хай-тек. Його відкрили у 2010 році й називають однією з найсучасніших будівель Європи. У нього входять чотири об’єкти: спортивна арена (15 тисяч місць), ковзанярський стадіон, велодром і відкрита багаторівнева автомобільна стоянка. До речі, спортивних арен у столиці Білорусі багато. Також за указом Лукашенка будували нове приміщення Національної бібліотеки Білорусі, що зображена на білоруських рублях. Величезну будівлю, яку називають «кристалом знань», здали в експлуатацію у 2006 році. Це гігантський ромбокубооктаедр (діамант), який символізує цінність знань та нескінченність пізнавального світу. Будівля бібліотеки є однією з найбільших у світі, а ще її називають одним із найкрасивіших місць білоруської столиці. Всередині знаходиться Музей книги з рукописами та книгами Скорини, 20 читальних залів, дитяча кімната, фізкультурно-оздоровчий комплекс, галереї та ресторани. А з оглядових майданчиків відкривається чудовий краєвид на місто з висоти понад 73 метри. Ви підніметесь на панорамному ліфті на 22 і 23 поверхи, де є відкритий і закритий оглядові майданчики. Квитки можна купити онлайн. По Мінську можна покататися на двоповерховому червоному автобусі, як у Лондоні. Вам там запропонують спеціальну аудіоекскурсію, а також покажуть майже весь Мінськ. Знайти той автобус можна біля залізничного вокзалу міста, який цікаво подивитися. Плюс, на Привокзальній площі ви знайдете ще один символ міста – «Ворота Мінська». Ці одинадцятиповерхові симетричні вежі називають візитною карткою столиці Білорусі. Червоний автобус провезе вас від вокзалу через проспект Незалежності до Палацу Республіки, цирку, площі Перемоги, Національної бібліотеки, парку Перемоги, площі Якуба Коласа, Мінськ-арени та інших місць. Плюс, завдяки цій поїздці ви зможете не лише побачити знакові пам'ятки міста, але й спальні райони, оцінити дороги та громадський транспорт. Частиною екскурсії є заїзд у зразково-показовий спальний район – про його красоти та переваги послухаєте вже там. Також ви проїжджатимете район, де живуть заможні містяни, на тому не наголошують, але ви самі зрозумієте. Ще вам покажуть суперсучасний житловий комплекс, а тоді повернуть назад до центру. Обов’язково погуляти парками: чи Янки Купали, чи Горького, чи Лошицьким парком, або іншим, який вам приглянеться. Відвідати ботанічний сад, який є одним із найбільших у Європі. Він займає 100 га, на яких росте близько 9 тисяч різних рослин. З цікавості можете сходити на найбільший білоруський ринок – Комаровський. Можна піти до Національного академічного театру імені Янки Купали, який є найстарішим театром країни. Він у центрі, дуже гарне приміщення, вистави білоруською мовою. Якщо ви подорожуєте з дітьми, ще можна подивитися міський зоопарк. До речі, на його території є Парк динозаврів. Найбільший експонат – дев’ятиметровий диплодок. Частину динозаврів можна гладити та сідати на них. Якщо матимете час, поїдьте на Мінське море – друге за величиною штучне водоймище в Білорусі (31 кв. км). Воно за 10 кілометрів від Мінська і там дуже гарно. Найзручніше добиратися до Мінська літаком – менш як годину зі Львова або Києва. На жаль, лоукостів на цьому маршруті поки нема і, напевне, швидко не буде. Тут панує «Белавія», яка літає кожного дня з обох міст. Дуже популярною ця авіакомпанія стала після закриття авіасполучення України з Росією. Тепер усі літають через Білорусь. Завжди літак повний, але коли виходиш в сам аеропорт чи стоїш біля багажного відділення, то людей з твого рейсу майже нема – більшість транзитом подалася далі. На борту літака пасажирам пропонують заповнити міграційну карту, вона обов’язкова для тих, хто їде до Росії. Митники також запитають, куди ви плануєте далі їхати, чи часом не до Росії. На вході до аеропорту у кутку вас може зустріти непривітна (така, очевидно, її місія на службі) митниця з камерою у руках, які фіксує, хто прилетів. Дуже дивно таке спостерігати у XXI столітті в головному аеропорту країни. Туалет лише на другому поверсі, а на першому нема. Але нема чого придиратися, загалом, нормальний аеропорт. Цікаво, що на інформаційних вказівниках ви побачите 4 мови: білоруську, російську, англійську та китайську. Часом смішно, коли тобі щось треба прочитати, наприклад, де твій багаж, а на табло китайська, то на секунду-дві чи скількись там потрібно завмерти, аби дочекатися якоїсь іншої мови. У Білорусі без проблем можете говорити українською, вас зрозуміють. У нашої мови з білоруською 70% подібних слів. Плюс, додасться інтриги – ви зможете приміряти на себе різні ролі. Часом хтось може подумати, що ви місцевий опозиціонер, якщо не відразу впізнає українську. Бо є такий стереотип, що білоруською говорять лише незгідні з режимом. Але він далекий від істини. І ще одне: якщо ви вважаєте, що білоруси майже не говорять рідною мовою, то слухайте уважніше! Там можна зустріти таку класну білоруськомовну молодь, чи на вулиці, чи в театрі, що вони ще покажуть всім, де раки зимують. За площею Мінськ майже втричі менший за Київ, але місто здається візуально більшим з його просторими проспектами, широкими тротуарами, великими парками. Офіційно в Києві живе 3 мільйони людей, у Мінську – трохи більше як 2 мільйони. Перші враження, що столиця Білорусі – комфортне місто з добрими дорогами, хорошими розв’язками, а що ще важливіше – зручним громадським транспортом. Затори в центрі є, але вони якось швидко розтягуються і нема суцільного стояння. І електричні тролейбуси, і маршрутки, які вдвічі дорожчі, але беруть лише людей на сидячі місця і дуже швидко переміщаються містом.  Мінськ, як і Київ, дуже швидко розростається, обростаючи все новими й новими спальними районами. Усі ті багатоповерхівки виглядають як сірникові коробки, куди складають мешканців, ще й так, щоб більше помістилося. І чим вищі ті будинки, тим менш вони затишні. Але така доля міст-мільйонників. Плюс, кожна людина вибирає те, що їй підходить. Єдине, тут немає такого безладного запихання будинків-свічок куди попало, як у нашій столиці. Коли подивитися на Мінськ і згадати словосполучення генеральний план міста, то воно звучить нормально, а з Києвом не дуже клеїться докупи. Однак власників стареньких будинків у центрі Мінська не дуже питають, якщо на території їхнього двору за генпланом має бути багатоповерхівка. Єдиний вихід: віддати свою землю і взяти собі квартиру. Також у Мінську будують багато панельних будинків, вони йдуть як дешевше соціальне житло. А ще Мінськ охайне місто. Там справді дуже чисто. Деякі люди кажуть, що просто на прибирання витрачають значні кошти, навіть невиправдано багато, у той час, коли у людей є інші важливі потреби: «На жаль, чистота у Мінську має свою ціну», маючи на увазі не лише фінансову. А ще багатьох дивують білоруські дороги, автобани майже європейські.

Хотя советская власть, установленная в Крыму в конце 1920 года, жестко расправилась с политическим движением крымских татар, культура народа в целом не пострадала. Даже больше – на 20-е годы ХХ века приходится кратковременный расцвет крымскотатарского общества, по крайней мере, той его части, что пережила репрессии и голод 1921-1923 годов. Крымские татары к этому времени уже уступали русским первое место по численности в Крыму, но все равно составляли 26% жителей полуострова. Государственными языками в Крымской АССР были русский и татарский, проводилась политика «татаризации», крымские татары занимали высшие руководящие должности в республике. Активно продвигалось изучение крымскотатарской археологии и этнографии. Выходили научные работы и сборники материалов – пронизанные советской идеологией, но полные важных фактов. Но в 30-е годы советская власть развернула борьбу с национальными элитами, оставившую крымских татар почти без интеллигенции. В 1944 году произошла депортация, а в начале 50-х появилась новая концепция истории Крыма, в которой не было места изучению коренного народа. Именно поэтому сделанные в начале века записи и фотографии имеют непреходящее значение для истории крымских татар. Каким был традиционный быт крымскотатарского народа?

18 травня у м. Одеса по вул. Торгова, 20 сталося обрушення частини будівлі чотирьохповерхового житлового будинку 1890 року будівництва з мансардою на 30 квартир. З будинку виведено 8 мешканців, у тому числі 2 дітей. Частково пошкоджено 3 квартири (4, 3 та 2 поверхи. На першому поверсі арка), де проживало 17 осіб, які на момент обрушення були відсутні. Попередньо жертв та постраждалих немає. Всього залучено 86 чол. та 23 од. техніки, з них від ДСНС залучено 45 чол. о/с та 12 од. техніки у тому числі 2 кінологічні розрахунки. Місцеві жителі розповідають, що частина будинку обвалилася через будівництво по сусідству - там знесли будівлю лазні радянських часів, а в пам'ятці архітектури почали з'являтися тріщини. Жителі неодноразово зверталися до чиновників за допомогою, але їм відмовляли.

Під стінами головного слідчого управління СБУ у Києві пройшла акція на підтримку активіста Сергія Стерненка, якому сьогодні мали вручити підозру. Як зазначили напередодні організатори акції, мета протесту - висловити підтримку Стерненку, адже "на місці Сергія може опинитись будь-хто, хто не захоче віддати своє життя та здоров'я замовному тітушці". Учасники акції протесту в переважній більшості прийшли у захисних масках, на заході були відсутні плакати та прапори політичної символіки. Стерненко подякував усім, хто прийшов його підтримати, і заспівав разом з ними гімн України та пішов із адвокатом на зустріч зі слідчим. Вийшовши з будівлі СБУ, Стерненко повідомив, що його викликали для ознайомлення з матеріалами справи"Знаєте для чого мене викликали повістками? Офіційна версія: для того, щоб ознайомити мене з матеріалами справи. Насправді я переконаний, що плани у них були сьогодні зовсім інші, тому що для того, щоб ознайомитись з матеріалами, повістки ніхто ніколи не вручає", - сказав активіст. З його слів, під час перебування у будівлі СБУ він побачив пост Служби Безпеки щодо його виклику. Зазначимо, раніше у відомстві повідомили, що Стерненка було викликано до СБУ у понеділок для проведення слідчих дій, які на даний момент не пов’язані з оголошенням йому про підозру. "Я абсолютно впевнений, про це говорять і наші внутрішні джерела в офісі Генерального прокурора та в СБУ, що станом на сьогодні мені мали повідомити про підозру по статті 115 – умисне вбивство", - заявив Стерненко.14 травня активіст Сергій Стерненко заявив, що його викликають у СБУ на понеділок, 18 травня, для повідомлення про підозру. Стерненко уточнив, що слідчий СБУ у виклику не вказує, для участі у яких слідчих і процесуальних діях його викликають. Раніше фанатський рух WBC ультрас "Динамо" оприлюднив заяву про підтримку Стерненка і попередив про мобілізацію через можливе затримання екс-лідера одеського "Правого сектора". Також оприлюднили свої заяви щодо ситуації навколо можливого ув’язнення Стерненка ще шість фанатських рухів України: ультрас "Волині", запорізького "Металурга" та інші. В цей же день у 9 містах України пройшли акції "Руки геть від Стерненка - маю право на захист". Увечері 24 травня 2018 року двоє зловмисників скоїли напад на 23-річного Стерненка та його дівчину. Відбиваючись від нападників, він смертельно поранив одного з них ножем у живіт. Ножові поранення були і в самого Стерненка, і в другого нападника, якого поліція невдовзі затримала і відразу ж відпустила, надавши йому статус свідка, а пізніше — також державну охорону. Щодо фактів нападів на Стерненка наразі здійснюється процесуальне керівництво у трьох кримінальних провадженнях, ще за одним обвинувальний акт щодо підозрюваного нападника спрямовано до суду. У березні 2020 року ряд правозахисних та громадських організацій закликали правоохоронців неупереджено розслідувати кримінальну справу, порушену за фактом нападу на громадського активіста. Раніше генеральний прокурор Ірина Венедіктова заявила, що слідство в будь-якому разі пред'явить підозру активісту.

Греки сбежались на побережье после открытия более 500 пляжей, посещать которые до сих пор строго запрещалось в связи с пандемией. Страна до сих пор пытается пройти тонкую грань между защитой людей от коронавируса и возобновлением туристического сектора, от которого зависит значительная часть экономики страны.

В 1991 году, разбирая строительный мусор в редакционной фотолаборатории киевских «Известий», украинский фотограф Валерий Милосердов нашёл коробку с негативами — аккуратно подписанными и сложенными в конверты. Среди снимков, которые могли бы оказаться на свалке, обнаружились портреты Фиделя Кастро, первая аэрофотосъёмка Киева и сотни других ценных документов. Автором работ оказалась Ирина Пап. В архиве мастера репортажа снимки начала строительства Чернобыльской атомной станции соседствуют с фотографиями реконструированного после войны Крещатика, а портреты молодого Бориса Патона — со снимками Фиделя Кастро. Супруг Ирины Борис Градов сделал самый растиражированный кадр Гагарина. Он тоже был фоторепортёром, но считался мастером не момента, а постановки, лирики и различных технических приёмов. Bird In Flight публикует часть этого архива украинской фотохроники. Ирина Пап (1917–1985). Фоторепортёр, фотокорреспондент газеты «Известия» в Украине, директор Института журналистского мастерства при Союзе журналистов Украины. Родилась в Киеве. Училась в Киевском институте киноинженеров. После его окончания была направлена на московскую студию кинохроники, во время войны её эвакуировали в Куйбышев (Самару). В 1971 году открыла профессиональную фотошколу в Институте журналистского мастерства. В 1964 году немецкий справочник по истории фотографии отметил её как одну из 20 лучших женщин-фоторепортёров мира. Борис Градов (1908–1988). Фотограф, фотокорреспондент, работал в журнале «Украина». Супруг Ирины Пап. Познакомился с ней в Ужгороде — они работали в редакциях газет. Ирина — в «Советском Закарпатье», Борис — в «Молодёжи Закарпатья». В 1956 году переехал с Ириной в Киев. Среди его самых известных снимков — портреты Максима Горького и Юрия Гагарина. Последний всегда находился на советских орбитальных станциях.

Кінотеатри, театри, концертні зали, клуби та інші масові розважальні заклади досі заборонені в Україні через карантин. Виключення – доволі незвична для українців розвага – автокінотеатри. У Львові 13 травня відкрився перший в Україні автокінотеатр на даху. Розташований він на верхівці однієї з міських парковок - в ТРК "Південий".  Він працює за таким принципом: під'їжджаєте на машині, платите за "в'їзний" квиток і насолоджуєтеся кіно на великому екрані з власного авто. В Україні автокінотеатрів не так багато, як, наприклад, у тій же Німеччині, де в період карантину туди перенесли не тільки кіно, але і концерти, і навіть проповіді.