Азовці взяли у полон росіян під час штурмових дій на Кремінському напрямку. Російські військовослужбовці, які опинились під обстрілом власної артилерії, отримали від бійців «Азову» першу медичну допомогу і були евакуйовані з поля бою. Окупанти розповідають про мотивацію їхати вбивати в Україну, про ставлення до власного військового командування та просять обміну на полонених українських військових. Документальні кадри захоплення російських військовослужбовців та їхнє перебування у полоні 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» НГУ

Бійці 1-ого батальйону бригади «Азов» НГУ отримали завдання здійснити наліт та зачистити ворожі позиції. Три піхотні тактичні групи провели штурм укріплень окупантів. Контакт з противником, евакуація поранених, щільний стрілецький, мінометний та артилерійський вогонь ворога та весь хід операції були зафіксовані на екшн-камери бійців.

«Дуже важкий напрямок, ворог не дає розслабитися ні на хвилину. Постійно тримає у напрузі, тому що як не на одному фланзі вони можуть вдарити, так на іншому. Якщо без удару — то артилерія накриває дуже щільно», — розповідає заступник по роботі з особовим складом «Війна» з бригади «Азов». Із серпня «Азов» перебувають на позиціях на Луганщині. Коли ворог про це дізнався — почав обстрілювати щільніше і частіше. 18-річний навідник гармати «Ярополк» чекав свого повноліття, щоб піти у «Азов». Зараз він вже пів року воює і каже, що атмосфера дуже подобається. «Касетами» по ворожій піхоті стріляє екіпаж САУ, на якій висить портрет Моніки Белуччі. Журналістка Аліна Шеремета і оператор Олег Архангородський відвідали позиції піхотинців, артилеристів та мінометників бригади Азов у Серебрянському лісі у районі Кремінної. Більше дивіться у репортажі.

Антон та Артем – два брати родом із Волині. Нині вони разом воюють у Луганській області. Молодший Антон майже за півроку до 24 лютого 2022 року записався до тероборони. Згодом став командиром взводу мінометної батареї. Старший Артем під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну перебував у Польщі та одразу ж повернувся на батьківщину. Відео телеканалу «Настоящее время».

20-річна Олександра Сахарук добре знає, який вигляд має лінія фронту — вона відвідала більшість міст і сіл, пошматованих війною. Це її остання «дослідницька» експедиція — лише в містах і селах північніше Сіверська ще не була. Вона їде туди, аби розповісти про свою програму комплексної евакуації і запропонувати людям не просто довезти їх до потяга в Покровську, а привезти в їхнє нове житло — у нове життя. Коли почалося вторгнення, Олександра покинула ІТ-сферу й стала займатися журналістикою. Спілкуючись із людьми в прифронтових населених пунктах, вона зрозуміла, що вони тримаються за своє рідне місто чи село до останнього через кілька причин, більшість із яких можна вирішити: не відбирати пенсію, надати постійне житло, допомогти з пошуком роботи. Так, разом із друзями вона створила громадську організацію «НЕ САМІ», яка намагається відповісти на всі ці заперечення місцевих. Запартнерившись із іншими волонтерами, «НЕ САМІ» не лише евакуюють людей, а й підтримують їх протягом війни та допомагають облаштуватися на новому місці. Поки Олександра їздить фронтом і намагається вмовити місцевих виїжджати, інші члени команди, волонтери, приймають заявки на евакуацію, організовують логістику та підтримують переселенців. Попри те, що свою молодість Олександра проводить у переїздах між Авдіївкою і Сіверськом, на таке життя вона не нарікає. «Ми можемо продовжувати будувати українську національну ідею. Ми спостерігаємо за тим, як формується наша держава, які процеси зараз у ній відбуваються. Це дуже цікаво, якщо ти можеш бути до цього долучений або долучена. Насправді, це велике щастя, що ми застали цей період у своїй молодости, коли ми вже маємо власну державу, але ще можемо займатися її побудовою», — каже Олександра.

Українська армія перетнула межу Харківської та Луганської областей, звільнила понад десять населених пунктів Луганщини і рухається в бік Сватового. Піхота 92 бригади вже в Луганській області, водночас артилерія поки що працює на межі областей. hromadske відвідало екіпажі «Гвоздик», що на 90% складаються з військових, для яких рідний дім — це Луганська і Донецька області. Їхній командир, 25-річний «Пастор», каже, що через це з мотивацією в його підопічних проблем немає — вони ж бо рухаються у напрямку дому. Українська артилерія на цьому напрямку працює і влучніше, і більше за російську, а самі хлопці висміюють «лінію Вагнера» — загорожу з бетонних кубів, яка має врятувати російські війська від броньованої техніки українців.

Юрій Бутусов: "Це один день - 3 червня у Сєвєродонецьку за 44 хвилини. Кадри зафільмовані просто під час бою за два будинки у кварталі міста. Війна як вона є. Якщо ви не на фронті, то навряд чи бачили війну ближче. Тепер матимете уявлення як це, коли танк влучає у сусідній будинок чи кімнату, коли треба бігти за додатковим бк під обстрілом і з жартами, коли спати доводиться на рації і під вибухи артилерії, коли думаєш, що тебе забере ВСП, а отримуєш Героя України! ) Подивіться на цих мужніх воїнів, аби мати розуміння, що відбувалося у Сєвєродонецьку. "Мы не бежим, мы воюем, мы сражаемся! Но дома́ не держат" - цитата командира "Ройса". Вони, дійсно, сильніші за бетон. Вони витримали".

Як Росія брала Лисичанськ, скільки втратила своїх солдатів і поклала примусово мобілізованих з окупованих територій, яких називає одноразовими людьми? Розповідають учасник оборони Лисичанська, військовослужбовець батальйону "Легіон свободи" Нацгвардії Віктор Шепеля та керівник військового відділу благодійного фонду "Повернися живим" Андрій Римарук.

Про ситуацію у Лисичанську Радіо Свобода розповів начальник управління патрульної поліції у Луганській області Віктор Левченко. За його даними, Лисичанськ не блоковано, але дороги до міста під постійними обстрілами російської армії. Раніше російські війська увійшли до сусіднього Сєвєродонецька. Лисичанськ залишається останнім великим містом у Луганській області, яке контролює українська сторона.

Подробный анализ расстановки сил в тяжелых военных точках Луганщины – от координатора группы "Информационное сопротивление" Константина Машовца.