Битва за Київ: чому посада мера вже не потрібна Кличку і чи будуть вибори взагалі

І влада, і опозиція розуміють значимість столиці як символічного плацдарму, без підкорення якого неможливо говорити як про встановлення тотального контролю над країною, так і про будь-який ефективний опір владі. Позбавлена реальної ваги посада київського градоначальника (після передачі основних функцій голові КМДА) продовжує вабити політиків різного рівня та політичної орієнтації.

Для влади ситуація з Києвом — головний біль. На парламентських виборах у всіх мажоритарних округах столиці навіть замасковані під самовисуванців регіонали зазнали поразки. Тож у кабінетах на Банковій продовжують сушити голови, як приручити непокірну столицю за два роки до виборів президента. Адже без лояльного Києва перемогу над країною не можна вважати завершеною.

У темі київських виборів (мова як про вибори мера, так і Київради) перша проблема — їхня дата, яку має визначити парламент. У Раді лежить законопроект під авторством ударівців, які пропонують провести вибори 3 червня. Але поки парламент заблокований, немає шансів на ухвалення ані цієї, ані іншої дати.

Якщо розібратися, затягування з проведенням київських виборів вигідне й опозиції, й владі. Опозиціонери отримують можливість якомога довше піаритися на темі беззаконня в Києві і збирати гроші. Влада ж продовжить вибудовувати свою вертикаль у районах, користуючись напрацюваннями команди Леоніда Черновецького. Проведення виборів на тлі розбитих доріг, недобудованої розв’язки з пробками на Поштовій площі, інших заморожених будівництв внаслідок урізаного столичного бюджету, — призведе до явного програшу будь-якого провладного кандидата. Чи то буде нинішній голова КМДА Олександр Попов, чи хтось інший. Тому влада шукає шляхів, як не зганьбитися.

Три способи обійти вибори

У влади є два ходи: дозволити Попову йти на вибори «незалежним» і максимально збільшити кількість технічних кандидатів

Політолог Володимир Фесенко припускає, що вибори взагалі можуть скасувати. Тобто столицею керуватимуть у ручному режимі, як це вже відбувається з багатьма містами в Україні, включаючи обласні центри (Чернівці). Юристам залишається тільки придумати формальний привід для скасування київських виборів цього року. Як варіант, їх можуть відкласти до 2015-го, або об’єднати з перевиборами Верховної Ради, які знову замайоріли на горизонті.

Другий варіант, на думку Володимира Фесенка, — проведення виборів мера і відстрочка виборів до Київради. Пропорційна система на столичних виборах влади невигідна, а для її зміни потрібен закон, проголосований у Раді. Навіть якби парламент працював, подібний документ мав би небагато шансів на ухвалення. Адже кожна з парламентських партій, включаючи правлячу, хотіла би отримати власні фракції в Київраді. Тож таке рішення прийняти можна, тільки якщо воно буде суто судовим — наприклад, за черговим депутатським запитом про встановлення точної дати виборів до Київради.

Директор Аналітичного центру «Політика» Микола Давидюк допускає сценарій із наданням Києву особливого статусу, за прикладом російських столиць, де мера не обирають, а призначають. Рішення про розширення Києва може стати першою ластівкою в реалізації цього сценарію, вважає він. Звісно, для цього потрібні відповідні зміни до Конституції.

Більше кандидатів, хороших і різних!

Друга, й основна, проблема київських виборів — кількість і якісний склад кандидатів у мери. Тут у влади є лише два ходи, які можна використовувати: «дозволити» Олександру Попову йти на вибори як незалежному кандидату і максимально збільшити кількість технічних кандидатів, щоб розмити голоси основного електорату. Вже зараз не цілком зрозуміло, звідки ростуть ноги у амбіцій багатьох опозиційних політиків, які прямо або побічно заявили про бажання поборотися за київське мерство. Не прикрашає опозицію і ситуація з примусовим виштовхуванням на вибори Віталія Кличка, який, за інформацією політолога Тараса Березовця, вже однозначно вирішив не висуватися, зрадівши своєму другому після Віктора Януковича місцю в рейтингу потенційних президентів (соцопитування групи «Рейтинг») та захопившись перспективою президентства. Інша річ, що в УДАРі поки що не вирішили, яку позицію зайняти в разі висунення іншого єдиного кандидата від опозиції. Поки що основним фаворитом серед кандидатів на роль «єдиного опозиційного» вважається позафракційний нардеп Петро Порошенко, і це при тому, що ВО «Свобода», на думку опитаних Контрактами аналітиків, однозначно виставлятиме власного кандидата на мерство. Ним, до речі, може бути навіть не головний київський «свободівець» Андрій Іллєнко, а сам Олег Тягнибок.

Шанси кандидатів

За результатами опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» з 25 лютого до 6 березня, якби вибори мера Києва проходили на початку березня 2013 року, 31% тих, хто має намір брати участь у виборах, підтримали б Віталія Кличка, 20,3% — Олександра Попова, 7% — Петра Порошенка.

Приблизно по 4% виборців підтримали б Андрія Іллєнка та Олександру Кужель, близько 2% — Анатолія Гриценка. Понад 1% — Олега Ляшка Олександра Омельченка й Миколу Катеринчука. Ще близько 3% проголосували б за інших кандидатів, чверть — не визначилися з вибором.

Якби вибори мера Києва проходили у два тури й у другий тур вийшли Олександр Попов і Віталій Кличко, 26,5% опитаних (серед тих, які мають намір голосувати) підтримали б діючого керівника міста, 60,4% — лідера партії УДАР, 13,1% — не визначилися.

Якби до другого туру вийшли Олександр Попов і Петро Порошенко, 36,6% опитаних підтримали б діючого керівника міста, 41,5% — Петра Порошенка, 21,9% — не визначилися.

Аудиторія дослідження: населення Києва у віці від 18 років і більше, опитано 1060 респондентів.

Але все ж основним конкурентом Олександра Попова буде людина, оголошена єдиним кандидатом від опозиції. Порошенко, відмовившись від бажання завести в Київраду власну невелику партію і погодившись із більшістю умов опозиції, має всі шанси поборотися з чинним головою КМДА. До того ж, перемога в Києві створить для нього можливість висуватися на пост президента у 2015 році. Хоча така мотивація важлива, швидше, для самого Порошенка, ніж для інших потенційних президентів з опозиційного табору, які явно хотіли б «замкнути» «шоколадного короля» у Києві.

У разі висунення Порошенка вибори міського голови Києва будуть битвою «ефективних менеджерів», кожен з яких має за спиною як позитивний, так і негативний багаж в очах електорату. Електоральний потенціал Попова аналітики оцінюють у 20–25%, і перемогу йому пророкують лише в разі максимальних чвар в опозиційному таборі, наслідком яких буде похід безлічі окремих кандидатів. Шанси Порошенка оцінюються дещо нижче — з урахуванням того, що в Києві свої здібності як господарника він не мав можливості проявити. При цьому, в разі масової підтримки з боку опозиції, шанси єдиного кандидата можуть зрости ще відсотків на 10%, надаючи перевагу над Поповим. Хоча й невелику.

Але навіть за узгодження єдиного кандидата деяка частина опозиційних політиків все одно гратиме в особливу гру. Наприклад, ті самі Анатолій Гриценко, Микола Катеринчук, які формально в команді «Батьківщини», але на практиці не демонструють солідарності з лідерами. Аналітики пророкують непоганий «почин» лідеру Радикальної партії Олегу Ляшку, чия риторика може зібрати до 5% прихильників. «По суті, електорат Ляшка й Тягнибока в чомусь схожий, — міркує Микола Давидюк. — Це молодь, яка вимагає радикальних і прямолінійних гасел і рішень. Плюс — вони можуть просто проголосувати «по приколу» — за відсутності графи «проти всіх».

«Деяким кандидатам влада готова дати грошей на розкрутку, лише б вони «відкусили» по кілька відсотків у основного суперника Попова, — вважає Тарас Березовець. — Тож до радикальних та інших гасел слід придивлятися дуже обережно, як і реагувати на «вічних опозиціонерів» у стані самої опозиції».

Список «лузерів»

Нарешті, третє питання київських виборів — це списки до Київради. За місце в них йде серйозна боротьба як всередині влади, так і в опозиції. У списки готові набитися дуже багато «лузерів» парламентських виборів, особливо ті, хто володіє значними фінансовими ресурсами. Тож новий склад Київради може бути ще більш «бізнесовим», ніж нинішній. Хто очолить ці списки та увійде до перших п’ятірок партій — ще один привід для торгів і дискусій.

На вибори можуть делегувати й деяких відомих персонажів з-поміж нинішніх нардепів. Таким чином вони отримають хоч якусь можливість вирішувати свої бізнес-питання або просто з’являтися перед очима в активного столичного виборця замість того, щоб безрезультатно штовхатися і рвати сорочки біля парламентської трибуни.

Хай там що, сам факт проведення київських виборів не означає початку стабільної роботи міського господарства — надто вони будуть політизовані. Мер Києва — посада політична, і з цієї причини киянам не варто сподіватися на блискавичне вирішення їхніх комунальних і соціальних проблем. Натомість свідками гучних політичних розборок жителі столиці стануть у будь-якому разі, хочуть вони цього чи ні.