Привіт, воєнний. Хочеш знати, що буде, коли ти повернешся з війни?

Тебе зустрінуть друзі й домашні. Ну, або не зустрінуть, по-різному буває. Приїдеш додому чи будь-яке інше місце, де можна скинути рюкзак і берці. Знімеш камуфло, від якого ще пахне порохом, мастилом і пилюкою Донбаських доріг. Акуратно складеш або повішаєш у шафу. І з цього моменту почнеться новий відлік твого життя "на гражданці".

Там багато різних людей, на гражданці. Двіжуха серйозніша, ніж у тебе на ВОПі, коли приїжджає якийсь діяч з перевіркою. Є люди, які подорожують за кордон. Є люди, які не висовують і носа з дому, коли йде дощ. Є люди які, прикинь, не відрізняють бетер від бехи, а АКМ від АКС. Та їм то і не важливо, то тільки ти чомусь паришся. На тебе дивляться скоса, коли ти у великих кількостях поїдаєш хліб з маслом і запиваєш чаєм. До тебе взагалі ставитимуться трохи насторожено. Щось не те у тобі. Та в кількох сотнях тисяч таких же як ти.
Без сумніву, ти пам'ятатимеш тисячі захопливих історій. І матимеш сотню друзів, яким залюбки їх розповідатимеш. Але це ніколи не буде так весело, як згадувати їх разом зі своїми. Тими, хто ділив з тобою сухпай. Тими, чий голос ти щовечора чув у радійці. Тими, хто страждав разом з тобою на КМБ і з ким ти поїхав у свою першу ротацію. Хто разом з тобою вдивлявся у ніч, як і ти з затамованим диханням слідкував за ланцюжками трасерів у нічному небі та виходами з РСЗО по той бік лінії фронту. Хто як і ти рахував секунди між спалахами і звуками... Хто тирив твої одноразові бритви і посилав тебе на хрін у кубрику, але був готовий віддати за тебе життя.
Ти будеш усе рідше зідзвонюватися з ними. Але ніколи не втрачайте зв'язок, чуєш? Адже інших таких - хороших або поганих - уже не буде, як і не буде нагоди "перевоювати" чи щось змінити. Ти назавжди залишишся бійцем свого взводу - кулеметником, бетеерщиком чи помічником гранатометника. А твій взвод назавжди залишиться з тобою. Ти все життя пам'ятатимеш їх імена і обличчя, бо ті, хто пройшли з тобою війну, стали ріднішими ніж родина. А твій шеврон завжди буде ціннішим, ніж нагороди.
І справа не в тому, що ти сильно змінився чи відвик від родини і друзів. Ти все так само любиш батьків, пригортаєш дітей, обіймаєш дружину і п'єш пиво з приятелями. Просто одного разу поїхавши на війну, ти назавжди залишився там.
Автор: Харитін Старський