Божевільна Україна: перше місце в Європі за кількістю психічних розладів

Що таке психічне здоров’я? Це рівень психологічного благополуччя, який визначається не тільки відсутністю психічних захворювань, а й рядом соціально-економічних факторів. Це стан благополуччя, в якому людина реалізує свої здібності, сприйняту самореалізацію, автономію, компетенцію, залежність між поколіннями та самореалізацію інтелектуального та емоційного потенціалу та інше. Благополуччя особистості охоплюється реалізацією її здібностей, подоланням нормальних життєвих напружень, можливостями протистояти звичайним життєвим стресам, продуктивно працювати і робити внесок в свою громаду (Вікіпедія).
В нашій країні майже не прийнято говорити чи дискутувати на теми психічного здоров’я.
В 2017 році експерти Світового банку підготувала документ під назвою «Охорона психічного здоров’я у процесі трансформації. Оцінка та рекомендації щодо зміцнення інтеграції охорони психічного здоров’я з первинною медичною допомогою та психосоціальною допомогою на рівні громад в Україні».
Ось основне з цього документу:
1. Близько 30% українців протягом свого життя принаймні раз хворіють на один із видів психічних розладів;
2. Найбільша проблема у нас – депресивні розлади;
3. Наступними за поширеністю є наркотична залежність, алкоголізм, тривожний розлад та шизофренія;
4. Алкоголізм є найбільш поширеним серед чоловіків, у той час як тривожний розлад та депресія частіше трапляються серед жінок;
5. В Україні зафіксовано один із найвищих показників самогубств у світі – від 24 до 32 на 100 тисяч населення;
6. Поганий стан психічного здоров’я в Україні тісно пов’язаний з бідністю, безробіттям та відчуттям ненадійності, а також ускладненнями внаслідок конфлікту;
7. Найбільш вразливі групи – внутрішньо переміщені особи, літні люди й мешканці сходу України;
8. Факторами, що пов’язані з вищим ризиком психічного захворювання, в Україні є: старший вік (за винятком поширеності алкоголізму серед молодших жінок), стать, нижчий рівень освіти, безробіття, проживання у східному регіоні країни, наявність стрес-факторів у житті, у тому числі розлучення. Ці чинники ризику виявилися однаковими і для переселенців, і для загального населення;
9. Люди не звертаються по допомогу через побоювання у поширені інформації про стан їхнього психічного здоров’я;
10. У ролі захисного чинника, як правило, виступають хороші стосунки у сім’ї.
Чому це все відбувається?
1. 75% мешканців, що страждають на один із поширених психічних розладів чи алкоголізм, не мають доступу до лікування;
2. Попри існування протоколів, служби первинної медицини часто неохоче лікують психічні розлади та алкоголізм через брак навичок чи обмежений час;
3. Система психічного здоров’я не є послідовною в допомозі пацієнтам через обмежену комунікацію між медиками різного профілю чи між різними закладами й організаціями;
4. У нас є чимало психіатрів, але мало психологів, психотерапевтів чи соціальних працівників. Часто психологи та психотерапевти проводять практику без ліцензування та контролю;
5. Багато ініціатив у сфері охорони психічного здоров’я реалізують громадські організації за кошти міжнародних донорів. При цьому немає системного підходу до планування, впровадження та координації таких програм, а також необхідного контролю їхньої якості, етичності та безпеки. Діяльність даних міжнародних громадських організацій здебільшого зосереджена тільки на специфічній частині населення (наприклад, на внутрішньо переміщених особах та ветеранах).
Що вже відбувається в країні, щоб змінити таке становище? За допомогою програми OneHealth Tool1 було розроблено попередню модель охорони психічного здоров’я в Україні на період з 2017 до 2030 року. Було розраховано вартість лікування вибраних пріоритетних психічних захворювань - депресія, тривожний розлад, алкоголізм, біполярний та психотичний розлад. Схвалена Концепція Національної програми охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2025 року.
Що треба ще робити?
1. Відпрацювати комунікацію між всіма структурами, хто опікується темою/проблемою;
2. МОЗ розглядає можливість створення Національного центру психічного здоров’я – і це дуже важливо. Потрібне серйозне фінансування цієї медичної галузі;
3. Медичні послуги варто децентралізувати, розвиваючи амбулаторне лікування та психосоціальну допомогу на рівні громад. Треба навчати та зміцнювати ролі соціальних працівників;
4. Останнім часом в Україні увага зосереджена на травмах та ПТСР в контексті конфлікту на Сході, проте важливо поглянути на громадське здоров’я в цілому і працювати з депресією й алкоголізмом на національному рівні;
5. Змінити систему вищої та післядипломної освіти у сфері охорони психічного здоров’я. Навчання первинних медичних працівників по виявленню осіб з поширеними психічними розладами та алкоголізмом і направлення їх до спеціалістів.
За прогнозами ВОЗ, до 2020 року психічні розлади увійдуть до першої п’ятірки хвороб, які призводитимуть до значних людських втрат. Це все настільки серйозно, що ми собі навіть не уявляємо…
Я от думаю: чому кандидати в Президенти України розписують в своїх програмах все, що завгодно, окрім зрозумілих і очевидних речей, які стосуються життя, здоров’я і безпеки кожної людини? Те ж психічне здоров’я. Безпека на дорогах. Безпека дітей. Протидія насильству.
Натомість якісь суцільні лозунги, слогани, агресивний популізм, нереальні обіцянки, тотальна брехня, підміна понять. Хто там в штабах? Почніть вже з людьми про людське розмовляти, врешті решт. Економіка – це люди. А не бездушні поняття.
P. S. Всі дані взяті з відкритих джерел.
Автор: Зоя Казанжи, журналіст, міжнародний медіа-тренер, громадський діяч, блогер