«Раён 95». Президенти є відображенням народів, які їх обирають

Володимир Єрмоленко, філософ, письменник, доктор політичних студій, викладач: «Ми уявляємо демократію як грецьку Агору, а виходить поки Троєщинський ринок».

Кравчук був Україною хитрих комуністів, які завжди тримають дулю в кишені. І щодо комунізму від українства, і щодо українства від комунізму.
Кучма був Україною червоних директорів, малих і великих, які раптом стали червоними бізнесменами.
Ющенко був Україною віднайденого хутору, з якого ми всі вийшли, і в який постійно повертаємося. Суміш національної ідеї і пасіки.
Яник був Україною криміналу, який переміг і комуністів, і червоних директорів, і нових хуторян. Але програв народу, якого, як він думав, він давно опустив як «лохів».
Порох був Україною пострадянського бізнесу. Який уже не червоний, а трохи жовто-блакитний, з червоними вкрапленнями. Суміш національної ідеї і гешефту.
Зеленський є Україною нового явища – раЁна. Раён – це те, чим міг стати український середній клас, але не став. Ще не має власних будинків, але давно виїхав з села. Живе у багатоповерхівках
Екосистема раёна дуже специфічна. Тут треба вміти вчасно дружити, вчасно бити в морду, вчасно тікати. І завжди діяти швидко. Романтика, хамство, романтика – залежно від обставин.
Українська демократія на початку ХХ століття мала йти через село. На початку ХХІ століття вона має йти через раён. Зеленський це зрозумів раніше від інших, бо він сам – раён. Раён 95.
Раён – це не добре і не погано, це реальність. Більшість із нас – звідти. Ми ж усі хочемо демократії, інклюзивності і тд. Просто ми забуваємо, що сьогодні наша демократія і інклюзивність – це Раён.
Раён може стати авторитарним, бо він живе за логікою сили. На етапі Раёну ще немає інституцій, які все балансують. У цьому найбільша небезпека. Ми уявляємо демократію як грецьку Агору, а виходить поки Троєщинський ринок. І йому треба якось вирости до рівня Агори. Якої насправді ніде не було – просто ідеальний і красивий образ, до якого всі прагнуть.

Наші чоловіки виросли на вулицях і зберегли виплекане нею бажання комусь наваляти. Вони потім ідуть у бізнес, парламент, політичні партії – але мають ту саму ментальність вуличних бійців. Ми тільки починаємо звикати до думки, що можна спробувати порозумітися, розділити сфери відповідальності та здобути благо для всіх. І що суспільство – це щось інше, ніж вулична бійка.
Автор: Володимир Єрмоленко