Словенія: що подивитися в затишній країні між Альпами та Балканами

Завдяки кому Словенія стала відомою?

Один чоловік та одна жінка зробили так, що з різницею практично у 20 років привернули увагу до Словенії в світі. Він – свідомо, вона – волею долі. Він є бразильцем за народженням, а вона народилася у невеличкому словенському містечку серед гірських полонин. Він довільно обрав цю країну та її столицю як місце дії свого чергового роману, вона ж, покинувши мальовничу батьківщину в молоді роки, зараз, де-факто, стала найбільш відомою словенкою в світі, та її промоутеркою одним фактом свого існування. Його звуть Паоло Коельо, а її – Меланія Трамп.

1998 року Коельо написав свій роман «Вероніка вирішує померти», де головна героїня мешкає в Любляні – столиці Словенії. 2016 року Меланія стала першою леді Сполучених Штатів – і водночас, першою слов'янкою та взагалі уродженкою континентальної Європи, яка увійшла до Білого дому як дружина президента.

Цей плакат вітає туристів з відвідуванням малої батьківщини першої леді США (м. Нове Мєсто)

Ще за рік до цього, 2015-го, коли Трамп починав боротьбу за президентське крісло, та Меланія через це опинилася в центрі уваги ЗМІ, було констатовано: американці (й не тільки вони) почали буквально атакувати інтернет запитами про Словенію, Любляну, Югославію та… Паоло Коельо з його бідолашною самогубицею Веронікою. Старий письменник навіть перевидав тираж свого роману на новій хвилі популярності цієї країни. Коли його спитали, чому він заговорив про Словенію ще наприкінці 1990-х, він зізнався, що просто знайшов цю країну на мапі, та вирішив, що вона буде ідеальним місцем для дії його роману – бо ця країна існувала в реальності, але при цьому здавалась щирим Неверлендом. «Ніхто не знає про Словенію», - так писав він тоді. Але тепер цю країну точно знають. Меланія тому запорукою, нею тут пишаються, хоча і з певною долею іронічного гумору…

Цікаві факти про Словенію

Країна є малою навіть за європейськими мірками. Навіть її довічна сестра за плутаниною - Словаччина – у два рази більша.

Ну як їх не сплутати, якщо навіть нацональні кольори в них однакові?

З загальної площі в 20253 кв. км половину, тобто більше 10 тис. кв. км, займають ліси. Окрім того, тут понад 10 тисяч печер, тільки внесених до відповідного реєстру (тобто досліджених спелеологами), 260 водоспадів та 87 термальних джерел - більше, ніж у будь-якій країни Європи. Через це країна вважається однією з найбільш екологічно чистих в Європі, і саме на цьому будує свій туристичний імідж.

Політично Словенія до 1991 року не мала повноцінної державності. Тутешніми землями постійно керували ззовні – але при цьому доволі поблажливо. Мабуть, найбільшим історичним дивом є включення більшої частини сучасної країни свого часу до… Франції, а вірніше - до імперії Наполеона. Бонапарт створив тут у 1809-13 роках т.зв. Іллірійські провінції, підпорядкувавши їх безпосередньо собі через губернатора. На честь цього в Любляні встановлено пам’ятник з зображенням імператора.

За декілька століть перебування в імперії Габсбургів (з XVI ст. до 1918 року) з центром у Відні словенці не мали особливих проблем з утисками національної культури. Австрійці взагалі ставилися до словенців дуже м’яко, вважаючи їх практично своїми – а ті особливо й не пручалися.

В югославські часи це була найменша та найрозвинутіша республіка й без того напівкапіталістичної Югославії: саме на її теренах диктатор Йосип Тіто почав розвивати експортну промисловість, якою намагався підкорювати Захід та втерти носа СРСР. Так виникли головні економічні бренди Словенії – фірма з виробництва освітлювальних приборів та побутової техніки Gorenje (ось вам і побутова прив'язка до цієї країни), косметична фабрика Krka (югославська косметика була для наших матусь та бабусь дефіцитним шиком), а в приморському місті Копер постав завод, який виготовляв мотоцикли та мопеди зі знайомою кожному українцеві назвою Tomos. Всі ці підприємства й досі залишаються серед головних роботодавців країни.

Головний офіс Gorenje в м. Веленьє

1991 року Словенія першою відокремилася від Югославії, втративши в короткочасній війні за незалежність аж 45 осіб.

Словенська мова вважається однією з найбільш архаїчних серед слов’янських мов. Через гірське розташування країни та велику кількість ізольованих долин в ній нараховується найбільша кількість діалектів - 48 - в перерахунку на кількість носіїв мови. Словенська є шостою за спорідненістю мовою до української, випереджаючи у цьому, наприклад, чеську.

В Словенії є тільки один порт - Копер. Довжина приморської лінії складає усього 46 км, але на ній знаходяться чотири міста та декілька населених пунктів поменше.

В країні усього два університети – Люблянський та Марібозький. Протягом навчального року населення Любляни збільшується на 30 тис. студентів. Населення Марібору збільшується на 20%.

До 1987 року в Словенії добували ртуть: в місті Ідрія працювала одна з двох найбільших шахт Європи з видобутку рідкого металу.

Любляна: тиха та елегантна столиця

Одна з найбільш компактних столиць європейських держав лежить на обох берегах річки Любляниці. В часи тривалого німецького панування вона звалася Лайбах.

Дракони на Драконовому (Змієвому) мосту в Любляні

Цікаві факти:

Символом Любляни є дракон. В принципі, це не дивина (Краків, наприклад, також заснований на місці битви з черговим драконом), але тутешні вогнедишні – особливі. За місцевою легендою (хоча вважається, що її створили книжники часів Ренесансу), саме тут легендарний аргонавт Ясон переміг якогось змія. Невідомо, правда, чого б це мореплавцеві Ясону заходити аж до якоїсь невідомої гірської річки в дикій на той час місцевості.

Дракони увічнені в Любляні на однойменному мосту. Чудовиська виглядають дуже переконливо. Люблянці глузують, що хвости драконів підіймаються, коли повз проходить незаймана дівчина. Але то вже – студентський гумор позаминулого століття.

Усі найважніші пам'ятки міста знаходяться на відстані 15 хвилин від центру, а саму Любляну можна пройти за півтори години пішки з одного кінця міста до іншого. В ній мешкає усього 285 тис. осіб, тобто десята частина населення країни. З міського транспорту в Любляні є тільки автобус, але туристи здебільшого ходять пішки або ж пересуваються велосипедами.

Головний променад міста, та один з епіцентрів його вечірньо-нічного життя – набережна по обидві боки ріки.

Ідилічна набережна Любляниці

Тут зосереджена рекордна кількість кафе, ресторанів, букіністичних магазинів, сувенірних лавок тощо. Вздовж набережної та на мостах можна знайти багато зразків сучасної скульптури, іноді доволі дивної. Особливо епатажно виглядають скульптури на мосту М’ясників, який водночас є мостом… закоханих. Його прикрашають статуї Адама та Єви, які, похнюпившись, йдуть звідти прямо… до міського ринку (мабуть, щоб прикрити наготу), посеред мосту танцює «Сатир», який, здається, символізує диявола, радіючого зробленій справі, а з іншого боку доволі моторошнуватого вигляду статуя зветься «Прометей». Все це, рівно як і незрозумілих істот на парапетах мосту, виготовив скульптор Яков Брдар.

Центральна площа Любляни також знаходиться прямо біля чергового мосту – вірніше, біля одразу трьох мостів. Це троємістя споруджено великим архітектором Йозефом Плечником (Jože Plečnik; 1872-1958), який є автором численних будівель в Любляні, та фактично створив неповторний стиль міста. Обабіч моста, який вже існував, він побудував ще два, бо по центральному з них мали прокласти трамвайній рейки. Трамвая давно нема, натомість під мостом оселилася родина бобрів.

Площа названа на честь головного словенського поета – Франце Прешерна (1800-1849). Сам поет з напівголою музою за плечима глядить у вікно, де його у вигляді барельєфу вічно чекає дійсна муза за життя – багата містянка Юлія Пріміц, яка так в не відповіла поетові взаємністю. Юлія мешкала саме в цьому будинку.

Потрійний міст

Серед інших цікавих будівель на площі – церква Благовіщення з розкішним вівтарем, та будинок Хауптмана у стилі модерн.

Найбільш важливі будівлі суспільного призначення знаходяться в кварталах між парком Тіволі (з палацом на пагорбі, де зараз Міжнародний центр графічного мистецтва), вулицею Zoisova та Конгресовою площею. На останню виходять університет, філармонія, величний храм Св. Урсули, а, йдучи донизу по вулиці Vegova, ви швидко опинитись біля неповторного будинку Національної бібліотеки (авторства Плечника), музею міської історії, спільного президентсько-прем’єрського палацу та миcтецького простору Križanke (www.ljubljanafestival.si), розташованого у колишньому францисканському монастирі.

Від бібліотеки на правий берег можна дістатись ще одним мостом – Швеців (Čevljarski) - з імпозантними шерегами колон по обидві боки. Його також створив невгамовний геній Плечника.

Саме на правому березі, у підніжжя замкової гори, знаходиться найстаріша частина міста. Вона зовсім невелика, та притуляється задніми подвір’ями будинків до пагорбу. Усі цікаві об’єкти тут розташовані вздовж довгої низки площ (Levstikov trg, Stari trg, Mestni trg, Ciril-Metodov trg), які, фактично, є єдиною широкою вулицею. Головною спорудою на ній є Ратуша, до якої ви вийдете, якщо підете прямо з Потрійного мосту, тримаючи курс на замок.

Центральний ринок Любляни

Одразу наліво від Потрійного мосту вздовж Любляниці протягнувся міський ринок, аркади та споруди якого спроектовані Плечником. Звершується ця базарно-прирічна набережна широкою площею Водників, з якої на правий берег й перекинуті два згаданих мости – М’ясників та Драконів.

В кварталі поруч між набережною, площею Водників та площею Кирила та Мефодія знаходиться кафедральний собор Св. Миколая, побудований в ХVIII ст. Внутрішнє оздоблення фактично є суцільною виставкою скульптур. Соборні хрестильню та кафедру створив все той самий Плечник.

Цікавий факт:

Найбільшим дивом храму є його двері з боку Ciril-Metodov trg. Вони входять до переліку десяти найбільш незвичних дверей світу (!)

Від площі Водників фунікулером можна дістатися замку. Якщо ж вам хочеться піднятись до нього пішки, рекомендуємо повернути на вузесеньку вуличку Студентовську, яка швидко перетворюється на стежку зі сходами. Вхід до замку безкоштовний, до експозиційних залів – 10 євро, але, відверто кажучи, ці витрати можна оминути, просто насолодившись виглядом Юліанських Альп на горизонті та люблянськими дахами. Спуститись з замку можна заплутаною системою сходів та провулків під назвою Ребер, які виведуть вас до фонтану «Геркулес» на межі площ Старої та Левстікової.

Вид на правий берег Любляни. Лівоворуч внизу - ратуша, на пагорбі - замок, бачимо також міст Шевців

Цікавий факт:

На великій пішохідній вулиці Slovenska (це лівий берег) встановлено великий ціанометр ( http://cyanometer.net/) – прибор для вимірювання ступеню блакиті неба. Куб зі скла та сталі висотою 3,3 м не тільки встановлює колір неба і змінює власний, аби відповідати небесному відтінку на певну годину. В нього вбудовано комп'ютер, який збирає інформацію про якість повітря та показує ступінь забруднення за шкалою від червоного до зеленого. Тобто, це – цілком функціонуючий та корисний науковий інструмент. Нагадаємо, Словенія пишається своєю екологічною чистотою.

Нарешті, якщо ви вже нагулялися старою Любляною, обов’язково відвідайте комплекс Місто Метелкова (Metelkova Mesto; http://www.metelkovamesto.org/) на території колишніх казарм. Тут розташований, по-перше, музейний комплекс, який включає, зокрема, музеї етнографічний та сучасного мистецтва, а, по-друге, «альтернативний культурний простір», який існує з 1993 року. Незабутні враження вам гарантовані!

Власне, альтернативний дух починає в усіх сенсах відчуватись вже на вулиці Трубаревій (Trubareva), що веде від площі Прешерна до району Табор, де і знаходиться цей «центр внутрішньої та зовнішньої свободи». Численні бари у самих різних стилях, нескінчені графіті та навмисна занедбаність багатьох будинків роблять з кварталів вздовж вулички такий собі міні-Бронкс, але без відчуття небезпеки. На місці колишнього військового плацу в Таборі на вихідних вирує ярмарок, у т.ч. барахолка, а також можна придбати вироби місцевих альтернативно обдарованих митців.

І це тільки мала частина особливого світу Міста Метелкова...

В появі та тривалому існуванні Метелкова – найвідомішого такого штибу району в усій Центрально-Східній Європі – нема нічого дивного: в настільки просякнутому молодіжно-хіпстерською культурою місті, як Любляна, такі локації просто приречені були з’явитись. Відчувати та сприймати тутешнє «мистецтво» дійсно треба, мабуть, під дією певних речовин. Доречи, їх (принаймні, марихуану) вам можуть відверто запропонувати прямо на вході до «території свободи».

Відвідати це місце, безумовно, варто – без нього неможливо зрозуміти сучасну Любляну та навіть сучасну Словенію в цілому.

Схід та північний схід Словенії: Марібор, Цельє, Птуй

Друге за значущістю місто країни – Марібор – вперше з’являється на сторінках історії 1164 року. Починаючи з XIII ст. він розвивався як потужний торговий хаб. Остаточно уславився Марібор, однак, у 2012-му та 2013-му роках, коли його спочатку проголосили європейською культурною столицею, а потім, відповідно, - молодіжною столицею Європи. Хоча районів, подібних Метелковому, тут нема.

Цікавий факт:

До Першої світової війни 80% населення міста становили німці, і лише 20% - словенці. Однак після закінчення Другої світової ситуація змінилася: німців змусили покинути місто.

Мальовничий Марібор

Головні пам’ятки міста знаходиться біля Міської (Grajska) площі. Це - замок, де зараз розташувався, як завжди в Словенії, музей (https://museum-mb.si/mariborski-grad/), ратуша, чумна колона, статуя святого Флоріана. Поруч – собор Св. Фоми, початок побудови якої сягає XII ст., та велична Францисканська церква у неоготичному стилі з чудовими вітражами.

З XVI ст. прикрашає Марібор водонапірна вежа на вул. Usnjarska. Ще одна цікава пам’ятка – колишня синагога, яку деякі дослідники вважають чи не найдавнішою в Європі (вул. Židovska, 4). Зараз це – багатофункціональний культурний центр.

Цікавий факт:

Євреїв на території сучасної Словенії завжди мешкало небагато. В Любляні навіть не було синагоги. Тільки в 2003 році в словенські столиці відкрили молитовний будинок для юдеїв. З Марібору євреїв вигнали ще 1497 року, а синагогу передали міській владі. З того часу вона була й католицьким храмом, і складом, і житловим будинком.

Власне, саме невелика кількість євреїв дозволила нацистам з 1943 до 1945 зробити Словенію практично judenfrei (вільною від євреїв) – другою територією в Європі після Естонії. Наразі юдейська громада країни нараховує, максимум, кілька сотень осіб.

Марібозька синагога

Про колишню роль юдеїв в історії Марібора, окрім синагоги, нагадує й назва Жидівської вежі, яка є однією з трьох збережених фрагментів міських укріплень. В ній знаходиться невелика історична експозиція. В іншій вежі – Судовій – проходили свого часу усі процеси на відьмами (а їх тут спалили до десятка). Нарешті, Чорна вежа – єдина, що зберегла первісний вигляд.

Але, безумовно, головною атракцією та унікальною, світового значення, пам’яткою Марібору є найстарша у світі виноградна лоза, що й досі плодоносить! Її вік – 450 років – зафіксований у книзі рекордів Гіннеса. Росте вона у виноробні на вул. Vojašniška, 8. Вино з неї доволі недешеве, але, якщо ви вже вирішити його придбати, то станете власником дійсно унікального напою.

Восени навколо лози починається «двіж», який розповсюджується на все місто, що поринає у фестиваль вина, пов’язаний з традиційним збором врожаю.

Та сама найстарша лоза в світі

Цікаві факти:

Словенія – країна саме винної культури. Вино тут впевнено перемагає пиво, хоча є і цікаві місцеві сорти останнього (найбільш поширеною є марка Zlatorog). Щодо вина, то у Словенії близько 28500 виноробних господарств, які виробляють 90 млн л вина на рік. У Словенії виготовляється 52 види вин, 37 з яких – білі та 15 - червоні. Майже все вино споживається всередині країни, на експорт йде мало - саме через велику кількість видів та марок, яким важко пробитися на іноземні ринки.

З інших виноробень у Маріборі можемо порадити Ramsak та Vinogradi Horvat. Вони працюють за однаковою та традиційною схемою: спочатку ви приходите в винний музей, де вам розповідають історію виноробства і конкретної марки, а далі йдете до дегустаційного залу. Зазвичай господарі пропонують вибрати кілька напоїв на ваш розсуд.

Цельє – інше варте уваги місто, «нанизане» на трасу, яка розсікає усю Словенію від угорського та австрійського кордонів до узбережжя. Колись воно обуло центром великого графства, яке словенці вважають прообразом своєї державності.

Цікавий факт:

Герб Цельського дому узятий за основу при створенні герба незалежної Словенії. Три зірки, які його прикрашаються, були символом саме цього князівства.

Графи Цельські піднялися дуже високо у ієрархії численних феодалів Священної Римської імперії завдяки кровним узам з імператором Сигізмундом, королем Угорщини та Богемії. Його дружиною стала Барбара Цельська (1395-1451) – «чорна королева», одна з найбільш міфологізованих жінок Європи того часу, явку вважали одночасно воїтелькою та чаклункою.

Барбару видали заміж в 13 років. Але вона швидко призвичаїлася до інтриг, та почала власну політику за спиною супруга, за що опинилася у в'язниці

Образ імператриці, яка багато часу через політичні інтриги провела у в'язниці, а після смерті чоловіка (який її туди і відправив) не знімала чорного одягу, й до того ж відверто займалася алхімією, спричинився до корпусу похмурих легенд Східної Європи про темні зв’язки, які місцева аристократія (і не тільки вона) мала з дияволом.

Замок, де мешкали графи, зберігся. Він височить на іншому від міста березі ріки, та зараз є музеєм (http://www.grad-celje.com/). Аби дізнатися подробиці про Барбару та увесь її рід, яким в Словенії дуже пишаються, й почути трагічну (але правдиву) історію про Вероніку Десенішку та графа Ульріха, слід обов’язково його відвідати.

В місті є й інші безумовні атракції – наприклад, т.зв. «Німецький будинок» у стилі романтизованої готики, збудований на початку ХХ ст. Його вии точно не оминете – він стоїть на привокзальній площі. Це був культурний центр німецької громади міста, збудований в якості паритету словенцям, які вже мали свій Народний будинок.

Німецький будинок - важлива пам'ятка Цельє

Через те, що Цельє, як і усі словенські міста, невелике за площею, то ви протягом добре спланованої прогулянки побачите й усі чотири збережені оборонні вежі, і собор Св. Даніеля (XIV ст.), і інші храми – Св. Максиміліана (XV ст.), Св. Сесілії (на правому березі ріки, XVII ст.), і Св. Йозефа (XVII ст.) Не оминете ви й регіональний музей (http://www.pokmuz-ce.si), відкритий 1882 року – першим в Словенії серед краєзнавчих. Він розташувався в міському палаці Цельських, збудованому ще 1603 року.

В музеї привертає увагу кабінет XVIII ст. з мисливськими сценами, викладеними мозаїкою зі слонової кістки, «банківським» столом з 20 висувними шухлядками та схованкою, а також годинник з музичною скринькою. Головна ж прикраса музею - «цельська стеля» в головному залі (Celjski Strop) із зображенням колон, веж, пустотливих янголят та вельмож, що пильно дивляться на відвідувачів. Картина була створена 1600 року одним польським художником, який ставив собі за мету візуально «підняти» стелю до небес.

Третє цікаве місто - Птуй – знаходиться біля Марібору. Воно – найбільш давнє у регіоні. Вперше його задують ще 69 року н.е. через те, що саме тут проголосили імператором Віспасіана, наступника Нерона. Доречи, це то самий Віспасіан, який навічно увійшов до історії фразою про те, що «гроші не пахнуть».

Монумент Орфея

Віспасіан не міг бачити стелу на честь місцевого мера Марка Аврелія Вєра, бо її встановили на могилі останнього тільки сторіччя потому. Але з того часу стела, яка зараз зветься монументом Орфея, стала невід’ємною частиною міської історії. За Середніх віків Вєров надгробок зробили… ганебним стовпом, у XIX ст. ретельно дослідили, а Муссоліні навіть хотів забрати його до Риму, враховуючи величезну історичну цінність. На честь Орфея стела названа тому, що прикрашена саме сценами з життя міфологічного співця та музиканта, включно з його головним подвигом – зішестям до Пекла у пошуку Еврідіки. Схоже, Марк Аврелій Вєр був меломаном…

Мабуть, факт існування в місті такого монументу надихнув владу на створення на першому поверсі замку (так, тут знову є замок, і знову дуже величний та цікавий) експозиції, присвяченій музичній історії. Тут можна послухати записи давніх композицій – від неандертальської флейти віком 45 тисяч років до середньовічної лютні (https://pmpo.si/).

Окрім замку, огляньте церкву Св. Юрія з цікавими інтер’єрами (хори, кам’яний рельєф на честь Благовіщення та статуя святого), монастир Петра й Павла в стилі бароко, і Дравську вежу 1551 р., яка є музейно-галерейним простором.

Рельєф в храмі Св. Марії

На пагорбі на містом знаходиться велична базиліка Св. Марії – чи не найкрасивіша готична церква Словенії, прикрашена рельєфом на честь Божої Матері. Рельєф був створений близько 1410 р. Композиція налічує 82 фігури – портретну галерею осіб, які мешкали в той час у місті, та надали кошти на оздоблення храму. На ньому представлено фактично увесь міський правлячий клас – і цей моментальний «знімок епохи» є неабиякою цінністю.

Аби найкраще придивитися до місцевої екзотики, приїздіть до Птуя наприкінці зими, коли на його вулицях вирує більш ніж архаїчне за походженням свято – Курентованьє (Kurentovanje), аналог Масниці. Зараз це – буйний та просочений місцевим віном карнавал у костюмах курей та півнів, а колись він був присвячений богам задоволення та добробуту, та означав радість від пробудження природи. В часи Віспасіана його тут точно святкували, і з усією повагою до богів цих приємних матерій… А до чого тут кури – етнографи та історики досі сперечаються.

Kurentovanje божевільним виром охоплює практично усе місто

Північ та північний захід: Шкоф’я-Лока, озера Блед та Бохінь

Юліанські Альпи, названі так на честь не кого іншого, як Юлія Цезаря, підходять вже до самої Любляни, але найбільш велично вони здимаються ближче до австро-італійського кордону. Пагорби вкриті старовинними фортецями, а казково-пасторальні пейзажи передгірських озер занурюють вас у казкову атмосферу.

Серед містечок, що розташовані дорогою до найпопулярнішого гірського курорту Словенії – озера Блед (Блейське) та заповідника з найвищою вершиною країни – Триглавом (2864 м), відзначимо Шкоф’я-Локу – колишнє єпископське володіння. Церковній владі поселення на гірській річці стало підпорядковуватись ще 973 року. Й так тривало до 1803-го, коли місто придбала світська влада. Єпископи побудували великий замок, а дійсно невелике, але дуже атмосферне місто під ним швидко заповнилось численними готичними та ренесансними будинками, багато з яких зберіглося на радість туристам.

Цікавий факт:

Шкоф’я-Лока в 1894 році була у авангарді прогресу: саме тут відбулося відкриття першого вуличного освітлення на території нинішньої Словенії. Великих коштів це не потребувало: на маленький міський центр вистачило 20 стовпів.

Затишні вулички Шкофья-Локи

Головні пам’ятки міста можна обійти буквально за годину. Окрім замку (https://www.loski-muzej.si/; експозиція варта уваги через свою інтерактивність, гостинність персоналу, добірку живопису та скульптури, й цікаві фрески початку XVI ст. у підвальній каплиці), тут є капуцинський монастир та міст Капуцинів (в монастирській бібліотеці зберігається понад 30 тис. книг, серед яких – перше словенське видання Біблії), храм Благовіщення з чи не найрозкішнішим вівтарем в усій Словенії, будівля церковної школи (1627 р.) з гербом засновника на фасаді, старий амбар, де зараз – художня виставка, а також прикрашений настінними розписами будинок Хаманна. Зануритесь у колоритні місцеві дворики з темними переходами та галереями – й одразу відчуєте атмосферу компактного та напрочуд затишного містечка.

Дорогою на Блед, в селі Брезьє (Brezje) знаходиться головна паломницька святиня країни – базиліка «Марія, допоможи» (Marija, pomagaj!) з дивотворною іконою, написаною на початку XIX ст. Кількість задокументованих зцілень надала Папі Римському 1988 року можливість оголосити церкву «малою базилікою» - титулом, який отримують храми зі святинями такого роду. За 200 років церкву відвідало понад 13 млн прихожан.

Базиліка в Брезьє

Діставшись озера Блед, ви одразу опинитесь у центрі курортного життя Словенії. Це – такий собі словенський Крим, де на пагорбистих терасах стоять численні великі готелі з казино, перемежені віллами та приватними будинками, які на 85-90% здаються туристам протягом усього року.

Популярність Бледу обумовлена, в першу чергу, розкішними видами на величний замок (http://www.blejski-grad.si/en/) на скелі та єдиний в Словенії озерний острів, прикрашений монастирським ансамблем (його фото також винесено як заглавне для цієї статті). Надарма Блед облюбовали режисери та художники, не говорячи вже про фотографів, для яких на найбільш зручних місцях навколо озера та околичних горах встановлені справжні майданчики-подіуми, а в путівниках ретельно позначені усі точки для зйомки.

Невимовна краса озера Блед. Найвідоміший краєвид Словенії

Курортна репутація Бледу почала складатися з XIX ст., коли навіть замок переобладнали для прийому гостей. З того часу популярними стали візити на острів, куди можна дістатись тільки човнами, та проведення там романтичних вечірок та особливо - весіль. Окрім того, Блед є одним з центрів веслування та парусного спорту ще з міжвоєнних років.

Неподалік знаходиться менш «цивілізоване» та романтизоване, й тому більш привабливе озеро – Бохінь. Але назвати його суто тихою оазою все ж таки неможливо - звідси починаються багато маршрутів національним парком Триглав з підйомом на гору, а взимку усе заповнено прихильниками гірськолижного спорту.

Тут, на березі невимовно чистого альпійського озера, ми перепочинемо перед тим, як відвідати західну Словенію та її узбережжя, яке зветься Істрія. Отже, «не перемикайте» - та чекайте не нову зустріч!

Павло Ковальов