Чи піде Росія на нас відкритою війною, і як пасажири МН17 заплатили своїми життями за наші

Як на мене, важливим тут є з’ясування, чому Кремль не пішов на це у липні 2014 року, коли ЗС РФ розпочали артпідготовку – обстріли території України, застосовуючи важку артилерію та РСЗО? Коли російська пропаганда небезуспішно – на той час – множила фейки про жорстоку київську хунту, кривавого пастора, нацистів у «київській владі» і т.п. Весь червень і липень Дугін верещить «Путин, введи войска» і проводяться відповідні масові публічні акції. На бронетехніці «ДНР» малюються написи «На Киев», «На Львов». 12 і 13 липня 2014 року на російському «Першому каналі» в ефір виходить відомий на сьогодні вже хрестоматійний телесюжет про «розіп'ятого хлопчика». 15 липня російські ЗМІ і передусім пропагандистський рупор Кремля РИА «Новости» повідомляють про авіаудари військово-повітряних сил України по містам Сніжне та Шахтарськ. Тобто, «київська хунта» бомбардує мирні міста і цивільних мешканців… Громадська думка в Росії на тлі кримської ейфорії після «русской весны» була підготовлена до наступного етапу війни проти України – «за Новороссию».

Збройні сили РФ були готові до масштабного вторгнення під виглядом миротворчої операції, що й передбачалось «концепцією Герасимова» ведення війни гібридного типу на завершальному етапі. Але ЩОСЬ пішло не так…

Це щось – 17 липня 2014 року. Чим далі від цієї дати, тим більш очевидним стає задум Кремля у випадку із знищенням МН17. По одній простій причині – з туману постправди усе більш проявляється шаблон поведінки Кремля. Спецслужбістський. Не військовий.

Насправді літак рейсу МН17 не збиралися збивати. Ціллю був пасажирський літак Аерофлоту, найбільш імовірно, що рейсом AFL2074 прямував по маршруту Москва – Ларнака на Кіпр з російськими відпочивальниками на борту. Тобто усе те саме, що й відбулось з рейсом МН17, але з тою різницею, що на борту були би громадяни Росії, діти (дуже резонує з фейком про «розіп’ятого хлопчика», який вкинули напередодні), і це стало би «последней каплей, переполнившей чашу терпения России», як подали би це росЗМІ.

Шаблон той самий, як це було з підривом житлових будинків у російських містах Буйнакськ, Москва та Волгодонськ 4-16 вересня 1999 року, внаслідок чого загинули 307 людей. Описано в книзі покійного О. Литвиненка (отруєння радіоактивним полонієм за наказом з Кремля) та Ю. Фельштинського «ФСБ взрывает Россию». Знищення цивільних мешканців ніби-то чеченськими терористами послужило останнім аргументом для «контртерористичної операції» на Північному Кавказі – другої чеченської війни – та проклало шлях В. Путіну від прем’єрства до президентства, а ФСБ – до контролю над РФ. Але, хоча ця спецоперація у цілому вдалася, як відомо, там був один промах – Рязань. Завдяки пильним мешканцям будинку, вибух було попереджено, і цей інцидент власне і дозволив розслідувачам вийти на справжнього автора вибухів – ФСБ РФ.

У випадку МН17 промах був повним. Починаючи з вибору типу ЗРК. Якби Кремль мав на меті допомогти «ополченцям Донбасу» у боротьбі з авіацією «київської хунти», то він послав би не «Бук-М1». Бо усе, що тоді літало в зоні бойових дій і завдавало ударів – це гелікоптери Мі-8, Мі-24 та штурмовики Су-25, які працювали по наземних цілях, а також транспортні літаки Ан-26. Уся ця техніка не літає вище 7000 м від слова взагалі. Для боротьби з такою технікою оптимальними є ЗРК «Оса», «Тор» радянського виробництва чи більш сучасний російського виробництва ЗРГК «Панцирь». До речі, «Панцирі», за даними «ІнформНапалму» у липні вже з’явились на Донбасі. Отже, поява «Бук-М1» явно не вписувалась у вирішення завдання боротьби з невисотними повітряними цілями. Його появі там відводилась якась спеціальна місія. Тема «Буків» зазвучала в інформпросторі незадовго до події і показово хто її озвучував. З-поміж інших – «няш-мяш» Поклонська.

Зверніть увагу на тезу, що «Бук» український. Це робилося з прицілом на майбутню інформаційну кампанію після знищення літака щодо походження ЗРК.
Якби усе трапилось по сценарію і шаблону ФСБ, то виглядало би наступним чином.
1. ЗРК доставляється 16 липня на окуповану територію України для виконання спеціального завдання.
2. Комплекс виходить 17 липня на бойову позицію поблизу Первомайського Ясинуватського району, західніше Донецька, поблизу зони бойових дій.
3. За командою ціль – літак Аерофлоту – знищується ракетою.
4. ЗРК відразу після виконання завдання переміщають трохи вглиб території, контрольованої ЗС України (суцільної лінії фронту ж немає).
5. «Бук-М1» знищується підривом до стану металобрухту. Залишаються «українські сліди» на кшталт «візиток Яроша». (Версія виглядає дуже правдоподібною на тлі інформації, що вже з’являлась раніше – про українські «Буки», захоплені «ополченцями».)
6. «Ополченці» проводять наступальну операцію і захоплюють район, де знаходять «материальные доказательства злодеяния киевской хунты, пытавшейся скрыть следы преступления».
7. Розслідування доручається підконтрольному Міждержавному авіаційному комітету СНД. (Ніяких західних експертів не було би допущено до розслідування під приводом того, що катастрофа сталася на території СНД, з громадянами РФ, уламки перебувають на території невизнаної Заходом «Новороссии».)
8. «Розслідування» проводиться у стислі терміни і дає потрібний Кремлю результат – пасажирський літак з росіянами на борту було знищено українським «Буком». (Один з очільників «ДНР» Пургін за інструкцією з Москви ще довго після 17 липня ніс пургу, що «Бук-М1» належав ЗС України.)
9. Йде короткий, але інтенсивний пропагандистський розгін тез про «злочин хунти», нову «справу Локербі», тощо. Захід висловлює глибоку стурбованість подіями, що відбуваються і закликає до об’єктивного розслідування «інциденту з російським пасажирським літаком», перемир’я та мирного вирішення конфлікту між Україною та Росією.
10. «Новороссия» звертається до Росії за негайною допомогою – «Путин, введи войска».
11. Москва визнає «Новороссию». Путін вводить війська для захисту «народу Новороссии» від «київської нацистської хунти».
12. По ходу приймається рішення про необхідність «покончить с хунтой», «Вперед, на Киев!».

Ось так усе могло виглядати за сценарієм Кремля по шаблону ФСБ 1999 року, творчо опрацьованим з урахуванням специфіки завдання. Чому пішло не по сценарію? Ймовірно тому, що розрахунок «Бука» після перетину кордону з Україною знайшов не те Первомайське і вийшов на бойову позицію в прикордонному Сніжнянському районі, а не поблизу Первомайського Ясинуватського. Не доїхали майже сотню кілометрів... Відповідно, усе пішло не так, і сценарій вийшов не таким як планували кремлівські «сценаристи».

Очевидно, що знищення пасажирського літака з громадянами західних країн на борту стало непередбачуваною подією, що потребувала перегляду напрацьованого сценарію та негайної концентрації усіх сил на мінімізації негативних наслідків для Росії. Пряме військове вторгнення в Україну було відкладено.

Повертаючись до сьогодення. Беручи до уваги шаблони кремлівських спецоперацій, можна не сумніватися, що в Москві працюють над новим сценарієм створення приводу для упокорення України конвенційною військовою операцією. Можливо, він вже напрацьований. Тому потрібно звертати увагу на те, що й де може вибухнути, впасти, згоріти – на окупованому Кримському півострові, на «вишках Бойка», в ОРДЛО чи десь в Росії, а може й у Європі чи деінде, де «сценаристи» правдоподібно покажуть український або/та американський слід. Активність путінських медведчекістів навколо теми американських біолабораторій в Україні може бути індикатором сценарію про початок «бактеріологічної агресії Заходу із застосуванням зброї масового знищення проти Росії», тому, мовляв, вона змушена діяти на випередження… Одним словом – будьмо пильними. Історія з МН17, що не завершилася, ще багато чого покаже…

Автор: Михайло Гончар, експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека»