Урбаніст Ілля Царенко: «Нам варто було б спиратися на досвід Варшави чи Дрездену»

Як би ви описали мету урбанізму в цілому? Які ідеї та тренди урбанізму є в наш час найбільш поширеними в світі?

Урбанізм є доволі новою течією, яка осмислює розвиток міського простору та збільшення рівня його комфортності, привабливості для людей. Урбанізм воліє долати відчуженість міста від мешканців, його ідеї налаштовані на «одомашненість» того, що знаходиться за вікнами квартир та будинків.

В світовому урбанізмі сформульовані 10 принципів, за якими мають втілюватися його ідеї - з урахування сталих цілей розвитку, позначених на рівні ООН. Серед них – пішохідна доступність (усі важливі для повноцінного життя об’єкти мають знаходитися в межах 10-15 хвилин від будинку та роботи), екологічний транспорт - причому це транспорт наземний, енергоефективність, естетика та комфортність міського середовища тощо.

В найбільш «просунутому» варіанті урбанізм передбачає перехід до «розумного міста», такого собі smart-city, де аналізуються потреби мешканців за допомогою сенсорів, датчиків та подальшого аналізу даних – і на цій основі приймаються рішення щодо міського опанування, доцільності розташування тих чи інших об’єктів, безбар’єрності пересування тощо. Це, так би мовити, «цифрове світле майбутнє» урбанізму. Ясна річ, що в українських реаліях це звучить фантастично та поки нереально.

Чи є якісь відмінності у втіленні урбаністичних ідей, враховуючи українські реалії?

Насправді, якщо говорити про «стартовий момент», від якого відштовхується український урбанізм, то він такий самий, як і на тому ж Заході, але з відставанням років на 40.

Нью-Йорк, 1979 рік. Переобтяжений автівками, брудний, позбавлений дерев... Фото - Terry From Sydney/Flickr

Київ як місто, як мегаполіс, не особливо відрізняється своїми проблемами від Нью-Йорка, Чикаго чи Лондону 1970-х, коли почали народжуватися ті ідеї, які ми зараз називаємо урбаністичними. На Заході з того часу, а в найпередовіших азійських країнах з 1990-х, почали перейматися відчуженням міста від людей, їхньою незручністю, відсталістю певних кластерів забудови, забрудненістю – і стали повертати на вулиці трамваї, прибирати підземні переходи, зайві світлофори, створювати пішохідні зони, звільняти ріки, закуті століття тому у підземні колектори.

Саме тоді і таким чином міста тих країн, які ми вважаємо та називаємо цивілізованими, почали отримувати свої сучасне обличчя. Переобтяжені автівками, промисловими об’єктами, ветхими спорудами території стали оновлюватися, відповідати принципам комфортного пристосування до потреб людей. Так, власне, і народився урбанізм, причому в деяких випадках його теоретичні засади формувалися вже на конкретних прикладах «олюднення» міського простору.

Нью-Йорк, наші дні. Парк High Line на місці зачиненої ще 1980 року залізничної лінії. Фото - npr.com

Причому не треба думати, що «там, де нас нема», вирішені усі проблеми з тим самим забрудненням чи незручністю пересування. В багатьох американських містах досі існує розділення на престижні та непрестижні квартали, нікуди не подівся приклад того ж Детройту, який наводять, як зразок занепаду великого індустріального міста, дуже багато старих районів в містах США, Європи та Азії не можуть вважатися взірцем чистоти тощо. І саме тому урбанізм в світі розвивається ще сильніше, бо це підштовхує тамтешню активну частину суспільства, в першу чергу молодь, думати та працювати над тим, аби зробити міста комфортнішими.

Тож, поговоримо про «кадри». Київські та українські урбаністи - хто ці люди? Які мотивації ними керують?

Як будь-який рух, покликаний зробити світ кращим - це сукупність людей з відповідними ідеалами та ідеями. Урбаністи розуміють, що міста усюди в світі, особливо ж великі, й тим більше, мегаполіси, давно перетнули ту межу, коли вони були зручними та комфортними для життя усіх мешканців, а не тільки окремих груп в окремих районах та за окремих умов – наприклад, в зачиненому ззовні житловому комплексі, який, однак, все одно стоїть в оточенні нудних багатоповерхівок чи поруч зі старими занедбаними кварталами.

Київ. ЖК Respublika на Теремках - один з прикладів організації простору за принципами урбанізму. Цей парк доступний тільки для мешканців комплексу. Фото - І. Романова

Українські урбаністи можуть мати відповідну освіту, але ця освіта закордонна, адже в Україні спеціальності на кшталт «urban studies» «urban design» та «urban planning» лише зароджуються. Частина з цих людей має архітектурну освіту, а інша отримує досвід урбаністичних проектів «зсередини», йдучи, скажемо так, від практики до теорії.

Можливо, ми маємо розрізнити для читача поняття «урбаніст» та «міський активіст». Хто такі останні – людям зрозуміло: це борці з незаконними забудовами, нищенням архітектурних пам’яток, сміттям, забрудненням міста тощо.

Так, це поняття не варто ототожнювати. Все ж таки для урбанізму потрібна відповідна освіта, розуміння стратегічних процесів розвитку міста, досвід знайомства з урбаністичними трендами та практиками, бажано ще й мати досвід проектування або міського менеджменту. Суто соціального активізму та щирого завзяття тут недостатньо, хоча він – головний «мотор» будь-якої урбаністичної практики, бо влада більшості наших міст ще не зрозуміла (або же не бажає розуміти), навіщо весь цей урбанізм потрібний, та яку користь він може принести.

Урбаністи приймали участь в розробці плану реконструкції Контрактової площі. Але було виконано тільки перший її етап... Фото - з сайту студії Kotsiuba

Якщо ми вже говоримо про розрізнення понять урбаніста та суто міського активіста, то в світі останніх сумних подій зі знищенням об’єктів старої забудови в Києві давайте з’ясуємо: чи має кожен урбаніст обов’язково бути й захисником старовини, чи все ж таки урбанізм – це «погляд в майбутнє», тоді як захист старовини має справу з минулим?

Мета урбанізму – це інше, ніж просто захист старовини, хоча, ясна річ, в багатьох точках ці рухи перетинаються. Знову-таки, в Європі, США та багатьох азійських країнах питання захисту старої забудови, історичної спадщини давно вирішено та законодавчо врегульовано, тому урбаністика займається іншими проблемами. В Україні ж проблема захисту історичної спадщини стоїть настільки гостро, що іноді виходить чи не на перший план в відносинах влади та активної частини громадськості. Але, звичайно ж, якщо ми говоримо про урбаністичні проекти в історичній зоні, або якимось чином пов’язані з естетично привабливими будівлями, то тут взаємоперетин та взаємодія захисників старовини та урбаністів є очевидним.

Будинок Уткіна, зухвало знесений у квітні 2021 року - остання за часом втрата історичного будинку в центрі Києва. Фото - Т. Асадчева

Київ став місцем руїн та недобудов – їх тут, мабуть, найбільша кількість серед європейських столиць. Як, на вашу думку, треба вирішувати ці питання – в якийсь універсальний спосіб, чи індивідуально у кожному випадку?

Універсальний спосіб має бути один – громадське обговорення з залученням фахівців. Відповідне рішення владою має прийматися тільки після цього. Вирішувати, що робити з об’єктом, який, наприклад, багато років стоїть недобудованим на районі, чи є невідреставрованим, як-от Гостинний двір, має громада. Але ж в нас багато зруйнованих будинків та будівель незрозуміло кому належать, або є об’єктами багаторічної судової тяганини. Очевидно, у влади немає волі виробити загальний підхід до долі таких споруд та їхнього юридичного статусу.

Чи доцільно автоматично надати усім будинкам до певної історичної межі (наприклад, до 1917, 1941, 1955 року, або іншої дати) статус пам’яток архітектури та містобудівництва?

Вважаю, що так. Нам варто було б спиратися на досвід Варшави чи Дрездену, де, через страшні руйнації Другої Світової, кожний будинок, зведений до 1939 року, апріорі вважається цінним, а цілі квартали були відбудовані в первісному вигляді.

Відроджені вулиці старого Дрездена

Але варто зберігати і проекти, які належать до кращих зразків радянського модернізму, у т.ч. райони, спроектовані з дотриманням тодішніх уявлень про зручність, які можна назвати «протоурбаністичними» - наприклад, в Києві це Русанівка, Березняки. Вони - так само цінні містобудівні комплекси, які не можна ущільнювати новою забудовою, створюючи з них бетонні гетто.

Які урбаністичні проекти є найбільш актуальними для столиці?

Київ довгий час розвивався як місто з централізованим масштабним плануванням. До слова, жоден радянський генплан так і не був повністю втілений. У підсумку, на початок доби незалежності ми мали місто широких магістралей, великих незалюднених просторів, протиріччя спальних житломасивів, промзон та чиновницького центру. Ось з цими проблемами, помноженими на проблеми доби дикого капіталізму, ми зараз і маємо справу. Урбанізм же покликаний, як вже говорилось, робити місто затишним, зручним, наближати його до людини.

Русанівка в кінці 1970-х. Явно краще, ніж Нью-Йорк... Фото узято зі сторінки "Клуба Корінного Киянина" в Фейсбук

З базових урбаністичних принципів, в Києві, на мою думку, в першу чергу слід реалізовувати проекти, направлені на пішохідну доступність. Це ті самі 10-15 хвилин для того, аби людина мала в районі, де вона мешкає, усі зручні сервіси – від торгових центрів і парковок до шкіл, дитсадків та зелених зон, облаштованих за принципом максимальної комфортності. А то в нас можна зайти у реконструйований та з помпою відкритий парк, та побачити там великі території, замощені плиткою, на яких зручно хіба що скейтерам та велосипедистам, а такої необхідної речі, як туалет, нема…

По-друге, Київ потребує поліпшення функціональності та урізноманітнення забудови. Простіше кажучи, це означає, що в кожному, принаймні новозведеному, житловому масиві, мають бути врегульовані всі вказані вище питання. Не може вважатися нормальним життя в районі, де є тільки житлова забудова, тим більше багатоповерхова, при повній занедбаності зелених зон чи соціальної інфраструктури. Або ж коли навкруги стоять самісінькі торгові центри, а немає шкіл, чи ці масиви будуються на великому віддаленні від транспортних перетинів – це незручно та неправильно.

Трамвай на мосту Патона в радянські часи. Фото узято зі сторінки "Клуба Корінного Киянина" в Фейсбук

Ну, і, по-третє, усі ці принципи пішохідної доступності та зручності не можуть бути втілені без реформування транспортної інфраструктури Києва. Трамвай та швидкісний трамвай мають розвиватися як головний громадський транспорт, має бути повернути з’єднання трамвайних мереж правого та лівого берегів на мосту Патона, повернуто трамвай в центр міста. Нібито, міська влада в цьому нас почула – в планах реконструкції мосту така ідея передбачена.

Ви вважаєте швидкісний трамвай найзручнішим видом міського громадського транспорту. А як же метро? Тим більше, Києву явно не вистачає мережі метро для покриття усіх важливих районів…

Метрополітен – це дуже вартісній проект в будь-якій країні. Метро в СРСР проектувалося як соціально важливий транспорт за рахунок державних субвенцій. Тобто столицю будували за кошти периферій, як, власне, і зараз. Однак хоча метро і має високу провізну здатність, покриття станцій дуже обмежене, і використовувалось для зв'язку найбільших спальних районів з центром. Тобто, метро - це моноцентричний транспорт, а урбанізм говорить про поліцентричність, про зручність життя в районах, де стоять самі бетонні коробки.

І знов-таки, це питання вартості будівництва. Розраховуючи на прокладання метрополітену «коли-небудь», ми примушуємо людей десятиліттями їздити на маршрутках, бо інший транспорт в той чи інший район не ходить. А сучасний швидкісний трамвай (LRT), який коштує в 7-10 разів дешевше, і може бути прокладений за 3-5 років, в нас не шанується. Він вважається якимось другорядним видом транспорту, підвозкою до метро, а не магістральним транспортом, як в Європі. Я впевнений, що саме за ним має бути майбутнє міського транспорту, й не тільки в Києві.

Швидкісний трамвай в Кракові. Фото - Stadler

Якими для вас є критерії сучасного, зручного, міського простору? Чи є в Києві такі приклади?

Якщо дуже коротко підсумувати вже сказане, то це безпечність, екологічність, інклюзивність – тобто, зручність для усіх категорій населення – матусь з дітьми, підлітків, людей похилого віку, людей з інвалідністю тощо.

З конкретних кейсів в Києві, які варто реалізовувати, назву проект облаштування Контрактової площі та реконструкції Подолу. Він був розроблений ще 2018 року, але з того часу «застряг». Важливим є проект реконструкції Вокзальній площі, яка є, мабуть, найбільш недружнім привокзальним простором в Україні, що одразу псує туристам враження від столиці.

З Києвом, звичайно, важко. Міська влада змінює очільників та партійне забарвлення, але працює за старими принципами та не бажає дослухатися до урбаністичних порад. Проекти розробляються, перемагають у конкурсах, навіть отримують схвальні відгуки від чиновників – і «застрягають».

Реокнструйований простір фабрики "Рошен" в Києві. Фото - О. Явнік

Звичайно, окремі «промені світла» є. Причому «засяяли» вони буквально нещодавно, в останні два-три роки, коли згідно з урбаністичними трендами почали реалізовувати проекти певні інвестори. Наприклад, відзначу те, що зробив «Рошен» на своїй фабриці на Деміївці. Можливо, через те, що в цьому випадку ми мали владу та бізнес «в одному флаконі», це стало причиною того, що було залучено кращих архітекторів та створено гідний приклад переобладнання промислової території. Аналогічний приклад – перевтілення території гумової фабрики на бізнес-центр City Garden. З проектів в нових ЖК – «Файна Таун», Respublika, ЖК на Рибальському півострові.

Тобто в київських реаліях все, що зроблено приватним інвестором з орієнтуванням на сучасні тренди, вже може вважатися гарним прикладом та проривом. Знов-таки, підкреслю, що мова йде про окремих інвесторів, окремі проекти та в період з 2018-20 років.

City Garden - ревіталізована територія колишньої Київської гумової фабрики. Фото - Forum

А чи є приклади облаштування міського простору за урбаністичними принципами в інших містах України?

Багато позитивних прикладів подають міста Західної України. Львів та Івано-Франківськ – вони взагалі йдуть в сенсі створення зручних міських просторів в ногу з усіма вказаними сучасними трендами. Тобто, якщо місцева влада прислуховується до урбаністів, бере їх до свої команди, тоді є зрушення.

Львів в цьому сенсі на першому місці. Останніми роками реалізовані проекти реконструкції Двірцевої площі, Митної площі, меморіальний проект «Простір площі Синагіг» в середмісті, облаштовані нові пішохідні вулиці – Курбаса, Павла Римлянина, Руданського. У Франківську також втілено концепцію пішохідного центру, в Тернополі облаштовано набережну тамтешнього озера.

Двірцева площа у Львові після реконструкції 2019-2020 рр. Фото - Р. Балюк

Є непогані кейси і в інших регіонах. Багато чого за урбаністичними принципами робиться у Вінниці – в цьому місті урбаністи так само залучені до владної команди. В першу чергу, там реалізують успішну транспортну стратегію за європейським зразками. В Дніпрі з’явилася пішохідна вулиця Короленка, в Харкові – Urban Park.

Тож, позитивні приклади є, і урбаністичні ідеї до України вже прийшли – це доконаний факт. І в цьому випадку краще пізно та «кластерно», ніж ніколи. Втілення урбаністичних трендів залежить як від усвідомленості та волі влади, так і усвідомлення громадянами цінності саме такого способу життя, а не пошуку його в «прекрасному минулому»

Вів бесіду Павло Ковальов