Один народ: звідки взялися цифри в соцопитуванні Рейтинга?

Чи подобається мені особисто такий результат опитування? Ні. Чи вважаю цифри сфальсифікованими? Ні.

Легше назвати соціологів запроданцями, ніж поміркувати, звідки взялася ця цифра. Ми так зазвичай і чинимо, через що потім, зіткнувшись з дійсністю, ходимо шоковані.

Маніпуляція тут справді має місце. Але справа не в соціологах. І не в тих, хто формулював запитання (хоча ті, хто формулював, не міг не бачити, в чому хитрість).

Але про це потім. А зараз про ще одну цифру з того ж дослідження, яка сподобається більше: ”75% опитаних вважають Україну спадкоємицею Київської Русі. Росію – 8%, 9% – не вважають правонаступницею жодну з двох країн”, – написано в прес-релізі.

Як так може бути, спитаєте, що 41% опитаних вважає себе “одним народом” з росіянами, і водночас Росію спадкоємицею Київської Русі - лише 8%?

А справа в тому, що тут є певна хитрість. Прочитайте знову рядок з прес-релізу: у першій частині йдеться про “спадкоємність”, у другій – про “правонаступництво”. Чи не здається вам, що між першим і другим є певна різниця?

До речі, й у повному тексті презентації дослідження це протиріччя лишається: розділ називається “Правонаступництво Київської Русі”, а запитання звучить про “спадкоємність”.

Друге поняття значно ширше – спадкоємність може бути культурна, духовна, ментальна тощо. Правонаступництво, очевидно, стосується тільки сфери права, закону.

Які документи тоді його регламентували? Із внутрішніх найбільш відома “Руська правда” Ярослава Мудрого. Із зовнішніх – тих, що затверджують право не певну територію і міждержавні відносини – це договори з Візантією, які підписував ледь не кожен київський князь, влаштовуючи походи на Царьград, можливо, з Польським королівством, іншими навколишніми державами – про данину і межі територій. Не слід забувати ще й такий правовий чинник як міждинастійні шлюби, причому не тільки між християнами, а й Русі з половецькою Куманією чи Дешт-і-Кипчак, як вони її самі називали (дев’ять ханських кипчакських дочок були дружинами київських князів)...

Чи мають ці древні правові відносини, угоди і домовленості, сотню разів порушені за дві тисячі років і зведені нанівець навалою хана Батия й іншими глобальними війнами, якусь легітимність сьогодні, щоб говорити про якесь “правонаступництво”? Та побійтеся Бога!

Тож, якщо йдеться про правонаступництво, то правильна відповідь, мабуть таки, буде така – “воно не належить нікому” – ні нам, ні росіянам, про що й сказали 9% розумників.

Інша справа – культурна й духовна спадкоємність (без будь-яких зазіхань на територію і державність). Тут кожен обирає собі що хоче, і ніяких правових наслідків це не матиме.

Так Австрія і Угорщина обидві є спадкоємицями Австро-Угорської імперії, але жодним чином не є її правонаступниками. Як Франція і Німеччина є духовними й культурними спадкоємцями імперії франків, але аж ніяк не її правонаступниками.

Тож культурними й духовними спадкоємцями Київської Русі можуть себе вважати й українці, й росіяни, й литвини (вони ж білоруси) й нащадки печенігів з половцями, й караколпаки, і власне “руси” (тобто шведи та інші скандинави), у чиїх сагах і поезії скальдів дуже багато красивих слів написано про територію нашої з вами Батьківщини – Країну Міст – Гардарики, про степи Приазов’я, де починав шлях скандинавський бог-воїн Одін.

І це, ще раз повторюся, жодним чином не може вести до якогось зазіхання на територію і правонаступництво держави.

А тепер повернімося до першого запитання соцопитування. Звучить воно так: “Нещодавно президент Росії Путін заявив, що «росіяни та українці – один народ, який належить до одного історичного і духовного простору». Чи згодні Ви з цим?”

Помітили, в чому “подвох”?

В самому путінському вислові, який йому дуже уміло сформулювали. Як казав усім відомий Штірліц, “запам’ятовують, зазвичай, останні слова”. Отож лишимо у формулі лише другу частину – про один історичний і духовний простір і побачимо, що саме на цю частину відповідали українці.

Чи можна вважати, що вже згадані шведи, норвежці й данці належать до одного історичного й духовного простору? Так, незважаючи на те, що вони тривалий час воювали одне з одним. Але чи є вони одним народом? Ні. Чи належать Нідерланди, Бельгія й Люксембург до одного історичного і духовного простору? Так. Але чи є одним народом?...

Так само не можна відкидати того, що Україна і Росія належать до одного історичного і духовного простору – так вже склалася історія. Але чи є вони одним народом? Звичайно, ні.

Хитрість у тому, що Путіну у вуста вклали дуже уміло сконструйовану формулу, де “один історичний і духовний простір” наче б і є уточненням формули “один народ”. І багато українців на це купилися.

Висновок для пропагандистів: навчити людей відділяти мух від котлет, але не вихлюпувати з водою дитину. Не заперечувати об’єктивно незаперечуване: Росія і Україна мають спільну (як би не хотілося нам, щоб було інакше!) історію, а також писемність і віру, які прийшли до нас з одних і тих самих джерел – з Візантії і від болгарських просвітителів Кирила і Методія.

Але донести до кожного – спільний історичний і духовний простір – слова не тотожні “одному народові”. Так прийнято в людській цивілізації, і порушення цього принципу призводить до великої крові.

Тішуся надією, що саме “спільний простір”, (а не “одін народ” і мали на увазі принаймні три чверті із згаданих на початку 40%, коли давали ствердну відповідь на хитре запитання (бо ж видно, що цінують власну державу і, мало того, щиро вірять у наш (а не російський) історичний міф!

Тож не поспішатимемо робити з них манкуртів і зрадників.

Автор: Євген Якунов, журналіст