Сценарії «Української кризи». Як пройти її без Великої війни і без втрати частини суверенітету

Логіка/мотивація РФ

1. «Імперський синдром» і бажання відновити імперію, виходячи з логіки повернення до домовленостей за результатами Другої світової війни.

2. Технологічне відставання від Китаю та США по всіх ключових напрямах розвитку економіки майбутнього на 5-6 років. Подолання цього відставання неможливе без залучення нових технологій. Виходячи з логіки Кремля, одним з найважливіших факторів отримання доступу до нових технологій є загострення ситуації і примушування до переговорів з РФ, а результатом цих самих переговорів, в тому числі буде пом’якшення санкцій і передача певних технологій.

3. Другим фактором для зняття санкцій є перетворення РФ на незамінного і багато в чому монопольного становища РФ в енергетичному і частково безпековому секторі для великої частини Євразії. Звідси і бажання контролювати не лише Казахстан, але, що не менш важливо, Узбекистан та Туркменістан (відразу після казахстанської операції в російських ЗМІ дуже активно обговорювалися саме ці країни).

4. Людський ресурс: Росії, для майбутніх воєн і для розвитку власної економіки, виходячи з територій, не вистачає людей.

5. Бажання схилити Захід до домовленостей щодо «українського питання», наприклад через імплементацію Мінських угод, щоб почати встановлювати свої «червоні лінії», щонайменше на найближчий час, а також прийняти роль РФ, як рівноправного партнера Заходу в питаннях стратегічної стабільності та регіональної безпеки.

В той же час, на сьогодні, РФ не може включити зараз Україну у свій економічний контур, оскільки буде багато протестів і не вистачає ресурсів в самій Росії. Україна для РФ виступає зараз не як актив, а як нейтралізація загрози. Для цього їм потрібні: зміна вектору, зміна влади, домовленості із Заходом, щоб не розміщали наступальних озброєнь на території України.

Логіка/мотивація США

1. Мотивація США полягає у прагненні залишитися ядром системи всього Західного світу, по суті зберігши нинішній статус-кво. США прагне «заморозити» відносини з європейськими союзниками (і не лише союзниками) для звільнення ресурсів для Китаю.

2. Щодо регіональних амбіцій, то для США важливо завершити формування проксі-союзів, у тому числі «Тримор’я» з особливим статусом Польщі.

3. Для США немає критичної необхідності «нокаутувати» РФ як державу. Україна все ще залишається не лише полем для маневрів, але й полем для торгів.

4. Загострення стосунків з Німеччиною на фоні небажання Берліна грати в американський сценарій по відношенню до РФ, є доволі неочікуваним для США. По суті це ще один фронт для США, до яких офіційний Вашингтон поки не готовий. І тут позиції України є другорядними.

5. Технократизація переговорів з Росією, досягнення домовленостей з незначних технічних питань замість того, щоб домовлятися про фундаментальні речі, які піднімають в переговорах росіяни. Тут питання України може виступати таким, по якому компроміс стане основним в переговорах.

Наразі США почали грати в гібридну інформаційну війну з РФ за принципом «casus belli»: що б не зробила РФ – це буде розцінюватися, як провокація. І це великий плюс для України, адже весь колективний Захід змушений буде реагувати на будь-які, навіть незначні дії РФ по відношенню до Києва. Із позитивів також слід виділити те, що обвалений, в тому числі і через провал в Афганістані, рейтинг Джозефа Байдена змушує його грати для внутрішньоамериканського споживача в гру «я зупинив третю світову війну». І від результату цієї гри буде залежати, в короткостроковій перспективі те, хто контролюватиме обидві палати американського парламенту.

Окремо слід зупинитися на тому, що нинішній конфлікт США пробує перетворити на економічну перемогу: висока ціна на газ і нафту допомагає економіці США вже зараз, але в середньостроковій перспективі, США спробує потіснити російську газову монополію завдяки енергоресурсам самих США та Катару.

Логіка/мотивація Великої Британії

1. Очолити антиросійський дискурс у Європі, ставши однією з найбільш жорстких до Росії країн Заходу. Це спосіб пошуку нової ролі Британії після Brexit відповідно до їхньої концепції «Глобальна Британія».

2. Посилити свій вплив на країни Центрально-Східної та Північної Європи, користуючись можливістю демонструвати автономну та відмінну від решти країн Європи позицію, яка ближча до позицій країн Балтії та Польщі. Тут британці конкурують з американцями.

3. Користуючись кризою, демонструвати максимальну активність на цьому напрямку, поки всередині Британії вирують політичні скандали навколо прем'єр-міністра Бориса Джонсона, що навіть загрожують йому відставкою.

Логіка/мотивація Німеччини

1. Домовитися з Росією на прийнятних умовах, щоб уникнути ескалації в Україні і погіршення ситуації з безпекою в Європі.

2. Уникнути загрози запровадження масштабних санкцій, які вдарять по європейським банкам та інвесторам, а отже створять суттєві проблеми для німецького та європейського бізнесу у час, коли Європа переживає пост-ковідні соціально-економічні проблеми.

3. Не дозволяти США диктувати умови переговорів з Росією замість європейців, щоб питання безпеки саме ЄС не були предметом окремих переговорів США-РФ.

Три базових сценарії розвитку ситуації, які може застосувати РФ

Перший сценарій: Велика війна

Ймовірність сценарію: 10-15%

Варіантів такої війни є доволі багато (наступ на Харків, Одесу, бомбардування Києва і т.д.). Проте зараз у РФ фізично не вистачає людських ресурсів для того, щоб утримувати таку велику територію (потрібно мати не менше 300 тисячну армію внутрішніх військ). Теоретично, говорити про реальність повномасштабного наступу (окрім психіатричних факторів) можна тільки в одному випадку: якщо керівники Китаю та РФ зможуть домовитися про одночасний наступ на Україну та Тайвань відповідно. Проте поки це виглядає малоймовірно. Проте, зараз велика війна ніяк не вирішує головні проблеми РФ – впорядкованості і зрозумілості у відносинах з Заходом. Більше того, вона створить суттєву військову кризу поблизу кордонів РФ.

Другий сценарій: «Ігри» навколо «ЛНР» та «ДНР»

Ймовірність сценарію: 40-50%

Варіант 1. РФ визнає «ЛНР» та «ДНР» незалежними державами, туди входять війська РФ і починається підготовка до наступу на Маріуполь, бо згідно з «конституціями» цих утворень їхня територія – це вся територія Донецької та Луганської областей. Паралельно, ЛДНР може звернутися до ОДКБ, а РФ почне «цементувати» ОДКБ рішеннями про введення військ на територію України (хоча поки саме ця частина сценарію виглядає доволі ризикованою для РФ, зважаючи на те, що навіть Білорусь досі не визнала Абхазію та Осетію).

Варіант 2. Відбувається об’єднання «ЛДНР» і його Росія визнає, як правонаступника України (як варіант там задіюється Віктор Янукович, який виступає, як останній «легітимний» Президент України). Далі туди входять російські війська, як і в попередньому варіанті можливі спроби притягнути туди ОДКБ і далі РФ погрожує вже не Маріуполю, а всій території України.

В обох варіантах «великий наступ» переноситься на пізніший період.

Третій сценарій: Спроби зробити внутрішню дестабілізацію

Ймовірність сценарію: 40-50%

РФ провокує загальну дестабілізацію через інформаційні провокації та економічні важелі (газ, паливо, ціни і т.д). Паралельно, де-факто, розвалюється монобільшість. А всередині країни ми входимо в політичний клінч., який може завершитися двома варіантами.

Варіант 1. Відбуваються позачергові вибори після яких починаються масові заворушення в 5-7 містах, де різні політичні сили вважають вибори нелегітимними і пробують створити якісь квазінародні республіки.

Варіант 2. Все те саме, але заворушення відбуваються через небажання проводити вибори. Власне з цих заворушень і відбуваються нові спроби розколоти країну.

В обох варіантах «великий наступ» переноситься на пізніший період.

В межах другого та третього сценарію потрібно розглядати серйозний виклик, який стоїть перед нами і який можна охарактеризувати, як «Дипломатична пастка». Захід і Росія домовляються спільно тиснути на Київ щодо імлпементації Мінських угод і створюють механізм жорсткого контролю за їх виконанням за участю ФРН та Франції. Власне останні переговори радників Нормандської четвірки, на яких було прийняте рішення про можливу визначеність почерговості пунктів «Мінських угод» може стати саме таким першим кроком до тиску на Україну.

На жаль, українське керівництво на сьогодні не готове до того, щоб почати діалог з суспільством про можливі компроміси в питаннях дипломатичного врегулювання кризи. Ситуація зайшла настільки далеко, що нам вже потрібно шукати пакети В і С, які б дозволили Україні вийти із цієї ситуації без втрати суверенітету і без колективного тиску союзників на нас по імплементації Мінська не на наших умовах.

Висновки:

1. Вірогідність великого наступу і, тим більше, бліц-кригу, наразі дуже невисока і можлива лише за збігу цілого ряду факторів, які зараз неможливо спрогнозувати.

2. Найбільш імовірні сценарії не виключають спроб великого наступу чи серйозних бойових дій, але у віддаленій перспективі.

3. При правильній підготовці до цих сценаріїв та при консолідації еліт ми маємо всі шанси уникнути серйозних потрясінь і втрат частини нашого суверенітету.

4. В той же час вийти із цієї ситуації без певних поступок неможливо. Нам вже зараз треба думати над тим, які поступки ми готові запропонувати світові, щоб потім нас, в ультимативній формі не ставили перед фактом, що ми повинні щось виконати.

Автор: Вадим Денисенко