Не розслаблятися! Позаду невдалий рашистський бліцкриг. Попереду – важка війна на виснаження сил

Ми зламали ворожий "план А", бліцкріг захлинувся, втрати ворога такі, що можна казати про "планову утилізацію" інтервентів. Ми пишаємось собою, і маємо для цього всі законні підстави.

Але з цієї законної гордості підсвідомо витікає уявлення, що все, ми вже практично перемогли, лишилось трохи позачищати бродячі ДРГ, і має стати набагато легше.

Це вкрай небезпечна ілюзія.

Ворог ще зовсім не визнав своєї поразки. Він всього лише переходить до "плану Б", а далі має і "план В" і ще пару-трійку варіантів. Своїм опором ми до нестями озлобили потвору, яка і без того патологічно нас ненавиділа. І поставили під питання непереможність РФ, на уявленні про яку базується вся політика Кремля. Тепер для Пуйла дотиснути та знищити нас – не примха, а питання виживання режиму, а отже і його особистого виживання.

Саме зараз почнеться найважче. Ворог переживе шок від провалу "блискавичної" операції, і перейде до тотальної війни – із поступовим проповзанням вперед ціною будь-яких втрат, та знищенням всього перед собою. І на цю війну він кине всі ресурси, які ще лишились у Імперії.

На щастя, ці ресурси геть не безмежні. Ворог це розуміє, отож поспішатиме наскільки зможе. Час наразі працює на нас, відлік пішов – але це також розуміємо не лише ми, а і ворог.

Головне зараз – від радощів першої перемоги не впасти у невиправдану ейфорію, і не почати з години на годину чекати полегшення. Навпаки – саме тому що ми перемагаємо, нас чекають дуже важкі дні, значно важчі за сьогоднішній.

Полегшення прийде – але аж ніяк не за кілька діб. Наразі слід готуватись до масштабного штурму столиці – вже не силами ДРГ чи навіть десантників, а головними силами, які лише стягуються поволі зі Сходу, через Сумщину та Чернігівщину, які ще тільки заходять із Білорусі, і які тягнуть із собою важку арту та інші "останні аргументи". Оскільки прорватись до Києва ми їм швидше за все не дамо – цілком припускаю що їм вдасться на якийсь час взяти місто в кільце, і нам доведеться витримати облогу. В цьому немає нічого неможливого, але на це слід настроїтись та морально приготуватись.

Ми поки що воюємо в комфортних умовах – одразу за спиною бійців чекає затишний незруйнований тил, з електрикою, водою, навіть водою гарячою. У нас поки майже довоєнне харчування. Ну і головна розкіш – безперебійний звязок.

Цього всього може не стати у час облоги. Це нормально, наскільки слово "норма" в принципі може застосовуватись до війни. Це треба пережити і витримати, і я впевнений що ми на це здатні. Але до цього треба бути готовими.

Так само на інших ділянках – у нас загалом величезний мобілізаційний ресурс, але поки що розподілений нерівномірно. Тож на якихось напрямках ми будемо відступати, і навіть тимчасово здавати окремі міста. Це неминуче, бо це велика війна. Головне – розуміти, що це не перекреслює нашу першу блискучу перемогу, і не має "переключити" нас в режим "зновупропаловсьо".

Ворог недооцінив нас, ми блискуче цим скористались – але тепер ми змусили його нас не лише ненавидіти, але і поважати. Тож готуємось воювати так, як він воюватиме проти поважного суперника, а не жалюгідної жертви, за яку він нас помилково сприймав. Повага також має свою ціну.

Головне – не впадати у емоційні "гойдалки" – ейфорію від перших перемог та шок від того що замість "заслуженого" полегшення скоро буде навпаки значно важче.

Треба сприйняти логіку компьютерної "стрілялки": ми героїчно пройшли перший рівень, і у "винагороду" виходимо на наступний рівень, де монстрів більше, і вони значно "прокачаніші". Кінцева перемога чекає далеко не після одного – двох рівнів. Але вона таки буде за нами – якщо відповідно настроїмось.

Позаду невдалий рашистський бліцкриг. Попереду – важка війна на виснаження сил, ресурсів, зокрема і на виснаження емоційне. Час вже працює на нас, але якщо ми триматимемось.

І тоді рано чи пізно ми обговорюватимемо план операції по денацифікації братньої Росії.

Терпіння, витримка, спокій. Слава Україні.

Автор: Євген Дикий, науковець, військовик, публіцист