Вони увійшли до історії: королева Єлизавета II і ще три монархи, які правили найдовше

Ми згадуємо інших королів, які правили так довго, як і Єлизавета II. Пише ТСН. 

Королева Єлизавета II

Королева Єлизавета II зійшла на трон 6 лютого 1952 року в день смерті свого батька короля Георга VI. Під час його смерті принцеса перебувала разом зі своїм чоловіком принцом Філіпом в Кенії. Візит був перерваний сумною звісткою. 8 лютого 1952 року супроводжувана своїм чоловіком Філіпом Єлизавета склала присягу Таємної ради і підписала клятву престолонаступництва. Через годину герольдмейстер офіційно оголосив про її вступ на престол з балкона Сент-Джеймсському палацу. І зі словами "Боже, бережи королеву!" всі прапори Лондона, які були приспущені після смерті короля, одночасно піднялися вгору на честь нової монархині.

Коронація Єлизавети II відбулася 2 червня 1953 року в Вестмінстерському абатстві — вона стала першою в історії Великої Британії, яку транслювали на телебаченні. Про історію її життя і правління ми вже неодноразово писали. Монархиня все життя присвятила службі, але водночас мала міцний сімейний союз і народила чотирьох дітей. 2015 року Єлизавета II перевершила на троні свою прапрабабусю королеву Вікторію, яка правила 63 роки і 216 днів. У Єлизавети II є ще кілька років для того, щоб стати монархом, який правив найдовше в історії.

Король Франції Людовик XIV

Король Франції Людовик XIV де Бурбон був відомий як "король-сонце". Він правив 72 роки і 110 днів і є одним із  монархів, який правив найдовше, в європейській і світовій історії.

Людовик був старшим сином короля Людовика XIII і королеви Анни Австрійської і первістком пари за 23 роки їхнього спільного життя. У нього був рідний молодший брат Філіп. Після народження хлопчика прозвали Луї-Додання ("даний Богом"), його поява на світ стало дійсно дивом, адже шлюб вважався бездітним.

На престол Людовик зійшов 14 травня 1643 року після смерті батька, за кілька місяців до свого 5-річчя. Незадовго до смерті його батько, який не довіряв своїй дружині і рідного брата, розпорядився заснувати при малолітньому наступнику регентську раду, а всі рішення повинні були ухвалюватися на спільному голосуванні. Але всього через п'ять днів після смерті чоловіка королева Анна Австрійська з підтримкою канцлера скликала Паризький парламент і поставила під сумнів заповіт Людовика XIII. Члени парламенту побачили в цьому можливість обмежити владу короля і розширити свої повноваження. Регентом при малолітньому королю стала його мати, Анна Австрійська, яка була біля Людовика до його повноліття.

У дитинстві і юності король Людовик кілька разів був на краю смерті. Коли йому було 5 років, він ледве не потонув у ставку Пале-Рояль, в 10 років хлопчик заразився віспою, і лікарі вважали, що він не виживе, але сталося диво. У 15 років у короля утворилася пухлина в грудях, а коли йому було 19, він сильно отруївся і захворів на черевний тиф. Весь палац готувався до найгіршого, але придворний лікар дав королю блювотний засіб на основі малої дози сурми і вина, це допомогло Людовику одужати, але мало побічний ефект — він значно облисів і відтоді носив перуку.

Жив і правив Людовик IV, будучи прихильником принципу абсолютної монархії і божественного права королів, саме йому приписують вислів "Держава — це я". Царювання Людовика — час значної консолідації єдності Франції, її військової могутності, політичної ваги і інтелектуального престижу, розквіту культури — увійшло в історію як Велике століття. Але в той самий час багаторічні військові конфлікти призвели до підвищення податків і погіршення життя громадян, що викликало народні повстання і еміграцію людей.

До кінця своїх днів (помер король 1 вересня 1715 року) Людовик був діяльним. Помер він в оточенні придворних, після травми ноги внаслідок падіння з коня на полюванні у нього розвинулася гангрена, а ампутацію він вважав неприйнятною для королівської гідності. Тіло Людовика IV було виставлено на 8 днів для прощання в Салоні Геркулеса в Версалі. На 9-ту добу його перевезли до базиліки абатства Сен-Дені, де Людовика поховали з дотриманням всіх належних монарху обрядів католицької церкви.

Король Таїланду Пхуміпон Адульядет

Король Таїланду правив 70 років і 126 днів і перебував на троні від 9 червня 1946 року до 13 жовтня 2016 року. Він зійшов на престол в 18 років після того, як його старший брат Ананта Махідоній був знайдений застреленим 1946 року. Пхуміпон офіційно не був коронований в зв'язку з тим, що змушений був повернутися до Швейцарії, де вивчав право і соціальні науки. Тому його дядько — принц Рангсіт — був оголошений регентом короля. 1948 року Пхуміпон потрапив в автомобільну аварію, отримавши серйозні травми, він втратив зір на одне око, а частина його обличчя на все життя залишилася паралізованою.

Коронація монарха відбулася 5 травня 1950, він прийняв ім'я Рама IX і згодом так називався. Перед коронацією він одружився зі своєю далекою родичкою — Сірікіт. 1956 року відповідно до буддистської традиції тимчасово прийняв чернечий сан. А в 1960-х здійснив останню подорож до Європи і заприсягся, що більше ніколи не покине країну. Слово своє король стримав.

У роки правління король займався розвитком сільського господарства. За Пхуміпона в Таїланді було створено молочне тваринництво, а рівень життя сільських жителів значно покращився. За час його правління відбулося десять військових переворотів, але Його Величність завжди височів над політичними бурями. Незважаючи на те, що на початку свого правління він підтримував деякі військові режими, прийнято вважати, що король Рама IX зіграв важливу роль у демократизації країни в 90-ті роки. Помер він на 89-му році життя 13 жовтня 2016 року в госпіталі Сірірад в Бангкоку від ниркової недостатності. На наступний день його тіло було перевезено до Королівського палацу, а в країні була оголошена жалоба терміном на один рік. Весь цей період тіло короля перебувало в тронному залі Дусит Великого королівського палацу, куди приходили люди для того, щоб попрощатися з монархом. 26 жовтня 2017 тіло короля було піддане кремації в Бангкоку.

Король Ліхтенштейну Йоганн II

Йоганн II був12-м князем Ліхтенштейну і правив понад 70 років (від 1858-го до 1929 року). За час його правління було проведено безліч різних реформ. Король був дуже освіченою людиною, навчався в Німеччині, Бельгії та Франції, знав кілька іноземних мов. Особливий вплив на формування поглядів майбутнього короля справив його вчитель — барон Карл фон Фогельсанг. Йоганн прекрасно знався на мистецтві, під час його правління були відреставровані кілька замків і картинна галерея Ліхтенштейну, він жертвував значні суми іншим музеям і галереям. Також король зробив вагомий внесок у розвиток науки, допомагаючи фінансово Фармакологічному інституту при Віденському університеті та Академії Наук. Він заснував перший в Австро-Угорщині Інститут плодівництва і садівництва і фінансував різні благодійні товариства.

За Йоганна II Князівство Ліхтенштейн стало незалежною державою, це сталося 1866 року, а ще через два роки Ліхтенштейн слідом за Швейцарією проголосив себе нейтральною державою.

Король Йоганн II був скромним і нетовариською людиною. Незважаючи на досить довге життя — прожив король 88 років, він ніколи не був одружений і не залишив після себе нащадків. Після смерті короля 1929 року корона перейшла його братові Францу.