Чому переговори України з Росією поки що неможливі і що про це думають на Заході

Захід та Україна і чому країна-агресор не залишила іншого варіанту, окрім продовження війни – у матеріалі РБК-Україна.

Незважаючи на бурхливі події на фронтах російсько-української війни і триваючий терор Москви проти мирних українців, в останні кілька тижнів все більше розмов про якісь "переговори", які війну, за ідеєю, повинні закінчити. Або принаймні призупинити. Про це регулярно пишуть західні, переважно американські медіа, тему "переговорів" чи не в кожному виступі коментують офіційні особи України, Заходу та РФ та різноманітні експерти.

Може скластися враження, що на тлі успіхів України на полях бойових дій та атак росіян по цивільній інфраструктурі, в обстановці глибокої конспірації Київ, Москва, Вашингтон, Берлін, Париж, Анкара дійсно активно готують якусь угоду, яка припинить війну.

Насправді ж, за інформацією РБК-Україна, нічого подібного не відбувається. І тому причиною не тільки суб'єктивний підхід десіжн-мейкерів у всіх країнах, що беруть участь у війні, а й цілком об'єктивні причини. Хоча й думка про те, що війну треба якщо не припиняти, то, як мінімум, створювати передумови для дипломатичного рішення, існує по обидва боки Атлантики.

Терористична дипломатія

Фактично переговори між Україною та РФ остаточно вичерпали себе через кілька тижнів після березневої зустрічі делегацій у Стамбулі . Протистояння повністю перемістилося на поля битв і кілька місяців про "переговори" ніхто не згадував.

Ситуація змінилася приблизно із жовтня. На той час Росія зазнала болючої поразки на Харківщині, військова ініціатива однозначно перейшла до України. Не зіграли й інші ставки агресорів. Постачання західної зброї в Україну не тільки не припинилося, а навпаки посилилося після харківської перемоги. Москві не вдалося розколоти Захід щодо російсько-української війни, Європу не вдалося залякати перспективами "зими без газу". Навіть прямі погрози ядерною зброєю не спрацювали.

Тому з Росії дедалі частіше стали звучати коментарі щодо можливості "переговорів" і навіть прямі заклики до них. Виступи російських спікерів зазвичай не піддаються логічному аналізу, але все ж таки помітна поступова зміна тональності.

Якщо навесні там продовжували говорити про "денацифікацію" та "демілітаризацію" України як фундамент будь-яких домовленостей, то зараз лише просто про якісь "умови". Спочатку – "умови, які пропонує Росія", потім – вже "певні умови", неназвані. Спікер МЗС РФ Марія Захарова згодом заговорила про "переговори з урахуванням реалій, що склалися", її колеги з МЗС – про відсутність умов з боку РФ як таких.

Бажання Росії хоча б зімітувати якісь переговори, а ще краще – підкріпити їх тимчасовим припиненням вогню зумовлено кількома причинами.

Найочевидніша – агресорам явно потрібен перепочинок після серії розгромів на фронтах, час, щоб хоч мінімально навчити чомусь орду мобілізованих, відремонтувати техніку, напрацювати нові плани наступів тощо.

По-друге, йде гра на зовнішню публіку як на Захід, так і на решту світу. Переговори – чудова нагода завести розмову про і навіть домогтися скасування частини антиросійських санкцій та значного зниження темпів постачання західної зброї в Україну. Цілком очевидно, що значна частина західного політикуму, а особливо суспільства, не приховуватиме полегшення, побачивши новину про те, що "Україна та Росія розпочали переговори". Тим більше – "Україна та Росія припинили вогонь".

Розбиратись в умовах переговорів, проектах якихось документів, модальностях припинення вогню тощо, окрім самих українців мало хто буде. Достатньо буде самого факту, що "вони розмовляють, а не стріляють". А ось повернутися до ідеї максимальної ізоляції РФ після неминучого зриву будь-яких переговорів (вірніше, їхньої імітації) буде майже неможливо.

І тоді в агресорів виникне вибір між двома ініціативами: намагатися якийсь час затягувати українців у малозрозумілі консультації чи підзібрати сили і навесні/влітку розпочати новий наступ. Ситуація для Москви виразно краща, ніж зараз.

Бажання домогтися "переговорів" у Москви настільки сильне, що навіть прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков не соромиться прямим текстом говорити про те, що це одна з цілей масових обстрілів української інфраструктури.

Багатополярний Вашингтон

Але якби тему переговорів педалювала лише РФ, навряд чи вона отримала б помітний і тривалий резонанс. Вже кілька тижнів західні медіа, з посиланням на джерела у високих кабінетах, повідомляють про деякі зрушення американської влади у бік переговорів – точніше, про спроби, які нібито мають місце, якось схилити до цього Київ.

The Washington Post, The Wall Street Journal, Politico та інші авторитетні медіа вказують на кілька мотивацій Вашингтона. Головна – хоча б трохи пом'якшити публічну позицію України, щоб наша влада не відкидала можливості переговорів як такої (оскільки це буде добрим сигналом Глобальному Півдню ). Те, що президент Володимир Зеленський в одній зі своїх заяв не вказав усунення Путіна від влади як одну з умов для переговорів – було трактовано як певне "пом'якшення" української позиції під американським впливом.

Деякі публічні коментарі західних топ-чиновників теж вносять чимало сум'яття. Наприклад, президент США Джо Байден 10 листопада заявив: "Залишається з'ясувати, чи Україна готова піти на компроміси з Росією". Але так і не роз'яснив, що саме мав на увазі під "компромісами" – і це негайно породило багато спекуляцій.

Ще більше галасу наробив виступ голови Об'єднаного комітету начальників штабів Марка Міллі. На його думку, зима та зменшення інтенсивності бойових дій дають непогане вікно для можливого початку переговорів, оскільки ні Україна, ні Росія не зможуть досягти своїх цілей військовим шляхом.

Одним із ключових прихильників переходу до дипломатичного врегулювання часто називають впливового чиновника з адміністрації Байдена, його радника з нацбезпеки Джейка Саллівана. На початку листопада він відвідав Київ з несподіваним візитом – і це було трактовано як своєрідне "промацування ґрунту" для переговорів. The Wall Street Journal, зокрема, повідомляла , що Салліван нібито рекомендував українській владі переглянути її підходи до питання повернення Криму.

При цьому публічно американська влада щосили намагається гасити будь-які підозри в тиску на Київ і запевняє у своїй безумовній підтримці. І нескінченно наголошує, що час, формат та умови для переговорів визначатиме Київ і лише Київ. Не раз на цю тему говорив і сам Салліван.

"Вся ця тема в західній пресі про "коли Україна піде на переговори?" упускає з уваги основоположні принципи, а саме те, що Росія продовжує робити ці дивовижні заяви про анексовані території (що Херсон, Запоріжжя, Луганськ, Донецьк та Крим - це "частина Росії", - ред.) ", – сказав радник Байдена.

За інформацією Politico, у керівництві США є кілька точок зору на тему переговорів – що й призводить до постійної плутанини. Так, Пентагон, всупереч стереотипам, вважає, що військового рішення російсько-українська війна не має – про що і заявив публічно генерал Міллі.

У Держдепартаменті, пише Politico, намагаються "закласти основу для можливих мирних переговорів між Україною та Росією" – але при цьому наголошують, що все може відбуватися лише у координації та злагоді з українською владою.

А в Раді національної безпеки США проти ідеї переговорів виступають найбільш категорично. Салліван при цьому нібито часом погоджується з ідеєю пріоритетності переговорів – але зазначає, що Путін зараз ставиться до цього несерйозно, а український народ відкине будь-які дипломатичні зусилля.

"Шквал дзвінків та зустрічей з українцями підкреслює ступінь занепокоєння американської адміністрації тим, щоб виступати єдиним фронтом щодо України та можливих мирних переговорів. Будь-який тривалий публічний розкол серед вищих посадових осіб США може поставити під загрозу і без того делікатні відносини між Вашингтоном та Києвом у ключовий момент війни", - пише Politico.

Під час обговорення самої ідеї будь-яких переговорів США, звичайно, сприймаються як ключовий гравець. Хоча різного ступеня "миротворчі" настрої, звісно, є й у Європі. Зокрема, за інформацією РБК-Україна, як мінімум у кількох європейських столицях також вважають, що Україна не зможе – більше того, не повинна – намагатися, наприклад, військовим шляхом деокупувати Крим.

Там досі апелюють до концепції "повернення до кордонів 23 лютого", від якої у Києві давно відмовилися через її повну безглуздість, і вважають це відправною точкою подальших переговорів про долю Криму та ОРДЛО. Втім, думка ЄС у всьому "переговорному" дискурсі не є домінуючою. А, наприклад, канцлер Німеччини Олаф Шольц публічно говорить про те, що припинення вогню за умов Росії неможливе.

Сила демократії

Ні публічно, ні непублічно ніхто не сумнівається, що визначальна роль у тому, коли і на яких умовах переходити до переговорів належить Києву. Українська влада і насамперед Зеленський багато разів наголошувала на умовах, за яких переговори в принципі можуть розпочатися. Головне з них – повне виведення російських військ з усієї міжнародно визнаної території України.

У цьому плані рішення РФ про незаконну анексію Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей явно зіграло Кремлю в мінус.

По-перше, жодного "народного свята" зразка 2014 року у зв'язку з окупацією нових територій не трапилося – скоріше навпаки, пересічні росіяни дивуються, чому їхня армія відступає з "російської землі".

По-друге, очікувано провалилася спроба накреслити нові "червоні лінії" та розрахунок на те, що ЗСУ "побояться" (наприклад, під "тиском Заходу") наступати на "конституційну територію Росії". Пафосні промови та підписання якихось паперів у Кремлі на ситуацію на полі бойових дій не вплинули взагалі. Цих російських "червоних ліній" Україна не помітила, як і всіх попередніх.

По-третє, найголовніше, тим самим Москва фактично сама відрізала собі дорогу до будь-яких більш-менш серйозних переговорів. Тепер усе спирається на територіальну належність окупованих територій України, які Москва вважає своїми, закріпивши це законодавчо. Попутно стерлися залишки різниці між Донецьком і Сімферополем.

Та й російські спікери у своїх виступах на тему переговорів уточнюють, що належність новоокупованих земель є незаперечною і предметом обговорення бути не може. Очевидно, це і є ті "існуючі реалії", про які говорять у російському МЗС.

У той же час, це якраз той момент, за яким досягти компромісу неможливо в принципі, оскільки будь-яка територія може належати або одній або іншій країні, третього не дано. Одночасно це і основний пункт порядку денного будь-яких переговорів, без якого всі інші просто втрачають сенс.

Ймовірно, західні лідери це теж розуміють, тому старанно уникають будь-яких згадок про те, в чому буде суть будь-яких "переговорів", про які вони міркують. Можна нескінченно довго заочно сперечатися про те, де можуть проходити переговори, хто може стати посередником і хто увійде до складу делегацій, про те, коли може настати слушний момент і хто які висуває попередні умови.

Але якщо щодо фундаментального питання – формальної відмови Росії від захоплених земель – не буде згоди, жодні переговори не зможуть не лише відбутися, а й навіть розпочатися. А передумов до зміни позиції Москви поки що не проглядається. Що стосується Києва – аналогічно. Тим більше, що переважна більшість українців категорично виступають проти будь-яких компромісів і тим більше територіальних поступок. А думка народу – це аргумент, який на Заході добре розуміють і до якого дослухаються.

За найгіршого варіанта розвитку подій – якщо раптом значна частина західних еліт "втомиться від України" і почне справді викручувати Києву руки, користуючись нашою військовою та фінансовою залежністю від Заходу – демократичний інструментарій теж допоможе Україні.

Приблизно у березні, коли багато західних країн ще вважали розгром України цілком можливим варіантом і неохоче давали військову допомогу, українська влада пішла саме таким шляхом – через прямі звернення до жителів західних демократичних країн, щоб вони знизу тиснули на своє керівництво. До того ж, це охоче підхоплювала частина місцевої опозиції – можливо її не особливо хвилювала доля українців як таких, натомість з'являвся гарний привід для критики влади. А поки що, згідно з усіма соцопитуваннями, більшість населення західних країн виступає на боці України. Поки така ситуація зберігатиметься, жодні штучно нав'язані "переговори" не загрожують.