Сергій Череватий: Хороше озброєння – більший козир у цій боротьбі, ніж маса росіян

Росія активізує наступальні дії – йдеться саме про той "великий наступ", про який наше військово-політичне керівництво почало говорити ще з грудня. Концентрація основних зусиль противника спостерігається на Донбасі, який Путін вкотре наказав захопити своїм військам до певного дедлайну. Цього разу – до кінця березня.

Щоби виконати вказівку Кремля, російські бойовики намагаються наступати відразу на кількох напрямках у Донецькій та Луганській областях. Однак найгарячіші бої все ще точаться за невеличке місто Бахмут, яке стоїть на шляху окупантів до краматорської агломерації.

– Два місяці ми чуємо про підготовку Росією якогось серйозного наступу. За останньою інформацією, про яку кажуть і західні чиновники, і наші військові – основний удар на Донбасі. Ми зараз справді бачимо, що там зростає інтенсивність бойових дій. Чи можемо ми говорити про те, що цей наступ уже почався?

– Я б сказав, що він і не закінчувався. Якщо взяти всю історію цього вторгнення, то Донецька та Луганська області були під безперервними атаками, зокрема ті ділянки, за які ми зараз відповідаємо – бахмутський, лиманський, луганський напрямок. На бахмутському напрямку, наприклад, вже тривалий час відбувається 35-50 боєзіткнень, а також 120-200 обстрілів щодоби.

Водночас у них величезні втрати. На кожному з напрямків – на луганському чи на бахмутському – це від декількох десятків до сотні і більше загиблих на добу. На бахмутському напрямку, наприклад, щонайменше по 50 людей щодня. Ця динаміка не міняється. І все це змусило ворога проводити мобілізацію, щоб оновлювати свої сили, і залучати злочинну організацію ПВК "Вагнера", яка після втрати основної частини своїх професійних найманців організувала "штрафбат 2.0" періоду Другої світової війни і почали брати до своїх лав в'язнів. Це було з єдиною метою – тримати постійний градус напруги і використовувати живу силу як головний чинник підтримки високої динаміки бойових дій.

Це екстенсивний шлях, який не веде до швидких рішень – ви ж бачите, як вони місяцями не можуть суттєво прорвати нашу оборону на тих чи інших ділянках. Ми ж пам'ятаємо, що ще на початку липня Шойгу доповідав, що "лнр уже повність звільнена". Але в нашій Луганській області ми вже звільнили 14 населених пунктів.

Проте такий спосіб бойових дій виснажливий, адже ворог сам себе не вб'є. Цілодобово там мають бути наші боєготові підрозділи, з готовою технікою, вони мають вести спостереження за противником. Зараз агресор, використовуючи погодні умови, рельєф і те, що рано темніє, намагається підходити малими групами і нав'язувати ближні дії. Це, звісно, виснажливо і це зараз їхня головна тактика.

– Financial Times також писало про новий масштабний наступ Росії. За їхніми даними, Росія може вдарити з Кремінної в напрямку до Лимана. Я вірно розумію, що такі дії ми вже зараз спостерігаємо – вони зараз хочуть просуватись до Лимана?

– Вони, може, й хочуть. Вони справді підтягують туди свої війська. В них там є і десантні підрозділи, і підрозділи так званого 2-го армійського корпусу "народної міліції" "лнр", і підрозділи мотострілецької піхоти, і підрозділи ПВК. Логіку концентрації там цих підрозділів ми зможемо побачити трохи згодом, тому що ще восени там була ініціатива за нами.

Щоправда, через погодні умови, через те, що ми не сповідуємо тактику "будь-якою ціною" і через те, що ми намагаємось не допустити великі втрати, там був плавний тиск на ворога, за можливості ми звільняли населені пункти. Коли не було такої можливості, ми просто вражали ворога вогнем, високоточними системами, виснажували їхню логістику та склади. Періодично вони вдаються до контратак в районі Стельмахівка, Діброва, Площанка, Білогорівка. Проте великих успіхів на цьому напрямку вони не досягли.

– Чи спостерігається їхній рух у напрямку Куп'янська? На рівні телеграм-каналів була інформація, що вони почали наступ на Куп'янськ з Північного сходу.

– Вони намагаються там контратакувати. Але ситуація контрольована і вона схожа з лиманським напрямком. Тобто їхні дії там ми бачимо і ми їх купіруємо.

– Чи зрозуміло, яка мета їхнього руху з Луганської області на захід? Це щоби вирівняти лінію фронту по річці Жеребець, Оскіл – яка ціль?

– Я думаю, що вони вже зараз відійшли від тих стратегічних задумів, які були на початку. Вони вже зараз діють ситуативно – що виходить. Росіяни намагаються виснажити нас, але це дуже виснажує і їхні сили та засоби. У них є кращі підрозділи, є гірші. Але середній зріз – це не суперпрофесіонали, це, як правило, люди, навчені в досить короткі терміни, які приходять для поповнення їхніх втрат.

Навіть якщо наступальна операція спланована грамотно, військова наука все одно передбачає втрати в 3-5 разів більші, ніж у тих, хто обороняється. Їхні втрати навіть перевищують це середнє значення через те, що в них немає багато підготовленого особового складу, в тому числі офіцерського складу молодшої та середньої ланки. Відтак це просто банальні атаки на виснаження.

– Яка зараз ситуація довкола Бахмута?

– За минулу добу (13 лютого, – ред.) у цьому районі відбулося 27 боєзіткнень та 234 обстрілів ворогом. Це зараз найгарячіша ділянка фронту.

– Очевидний план, який вони намагаються реалізувати – взяти Бахмут в кліщі і провести оперативне оточення, відрізавши основні дороги. Як я бачу, вони вже підійшли дуже близько до дороги на Костянтинівку біля Часового Яру, і я бачу, що вони контролюють ділянку дороги, що йде на Слов'янськ. Попри це, ми не можемо говорити про те, що Бахмут відрізаний від основних доріг?

– Скажу так: у нас є можливість постачати в місто все, що необхідно для бойових дій – боєприпаси, провізію, медикаменти, а також евакуювати поранених.

– За яких умов нашим військам доведеться звідти відходити?

– Таке рішення на даний момент не приймалося. Тактичні відступи можливі в різних ситуаціях, насамперед – для збереження особового складу, для того, щоби покращити своє тактичне положення і більш ефективно проводити оборонну операцію, щоби вирівняти лінію оборони. Важливо – щоби ворог не мав можливості системно прорвати нашу оборону, тому що тоді він обрушує тили і просто рухається по напрямку головного удару. Наприклад, у даному випадку це Слов'янськ та Краматорськ.

Воїни на бахмутському напрямку виконують дуже важливу функцію – вони зараз знекровлюють ворога. Знищують кращі російські частини. З кожним таким боєм противник стає все менш боєздатним.

– Якщо окупантам вдасться захопити Бахмут, це дозволить їм далі стрімко просуватися у Донецькій області чи ні?

– Керівник цієї ділянки фронту – один із найдосвідченіших генералів – командувач Сухопутних військ Олександр Сирський. Він планував київську битву, харківську та лиманську операції. У нього дуже потужний штаб і там, як правило, розглядаються різні варіанти дій противника і варіанти протидії їм.

– Чи помітна на Сході конкуренція між "вагнерівцями" та регулярною армією? Бачу таку інформацію, що нібито частини регулярної армії вже замінюють "вагнерівців" довкола Бахмута, щоби локальні успіхи не асоціювалися саме з цією ПВК.

– У них між собою дуже гостра ворожнеча. "Вагнерівці" не мають ні своїх боєзапасів. Вони намагались, використовуючи лобістськими зусиллями Пригожина, забирати собі кращі боєприпаси. Вони використовують авіаційну підтримку регулярних військ. До того ж і в районі Соледара, і в районі Бахмута ми бачимо, що додається багато підрозділів мотострілецьких військ. Однак піар-кампанія Пригожина продовжує робити акцент на тому, що саме він – хедлайнер цієї ділянки фронту. Це, звичайно, дратує російський генералітет, керівників підрозділів регулярної армії. Плюс, він дозволяє собі зневажливе ставлення до них.

З іншого боку, це чіткий маркер кризи їхньої державності. Адже в них воюють "штрафбати" і "дика дивізія" – напівавтономні, зі своєю окремою пропагандою, яка не завжди йде в унісон з загальноросійськими меседжами.

– Ця ворожнеча якось позначається на координації між різними угрупуваннями військ, що знаходяться довкола Бахмута?

– Координація у них є, зовсім без неї не вдасться. Але вона далека від ідеальної через ті ж причини: недовіра один до одного, конкуренція, несприйняття один одного. "Вагнерівці" вважають регулярну армію слабаками. А регулярна армія не сприймає контингент ПВК, як і самого Пригожина – він не військова людина, до того ж у минулому відсидів.

– За даними ГУР, Путін наказав своїм військам захопити всю територію Донецької та Луганської областей України чи то до березня, чи то до кінця березня. Чи є ризик, що окупантам це вдасться?

– Я б не став вдаватися в прогнози. Краще повернутись у ретроспективу цього конфлікту. Якщо ви пам'ятаєте, так звані "дедлайни" з захоплення Донецької та Луганської областей у Путіна уже змінювалися сім чи вісім разів. Наші воїни зроблять усе, щоб це не відбулося ніколи. Колись у Головнокомандувача Валерія Залужного запитували про перспективи війни, він казав "бій покаже". І наші бійці вже багато місяців показують, що більшість планів противника зриваються. Дуже багато залежить від того, наскільки швидко нам вдасться освоїти нову техніку і сформувати резерви.

– Чи вбачаєте ви ризик чи ознаки того, що противник найближчим часом може організувати ще один удар в напрямку на Харків?

– Теоретично вони можуть здійснити такий удар на будь-якому напрямку. Важливіше те, що вони постійно в нас у полі зору. В нас дуже потужна розвідка. Харківська область напоготові, там є підрозділи, загартовані в боях, які зустрінуть ворога. Росіянам не вдалося здійснити бліцкриг на харківському напрямку в лютому 2022 року, вони змогли просунутися, але навіть тоді вони отримали шалений опір, коли люди швидко записувалися в тероборону, підійшли наші підрозділи. А зараз, коли за противником постійно йде спостереження і всі наші частини в постійній бойовій готовності, я не думаю, що у ворога вдасться якісь неочікувані, стрімкі дії.

– Чула таку інформацію, що коли угруповання під командуванням генерала Сирського звільняло Харківську область і зайшло на територію Луганської, то в нас були всі шанси успішно і швидко далі рухатись аж до Щастя – фактично до окраїн Луганська, але нам не вистачило дуже небагато резервів та танків. Правда?

– Тоді під час харківської операції вдалось звільнити вдвічі більше території, ніж планувалося спочатку. У ворога було каскадне обрушення фронту. У нас на відміну від ворога системне планування і рухатися без резервів, оголюючи певні напрямки – це не наш спосіб ведення бойових дій. Тому ми рухаємося крок за кроком – там, де ми можемо.

До того ж у нас ніколи не було належної переваги для такої великої операції, яку вимагає військова наука. На Харківщині діяли за рахунок метикуватості, нестандартності і раптовості. Тому я думаю, що завдання цієї операції ми навіть перевиконали.

– Як за 12 місяців війни змінюється поведінка, тактика ворога на полі бою? Наприклад, відійшли від батальйонних тактичних груп до більш малих груп – взвод, рота тощо, де мало бронетехніки, яка не так помітна.

– Ви праві. Генерал Олександр Павлюк в останньому інтерв'ю вашому виданню якраз на це звертав увагу. Ворог теж навчається. Вони розуміють, що такими великими батальйонними тактичними групами діяти важко. Тому вони перейшли до тактики малих груп, в яких використовують менше техніки. Це в тому числі і через погодні умови, коли не всю техніку можна використовувати, і через великі втрати.

Наші дрони фіксують, а артилерія нищить їхню техніку і великі скупчення особового складу. І от, до речі, ці малі групи теж виснажують, зокрема коли діють "вагнерівці", адже їм заборонено відступати – інакше розстрілюють свої ж. І тому вони кидають одну групу – вона вбита – йде друга, третя, четверта і далі.

– Чи в них справді є нестача певної техніки, артилерійських снарядів? Чи є підстави вважати, що вони її десь накопичують поза передовою для більш концентрованого удару?

– Я б не сказав, що нестача – у них намічається тенденція до проблем з цим. Якщо літом вони могли бити по нас 24/7, не шкодуючи боєприпасів, то зараз у них такої можливості немає по всій лінії фронту. Більша інтенсивність вогню там, де вони зосереджують головні удари. Зараз вони дуже поливають лиманський напрямок – понад 300 обстрілів здійснюють за добу.

Тобто на окремих ділянках фронту вони ще здатні вести дуже активний вогонь, але ми також працюємо по їхній логістиці, щоб їм було важче доставляти боєприпаси. У них були великі запаси, порівнюючи з нашими, нам доводилося вишукувати 122- і 152-міліметрові снаряди, потім у нас з'явилися "натівський" калібр – 155. Але і в них запаси теж не вічні, плюс, збільшилося плече доставки, їм доведеться їх довозити з більш далеких регіонів.

Давно не було таких масштабних війн. І багато аналітиків, аналізуючи локальні війни, вважали, що артилерія вже не буде грати в битвах таку важливу роль, на відміну від авіації та безпілотних систем. В Україні ця війна показала, що артилерія має архіважливе значення: в кого її більше, в кого вона більш потужна і точна – за тим і головна перевага. Тому наші артилеристи мегакруті, адже вони, не маючи чисельної переваги, майстерністю вирівнюють баланс сил.

– Ми зараз просимо і танки, і винищувачі, і далекобійні ракети. А яке озброєння для нас зараз найнеобхідніше в тих умовах, що і Росія, і ми готуємось наступати?

– Це всі артилерійські та ракетні системи – їх багато не буває. Вони дозволяють суттєво зберегти життя особовому складу, полегшити і оборонні, і наступальні дії. Особливо сучасні системи дозволяють точково і дуже точно наносити ворогу відчутні втрати – виводити з ладу його управлінські ланки, склади, місця скупчення особового складу.

Якщо говорити про сучасні танки – це хороша зброя і для оборони, але вона незамінна під час наступу. Потужні західні танки – Abrams, Leopard 2, Challenger 2 – на порядок кращі, ніж російські танки. Самі росіяни це чудово знають, тому так істерили після новин про передачу нам цих машин. Під час конфліктів в Іраку, в ізраїльсько - арабських конфліктах з одного боку воювала західна техніка проти радянської. І тоді дуже чітко було видно, наскільки радянські танки поступаються.

Звісно, потрібна авіація. І армійська – це гелікоптери, які дозволяють знищувати особовий склад і бронетехніку противника. І штурмова, і винищувальна. Потрібні системи протиповітряної оборони, які вже завдяки нашим союзникам у нас з'являються.

Ми вже за останні півроку побачили результат використання систем типу HIMARS, які дозволяють на певних ділянках дуже швидко і якісно переломлювати баланс сил. Звісно, що більш далекобійні ракети до таких систем дозволили б нам діяти ще більш ефективно.

– Коли ми кажемо про танки, то наш вибір впав саме на Leopard, тому що більша коаліція потенційних донорів. А якщо говорити про штурмову та винищувальну авіацію, то які варіанти для нас оптимальні?

– Серед штурмової авіації найбільш масові – це радянський Су-25 і американський A-10 Thunderbolt. Якщо би він у нас з'явився – це дуже потужна машина, поряд з гелікоптером Apache вони могли б дати дуже потужні результати, вони б суттєво змінили хід подій на полі бою.

Якщо говорити про винищувачі, які б контролювали наш повітряний простір і не дозволяли противнику почувати себе тут вільно, то оптимальний варіант – це F-16 або F-15. Це найбільш масові літаки. F-16 дуже вдалий у сенсі аеродинаміки, і у багатьох конфліктах він довів свою ефективність.

– Ми чуємо, що в Росії не припиняються мобілізаційні заходи. Нам достеменно невідомо, скільки сотень тисяч їм вдалося мобілізувати. Чи правильно говорити, що в них є перевага в людський силі в ваші операційній зоні? І чи ця маса може компенсувати те, що Росія має якісь прогалини з озброєнням?

– Вони переважають поки що в особовому складі, а також у кількості артилерійських боєприпасів. Насправді, успіх у цій війні буде залежати не від того, скільки людей вони мобілізують, а від того, наскільки швидко та наскільки багато нам дадуть якісної техніки. І ця якісна техніка помножена на мотивацію та професіоналізм наших військовослужбовців абсолютно переб'ють будь-які їхні мобілізаційні потуги.

Хороша техніка та озброєння – це однозначно більший козир у цій боротьбі, ніж маса особового складу, до того ж не дуже навченого.