Кінець епохи? Чи утримає Ердоган владу після виборів у Туреччині та чого чекати Україні

До виборів у Туреччині залишився місяць. 14 травня там одночасно обиратимуть президента і новий парламент. Головна інтрига – чи зможе чинний глава держави Реджеп Ердоган утриматись при владі. Протягом останніх 20 років, спочатку на посаді прем'єр-міністра, а потім і президента він вибудовував так званий "режим однієї особи". Позиції Ердогана особливо посилилися після придушення спроби військового перевороту 2016 року.

Він використав ці події для проведення референдуму, за підсумками якого зробив Туреччину президентською республікою, обнулив терміни та повністю сконцентрував владу у своїх руках. Сьогодні Ердоган має повноваження видавати укази, які мають силу закону, розпускати законодавчий орган на будь-яких підставах і призначати більшість членів Конституційного суду.

Однак незважаючи на авторитарні порядки, вибори в Туреччині вважаються справжніми і конкурентними. А падіння рейтингу чинного президента означає, що зміна влади цілком можлива. Ще недавно здавалося, що правлінню Ердогана нічого не загрожує. Але сьогодні його не можна назвати беззаперечним фаворитом.

Причин для цього декілька. Багато хто незадоволений так званою "ердоганомікою" – особливим шляхом в економічній політиці, яким слідує президент. Але замість того, щоб вивести Туреччину із затяжної кризи, його кроки ще більше погіршують стан економіки. Крім того, на передвиборчий розклад суттєво вплинув землетрус 6 лютого 2023 року із десятками тисяч загиблих. А точніше – питання про те, що було зроблено для того, щоб запобігти катастрофічним наслідкам.

Його суперник – 74-річний лідер Республіканської народної партії (РНП) Кемаль Киличдароглу. За спокійну манеру висловлюватись і зовнішню схожість його називають "турецьким Ганді".

РНП є головною опозиційною силою, біля її витоків стояв "батько нації" та засновник Турецької Республіки Мустафа Кемаль Ататюрк. Примітно, що Киличдароглу висунув альянс із шести опозиційних партій під назвою "Стіл шести". За місяць до виборів здається, що досвідченому політику під силу об'єднати і протестний електорат. Щоб уже у травні скинути Ердогана та його правлячу "Партію справедливості та розвитку".

Шанси майже однакові

З єдиним кандидатом опозиція визначилась на початку березня. Лідери решти п'яти опозиційних партій, а також популярні мери Стамбула та Анкари – Екрем Імамоглу та Мансур Яваш – у разі його перемоги стануть віце-президентами. Зазначимо, тактика єдиного фронту раніше вже доводила свою ефективність. У 2019 році на муніципальних виборах саме Імамоглу та Яваш обійшли кандидатів від влади у двох найбільших містах Туреччини.

Кемаль Киличдароглу обіцяє змінити конституцію, обмежити повноваження президента, децентралізувати владу, повернути парламентську форму правління, боротися за права та свободи та переорієнтувати зовнішню політику на Захід. Про те, що він має реальні шанси на перемогу, заговорили минулого місяця.

Згідно з деякими опитуваннями, у березні його рейтинги перевищували 53%, а відрив від Ердогана сягав 10 процентних пунктів. На середину квітня ситуація вирівнялася, позиції Киличдароглу відкотилися до 43-45%, але більшість соціологічних служб все ще прогнозують його перемогу, якщо не в першому, то в другому турі.

Хоча рейтинги змінюються настільки швидко, що прогнозувати результати виборів надзвичайно складно. За словами кандидатки політичних наук, старшої аналітикині Центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету Євгенії Габер, не всім опублікованим даним варто вірити, оскільки багато з того, що є у відкритому доступі – звичайні політтехнології.

"Що відомо зараз? Те, що, швидше за все, перемоги в першому турі не буде. Зараз ані Ердоган, ані Киличдароглу не набирають 50% плюс 1 голос. Якщо брати усереднену інформацію, то насправді різниця між ними лише декілька відсотків", – зазначила вона у коментарі РБК-Україна.

Практично в останній момент в перегони включився ще один цікавий кандидат. Це Мухаррем Індже – колишній однопартієць Киличдароглу. На президентських виборах 2018-го він виступив основним опонентом Ердогана, але програв близько 20%. Його нинішні рейтинги коливаються близько 4-8%.

На думку політолога-міжнародника, професора кафедри міжнародних відносин НАУ Максима Ялі, у другому турі багато залежатиме від того, кого підтримає Індже. Не виключено, що він уже намагається виторгувати у Ердогана найкращі умови персонально для себе та своєї партії "Вітчизна". Адже паралельно пройдуть і парламентські вибори, за підсумками яких Індже, мабуть, сподівається увійти до правлячої коаліції.

Перспективи Киличдароглу у другому турі експерт оцінює скептично.

"Цей кандидат не є пасіонарною особистістю. Він не може запалити людей красномовством, у цьому сенсі рейтинг майже ніяк не пов'язаний з його персоною, він просто об'єднав голоси протестного електорату насамперед у великих містах. Відсутність здатності повести натовп за собою може відіграти ключову роль. І у другому турі, коли політична боротьба буде на своєму піку, а люди більше реагують емоційно, йому цього якраз не вистачить для перемоги над Ердоганом", – наголосив Ялі у розмові з виданням.

Крім того, за його словами, ситуація з рейтингами говорить не так про заслуги опозиції, як про удари по Ердогану. І насамперед відбиває реакцію на землетрус, внаслідок якого загинуло понад 50 000 осіб, а мільйони втратили будинки.

Удари по Ердогану

Стихійне лихо та його катастрофічні наслідки поставили Ердогана у неприємне становище. Справа в тому, що понад половину будівель у десяти найбільш постраждалих регіонах було збудовано після його приходу до влади. І при ньому загалом вісім разів оголошувалась будівельна амністія, коли люди могли легалізувати самобуд, сплативши мито.

Адміністрацію Ердогана вважають відповідальною за недотримання будівельних норм, що в результаті призвело до руйнування цілих міст. Ситуацію загострюють зв'язки з будівельним бізнесом – його зять раніше очолював великий "Чалик Холдинг". А також те, що розташоване неподалік епіцентру місто Ерзін майже не постраждало від землетрусу. Як виявилося, через те, що за нинішнього мера там не було жодної незаконної забудови.

Прихильники Ердогана намагалися збити негатив закликами згуртуватися навколо спільного горя, але Кемаль Киличдароглу відмовився.

"Якщо хтось і несе основну відповідальність за такий перебіг подій, то це Ердоган. Його уряд не готував країну до землетрусу протягом 20 років. Політика (Ердогана, – ред.) привела нас до цієї ситуації. Вони витратили податки для захисту від землетрусів, ви знаєте, де ці гроші? Цих грошей немає. Люди, які все життя платили державі податки, не бачили поряд із собою державу, коли вона була їм потрібна", – говорив він у зверненні до нації.

Іронія в тому, що Ердоган з "Партією справедливості та розвитку" переміг на виборах на початку 2000-х на тлі обурення тим, що влада не впоралася з наслідками землетрусу 17 серпня 1999 року. Тоді було близько 20 тисяч загиблих.

Ще один козир опозиції – це економічні проблеми. Заходячи на перший термін, Ердоган обіцяв вивести Туреччину до топ-10 найбільших економік світу. Поки вона знаходиться на 19-му місці. Але набагато показовішим є те, що країна вже кілька років живе в режимі перманентної кризи. У тому числі через "повстання" президента проти законів економіки.

Так звана "ердоганоміка" вимагала від Центрального банку знижувати відсоткову ставку для стимулювання ділової активності. Це призвело до девальвації національної валюти та стрибка інфляції. У листопаді 2022 року інфляція перевищила 85%, а за підсумками року становила 64,3%. Курс ліри з 2018 року знизився майже вп'ятеро, а зараз особливо дорожчають продукти харчування. Незгодних із цією політикою Ердоган просто звільняє. Причому не лише глав Центробанку, а й, наприклад, голову національного статистичного агентства через публікацію показників інфляції та безробіття.

Як стверджує аналітикиня Євгенія Габер, останні події дуже поляризували турецьке суспільство. Прихильників та противників Ердогана приблизно порівну, і в таких умовах будуть важливими голоси навіть найменших партій, про які раніше мало хто згадував.

Певну роль може зіграти, наприклад, позиція курдського населення. Демократична партія народів (ДПН) – третя парламентська сила за чисельністю – не виставила свого кандидата, але політв'язень та один із лідерів курдів Селахаттін Демірташ вже висловлювався на підтримку Киличдароглу. На виборах 2018 року за Ердогана та його партію проголосували близько 30% курдських виборців, але через п'ять років, як зазначають місцеві експерти, рівень підтримки не перевищує 20%.

За словами Габер, неабияка боротьба розгорнулася і за голоси молодих виборців. Очікується, що на виборах-2023 вперше проголосують близько 6 млн осіб, і це дуже велика цифра.

"Часто говорять про те, що це ліберальніші, опозиційніші та прозахідніші голоси. Але це також молодь, яка виросла за Ердогана і не знає когось іншого, крім нього. Тому і тут є ті, хто голосуватиме за чинного президента", – сказала вона у коментарі РБК-Україна.

Чим відповість президент

Незважаючи на те, що Ердоган не має явних успіхів усередині країни, він намагається "продати" успіхи зовнішньополітичні. Наприклад, посередницьку роль у війні Росії проти України. Наприкінці березня турецька Рада безпеки з ним на чолі обіцяла докласти нових зусиль для встановлення миру.

Політолог Максим Ялі наголошує, що спроба компенсувати погану ситуацію в економіці геополітичними досягненнями є характерною для авторитарних східних країн. Ердоган займається цим вже тривалий час, не звертаючи уваги на критику за неоосманізм та відхід від заповітів Ататюрка. У 2020 році він зробив ставку на підтримку Азербайджану у другій Карабахській війні, сьогодні – на чорноморську "зернову угоду".

Можливо, ситуація навколо неї лише нагнітатиметься. У середині березня угоду продовжили, але, за версією російської сторони, – лише на 60 днів, до 18 травня.

"Мені здається, що як, варіант, розкручуватиметься тема продовольчої кризи, голодуючих країн Африки тощо. І тут Ердоган переконає Путіна продовжити угоду. Саме перед другим туром виборів. Це теж може стати козирем на його користь", – зазначив Ялі у розмові з РБК-Україна.

Водночас Євгенія Габер наголошує, що зовнішній чинник не є ключовим для ані влади, ані для опозиції, ані для виборця. Звичайно, Ердогану важливо демонструвати важливу роль Туреччини в регіоні з політикою, яку вона сама визначає. Але це питання не стане вирішальним на виборах.

Тому прихильники Ердогана кажуть, що будь-яка зміна влади може призвести до дестабілізації та втрати успіхів, яких уже вдалося досягти. Кампанія президента будується на великих технологічних, інфраструктурних та оборонних проектах - атомна електростанція "Аккую", залізничний тунель Мармарай, будівництво третього аеропорту в Стамбулі і таке інше. Все це дозволяє Ердогану заявити про те, що за нього Туреччина справді стала технологічно розвиненою країною.

Відходу від позицій по Україні не буде

За президентською кампанією пильно спостерігають і в Україні. Багато в чому тому, що Туреччина зайняла щодо російсько-української війни прагматичну позицію: з одного боку виступає за територіальну цілісність України, а з іншого – розвиває зв'язки з Росією. І від результатів виборів може залежати, наскільки Анкара активно гратиме роль посередника.

Докладніше про ці нюанси – читайте в окремому матеріалі РБК-Україна.

У двох словах – серед усіх політичних сил Туреччини є компроміс про те, що Україна виборює свій суверенітет, тому підтримка залишиться. Те саме стосується й Росії, щодо якої є розуміння, що вона не лише важливий партнер з точки зори торгівлі, а й сильний регіональний гравець. І з міркувань національної безпеки треба за будь-яку ціну уникати ескалації.

Якщо для українців Ердоган, в принципі, зрозуміла політична постать, то Кемаль Киличдароглу залишається загадкою. Ще до початку передвиборчої кампанії він заявляв, що Туреччина має рішуче підтримати Україну. Але зараз дотримується нейтральнішої риторики, воліючи взагалі не говорити про нашу країну.

На думку Євгенії Габер, у разі його перемоги не варто чекати на різкі кроки і відмови від зв'язків з Росією. Якщо Киличдароглу стане новим президентом, то насамперед, швидше за все, розпочнеться потепління у відносинах із США, Євросоюзом та НАТО. Це означає, що Туреччина частіше діятиме в рамках спільної західної політики, а не слідуватиме окремим шляхом.

"І від опозиції, і від єдиного кандидата ми чуємо те, що вони підтримуватимуть діалог з усіма сторонами при збереженні підтримки України. Багато в чому це те, що ми маємо і зараз – політика балансу", – додала вона.

До виборів у Туреччині ще цілий місяць і для президентської кампанії це дуже багато. Єдине, про що можна з упевненістю говорити, – вперше за багато років Ердоган реально може втратити владу. Хоча навряд чи в людини, яка встояла перед військовим переворотом, не залишилося жодних козирів, які вона може викинути в останній момент.