Дешева цибуля проти палацу на тисячу кімнат: вибори в Туреччині - кінець епохи чи третє десятиліття правління Ердогана

Вперше за майже 20 років епоха правління Реджепа Таїпа Ердогана та його консервативно-націоналістичної Партії "Справедливості та розвитку" може піти в минуле. Хоча майже напевно Ердоган вважав, що ці вибори стануть його тріумфом, бо голосування припадає на 100-річчя створення Турецької Республіки (100 років від початку правління першого президента Ататюрка виповнюється в жовтні – ред.). Хоча експерти та аналітики застерігають – можливо все: як продовження правління Ердогана на третє десятиліття, так і остаточна втрата ним влади.

Майбутні результати виборів досі оповиті туманом невизначеності. Останні соцопитування (ТСН.ua орієнтувався на дані Metropoll та ORC – ред.) свідчать, що другого туру президентських виборів, де Реджеп Таїп Ердоган поступається кандидату від об’єднаної опозиції шести партій Кемалю Киличдароглу,  не уникнути. Прогнозувати можливі результати парламентських перегонів ще складніше. Близько 5 млн виборців вперше братимуть участь у виборах. Саме за їхні голоси між чинною владою та об'єднаною опозицією наразі розгорнулася запекла боротьба. Водночас, саме ці виборці - молодь - неохоче йдуть на дільниці й ще не визначилися зі своїм вибором.

Хоч багато хто називає Кемаля Киличдароглу та об’єднану опозицію більше прозахідною, експерти радять не зачаровуватися. Якщо вони й прийдуть до влади, їм буде вкрай важко відмовитися від багаторічної політики балансування й загравання з Кремлем, яка за останні роки правління Ердогана та його партії, надто після спроби держперевороту 2016 року, набула вкрай антизахідного спрямування.

ТСН.ua з'ясовував основні передвиборчі обіцянки Ердогана та Киличдароглу, куди прямує Туреччина та як результати виборів вплинуть на відносини України з Туреччиною та її позицію щодо Росії.

Обіцянки Ердогана

"Зараз легко забути, що президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана колись називали взірцем "мусульманського демократа", який міг би слугувати зразком для всього ісламського світу. На початку 2000-х на харизматичного колишнього футбольного нападника, який отримав лише одну червону картку за свою ігрову кар’єру, були великі надії, як не дивно за те, що він послухав суддю", - пише Politico.

Хтось називає стиль правління Ердогана популістським авторитаризмом, інші – відвертою автократією. У пресі можна знайти багато докорів, що Ердоган править Туреччиною зі свого Президентського палацу в Анкарі на 1000 кімнат (площа якого перевершує Білий дім у 50 разів), який він для себе й збудував. Проте беззаперечний факт у тому, що Ердоган вже занадто довго при владі, про збереження якої він останнім часом, як видається, занепокоєний більше, ніж про реальну стабілізацію держави. Тому можна передбачити, що під час третього десятиліття правління Ердогана, якщо він виграє вибори, ми побачимо ще більше підпорядкування медіа владі, контроль над судами та подальше видавлювання західного впливу в Туреччині, не дивлячись на її членство в НАТО.

Як не дивно, проблеми Ердогана зі здоров’ям (нагадаємо, що 25 квітня йому стало зле в прямому ефірі, поповзли навіть чутки про інфаркт, втім потім цю інформацію спростували, заявивши, що це був шлунковий грип) не вплинули на перебіг кампанії. Як не сильно домінувала у передвиборчому дискурсі й тема подолання наслідків землетрусу, жертвами якого стали понад 50 тис. людей, а біля 6 млн залишилися без даху над головою. Foreign Affairs пише, що, використовуючи свій широкий вплив на турецькі ЗМІ, Ердогану вдалося виключити ці теми з інформаційного дискурсу.

Натомість чинний президент зробив ставку на оборонну промисловість та великі інфраструктурні проєкти. Щодо останнього це було передбачувано. Саме за президентства Ердогана в Стамбулі збудували найбільший у світі аеропорт. Заявлялося й про будівництво каналу Стамбул в обхід Босфору, який мав сполучити Чорне й Мармурове моря. Проте цей проєкт вже пішов у минуле – на його реалізацію Туреччина не має грошей через вкрай складну економічну ситуацію та катастрофічні наслідки найсильнішого від 1939 року землетрусу.

Ердоган обіцяє, що в Туреччині буде все вітчизняне: від власної електрики, нафти й газу, до літаків і космонавтів. На які інфраструктурні проєкти зробив Ердоган ставку:

27 квітня Ердоган і Путін взяли участь у доставці ядерного палива на першу в Туреччині АЕС "Аккую", яку будував, а тепер і повністю контролює "Росатом", і яка забезпечуватиме до 10% потреб країни в електроенергії (нижче ТСН.ua зупиниться на цьому детальніше в контексті російських впливів – ред.);

• перший вітчизняний електромобіль TOGG (щоправда наразі він недоступний для звичайних громадян, лише для міністрів та іноземних лідерів);
• найбільша в Європі сонячна електростанція площею 2800 футбольних полів;
• швидкісний потяг Стамбул-Анкара;
• найдовший у Туреччині 14-км тунель між містами Гюмюшхане і Трабзон (маршрут є частиною Шовкового шляху).

Що ж до оборонки, якщо спостерігати за передвиборчими обіцянками Ердогана, можна зробити висновок, що він радше до війни та польоту в космос готується. І це не зовсім вже й жарт. Крім звичайно безкоштовного газу. Ердоган пообіцяв по 25 куб м щомісяця протягом року кожній родині з родовищ Чорного моря. Тож, основні оборонні та космічні фішки передвиборчої кампанії Ердогана:

• перший вітчизняний авіаносець TCG Anadolu, який є першим у світі носієм безпілотників;
• перший вітчизняний легкий штурмовик HÜRJET, який вже здійснив свій перший політ;
• нові безпілотники-винищувачі Bayraktar Kızılelma (з українським двигуном) та Bayraktar TB3 SİHA;
• власні воєнний та телекомунікаційний супутники, а до кінця року на МКС вирушить перший турецький космонавт.

Обіцянки Киличдароглу

Найперше й найголовніше, що грає проти Ердогана та його партії, - це жахлива економічна ситуація. Проблеми почалися задовго до пандемії COVID-19, яка спровокувала глобальну рецесію. У статті Центру аналізу європейської політики (CEPA) мовиться, що друге десятиліття правління Ердогана - це знецінення ліри до 90%, вихід інвесторів, падіння прямих інвестицій та зниження рівня життя внаслідок надмірної концентрації влади.

Найбільше щодо цієї теми в соцмережах розлетівся ролик Кемаля Киличдароглу, який він записував на кухні з дуже скромним інтер’єром з цибулею в руках, апелюючи до палацу в Анкарі, де працює Ердоган. Киличдароглу наголошував: якщо Ердоган залишиться при владі, вартість кілограма цибулі підскочить з 30 лір (57 грн) до 100 лір (190 грн). Для порівняння, в Україні кілограм цибулі коштує 50-60 грн (за даними сайтів українських супермаркетів – ред.).

Майже у всіх передвиборчих репортажах західної преси з Туреччини йдеться про жахливу економічну "яму", в якій опинилася економіка країни. The Washington Post наводить коментарі жителів Стамбула, які тепер менше купують м’яса й не можуть дозволити собі відпустку. Особливо популярні такі коментарі серед молоді, яка, хоч і віддає перевагу опозиції, втім дехто каже, що й 74-річний економіст та колишній держслужбовець Кемаль Киличдароглу не представляє їхніх інтересів. Financial Times у репортажі з Мерсіна (місто на південно-східному узбережжі Туреччини, куди переїхало багато турків, які постраждали від жахливого землетрусу в лютому) також наводить коментарі незадоволених економічною ситуацією людей.

Проте слід також підкреслити, що у всіх цих статтях є дуже багато коментарів пересічних турків, які незадоволені зниженням рівня життя, але водночас підтримують Ердогана та його партію. Спільна теза, яка притаманна більшості таких коментарів, – хай вже краще стабільність, ніж перемога опозиції, яка нічого конкретного не пропонує, та невизначеність. Це дуже яскраво демонструє високий рівень поляризації суспільства. Все західне та американське стали своєрідними "страшилками" цієї передвиборчої кампанії. Чого лише варті погрози Ердогана "поховати опозицію в урнах" за підтримку ЛГБТ. Експерти Європейської ради з міжнародних відносин відзначали, що чинний уряд звинувачував опозицію в тому, що вона є інструментом Заходу для розділення Туреччини через поширення теми про одностатеві шлюби, щоб послабити традиційні турецькі сімейні цінності.

Економіка. Якщо переможе Кемаль Киличдароглу та об’єднання шести опозиційних партій, майже напевно вони звернуться по допомогу до МВФ та Заходу, повернувши незалежність Центробанку. Адже, як зазначають експерти, доведеться підвищувати відсоткові ставки (наразі процентна ставка на рівні 8,5% - ред.), проти чого завжди виступав Ердоган. Це неодмінно ще більше розкрутить інфляцію, проте в підсумку, як зазначають експерти, дозволить стабілізувати економіку.

НАТО. Представники шести опозиційних партій особливо наголошують на членстві Туреччини в НАТО, підтримці політики та спільних рішень Альянсу, якщо вони прийдуть до влади. Навіть відновлення переговорів з ЄС про вступ обіцяють. Також вони вже заявили, що скасують вето Ердогана на вступ Швеції до НАТО (ймовірно це станеться вже до Вільнюського саміту Альянсу в липні) та загалом повернуть до Туреччини демократію разом із парламентською формою правління з обмеженням обиратися президентом лише на один 7-річний термін. Після референдуму 2017 року через рік після спроби держперевороту Туреччина перейшла до президентської форми правління, посада прем’єра була скасована, а його повноваження перейшли до президента.

"Молодь хоче демократії. Вони не хочуть, щоб поліція приходила до їхніх дверей рано вранці лише тому, що вони щось написали у Twitter", - цитує ВВС Кемаля Киличдароглу. Нагадаємо, восени 2022 року парламент Туреччини ухвалив закон, запропонований Ердоганом, який передбачає кримінальну відповідальність за поширення дезінформації (хоча, що підпадає під це визначення незрозуміло – ред.) в Інтернеті та соцмережах.

Чого очікувати Україні

У разі приходу опозиції до влади, майже напевно офіційний Київ вже не почує заяв про те, що повномасштабна війна Росії проти України – це насправді "Холодна війна 2.0", як про це днями сказав радник Ердогана Ібрагім Калин (який також заявив, що Росія не збирається захоплювати нові українські території, а лише намагається побудувати справедливий світовий порядок - ред.). Чи заяв на кшталт "війна Росії проти України – це насправді війна США та Китаю", як про це говорили деякі турецькі дипломати на різних міжнародних майданчиках.

Проте не слід очікувати, що Туреччина приєднається до санкцій проти Москви та одразу ж почне блокувати подвійний імпорт до Росії. Хоча, за інформацією західних ЗМІ, ЄС вже обговорює новий санкційний механізм щодо третіх країн, які допомагають Москві обходити санкції й отримувати західні комплектуючі для виробництва тих же ракет, якими Росія потім вбиває українців. Не секрет, що серед таких країн, окрім Туреччини, ще й Казахстан, ОАЕ та Китай. Та й сам Киличдароглу вже зробив своєрідний реверанс у бік Пекіна, запропонувавши побудувати "Шовковий шлях 21 ст." від Китаю до Туреччини.

По-перше, слід пам'ятати залежність Туреччини від російських туристів. Принаймні на цьому постійно наголошує чинна турецька влада. Проте, з огляду на санкції, які розповсюджуються на російський авіапарк, кількість рейсів буде суттєво обмежена. Хоча деякі турецькі компанії, попри санкції, продовжують обслуговувати російські літаки на турецьких летовищах, а під час останньої телефонної розмови Ердоган і Путін домовилися про запровадження спільної платіжної системи саме для російських туристів під час їхнього відпочинку в Туреччині, яка працюватиме за принципом електронного гаманця.

По-друге, нікуди не поділася залежність Туреччини від російського газу та віднедавна від атомної енергетики (збудована перша в Туреччині АЕС "Аккую", яка забезпечуватиме до 10% всіх потреб країни в електроенергії, перебуває під повним контролем "Росатому" – ред.), що вноситиме свої корективи.

А от із проблемою російських комплексів С-400, які Ердоган придбав у Росії, чим наразився на американські санкції, опозиції в разі приходу до влади доведеться вирішувати, якщо вона хоче поновити співпрацю зі США по винищувачам F-35. Тим паче, пункт про повернення до програми F-35 зі США міститься у спільному Меморандумі, який у січні підписали шість опозиційних партій.

Цікаво, що днями про російські системи ПРО С-400 згадав міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, заявивши, що Вашингтон просив Анкару відправити їх до України. Звичайно, що Туреччина відмовила, назвавши це втручанням в її внутрішні справи. Водночас Чавушоглу відрізав, що Анкара не хоче повертатися до програми щодо винищувачів F-35 зі США. Натомість хоче отримати від США гроші, які заплатила за ці винищувачі, бо вже виробляє власні легкі штурмовики.

Як бачимо, легко Україні у відносинах із Туреччиною не буде ні за опозиції, якщо вона переможе на виборах, ні за Ердогана, якщо він утримається при владі. Невизнання російської окупації Криму з боку Анкари залишиться незмінним. Проте, якщо до влади прийде Киличдароглу, політика Туреччини буде більше синхронізуватися з НАТО та Заходом, які дуже бояться прямого військового зіткнення з Росією. Невизначеною за опозиції буде й доля зернової угоди, яка є проєктом чинного президента. У разі ж перемоги Ердогана на виборах Київ вочевидь і далі чутиме заклики до мирних переговорів, відновлення діалогу з Москвою та нову "нову Холодну війну".

Звичайно все залежатиме від результатів президентських та парламентських виборів 14 травня. І насправді можливі навіть досить непередбачувані конфігурації.

Наприклад, якщо перемогу на президентських виборах здобуде Киличдароглу, а на парламентських - об'єднання партій на чолі з політсилою Ердогана. В такому разі, на думку багатьох західних експертів, Ердогану може бути навіть вигідно повернення до парламентської форми правління та демократичних свобод у ЗМІ, щоб мати змогу критикувати новообраного президента, а потім - повернути собі президентське крісло.

Є й інший варіант. Якщо розрив між кандидатами в президенти або між двома основними партійними коаліціями на парламентських виборах буде незначним, багато хто прогнозує, що чинна влада Ердогана почне оскаржувати вибори й вимагатиме перерахунку голосів аж до призначення ще одного туру виборів, як це вже було з виборами мера Стамбула 2019 року.