Для чого рашисти били «Кинжалами» та «Калібрами» по Києву, поки там лідери країн Африки

Очевидно, до цієї атаки росіяни підготувались значно краще як мінімум в тактичному плані: одночасний пуск «Калібрів» і «Кинжалів» явно мав на меті «перевантажити» систему протиповітряної оборони Києва; відстріл гіперзвукових ракет також відбувся максимально раптово, без оцього що одиночний МиГ-31К злітає з далекого аеродрому «Саваслейка», і тут одразу тривога по всій країні шириться.

І тут лишається хіба сподіватись, що стартові параметри по гіперзвуковій загрозі плюс-мінус такими й лишатимуться: не більше 6 ракет в одному залпі (еквівалент місячного виробництва), і не частіше, аніж раз в 1 місяць.

Сьогоднішній успіх по збиттю «Кинжалів» насправді не привід знову вдаватись до «розвінчування» ракет цього типу.

Бо одна справа, коли в рамках «інформаційного протиборства» вустами наших зенітників на офіційних ресурсах заявляється, що «Кинжал» не виправдав свої «аналоговнєтні» характеристики, і на фінальному етапі польоту має швидкість «всього лише» 4400 км/год (бо навіть з таким може впоратись лише Patriot).

А інша справа, коли в реальній площині американський ВПК з усією своєю потужністю може за рік зробити лише 450 зенітних ракет PAC-3, котрі власне протибалістичні й «протиКинжальні» до комплексу Patriot.

Від Повітряних Сил також був «сигнал» про можливий запуск ракет «Калібр» з Новороссійска, що потім не підтвердилось. Але тут варто запам’ятати, що така загроза насправді цілком реальна.

Західні допитливі OSINT-ери регулярно викладають різні супутникові знімки, за якими наприклад, рашисти чомусь відтягнули в той же Новоросійськ мінімум три підводні човни проекту 636.6, котрі переважно як носії «Калібрів» й використовуються.

Ракетна атака росіян на Київ в той момент, поки там є лідери країн Африки, виглядає ірраціональною лише на перший погляд.

У нас чомусь прийнято думати, що якщо в Африці Росію сприймають як «миротворця», то значить Кремль відносно них обрав стратегію «м’якої поведінки». Але (як я особисто припускаю), росіяни щодо Африки обрали зовсім інший курс – демонстратор сили й насилля

Почнімо з того парадоксу, що всупереч своїм критичним втратам і супереч тому, що наприклад танкові запчастини доводиться купувати навіть у М’янми, росіяни у 2022-2023 роках демонстративно продовжували поставки авіатехніки до деяких країн Африки.

З відкритих джерел відомо, що влітку 2022 року РФ поставила мінімум шість Ми-28Н для Уганди, а наприкінці грудня 2022 року – три ударні Ми-35 та два транспортні Ми-17 для Того.

Протягом серпня 2022 – січня 2023 років росіяни поставили до Малі загалом мінімум 11 навчально-бойових літаків L-39C, три транспортні вертольоти Ми-8Т, два ударні вертольоти Ми-24П та два штурмовики Су-25.

А у травні 2023 року – шість навчально-бойових L-39C до Центрально-Африканської Республіки (куди в 2021 році поставила один Ми-24 та один Ми-8).

Ну або – в нас коли займаються «політичним аналізом» про можливу значимість Пригожина для Кремля, то беруть до уваги чомусь лише відтинок війни РФ проти України.

І зовсім ігнорують «африканський» відтинок, де ПВК «Вагнер» цілком успішно витіснила європейців як «гарантів безпеки» з тих же ЦАР та Малі, і натомість безконтрольно займається кримінальними злочинами в цих країнах.

Бути «демонстратором сили й насилля» для країн Африки задача для Росії на перший погляд нескладна. Бо, наприклад, африканські держави як правило (за виключенням країн Магрібу) мають погано озброєні армії, рівень оснащеності яких складно порівнювати навіть з підрозділами «1-го та 2-го АК» напередодні повномасштабного вторгнення. Але навіть і тут в росіян доволі часто буває своя «проруха».

Наприклад, виявляється, у березні 2022 року Кремль намагався виторгувати в Еритреї право на розміщення військово-морської бази в обмін на поставку восьми дронів-камікадзе «Куб-БЛА» (котрі насправді менш ефективні, чим «Ланцети» чи FPV-дрони-камікадзе).

Маленька, але горда Еритрея вчасно «просікла», що має справу з класичною колоніальною торгівлею в стилі «буси в обмін на територію», тому «Куб-БЛА» взяла, а от дозвіл на базу – не дала.

Або ж ще ілюстрація – протягом листопада 2020 – листопада 2022 року в Еритреї була дуже руйнівна війна проти інсургентів з руху «Тиграй», і це мабуть був перший настільки масштабний конфлікт в Африці, де точно обійшлось без широкої присутності Москви.

Максимум, чим росіяни там допомогли ефіопам – це повернути в стрій законсервовані САУ «Мста-С», а от основними донаторами зброї там були взагалі Китай, ОАЕ та навіть Іран (який там зокрема «обкатав» свій Mohajer-6).

Врешті, ми всі дожили до тієї епохи, коли Єгипет (як один «традиційний» покупець зброї РФ) як мінімум розглядає варіант купити деяку техніку та озброєння в Індії (як іншого «традиційного» покупця зброї РФ).

От тому росіяни так і діють для нас максимально незрозумілим чином, «чіпляються» за Південь як можуть.

upd. допишу окремо – одного із розробників "Кинжала" судять саме за те, що він провалив проект по адаптації цієї ракети під Ту-22М3.

Автор: Іван Киричевський, блогер