По «бавовні» в Москві та по нальотам на територію РФ загалом

Щоб не тільки просто «перенести війну на територію РФ», але й прискорити необхідні процеси в російському суспільстві, то взагалі по-хорошому треба із загонів озброєної російської опозиції формувати «танкову дивізію імені Лжедмитрія» на трофейних машинах (ну раз самі рашисти минулого літа формували «добровольчий танкобат імені Козьми Мініна»), і відправляти в марш на Москву.

Але оскільки «зайвих» танків у нас нема, доводиться обходитись наявними засобами.

Відсилки до «рязанского сахара» з версіями про те, що це все була лише провокація Кремля критики насправді не витримують. І це не тільки тому, що для атаки використовувались літальні апарати, що є в розпорядженні лише Сил оборони України.

Але й тому, що історична паралель проведена була не вірно – провокацію з «рязанским сахаром», тобто з масштабним підривом житлових будівель з чисельними жертвами Кремль проводив у 1999 році, щоб відмобілізувати суспільство на війну проти противника, програш якому влада РФ примудрилась визнати офіційно, за допомогою так званих «Хасавюртських угод».

Якщо уже продовжувати історичні паралелі – щоб почати війну проти Чечні в 1995 році, Кремль взагалі вигадав фейк про начебто існування плану «Лассо», в рамках якого Джохар Дудаєв своєю «потужною бомбардувальною авіацією» в кількості 111 навчальних літаків типу L-39 начебто збирався розбомбити весь Південь Росії, включно з АЕС.

Хоча насправді тоді Ічкерія мала авіацію лише в зародковому стані, а Дудаєв хоч і був генерал бомбардувальної авіації, але мудро концентрувався саме на сухопутній складовій збройних сил.

Коли ж у нас виникне можливість на порядки масштабувати активність та інтенсивність нальотів дронами-камікадзе на територію РФ, то слід очікувати, що в такому разі росіяни замість антивоєнних настроїв насправді перейдуть в стан більшої «відмобілізованості».

І, наприклад, почнуть займатись такими прикладними питаннями цивільної оборони, як використання метро в ролі укриття.

А наступним кроком стане взагалі нарощення щільності протиповітряної оборони шляхом архаїзації її засобів приблизно за тою ж траекторією, як це відбулось у нас, коли для боротьби із «Шахедами» в розпорядженні Сил оборони України опинились взагалі ДШК румунського виробництва, та легендарні зенітні гармати типів Bofors L40 та Zastava.

Тим більш, що і в самих росіян подібний досвід архаїзації теж уже є.

Це вони перші у цій війні почали використовувати зенітки С-60, ще минулого літа.

А більша частина тих монструозних автоматів 2М-3М, які росіяни цього березня перекидали із Далекого Сходу, в підсумку опинились біля тимчасово окупованого Севастополя, для захисту ЧФ РФ від наших дронів усіх типів.

А якщо знову згадувати про історичні паралелі – то, наприклад, коли в 1987 році відбувся легендарний заліт Матіуса Руста на Красную площадь, то у відповідь радянські військові почали відпрацьовувати навіть такий імпровізований засіб ППО, як підвіска ракет Р-60 на Ми-24, саме для атаки на малошвидкісні повітряні цілі.

Тема виявилась неробочою, але радянські військові вперто продовжували експеримент за принципом «їжаки колились, але далі їли кактус».

Ну і раз росіяни першими у цій війні почали спамити аеростатами, то за логікою подій вони далі мають згадати й про АЗУ-57 – аеростати загородження типу як за часів Другої світової, але зразка вже 1957 року. Хто зна, можливо в них такі аеростати й досі є робочими.

Все вищеописане аж ніяк не означає, що росіян не треба діставати нашими дронами-камікадзе.

Якраз навпаки – це треба робити не тільки інтенсивно, але й максимально довго, наскільки нас будуть ресурси.

Росія справді історично стійка до втрат і тягот будь-якої війни, але Росія завжди стає нестійкою, якщо війна затягується, через що внутрішні проблеми починають масштабуватись.

Наприклад, саме довготривалість війни і всі супутні з цим проблеми примусили СРСР завершити війну в Афганістані 1979-1989 років, а не формальний показник втрат у живій силі й техніці.

Тим більш, що Сили оборони України мають в своєму активі кілька вдалих атак дронами-камікадзе, ефект від яких рашисти відчувають досі.

Це я зараз про «бавовну» на аеродромах стратегічної авіації «Дягилево» 6 грудня, та «Енгельс» 27 та 29 грудня 2022 року.

Здавалось би, уже півроку минуло, але аеродромні служби росіян досі відпрацьовують таку дисципліну, як швидкісний ремонт злітно-посадкової смуги на випадок чергової атаки. Не кажучи уже про те, що перебазування кількох Ту-22М3 на «Моздок» – це теж насправді елемент заходів по забезпеченню живучості стратегічної авіації.

При цьому поки що без пояснення лишається такий парадокс – станом на початок 2023 року рашисти «на папері» мали по 60 бомбардувальників типів Ту-22М3 і Ту-95МС, а от уже за півроку потому виявилось, що кількість фактично наявних «бортів» – насправді по 40 одиниць такого типу.

Цілком можливо, що безпілотник під умовною назвою «Бобер» й справді стане нашим аналогом "літаючого мопеда", щоправда там явно ще доведеться попрацювати над потужністю бортової БЧ.

Але в таких історіях ніколи не можна забувати, що перші нальоти на територію РФ почались взагалі із таких собі «літаючих Жигулів», тобто відповідно перероблених безпілотників Ту-141 «Стриж», котрі виготовлялись лише на Харківському авіазаводі.

З відкритих джерел поки що невідомо, хто народив ідею, що з цих радянських БПЛА можна викинути всю непотрібну апаратуру, а натомість «вкрутити» імпровізовану БЧ у вигляді 250-кг чи 150-кг авіабомби, та й відстрілювати по військовим об’єктам в РФ.

Але така зброя уже точно заслужила на своє місце в Музеї Перемоги.

Автор: Іван Киричевський, блогер