НАТО в обмін на території: чи дійсно Захід це обговорює та чому Україні слід поставитися до цього серйозно

На скандальну заяву Стіана Єнссена жорстко відреагували в нашому МЗС та ОПУ. Наступного дня, у середу, 16 серпня, в українському сегменті Facebook почали дописувати, мовляв, слова натівського посадовця висмикнули з контексту, бо він відповідав на запитання під час більш ширшої дискусії у Норвезькому аналітичному комітеті (з питань зовнішньої та політики безпеки – ред.). Пише ТСН. 

Дійсно, власне саме питання звучало доволі провокативно. Але й повна відповідь пана Єнссена була не лише про "відмову від територій", а й про "нейтралітет України".

І такі розмови дійсно були. Варто лише пригадати перші після 24 лютого 2022 року перемовини між Україною та Росією спочатку в Білорусі, а потім у Туреччині, коли російські війська ще стояли під Києвом. Проте умови ведення війни, ситуація на полі бою та геополітичній арені з того часу змінилися. Як і змінилися цілі Росії. Путін зробив ставку на довгу війну на виснаження, шантажуючи Захід ядерним ударом. Саме це впливає на заяви наших союзників, іноді доволі скандальні, як і ця, що прозвучала від Стіана Єнссена.

Ми маємо бути чесними: обговорення про "відмову від територій", "корейський сценарій", "приклад Німеччини" чи умовну "заморозку" по певній лінії зіткнення на Заході ніколи не вщухали. Чому?

По-перше, Захід досі боїться Росію. Причому з реальних аргументів "страху" можна почути лише про Третю світову та ядерний удар. Найчастіше ж фрази про ефемерну ескалацію, якщо Україні наприклад дадуть ту чи іншу зброю, нічим не підкріплені.

По-друге, наші західні партнери (не всі - ред.) не вірять, що Україна зможе відвоювати всі свої території аж до міжнародно-визнаних кордонів 1991 року. Найчастіше від союзників можна почути: Україна заплатить за це дуже велику ціну, тому добре подумайте, в який момент вам краще сісти за стіл переговорів із Росією.

По-третє, іноді "відмову від територій" на Заході запаковують в обгортку досить довгої, вже майже 10 років, окупації Росією Криму та частини Донбасу. Мовляв, Україну там "ненавидять", тому нащо воно вам треба.

Ще раз підкреслимо: всі ці розмови на Заході можна було почути й до 24 лютого 2022 року. Надто зараз, коли союзники поволі доходять до розуміння, що навіть із виходом Сил оборони України на кордони-1991, для Росії ця війна може не закінчитися. Тому в цьому тексті ТСН.ua нагадає, коли саме та чому зʼявилися ці наративи, як їх подолати й від чого це залежить.

Активація статті 5: що вважати нападом на НАТО?

Можливо читачі ТСН.ua вже й не згадають, але експерти й журналісти дуже добре памʼятають, як у 2018 році, за десять років після нападу Росії на Грузію, поважні американські експерти написали аналітичний звіт, де пропонували НАТО (але переважно Вашингтону) розглянути можливість вступу Грузії до Альянсу тимчасово без окупованих Росією Абхазії та Південної Осетії. Це підтримали популярні американські відставні генерали та колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен.

Тоді ця ідея в американських колах вважалася досить "свіжою". Проте навіть у разі початку реалізації цього сценарію це зовсім не означало б, що Путін би не пішов новою війною проти Грузії. І тоді, у 2018 році, в одному з інтерв’ю божевільний Дмитро Медведєв сказав про це досить прямо. Ба більше, навіть зараз багато поважних західних аналітиків, дипломатів і посадовців ламають списи навколо "дилеми", а що ж вважати умовами для активації статті 5 Уставу НАТО про колективну оборону (тим паче, що вона формально застосовувалася лише раз після теракту 11 вересня 2001 року проти США – ред.)? Що таке напад на країну-члена Альянсу? Штучно створену Лукашенком та Путіним восени 2021 року міграційну кризу на кордоні з Литвою та Білоруссю, російську ракету в Польщі та перетин повітряного простору Польщі двома гелікоптерами з боку Білорусі Альянс вже проковтнув.

А тепер уявімо, якщо б Україна чи Грузія свого часу (бо наразі чинна грузинська влада йде в протилежний від Заходу бік), "відмовилися" від своїх тимчасово окупованих Росією територій. Це, за словами Стіана Єнссена (за що він перепросив, але про це далі в тексті – ред.), з одного боку могло б відкрити нам шлях до НАТО; з іншого, як тоді застосовувати статтю 5 Альянсу про колективну оборону? Поширювати її на всю міжнародно-визнану територію? Чи лише на підконтрольну чинному уряду на момент вступу до НАТО?

Це створює небезпечний міжнародний прецедент: якщо умовно завтра Білорусь разом із Росією захочуть напасти на Литву чи Польщу й відкусити шматок їхньої території, Альянс може сказати, що стаття 5 тепер тимчасово не поширюється на цю окуповану територію, щоб не провокувати Третю світову. Тим паче з огляду на розміщення в Білорусі російської тактичної ядерної зброї.

Але головна відмінність між окупованими Росією грузинськими та українськими територіями в тому, що восени 2022 року Путін незаконно записав чотири наших області до російської Конституції, а тимчасово окуповані Абхазію та Південну Осетію Москва визнала "незалежними". Цей факт ще більше підігріває дискусії на Заході про умови активації статті 5.

"Корейський сценарій": проба пера чи російський наратив?

Вперше публічно про "корейський сценарій", який можна було б застосувати до України, ми почули в липні 2022 року, тобто ще до блискавичного осіннього контрнаступу Сил оборони України, від американського адмірала, колишнього головнокомандувача об'єднаних сил НАТО в Європі Джеймса Ставрідіса. Хоча, варто нагадати, що про це ще наприкінці березня 2022 року попереджав очільник ГУР Міноборони України Кирило Буданов.

Що таке "корейський сценарій"? Йдеться про підсумки Корейської війни 1950-1953 років між Північною та Південною Кореєю, яка насправді була війною між Росією та Китаєм з одного боку, та США й низки західних країн під прапором ООН з іншого. Договору про підсумки війни немає й досі, лінія фронту була зафіксована по 38-й паралелі (як це й було за підсумками Другої світової) з демілітаризованою зоною по обидва боки. Датою припинення війни вважається 27 липня 1953 року, коли було проголошено припинення вогню. Саме на це "свято перемоги" російський міністр оборони Сергій Шойгу приїздив до Північної Кореї наприкінці липня цього року. Хоча насправді, за численними повідомленнями, - просити у Пхеньяна зброю й боєприпаси.

Чому "корейський сценарій" не можна застосувати до України? По-перше, тодішня війна в Кореї та сьогоднішня Росії проти України – це зовсім різні речі – ці два конфлікти мають зовсім інші передумови. По-друге, у 1958 році США розмістили у Південній Кореї ядерну зброю, яку повністю вивезли звідти лише 1991 року. По-третє, як взагалі можна уявити, щоб у 21 ст. суверенну країну поділили, просто тому що Захід боїться Росії? Тим паче, наївно думати, що Кремль зупиниться, ба більше – виконуватиме якісь угоди. По-четверте, про що ТСН.ua вже написав вище, це створить небезпечний міжнародний прецедент.

Про "корейський сценарій" неодноразово писали й американські ЗМІ вже цього року напередодні Вільнюського саміту НАТО. В ОПУ вкотре спростовували, що сценарії "заморозки" війни не обговорюють у жодних кабінетах, вони не стоять на порядку денному, а є результатом лобістських зусиль російської дипломатії. Втім, як вже писав ТСН.ua, одразу після Вільнюського саміту НАТО у "корейського сценарію" з’явився брат близнюк – можливий вступ України до НАТО частинами. Про це публічно сказав колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен. Все це загортають у дуже привабливу обгортку досвіду Німеччини, яка вступала до Альянсу розділеною. Проте колишня НДР не нападала на ФРН чи навпаки. Тому членство України в НАТО "частинами" - ніщо інше, як торгівля нашими територіями.

Те ж саме й щодо будь-якого сценарію "замороження" війни без опції вступу до НАТО чи надання Україні дієвих гарантій безпеки (наприклад розміщення ядерної зброї, що США свого часу зробили в Південній Кореї). Все це торгівля українськими інтересами на можливих майбутніх переговорах із Росією про "мир" і намагання зберегти Путіну обличчя. Бо з російської точки зору, хто б не правив у Кремлі після Путіна, дуже сумнівно, що вони підуть на зміну своєї конституції, куди записали чотири українські області, які за таким сценарієм ми не зможемо деокупувати.

За словами очільниці напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів" Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва, дослідниці Лондонської школи економіки та політичних наук Марії Золкіної, заяви щодо вступу України до НАТО частинами, чи членство України в Альянсі в обмін на наші території, - це не велика новина, такі пропозиції вже близько півроку лунають на різних майданчиках.

"Просто найбільш відверто це пропонувалося за зачиненими дверима, й, звісно, "з найкращих міркувань і турботи про Україну та її людей". Тому новини тут немає. Як мінімум для тих, хто в темі. Новина в тому, що тепер двері привідкрили й закинули першу пробу у вже цілком публічний простір. Але скажу так: після наполегливої неготовності, точніше спротиву американської сторони надати Україні більш чітке запрошення до членства в НАТО у Вільнюсі, було вже ясно: є дуже високий ризик, що членство України в НАТО буде/може розцінюватися як переговорний елемент в перемовинах з Росією. Можливо не завтра, але такий ризик є, й він високий", - вважає Марія Золкіна.

Дослідниця наголошує, що насправді "території в обмін на НАТО", – це своєрідна реінкарнація "корейського сценарію" заморозки лінії розмежування, оскільки в класичному вигляді такі пропозиції ще минулої осені не "злетіли" й отримали масовану критику.

"Серед наших партнерів є ті, для кого тривала окупація українських територій майже так само неприйнятна, як і для України. Але є ті (і вони впливові), які вважають, що це може бути раціональним виходом, якщо на полі бою буде повний глухий кут, мобілізаційний ресурс України буде вичерпано, а нищівних для Росії поразок на фронті так і не відбудеться", - каже Марія Золкіна.

Чи досить вибачень: Захід штовхатиме нас до перемовин?

Директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь нагадує, що такі розмови, ініційовані зокрема росіянами, були ще у 2014-2015 роках, коли вони намагалися уникнути подальшого запровадження санкцій, розриву економічних відносин із Заходом, у них ще були якісь ілюзії, що можна було повернутися після "Мінська-2" до business as usual із Заходом. І вони мали пропозиції: відкладений міжнародний статус Криму (на 10-15 років – ред.) та "заморозка" Донбасу.

"Але стартова позиція Росії – це нейтральний статус України. А Захід начебто, якщо пристає до цих переговорів, має протилежну стартову позицію, - ЄС і НАТО для України. Й це якраз бонус для Києва, який може "відмовитися" від якихось територій. Зараз це знову повторюється, бо Росія намагається будь-яким чином "заморозити" конфлікт (деякі одіозні російські комбати, на кшталт воєнного злочинця Ходаковського, це вже пропонують - ред.). Хоча в Україні наростає хвиля, що Росія готується до війни на виснаження. Проте, це не суперечить тому, що Москва намагається все "заморозити", бо їй треба передишка, знову набрати людського ресурсу й відновлювати залізо. Скільки б там у них його не було, але з ним у них величезні проблеми", - каже експерт.

За його словами, у російського Куп’янського угруповання відсоток забезпечення бронетехнікою такий, що краще називати їх піхотними з’єднаннями й частинами, ніж мотострілецькими. Тому техніки у них точно не вистачає.

"І це велика проблема. Тому їм треба все "заморозити" на якийсь час, щоб відновитися в обмін можливо на якесь скасування санкцій. Тому це питання дійсно обговорюється. Росія це вкидає. Інколи Захід пристає до таких обговорень, перевіряючи нашу реакцію: ну, а раптом Україна погодиться; це ж супер, можна за рахунок українських інтересів знову повернутися до business as usual із Росією. І тут критично важлива наша позиція. Бо наші західні партнери скажуть: ми зробимо все, що вам подобається; якщо вам подобається "заморозка" конфлікту, то ми на це готові; якщо не подобається, ок, ми даємо вам Leopard і Taurus", - вважає Михайло Самусь.

Контрнаступ сил оборони України триває півтора місяці. Дійсно, за словами нашого командування, він дещо відстає від графіків, та й вагомих територіальних здобутків немає. Проте на це є дві об’єктивні причини.

Перша – брак великої й роботизованої техніки для розмінування, бо за 9 місяців від часу блискавичного контрнаступу ЗСУ минулої осені, росіяни збудували багатоешелоновану оборону з величезними мінними полями.

Друга – брак боєприпасів, важкої техніки (яку просто випалюють російські "Ланцети" та "Орлани", і це знову ж таки питання до наших західних партнерів: як так сталося, що на 18 місяці війни Росія під санкціями змогла налагодити виробництво ударних БПЛА), далекобійних ракет та сучасних винищувачів.

Щодо останніх двох позицій взагалі склалася абсурдна ситуація. Так, днями США нарешті схвалили поставку Україні F-16. Фізично ми отримаємо ці винищувачі щойно наші пілоти їх опанують. Проте ця епопея, як вже писав ТСН.ua, тягнулася дуже довго. Чого ми тільки не чули з Вашингтона. Найпопулярнішою була теза про те, що на цьому етапі контрнаступу Україні просто не потрібні винищувачі через потужну систему ППО у Росії та великий парк її власних винищувачів.

Так, щодо цього може бути дуже багато воєнних нюансів, яких ми просто не знаємо. Але суто з політичної точки зору, США дають Путіну шанс пройти його президентські вибори без початку активної операції Силами оборони України зі звільнення Криму. Адже вона можлива саме з винищувачами та далекобійними ракетами. Ну, й, заразом Адміністрація Байдена страхує себе щодо спокійного проходження президентської кампанії в США - вибори там мають відбутися в листопаді 2024 року.

Це доволі цинічна позиція. Бо, не надаючи нам достатньої кількості зброї, Сили оборони України вимушені ціною власних життів проривати мінні поля противника та йти в наступ. Це збільшує кількість загиблих і поранених. І на Заході про це прекрасно знають. Проте чергові статті, які днями зʼявилися в американській пресі, вкотре шокують.

The Washington Post, із посиланням на дані американської розвідки, написала, що до кінця цього року Київ навряд чи досягне головної мети свого контрнаступу - звільнення Мелітополя й перерізання сухопутного коридору від Росії та Донбасу через південь України до Криму. Разом із цим The New York Times видала чергову "сенсацію" про кількість втрат, проте тепер вже з боку України та Росії, - 500 тис. вбитими та пораненими (минулого тижня NYT писала про 150 тис лише з українського боку), особливо підкреслюючи, що на полі бою росіяни переважають українців втричі, вже не кажучи про величезний мобілізаційний ресурс Кремля.

Зазвичай саме це й можна почути від наших західних партнерів: добре подумайте, в який момент розпочинати переговори з Росією з огляду на ще більшу кількість втрат, яких ви можете зазнати в разі звільнення Криму та Донбасу. Провокують такі розмови здебільшого страх і невизначеність, чого очікувати від Путіна, та що буде всередині Росії в разі їхньої великої поразки на полі бою. Також дуже часто це відверто російські наративи, які Москва просуває на Заході.

Чи була російським наративом заява Стіана Єнссена? Навряд чи. Це радше рефлексія на всі ті розмови, які зазвичай ведуться на Заході за зачиненими дверима. Хоч сам Стіан Єнссен і перепросив за свої слова, вийшло не дуже. Бо, вибачаючись наступного дня, він додав, що все залежатиме від умов, які складатимуться на полі бою, "хто що контролюватиме, що матиме вирішальний вплив і стане частиною якогось майбутнього рішення".

Для голови комітету ВР з питань зовнішньої політики Олександра Мережка заява Стіана Єнссена досі є певною загадкою. Що це було? Просто випадкова обмовка, прояв непрофесіоналізму, чи свідоме "зондування грунту"? Тобто спроба дізнатися, якою буде реакція української влади й суспільства на такий варіант закінчення війни.

"Не думаю, що це була обмовка, бо Єнссен є досвідченим дипломатом і дуже добре розуміє, наскільки болючим для України є питання щодо можливості інших моделей завершення війни. До речі, варіант, який озвучив Єнссен, підозріло нагадує ідею Кіссінджера щодо членства України в НАТО. Нагадаю, що більшість наших ЗМІ з ентузіазмом сприйняли цю ідею, хоча насправді вона не є такою позитивною, як здається на перший погляд. По суті, Кіссінджер запропонував вступ України до НАТО в обмін на відмову від окупованих Росією територій", - коментує ТСН.ua Олександр Мережко.

За його словами, з погляду Кіссінджера, членство Києва в НАТО має стати стримуючим фактором для України, щоб добре озброєна Україна не повернула збройним шляхом свої території.

"Тобто у мене таке враження, що Єнссен мав на увазі цей план Кіссінджера. На моє переконання наша реакція й на план Кіссінджера, й на будь-які натяки щодо можливості пожертвувати своїми територіями в обмін на будь-що має бути однозначною й рішучою: для нас жоден варіант умиротворення агресора за рахунок нашої територіальної цілісності і нашого суверенітету є абсолютно неприйнятним", - вважає Мережко.