Амбіції Путіна в Україні та претензії Сі щодо Тайваню: що між ними спільного — CNN

Коли колишня речниця президента Тайваню Коласа Йотака дивилася нещодавнє інтерв'ю Такера Карлсона з кремлівським диктатором Володимиром Путіним, вона про дещо подумала. Пише ТСН. 

“Путін і Сі Цзіньпін схожі, — сказала вона. — Тому що вони обидва вважають, що представляють стару імперську владу в своїх країнах. І вони є обраними лідерами, які можуть захистити свої країни від іноземних держав. Вони думають, що вони обрані. І вони хочуть залишитися при владі назавжди. Але це страшно. І це нісенітниця”.

Нісенітниця чи ні, але брутальне вторгнення Путіна в Україну триває вже третій рік, забираючи десятки тисяч життів і сотні мільярдів доларів — і ця цифра продовжує зростати.

ТСН.ua пропонує вам адаптацію матеріалу CNN, в якому автор проводить паралелі між амбіціями Путіна в Україні та претензіями Сі щодо Тайваню.

Партнерство без жодних обмежень

Путін виправдовує свою військову агресію проти України, частково посилаючись на історичні образи та націоналізм. Його аргументація перегукується з наративом китайського лідера Сі Цзіньпіна, який послідовно подає претензії Пекіна на Тайвань через призму історичного права та національного відродження.

“Кожен, хто піклується про демократію, кожен, хто піклується про права людини, повинен звернути на це увагу”, — попередила Колас, маючи на увазі паралелі між виправданнями Путіна для вторгнення в Україну і риторикою Сі Цзіньпіна щодо Тайваню і загрозу, яку амбіції обох автократичних лідерів становлять для цих демократій.

Раніше цього місяця Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг виступив зі схожим попередженням, вказавши на візит Путіна до Пекіна у 2022 році, за кілька днів до початку його повномасштабного вторгнення в Україну.

“(Путін) підписав угоду з президентом Сі, де вони пообіцяли один одному партнерство без жодних обмежень, — сказав Столтенберг на Мюнхенській конференції з безпеки. — І ми бачимо, що Китай і Росія (стають) все ближчими і ближчими. Тому, звичайно, якщо президент Путін переможе в Україні, це не тільки виклик для українців ... це послання не тільки Путіну, але й Сі, що коли вони використовують військову силу, вони отримують те, що хочуть. Те, що відбувається в Україні сьогодні, може статися в Тайвані завтра”.

Правляча Комуністична партія Китаю заявляє, що самокерована демократія Тайваню є частиною її території, хоча ніколи не контролювала його, і пообіцяла забрати острів, якщо буде потрібно, силою.

Китай заперечує проти порівнянь між Тайванем і Україною, вказуючи на те, що лише кілька країн визнають суверенітет острова.

Але занепокоєння щодо можливих паралелей між Тайванем і Україною — або нотаток, які Сі, можливо, робить, спостерігаючи за реакцією світу на російську війну — були посилені Китаєм і власною реакцією Сі на неї.

Пекін відмовився засудити вторгнення в Україну, незважаючи на те, що має намір підтримувати територіальну цілісність країни згідно з міжнародними нормами. Він також заявляє про свою неупередженість у конфлікті, але продовжує зміцнювати економічні, стратегічні та дипломатичні зв'язки з Росією, стаючи ключовим економічним рятівним колом для економіки, що постраждала від санкцій.

Ілюзії національної ідентичності

За словами критиків, інтерв'ю Путіна з Карлсоном було “софтболом”, який надав російському президенту платформу для викладення своїх територіальних амбіцій щодо України.

Він говорив про історичне право, відкидав зовнішнє втручання і виправдовував неспровоковану жорстокість Росії по відношенню до колишньої радянської держави як необхідну для захисту своїх національних інтересів.

І він пішов ще далі, висунувши, на думку багатьох, дивний аргумент про те, що українські солдати, які масово гинуть, захищаючи свою демократичну батьківщину, насправді ідентифікують себе як росіяни.

“Раптом українські солдати кричали звідти російською мовою. Ідеальні росіяни, мовляв, росіяни не здаються, і всі вони загинули. Вони досі ідентифікують себе як росіяни. Те, що відбувається, є певною мірою елементом громадянської війни”, — заявив у своєму маренні Путін.

Критики Путіна кажуть, що він, схоже, живе у власному автократичному фантастичному світі, оточений ехо-камерою підлабузників (Карлсон, очевидно, один з них), які або занадто марять, або занадто бояться протистояти путінському зображенню України як суто російської, а її громадяни все ще ідентифікують себе як такі.

Автор статті вказує, що був в Україні у 2014 і 2022 роках, висвітлюючи війну Росії проти України, і спостерігав прямо протилежні настрої.

Жоден українець не сказав йому, що ідентифікує себе росіянином. Усі, з ким він спілкувався, пристрасно говорили (українською мовою) про свою палку ненависть до росіян, які бомбардували і жорстоко поводилися з їхньою понівеченою війною нацією, розриваючи сім'ї і цілі громади, які борються з невимовними втратами.

Спостерігачі вважають, що громадська думка мало важить для таких лідерів, як Путін і Сі, яким вдалося консолідувати майже абсолютну владу, придушуючи інакомислення, контролюючи потоки інформації і придушуючи потенційні загрози.

Для Путіна історичні зв'язки України з Росією глибоко вкорінені в століттях спільної історії, культурних обмінів і політичних союзів — цього достатньо, щоб виправдати її включення в російську сферу впливу.

Так само Сі прив'язав “возз'єднання” з Тайванем до своєї масштабної стратегії “національного омолодження” Китаю.

Тайвань, який був заселений корінним населенням протягом тисячоліть, був анексований у 1683 році династією Цін, яка правила островом понад 200 років — без повного контролю над ним — до того, як у 1895 році віддати його імператорській Японії.

Острів залишався японською колонією протягом півстоліття до кінця Другої світової війни, коли він перейшов під контроль правлячого націоналістичного уряду Китаю.

У 1949 році, після поразки від комуністів у кривавій громадянській війні в Китаї, генерал Чан Кайші та його націоналістичні сили втекли на Тайвань, перенісши на острів резиденцію уряду Китайської Республіки.

Сі зіграв на історичних зв'язках Тайваню з материком і посилив давню риторику Комуністичної партії щодо встановлення контролю над островом.

“Ми будемо продовжувати прагнути до мирного возз'єднання з найбільшою щирістю і максимальними зусиллями, але ми ніколи не будемо обіцяти відмовитися від застосування сили і залишаємо за собою можливість вжити всіх необхідних заходів — це спрямовано виключно проти втручання зовнішніх сил і кількох сепаратистів, які прагнуть незалежності Тайваню”, — сказав Сі у своїй промові на великих партійних зборах у 2022 році.

Він також намагався грати на спільній ідентичності. “Люди по обидва боки Тайванської протоки є китайцями і поділяють природну спорідненість і національну ідентичність, побудовану на спорідненості та взаємодопомозі. Це факт, який ніколи не зможе змінити ніхто і ніяка сила”, — сказав Сі у 2019 році.

Опитування Тайванського національного центру вивчення виборів при Університеті Ченчі, який відстежує зміни в самоідентифікації населення Тайваню з 1992 року, показують, що в 2023 році майже 62% жителів Тайваню ідентифікували себе виключно як тайванці, а кількість тих, хто ідентифікував себе як китайці, становила 2,4%, що є рекордно низьким показником за всю історію країни. Китай звинувачує в цьому корупційний вплив так званих зовнішніх сил, таких як Сполучені Штати.

Побоювання, що Тайвань стане “наступним Гонконгом”, значною мірою сприяли переконливому переобранню президента Цай Інвень у 2020 році і допомогли її Демократичній прогресивній партії забезпечити безпрецедентний третій президентський термін цього року — попри те, що Тайбей описав як скоординовану кампанію військового залякування і дезінформації з боку Пекіна.

Ці результати підкреслюють ключову особливість політичного ландшафту Тайваню: багато громадян цінують свої демократичні інститути, свободи і самобутню ідентичність.

Такі настрої, ймовірно, не мають значення для Сі, який, по суті, забезпечив собі довічне одноосібне правління на материку.

Одна з поширених думок — як на Тайвані, так і за його межами — полягає в тому, що Сі рішуче налаштований повернути Тайвань в комуністичну орбіту Китаю до 2049 року — 100-ї річниці правління партії на материковому Китаї. Спостерігачі кажуть, що будь-яка менша мета підірве авторитет Пекіна — і лідерство Сі.

Прославлене минуле, невизначене майбутнє

Використовуючи образи минулої величі по відношенню до Заходу, Сі і Путін прагнуть зміцнити свою легітимність для внутрішньої аудиторії і продемонструвати силу перед обличчям тертя із Заходом.

Сьогодні Сі розширює китайську армію такими темпами, яких світ не бачив протягом століття — з часів Другої світової війни.

Китайський аналітик Стів Цанг, автор книги “Якщо Китай нападе на Тайвань”, якось сказав автору матеріалу, що для порівняння, нарощування військового потенціалу Сі є більшим, ніж у нацистської Німеччини та імператорської Японії разом узятих. Сі вже командує найбільшим у світі військово-морським флотом, а його амбіції в ядерній, космічній та штучній війні розвиваються з блискавичною швидкістю.

Вень-Ті Сун, науковий співробітник Глобального китайського центру Атлантичної ради, наголошує на необхідності демократичної єдності для стримування авторитарної агресії, зокрема, посилаючись на впевнене лідерство Сі і його наслідки для Тайваню.

“Лідерство Сі Цзіньпіна характеризується високим ступенем проєктивної впевненості в собі. Ви постійно чуєте, як Сі Цзіньпін говорить про те, що Схід піднімається, а Захід занепадає, — каже він. — З цією підвищеною прогнозованою впевненістю приходить і підвищений попит на результати, яких має досягти Сі Цзіньпін, і саме тому ви бачите, що Сі Цзіньпін став набагато менш терплячим у питанні Тайваню”.

Останніми роками Китай значно посилив військове залякування Тайваню, застосовуючи різні тактики для відстоювання своїх територіальних претензій, включаючи часті вторгнення в повітряний простір, військово-морські маневри і масштабні військові навчання, що проводяться поблизу острова.

Аналітики кажуть, що нарощування військового потенціалу, зусилля з модернізації та розгортання новітніх озброєнь ще більше підкреслюють наміри Пекіна примусити і залякати Тайвань, підвищуючи при цьому регіональну напруженість.

Коли йдеться про майбутнє Тайваню і порівняння з Україною, аналогії мають свої межі, і кожна з них повинна розумітися і розглядатися на власних умовах.

З одного боку, Тайвань здобув значну міжнародну підтримку, хоча й неофіційну, в тому числі з боку Вашингтона, що ускладнює будь-які спроби Пекіна силою анексувати острів. Крім того, зобов'язання США надати Тайваню засоби захисту відповідно до Закону про відносини з Тайванем ще більше відрізняє цю ситуацію від ситуації в Україні.

Тим не менш, на думку експертів, те, як решта світу ставиться до Путіна і до ознак агресії Сі навколо Тайваню і в ширшому регіоні, може вплинути на розрахунки Сі, кажуть експерти.

І для тих, хто помітив, як відкидання Путіним України як “штучної держави” віддзеркалює наполягання Сі на тому, що всі питання, пов'язані з Тайванем, є “внутрішніми справами”, така безкомпромісна позиція викликає занепокоєння.

Багато хто на Тайвані побоюється, що це лише питання часу, коли Сі, як і Путін, перейде від слів до справи.

Відомості про автора: Вілл Ріплі — старший міжнародний кореспондент CNN, що базується в Тайбеї.