Колективна оборона. Як зароджувалося НАТО та чому для України важливе членство в Альянсі

Детальніше про Альянс, його місію, очікування від липневого саміту у Вашингтоні та про те, коли наша країна може приєднатися до блоку, – пише РБК-Україна.

При підготовці матеріалу використовувалися: інформація з офіційного сайту НАТО, Державного департаменту США, стаття колишнього спецпредставника Держдепу США по Україні Курта Волкера, публікації AFP, коментарі голови постійної української делегації у Парламентській асамблеї НАТО Єгора Чернєва.

Історія НАТО та склад учасників

Організація Північноатлантичного договору (англ. North Atlantic Treaty Organization, NATO) – військово-політичний блок, який об'єднує більшість країн Європи, Сполучені Штати Америки та Канаду.

Його історія почалася із укладанням Брюссельського пакту у 1948 році між Великобританією, Францією, Нідерландами, Бельгією та Люксембургом. Одночасно велися секретні переговори між США, Канадою та Британією, невдовзі до них приєдналися інші європейські країни.

Це завершилося підписанням Північноатлантичного договору 4 квітня 1949 року. Сторони погодили принципи колективної безпеки, тобто взяли зобов'язання захищати будь-якого учасника договору, на який буде скоєно напад. Угода набула чинності після остаточної ратифікації 24 серпня 1949 року. До засновників увійшли 12 країн: США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ісландія, Норвегія та Португалія.

З моменту заснування блок орієнтувався на протидію СРСР, колишньому союзнику у Другій світовій війні.

У ході першого розширення 1952 року до нього приєдналися Греція та Туреччина. Примітно, що у 1954-му Радянський Союз подавав заявку на вступ, але її відхилили. Західна Німеччина (ФРН) стала членом НАТО у 1955 році, тоді ж Москва оформила Варшавський договір. Це союз соціалістичних країн (Польща, Албанія, Угорщина, Болгарія, НДР і Чехословаччина) на чолі з СРСР, який проіснував до 1991-го.

Іспанія стала членом НАТО у 1982 році. З падінням Берлінської стіни у 1990-му територія Альянсу поширилася на східну Німеччину. У рамках четвертого розширення у 1999 році приєдналися Угорщина, Польща та Чехія. Потім у 2004-му – Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія.

У 2009 році Альянс розширився за рахунок Хорватії та Албанії, в 2017-му вступила Чорногорія, в 2020-му – Північна Македонія, в 2023-му – Фінляндія. Швеція офіційно приєдналася 7 березня 2024 року і стала на сьогодні останнім, 32-м учасником НАТО.

На країни Північноатлантичного блоку припадає близько 1 млрд осіб та 50% світового ВВП. Сукупні збройні сили налічують 3,2 млн військовослужбовців. Ісландія є єдиним учасником, що не має своєї армії. Штаб-квартира знаходиться у Брюсселі, Бельгія.

Кандидатами на вступ визнають Боснію та Герцеговину, яка отримала План дій щодо членства в НАТО у грудні 2018 року, а також Грузію та, звісно, Україну.

Цілі та головна загроза

Однією з цілей є стримування агресії та захист країн НАТО від зовнішнього нападу. Ключовий принцип викладено у статті 5 договору, що гарантує колективну оборону.

Відповідно до договору, головна мета – зміцнення стабільності та підвищення добробуту в Північноатлантичному регіоні. У документі зазначено, що країни-учасниці об'єднують зусилля в рамках створення колективної оборони для збереження миру та безпеки. З самого початку блок створювався проти радянської загрози.

"Не підпускати Радянський Союз, не відпускати американців і притримувати німців", – жартома формулював місію НАТО його перший генсек, британський генерал Гастінгс Ісмей.

З закінченням холодної війни та розпадом СРСР змінювався не лише склад учасників НАТО. У стратегічній концепції 2010 року були три найважливіші завдання – колективна оборона, кризове регулювання та безпека на основі співробітництва. А після російської агресії проти України основною загрозою назвали несподіваний напад РФ.

У квітні 2014 року Альянс призупинив цивільне та військове співробітництво з нею. На саміті-2016 Москву офіційно визнали головною загрозою безпеці, а також оголосили нову місію – стримування Росії. На саміті-2022 у Мадриді було зафіксовано концепцію стримування будь-якої агресії РФ.

Чи є у НАТО своя армія

Багатонаціональні Сили реагування НАТО налічують 40 000 військових. Їх надають різні учасники на ротаційній основі. Неодноразово вони використовувалися з гуманітарною метою, але вперше були задіяні для стримування та оборони лише у лютому 2022 року у відповідь на повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Сили реагування не беруть участь у конфлікті безпосередньо, оскільки Україна не є членом Альянсу. Але готові до воєнних дій, якщо Росія нападе на одну із країн НАТО.

Крім Сил реагування, сукупні діючі збройні сили налічують 3,2 млн осіб. Близько 40% від цього числа припадає на частку США.

Альянс відіграє активну роль не лише у колективній обороні. На початку 1990-х років сили НАТО допомагали стабілізувати Балканський регіон та ситуацію в Боснії та Герцеговині після розпаду Югославії. А у червні 2024-го виповниться 25 років відтоді, як блок розмістив війська у Косові після 77-денної повітряної кампанії у Сербії. За чверть століття сили KFOR досі залишаються там, і ця місія стала найтривалішою для НАТО.

Окрім Балкан, інші великі закордонні місії включають майже два десятиліття в Афганістані та Лівійську кампанію 2011 року.

Фінансові зобов'язання країн НАТО

Залежно від розміру економіки, кожен член робить внески до загального фонду НАТО. На 2023 рік він становив 3,7 млрд доларів, ці кошти покривали адміністративні витрати та забезпечення колективної військової інфраструктури. США як найбільша економіка серед союзників профінансували його приблизно на 16%. При цьому загальний фонд НАТО невеликий, порівняно з витратами на національну оборону.

У 2006 році країни-члени домовилися виділяти на неї не менше 2% валового внутрішнього продукту (ВВП). Саміт 2014 року офіційно закріпив це зобов'язання на тлі незаконної окупації та анексії Криму з боку Російської Федерації.

До 2022 року лише сім із 30 членів НАТО перевищили цільовий показник у 2%: Греція, США, Литва, Польща, Великобританія, Естонія та Латвія. Будучи президентом США у 2016-2020 роках, Дональд Трамп часто критикував союзників, які не виконували фінансових зобов'язань.

Минулого місяця він заявив, що має намір "заохочувати Росію робити все, що та захоче з будь-якою країною НАТО", яка не виділяє 2% на оборону. Ця заява стурбувала західних лідерів. Оскільки коментарі фаворита Республіканської партії на президентських виборах-2024 ставлять під сумнів прихильність Вашингтона до союзників, якщо Трамп переможе.

У якості запобіжного кроку НАТО демонструє різке зростання кількості країн, які досягли цільового показника. Очікується, що цього року вона зросте до 20. Ще десять років тому 2% ВВП на оборону витрачали лише три учасники.

Що таке стаття 5

Принцип колективної оборони займає центральне місце у договорі НАТО. Він закріплений у статті 5, яка свідчить, що якщо одна країна-учасниця блоку стає жертвою збройного нападу, інші члени будуть вважати цей акт нападом на всі країни НАТО. І, відповідно, здійснять необхідні кроки з колективної оборони.

Країни НАТО можуть надавати допомогу в будь-якій формі, яку вважатимуть за необхідну. Це індивідуальне зобов'язання кожного члена. І кожен учасник відповідає за те, щоб визначити, що саме він вважає за необхідне за конкретних обставин. Допомога необов'язково має військовий характер.

За останні 70 років країни-члени НАТО брали участь у багатьох конфліктах, від Алжиру до Кореї, В'єтнаму, Боснії, Косова, Іраку та Лівії, але це не було нападом ззовні, стаття 5 не була задіяна і як альянс НАТО не вступав у боротьбу.

Активовано її було лише раз у відповідь на терористичні атаки на США 11 вересня 2001 року. І навіть тоді блок не відправив війська на боротьбу з терористами. Натомість країни-учасниці направили літаки для охорони повітряного простору над Сполученими Штатами.

Коли США витіснили талібів з Афганістану, вони зробили це разом із військами Великобританії, Австралії та Польщі, які увійшли до коаліції добровольців. Лише через кілька місяців після формування миротворчої місії з санкції ООН, НАТО взяло на себе певну роль, але вона не була зобов'язанням за статтею 5.

"Іншими словами, стаття 5 не є автоматичною пусковою кнопкою для використання наземних сил. Вона могла б стати такою - наприклад, якби країни Балтії з невеликою територією та населенням зазнали нападу з боку Росії. У цьому випадку країнам НАТО дійсно доведеться втрутитися безпосередньо відповідно до статті 5, у тому числі з використанням сухопутних військ", – писав у 2023 році колишній спецпредставник Держдепу США по Україні Курт Волкер у статті для Центру аналізу європейської політики (CEPA).

Власне, зокрема з цієї причини Україна прагне до НАТО. Президент Володимир Зеленський наголошував, що приєднання до Альянсу буде найкращою гарантією безпеки. Тому що принцип колективної оборони здатний запобігти майбутнім нападам Росії.

"Ми не шукаємо заміни НАТО, ми не шукаємо альтернативи. Наведіть приклад, яка країна НАТО воює з Росією, чи на території якої країни НАТО зараз присутні російські війська? Це свідчить про те, що це найкращі гарантії безпеки для України", – казав він.

Напередодні генсек Єнс Столтенберг підтвердив це. За його словами, коли війна закінчиться, Альянс допоможе Україні вибудувати оборону, щоб стримати будь-яку подальшу агресію РФ. Остаточною гарантією буде вступ до НАТО та захист відповідно до статті 5.

Критерії для нових членів та чи відповідає їм Україна

Вступ до НАТО є потенційно відкритим для всіх демократичних країн Європи, що поділяють цінності та готові виконувати зобов'язання.

На сайті Держдепу США перераховано мінімальні критерії для нових членів:

• мають підтримувати демократію, включаючи терпимість до різноманіття
• мають розвивати ринкову економіку
• збройні сили мають перебувати під цивільним контролем
• мають бути добрими сусідами та поважати суверенітет інших країн
• мають працювати над сумісністю з силами НАТО

Коментуючи питання, чи відповідаємо ми критеріям, голова постійної делегації в Парламентській асамблеї НАТО Єгор Чернєв зазначив, що Україна на шляху до максимального наближення до цих стандартів. Хоча у будь-якому разі все спирається на політичне рішення членів Альянсу.

За його словами, деякі з них були прийняті у гіршому політичному та економічному стані, ніж Україна зараз. І вже після вступу їх підтягували до внутрішніх стандартів.

"Нам точно є куди вдосконалюватися, але це точно не має бути причиною затягування рішень щодо членства в НАТО. Поки що серед країн-учасниць консенсусу немає", - розповів він.

Зазначимо, критерії є важливими, але не визначальним фактором. Діючі члени зважують, чи посилиться блок після приєднання нового учасника, і лише потім дають запрошення. Яке вимагає одноголосного схвалення.

Шлях України та чи можна вступити в НАТО до закінчення війни

Зближення України з НАТО почалося майже відразу зі здобуттям незалежності. Вже у 1994 році вона першою з країн пострадянського простору приєдналася до ініціативи "Партнерство заради миру". Потім було підписано хартію про особливе партнерство, запущено різні програми співробітництва.

Про намір вступити до НАТО українська влада оголосила в середині 2000-х. Третій президент Віктор Ющенко називав вступ головною метою, а військову доктрину доповнили положенням щодо євроатлантичної інтеграції. На початку 2008 року до штаб-квартири навіть направили лист із проханням надати План дій щодо членства. Цей епізод спровокував парламентську кризу.

На саміті-2008 у Бухаресті спроба отримати ПДЧ не була успішною, головним чином через Німеччину та Францію. Медіа писали, що вже тоді Володимир Путін погрожував захопленням Криму та сходу України, якщо країна рухатиметься до НАТО. У грудні того року Альянс запропонував щорічну програму реформ без згадки про ПДЧ.

За Віктора Януковича було ліквідовано комісію з підготовки України до вступу до НАТО та національний центр з євроатлантичної інтеграції. Діяла лише річна національна програма, в рамках якої Україна брала участь у перевезенні натівських вантажів та миротворчих операціях у Косові, Афганістані та Іраку.

Після Революції гідності нова влада скасувала позаблоковий статус, а в лютому 2019-го набули чинності зміни до Конституції, що закріпили курс на приєднання до Альянсу.

Паралельно українська сторона продовжувала запитувати ПДЧ. На саміті-2021 у Брюсселі лідери НАТО підтвердили, що Україна стане членом і що Росія не зможе накласти вето. З початком повномасштабного вторгнення 2022-го президент Володимир Зеленський закликав прийняти Україну за прискореною процедурою, а вже у вересні було подано заявку.

Великі надії покладалися на саміт-2023 у Вільнюсі (Литва). На той час понад 20 країн-учасниць офіційно підтримали вступ, підписавши відповідні декларації, і Україна заявляла про бажання отримати запрошення. Проте низка західних лідерів виступила проти. У тому числі, президент США Джо Байден, який зазначив, що не думає, що Україна готова приєднатися до НАТО.

За підсумками саміту Столтенберг заявив, що Україна отримає запрошення, коли "погодяться всі союзники та будуть виконані умови". І додав, що наша країна не має виконувати ПДЧ, через який свого часу пройшли країни Балтії, Словаччина, Румунія тощо.

Питання в тому, чи можливий вступ України до завершення війни з Росією. Раніше президент Володимир Зеленський казав, що пряме залучення країн НАТО до конфлікту неможливе, тому Україна не вступить, доки триває війна.

"Не тому, що не хочемо, а тому, що це неможливо", – наголосив він.

Раніше в кулуарах розглядали різні варіанти, зокрема політичний вступ без того, щоб стаття 5 поширювалася на Україну. Але це не має сенсу, тому що НАТО – це саме про колективний захист, пояснює Чернєв.

"Політично ми і так рівні серед рівних, коли статус відносин підвищився до Ради Україна-НАТО. Жодна країна не хоче ризикувати тим, що бойові дії можуть перекинутися на її територію. Це головне побоювання, чому сьогодні нас не готові прийняти", – сказав він у розмові із виданням.

До речі, сьогодні відбудеться зустріч Ради Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ.

Зарезервувати місце. Очікування від саміту у Вашингтоні

Черговий саміт пройде 9-11 липня у Вашингтоні і щодо нього знову великі надії. Завдання максимум – офіційне запрошення від союзників. Навіть із застереженням, що це не одразу запускає ратифікацію в національних парламентах.

"Це має бути сигнал про те , що за Україною зарезервовано місце. Що ми розпочинаємо процес переговорів, як це відбувається з Євросоюзом, про те, що треба зробити обом сторонам, щоб ми стали членами НАТО. Не знаю , чи готові партнери надати запрошення. Але знаю, що вони працюють над якоюсь формулою. Ми лише наполягаємо, що це має бути крок уперед порівняно з тим, що було у Вільнюсі", – зазначив співрозмовник.

У свою чергу, партнери знижують градус очікувань. Як заявив британський посол у НАТО Девід Куоррі, на великий прорив чекати не варто. Американський посол Джуліанна Сміт не бачить можливості для запрошення "на даному етапі" через війну.

Україна на різних рівнях робить все, що від неї залежить. Але майбутні союзники, на жаль, враховують, як на це дивиться Кремль, хоча публічно всі кажуть, що він не має права вето, пояснює Єгор Чернєв. За його словами, часу ще достатньо, до Вашингтона буде багато різних зустрічей.

"Як ми пам'ятаємо, минулого року рішення про те, яким буде фінальний текст комюніке у Вільнюсі, приймалося чи не в останні години", – зазначив він.

Завдання мінімум – дорожня карта, яка не була надана на саміті у Литві. Днями держсекретар США Ентоні Блінкен запевнив, що під час зустрічі у Вашингтоні сфокусуються на її розробці. Він також назвав дорожню карту "містком" для приєднання до блоку.

Очевидно, міститиме вона перелік кроків, можливо, з прив'язкою до термінів. Або без, оскільки партнери зазвичай уникають точних формулювань щодо вступу України.

"Це практично той самий ПДЧ, але менш формальний. Тобто те, що ми маємо зробити, щоб стати функціонально сумісними. Конкретні кроки. На сьогодні у нас є національна програма, розрахована на рік. Дорожня карта враховуватиме все, що треба, щоб стати частиною Північноатлантичного альянсу де-факто", - додав Чернєв.